Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння



НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ

КОМЕНТАР

КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ

УКРАЇНИ

4-те видання, перероблене та доповнене

За редакцією

доктора юридичних наук, професора М. І. Мельника, кандидата юридичних наук, доцента М. І. Хавронюка

Київ • Юридична думка • 2007


 

УДК 343(477)(094.58) ББК 67.9(4УКР)408 Н34


       
   
 
 


За підсумками V Всеукраїнського конкурсу

на краще юридичне видання (2002-2003 pp.)

даний Коментар відзначено другою премією у номінації

«Науково-популярні, науково-практичні

і довідникові видання в галузі права»

 
 

Н34 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України.-4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавро-нюка.- К.: Юридична думка, 2007.- 1184 с ISBN 966-8074-77-7

Пропонований коментар є переробленим та доповненим варіантом коментарю Кримінального кодексу України, підготовленого цим авторським колективом у 2001 р. У ньому відображено і прокоментовано всі зміни, які були внесені до цього Кодексу з моменту набрання ним чинності. Докладно роз'яснено положення чинного Кримі­нального кодексу України, врахована судова практика його застосування, у т. ч. нові роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Коментар розрахований на суддів, працівників прокуратури, органів безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції, митних органів, інших правоохоронних орга­нів, адвокатів і юридичних консультантів, викладачів і наукових працівників, аспі­рантів і студентів юридичних навчальних закладів. Буде корисний усім тим, хто ці­кавиться питаннями кримінально-правової охорони конституційних прав та свобод людини і громадянина, інтересів суспільства та держави.

УДК 343(477)(094.58) ББК 67.9(4УКР)408

© Бойко А. М., Брич Л. П., Грищук В. К., Дудоров О. О., Мельник М. І., Музика А. А., Навроцький В. О..

ICDXTО££ чпнл пп -7Ришелюк А. М., Хавронюк М. І., 2007

1M31N УОО-oU ІН- І І- І © Видавництво «Юридична думка», 2007




АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

БойкоА. М., кандидат юридичних наук, доцент, декан юридичного факультету

ІЬВІВСЬКОїо національного університету імені Івана Франка - розділ XII (статті 74-84 -

\ і півавторстві 3 Хавронюком М. І., статті 85-87 - у співавторстві з Дудоровим О. О.)

t..i.. м.їм» частими,розділ XVIII (статті 371-376, 380, 381, 383-385, 387-389, 391-394,

19 ') < Особливоїчастини КК.

БричІ N.. кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального пра-іі.і і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка- роз-м і \\ і. і.пи МІ 346, 351) Особливої частини КК.

I рищум В<К., доктор юридичних наук, професор, проректор Львівського держав-

, пій. |н ик-гу внутрішніх справ - розділи X, XI Загальної частини, розділ II і і ' с і І І(> у співавторстві з Мельником М. І., статті 117, 119, 120, 129) Особли-

...... І.II І НІШ КК.

ДудоровО. О., кандидат юридичних наук, доцент, завідуючий кафедрою кримі-іі.і н.мої о права та кримінології Академії управління та інформаційних технологій

I1 v » розділи III (статті 13-17), IX, XII (статті 85-87 - у співавторстві з Бойком А. М.)
tin німим частини, розділи II (статті 130-134, 138-140), IV, VII (ст. 201 - у співавтор-

I....... Хавронюком М. І., статті 202-205, 207-213, 215-216, 222, 229, 233, 235), VIII, XV

(статті 348, 350, 356-358, 360) Особливої частини КК.



Мельник М. І., доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, рад­ник І'олови Верховного Суду України - розділ VI Загальної частини, розділи II (СІ 116-у співавторстві з Грищуком В. К., статті 118, 121-126, 128), V (статті 157-160, .і 161-у співавторстві з Хавронюком М. І., 162-175, 178-184), VI, XVII, XV (стат-и 47, 352-355), XVIII (статті 377-379, ст. 382 - у співавторстві з Хавронюком М. І., С1111 і 386, 395, 397^400) Особливої частини КК, редагування.

Музика А. А., доктор юридичних наук, професор, професор Київського національ­ної о університету внутрішніх справ - розділи IV, V, XIV Загальної частини, роз-іі і XIII (статті 305-324) Особливої частини КК.

Навроцький В. О., доктор юридичних наук, професор, декан факультету Львів-11,кою державного університету внутрішніх справ - розділи XIII, XV Загальної части­ни, розділи ІХ-ХИ Особливої частини КК.

Ришелюк А. М., кандидат юридичних наук, заступник керівника Головного нау-коно-експертного управління Апарату Верховної Ради України - розділи І, VII, VIII Іагальноїчастини, розділи VII (статті 199-200, 206, 214, 217-221, 223-228, 231-232, ' 14), XVI Особливої частини КК.

Хавронюк М. І., кандидат юридичних наук, доцент, начальник управління законо-і.нічого забезпечення, Верховний Суд України -розділи II, III (статті 11, 12), XII (стат-

I 84-у співавторстві з Бойком А. М.) Загальної частини, розділи І, II (статті 127,

137, 141—145), III, V (ст. 161 - у співавторстві з Мельником М. І., статті 176—177),

\ II (ст. 201 - у співавторстві з Дудоровим О. О.), XIII (статті 325-327), XIV,XV (стат-

м их 340, 349, 359), XVIII (ст. 382 - у співавторстві з Мельником М. І., ст. 390),

\ ІV XX Особливої частини КК. алфавітно-предметний покажчик, редагування.


 
 

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Кримінальний кодекс (далі - КК) - це закон, який, виходячи з його особливого міс­ця в системі законодавства, специфіки засобів впливу на поведінку осіб, які порушують веління закону, потребує абсолютно точного застосування. Однією з необхідних умов такого застосування КК судом, слідчим, прокурором та іншими посадовими особами, до повноважень яких віднесено притягнення до кримінальної відповідальності, що є запорукою дотримання на практиці принципу законності, є правильне розуміння його змісту. Останнє має також важливе профілактичне значення - воно дає змогу громадя­нам чітко визначити рамки своєї правомірної поведінки і не виходити за них у повсяк­денному житті.

Слід зазначити, що науково-практичний коментар КК у нашій країні завжди посідав особливе місце серед коментарів законів і йому відводилась вагома роль у застосуванні кримінального закону. Цілком очевидно, що роль такого коментарю нового КК істотно підвищилася. Це обумовлюється низкою причин: абсолютно новими правовими інсти­тутами, істотними змінами раніше діючих положень, новими підходами щодо криміналь­но-правової оцінки діянь, наявністю численних оціночних категорій, а також іншими моментами, у т. ч. пов'язаними з недоліками нового КК,- зокрема такими, як нечіткість формулювань низки його положень і відсутність повної уніфікованості при визначенні однорідних понять.

На сьогодні в Україні існує кілька коментарів до КК 2001 p., підготовлених різними авторськими колективами. На наш погляд, це є цілком нормальним явищем, яке, крім усього іншого, свідчить про досить високий рівень розвитку кримінально-правової нау­ки в нашій країні. Від наявності кількох коментарів практика тільки виграє: вони не лише доповнюють один одного з тих чи інших питань, а й дають змогу практикам зна­йти найбільш правильні рішення при застосуванні КК. Крім того, різні підходи у тлума­ченні одних і тих самих положень КК (що зовсім не виключається) дозволяють виявити найбільш істотні недоліки цього закону і сприяють їх усуненню, у т. ч. законодавчим шляхом і шляхом видання відповідних роз'яснень ПВС.

Пропонований коментар є черговим виправленим і доповненим варіантом комента­рю КК, уперше підготовленого у 2001 р. авторським колективом (склад якого зазначено вище). За цей час коментар витримав кілька видань українською та російською мовами, а за підсумками V Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання (2002-2003 pp.) його відзначено другою премією у номінації «Науково-популярні, науково-практичні і довідникові видання в галузі права», що є свідченням затребуваності та якості коментарю.

Порівняно з попередніми варіантами, даний коментар має ряд особливостей, які роблять його більш досконалим і корисним у правозастосуванні.

По-перше, в ньому відображено і прокоментовано усі зміни, які були внесені до КК 2001 р. за час його дії - на момент підписання книги до друку (див. Перелік правових актів, згідно з якими внесені зміни до КК України 2001 p.).

По-друге, значно збільшено обсяг коментарю, що дозволило чимало його положень викласти детальніше, а також подати нові тлумачення з питань, які в попередніх комен­тарях не висвітлювалися. Своє відображення в коментарі знайшли деякі зміни поглядів авторів щодо розуміння окремих кримінально-правових термінів, ознак конкретних


 

ІОЧИНІВ,підходів щодо кваліфікації тих чи інших злочинів, що стало результатом
ПОІ іибленогонаукового дослідження відповідних питань. Зазначене насамперед стосу-
і її. ч розділів,присвячених закону про кримінальну відповідальність, звільненню від

римінальноївідповідальності, примусовим заходам медичного характеру та примусо-

іікуванню,особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповно-
...... ч. злочинампроти виборчих прав громадян, проти власності, у сфері господарської

ІЬНОСТІ,проти довкілля, проти громадської безпеки, проти безпеки руху та експлуа-і.іііії гранспорту.З метою більш системного викладення матеріалу в необхідних випад­ні млі копо виділено загальні положення до окремих розділів Особливої частини КК, персір\ пованочастину матеріалу, уніфіковано посилання тощо.

По грете,при доопрацюванні коментарю враховано досить великий масив новел, ЯКИХ зазнализакони та підзаконні нормативно-правові акти, що мають безпосереднє відношення до застосуванняконкретних положень КК.

По четверте, приформулюванні рекомендацій щодо розуміння тих чи інших поло-ІКСНЬ кримінальногочакону, а особливо кваліфікації злочинів, використано результати практики застосуваннянового КК, у т. ч. нові роз'яснення Пленуму Верховного Суду \ країни Водночасслід зазначити, що багато сформульованих авторами у перших ви-ІВННЯХ коментарюправових позицій щодо розуміння кримінального закону та кваліфі-

............ пм. б)пі ВЗЯТІза основу при підготовці Верховним Судом України нових поста-

іпііі II и и і, і знайшливідображення у постановах, виданих у 2002—2006 pp.

По іноча<.пи ори вважали за доцільне зберегти визначену раніше структуру тексту

і і" Матеріалвикладено у певній послідовності, яка базується на існуючій сис-

і | чі и п,і 11.мою права і видається авторам найбільш оптимальною для такої роботи.

попередніхваріантах, у даному коментарі для зручності користування ним і

мнім іьненняйого тексту від надмірних посилань на використану літературу, перелік

реяі яких використано ті чи інші положення при коментуванні конкретної статті, а и окремихвипадках і певних розділів, а також джерел, які мають безпосереднє відно­шення доїх застосування, дається після коментарю до конкретної статті чи розділу. ( ;ім гексіКК, наведений у книзі, відповідає тексту, надрукованому в «Офіційному віс-11 и к s України»,№ 21 (К., 2001), а внесені до нього зміни - текстам відповідних законів > і р.пни, надрукованих у «Відомостях Верховної Ради України».

Коментар містить алфавітно-предметний покажчик, який покликаний допомогти ШВИДКОвіднайти за відповідним терміном необхідне кримінально-правове положення, визначитийого зміст, особливості застосування тощо.

Доопрацьовуючи коментар, авторський колектив прагнув, щоб він повною мірою відповідавсучасним потребам правозастосовної практики - враховував новітні нау-і ОВІдосягнення, останні зміни в законодавстві, був змістовним та зручним для корис-і \ вання.

Авторський колектив вдячний усім тим, хто зробив конструктивні зауваження до окремих положень попередніх варіантів коментарю та висловив пропозиції щодо його п'іосконалення. Всі вони були враховані при доопрацюванні коментарю. Автори споді-ВВЮТЬСЯна доброзичливе ставлення до результатів своєї діяльності і готові до подаль­шої співпраці у цьому напрямі.


СПИСОК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БК - Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р.

ВК - Водний кодекс України від 6 червня 1995 р.

ГК - Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

ГПК - Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р.

ЖК - Житловий кодекс України від 30 червня 1983 р.

ЗК - Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.

КАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.

КЗП - Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.

КВК — Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р.

КАСУ - Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р.

КК - Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.

КН - Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р.

КПК - Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р.

КТМ - Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.

ЛК - Лісовий кодекс України в редакції від 8 лютого 2006 р.

МК - Митний кодекс України від 11 липня 2002 р.

ПК - Повітряний кодекс України від 23 травня 1995 р.

СК - Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р.

ЦК - Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

ЦПК- Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р.

АК - Антимонопольний комітет України

ВАС - Вищий арбітражний суд України

ВМС - Військово-Морські Сили України

ВЛК - Військово-лікарська комісія

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я

ВР - Верховна Рада України

ВРЮ - Вища рада юстиції України

ВС - Верховний Суд України


ІІ<ми - Військова служба правопорядку у Збройних Силах України

їм - Генеральна прокуратура України

І М11 - Головна державна податкова інспекція України
і- 11 мчомкордон - Державний комітет у справах охорони державного кордону України

I1 ржсіиндарт - Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України

ІК - Державне казначейство України

їм. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики
України

ІКІ Державнийкомітет зв'язку України

І и II Державний комітет зв'язку та інформатизації України

ІКРІ камшйкомітет рибного господарства України

І к 1*1111жавний комітет України з питань регуляторної політики та підпри-
< ммицтва

і м < Ігржавна митна служба України

I11 \ Державна податкова адміністрація України

і і ПІЧ Державний департамент ветеринарної медицини України

ДД111111 Державний департамент України з питань виконання покарань

111 < Державна прикордонна служба України

н І К Державна служба експортного контролю України

И - Збройні Сили України

К 111МІ - Комітет по використанню повітряного простору України

KM - Кабінет Міністрів України

К' - Конституційний Суд України

МЛИ- Міністерство аграрної політики України

М И( - Міністерство внутрішніх справ України

МК - Міністерство економіки України

Ml IIP- Міністерство екології та природних ресурсів

М ІЕЗ- Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України

м ІЕЗторг- Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України

МЗС- Міністерство закордонних справ України

\І К'М - Міністерство культури і мистецтв України

М І\ І - Міністерство культури і туризму України

МИС - Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах за­
хисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

МО - Міністерство оборони України

чиї - Міністерство охорони здоров'я України


MOH - Міністерство освіти і науки України

МОП- Міжнародна організація праці

МОПС- Міністерство охорони природного середовища та ядерної безпеки України;
Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної
безпеки України

МП - Міністерство промисловості України

МПП- Міністерство промислової політики України

МПСП- Міністерство праці і соціальної політики України

МТ - Міністерство транспорту України

МТЗ - Міністерство транспорту та зв'язку України

МФ - Міністерство фінансів України

МЮ - Міністерство юстиції України

НБ- Національний банк України

НГ- Національна гвардія України

ООН- Організація Об'єднаних Націй

ПВС- Пленум Верховного Суду України

ПФ - Пенсійний фонд України

РНБО- Рада національної безпеки і оборони України

РП - Рахункова палата України

РЄ - Рада Європи

СБ- Служба безпеки України

УДО - Управління державної охорони України

ФДМ - Фонд державного майна України

ЦВК- Центральна виборча комісія України

ВІЛ- вірус імунодефіциту людини

КВУ - кримінально-виконавча установа

КПП- контрольно-пропускний пункт


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечен­
ий охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського
Мрядкута громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України
під шочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запо-
інміннн злочинам.

2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає,
мкі суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовують-

И ДО ОСІб, ЩО ЇХ ВЧИНИЛИ.

і Боротьбаsi злочинністю є одним з найдавніших завдань держави. Для того, щоб
;.... ібаздійснювалась на правових засадах, держава встановлює межі між дозво-

ИМїї іабороненимшляхом, зокрема, виданням законів, які забороняють певну по-Mi шил пі /і чагрозою застосування до порушників жорстких каральних заходів - кримі-п і ІЬНОГОпокарання. В Україні такі закони зведені у систематизований законодавчий І римінальний кодекс.

( лоно «кримінальний», застосоване до назви Кримінальний кодекс України, похо-

іп 11. відтерміна «crimen», який вживався у римському праві і згодом посів своє місце у

багатьохєвропейських мовах (зокрема, в українській мові й досі вживається слово

і римінал»).Оскільки «crimen» у перекладі означає «злочин», то, відповідно, і назву

І римінальнийкодекс» можна перефразувати як «кодекс про злочини».

2. КК є систематизованим нормативно-правовим актом, який охоплює всі питання і римінальногоправа і здійснює їх вичерпне регулювання. Незважаючи на свою специ­фічну назву - «кодекс», цей акт є законом, приймається та змінюється у тому ж поряд­но іі інші закони України, і має відповідну юридичну силу.

І, Із змісту ч. 1 ст. І випливає, що двома основними завданнями ККє: 1) правове убезпеченняохорони певних суспільних відносин та соціальних благ; 2) запобігання починам.

< (б'ектами,що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи лю­ті їм та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля,

..... пиіуційний устрій України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють

Пишенайважливіші елементи зазначених об'єктів. Охорона менш важливих суспільних ні іносині соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права(зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

І Іідправами і свободами людини і громадянина слід розуміти насамперед ті права і і вободи,які передбачено розділом II Конституції України (право на життя, свободу,

ібистунедоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та іншої кореспонденції,конфіденційність особистого і сімейного життя, об'єднання у гро-



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ І


є тиття 2


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


 


мадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого само­врядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свобода пересування, свобода слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона тих чи інших прав і свобод людини та громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Поняття «людина» у нормах КК означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК охороняє людину і як біологічну істоту, заборо­няючи посягання на життя, здоров'я, тілесну та статеву недоторканність, особисту сво­боду, і як соціальну істоту, особистість - у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Кримі­нально-правовій охороні підлягають права і свободи не лише громадян України, а й іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні і згідно з Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, користуються відповідними правами і свободами.

Власність як об'єкт кримінально-правової охорони означає матеріальні об'єкти, що мають певну цінність, та сукупність суспільних відносин, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням такими об'єктами (детальніше про це поняття див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу VI Особливої частини КК).

Під громадською безпекою слід розуміти такий стан суспільних відносин, за якого природні, технічні та інші джерела загальної небезпеки, на які людина впливає своєю діяльністю, не створюють небезпеки для життя та здоров'я людей та для збереження матеріальних цінностей.

Громадський порядок- це стан суспільних відносин, який забезпечує спокійні умови суспільно корисної діяльності, відпочинку та побуту людей.

Термін «довкілля», вжитий у ч. 1 ст. 1, є синонімом до вживаного в інших законо­давчих актах терміна «навколишнє природне середовище» і визначається як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси як залучені до господарського обігу, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Конституційний устрій України - це закріплена Конституцією система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що діють в Україні, їх правового статусу та повноважень, а також їх відносин між собою та з іншими суб'єктами права, у першу чергу - з громадянами.

Мир означає відсутність ворожості, війни і воєнних (збройних) конфліктів, а безпе­ка людства- стан, за якого відсутня загроза війни, екологічної катастрофи, дій, на­слідком яких може бути масове знищення людей, знищення умов для існування насе­лення земної кулі тощо.

4. У ч. 1 ст. 1 законодавець вказує на профілактичне завдання КК: його норми
мають формулюватись, тлумачитись та застосовуватись так, щоб не лише карати вину­
ватих осіб за вчинені злочини, а й запобігати вчиненню нових злочинів.

5. Виконання завдань КК провадиться, зокрема, шляхом визначення суспільно небез­
печних діянь, які є злочинами, та покарань, що застосовуються до осіб, які ці злочини
вчинили. Проте зміст ч. 2 ст. 1 не слід розуміти у тому сенсі, що КК має містити самі ли­
ше описи конкретних злочинів та передбачених за них покарань. Значна кількість кримі­
нально-правових норм має характер універсальних правил, які стосуються не тільки того
чи іншого конкретного злочину, а й будь-якого злочину, передбаченого КК. Ці універ­
сальні (загальні) норми систематизовані у п'ятнадцяти розділах Загальної частини КК.
Описи конкретних злочинів розміщені у двадцяти розділах Особливої частини КК.


< )дмим із логічних висновків, що випливає із ч. 2 ст. 1, є вимога застосування

її іьноївідповідальності та покарання лише за ті діяння, які на момент їх вчинен-

. ли визначені КК як злочини. Таким чином, у кримінальному праві реалізу-

■ положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, згідно з яким «ніхто не може відпові-

і им її діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», а

і;п;ілі>новизнаний принцип кримінального права nullum crimen nulla poena sine

(немає анізлочину, ані покарання без вказівки на це в законі).

Конституція України.

Ііікіт України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно
небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Ко­
дексом.

2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути під­
дана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за
самий злочин більше одного разу.

І 11.1 підміну від КК 1960 р., у тексті чинного КК прямо закріплюється положення що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно не­нин о діяння, яке містить склад злочину.

< ' іадом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, II НМВНОСТІяких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином.

Для нирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації зло-ЧИНІВ,;і також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, прита­манні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена аб-і грактнамодель складу злочину. Ця модель, хоча вона йє науково-теоретичною, має •одночасважливе практичне значення - вона вказує на обов'язкові (універсальні) елементи ідубудь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об'єкт злочину; 2) об'єктивна пороші злочину; 3) суб'єктивна сторона злочину; 4) суб'єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) іби,поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є злочином. Кожен 11 (.моментів складається, як показано нижче, із певних ознак.

У конкретних статтях (частинах статей) КК описуються не елементи складу злочи-н\ тагалі, а елементи складу того чи іншого конкретного злочину. Відповідно, опис ( ісментівскладу кожного злочину конкретизується шляхом опису конкретних ознак, із якихскладаються ці елементи. Так, якщо йдеться про розбій - злочин, передбачений і і 187,- то об'єктивна сторона його складу має вигляд дій, які є нападом на потерпіло-ГОІ застосуванням щодо нього насильства, небезпечного для його життя та здоров'я, погрози таким насильством.

Законодавець, формулюючи ознаки конкретного злочину, може передбачити наяв-1111 и, не тільки основних елементів, а йдодаткових (у т. ч. факультативних) ознак. Ці 10 ілгкові ознаки можуть включатись до складу певного елемента складу злочину або ж і и ознаками всього складу і знаходитися поза його елементами (наприклад, предмет). І ія ст. 187 додатковою ознакою, яка є частиною суб'єктивної сторони, буде мета заво-ппня чужим майном. Окрім цього, для констатації вчинення деяких злочинів (на­приклад, злочину, передбаченого ч. 2 або 3 ст. 187) необхідно встановити і кваліфікую­чі ознакискладу, вказані законодавцем у відповідних нормах.



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ І


чтн '


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


У КК склад злочину завжди викладається як склад конкретного злочину, і так само конкретно передбачаються ознаки складу. Такий склад конкретного злочину іноді іме­нується юридичним складом злочину.

Однак не завжди в одній статті Особливої частини КК вказуються всі ознаки відпо­відного складу злочину, оскільки це може бути нераціональним, зокрема, з точки зору законодавчої техніки. Наприклад, у тексті статті може не бути спеціальної вказівки що­до суб'єкта злочину, досить часто немає прямої вказівки і на форму вини. У низці ста­тей Особливої частини КК застосовуються поняття, зміст яких розкрито законодавцем у Загальній частині. Тому для встановлення повного комплексу і змісту ознак того чи іншого складу злочину необхідно враховувати не тільки зміст конкретної норми Особ­ливої частини КК, а й положення його Загальної частини.

Вчинення суспільно небезпечного діяння потребує правової оцінки з боку компетент­них правоохоронних органів з точки зору дотримання КК. Якщо буде встановлено, що ознаки вчиненого діяння повністю відповідають ознакам складу конкретного злочину, передбаченого КК, то вчинене вважається злочином і вирішується питання про при­тягнення особи, яка його вчинила, до кримінальної відповідальності. Юридичну оцінку діяння з точки зору відповідності його ознакам конкретного злочину називають кваліфі­кацією злочинів. У тих випадках, коли процес кваліфікації завершився встановленням наявності у конкретному діянні ознак конкретного складу злочину, такий склад іменують фактичним складом злочину.

2. Аналіз окремих норм КК свідчить, що сформульовані у них склади конкретних
злочинів можна поділити на: 1) основний; 2) склад злочину з обтяжуючими обставина­
ми (кваліфікований склад злочину); 3) склад злочину з пом'якшуючими обставинами
(привілейований склад злочину).

Основний склад злочину не містить ані обтяжуючих, ані пом'якшуючих обставин. У нормі про відповідний злочин законодавець передбачає не посилене чи знижене, а нормальне, «стандартне» покарання за нього. У статтях, які мають кілька частин, основ­ний склад, як правило, викладається у першій частині статті.

Склад злочину з обтяжуючими обставинами включає в себе всі ознаки основно­го складу злочину і, крім цього, вказівку на певні обставини, які законодавець вважає такими, що обтяжують відповідальність за вчинення цього злочину. Вчинене діяння підпадає під цей склад злочину лише за наявності всіх ознак основного складу і зазна­чених у нормі обтяжуючих (кваліфікуючих) обставин. У зв'язку з цим за злочини, які передбачені нормою про кваліфікований склад, встановлюється більш суворе покаран­ня. Інколи виокремлюють і особливо кваліфіковані склади злочинів. Ними вважаються склади, які зазвичай формулюються у третій чи наступних частинах відповідної статті КК і в яких за наявності певних обтяжуючих обставин передбачається ще більш суворе покарання, ніж в нормі, яка описує просто кваліфікований склад злочину.

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами. Такі склади злочинів містяться в окремих частинах відповідних статей або окремих статтях Особливої частини КК. На­приклад, ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство, а статті 116 та 117-за таке саме вбивство, але вчинене за обставин, що пом'якшують відповідальність. У нормі про привілейований склад злочину передбачається більш м'яке покарання, ніж в нормі про основний склад відповідного злочину.

3. Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні
відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.

У кримінальному праві розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкти злочину. Під загальним об'єктом розуміють усю сукупність суспільних відносин та соціальних благ, що охороняються кримінальним законом. Родовий об'єкт - це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів у розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об'єктом. Безпосередній об'єкт - це комплекс суспільних


KM mi чи певне соціальне благо, на які безпосередньо посягає той чи інший конкрет­ним. Як родовий об'єкт є частиною загального, так і безпосередній - частина ного об'єкта, хоча іноді (як, наприклад, у більшості статей КК про злочини проти і и к и) родовий та безпосередній об'єкти можуть збігатися.

і римінальному праві виокремлюють основний та додатковий безпосередні об'єкти. івний оезіюсередній об'єкт - це об'єкт, проти якого головним чином, насамперед і ирямомно злочин, а додатковий - це об'єкт, шкода якому спричинюється у зв'язку з іганням на основний. Наприклад, при розбої (ст. 187) основним безпосереднім і ГОМ< право власності, а додатковим - життя чи здоров'я особи. Наявність додатко­ві 'і 11 ін- (посереднього об'єкта нерідко дає можливість відмежувати один злочин від іншо-Прмильно кваліфікувати вчинене діяння. Безпосередній додатковий об'єкт може бути и нзковим та факультативним: в останньому випадку шкода або загроза для такого п.ілїпішого) об'єкта за конкретних обставин вчинення злочину може виникнути, КІ і НС виникнути. Прикладом є ст. 296, яка передбачає відповідальність за хуліган-I і in > їлочин проти громадського порядку, при вчиненні якого може бути, а може і не

ІПО пиіі.і шкода здоров'ю потерпілого.

і Об'єкі злочину необхідно відрізняти від предмета злочину.

Пр< iMfli їлочнну- це матеріальний предмет або нематеріальний об'єкт, що має ін-і іиі» мп майнову цінність, з приводу якого або шляхом дії щодо якого вчинюєть-■ІІІІІПре імеї і факультативною ознакою складу злочину. В описах більшості злочинів,

існих статтями КК, предмет злочину не згадується.

і її і предмета злочину слід відрізняти знаряддя і засоби вчинення злочину, які є озна-б'скі пішої сторони злочину. Потерпілий - особа, якій злочином завдано фізичної, і ці і'і.і п.ти чи моральної шкоди, також не може розглядатись як предмет злочину.

< ><Г< к і ніша сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного пося-і ниш п.і очоронюваний законом об'єкт, яким цьому об'єкту заподіюється шкода або і інорюі гься загроза її заподіяння.

Основними ознаками об'єктивної сторони злочину є: 1) суспільно небезпечне ічинне) діяння; 2) його наслідки; 3) причинний зв'язок між діянням і наслідками. 11.и піки та причинний зв'язок не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони зло-'шну. У КК вміщено чимало статей, у яких обов'язкове настання певних наслідків зло­чинною діяння не передбачається. Сформульовані у таких статтях склади злочинів на-іивають формальними, а склади, де наслідки є обов'язковою ознакою,— матеріальними.

5 тминне діяння - це передбачені кримінальним законом дія чи бездіяльність, якими заподіюється шкода об'єктові злочину.

ілочинна дія завжди є вчинком, виявом активності особи. Як правило, під дією розу­мі іон, тілесні рухи. Проте іноді закон як дію розуміє і слова (наприклад, статті 129, 295).

У кримінальному законі трапляються ситуації, коли злочинним діянням визнається

0 шл фізична дія, і ситуації, коли таким діянням вважається певний комплекс із кількох

ші Дії,вчинені шляхом застосування складних технічних засобів (вибухового при-

і і рию з годинниковим механізмом, зброї з механізмом, який спрацьовує від певних дій

і ертви, тощо), або з використанням тварини, особи, яка не є суб'єктом злочину чи від-

ПОВІДНОдо закону не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене (наприклад,

юлітнього), вважаються вчиненими тим, хто скористався цими засобами, тваринами

■боспрямував (змусив діяти) зазначених осіб.

Дія повинна мати свідомий характер, бути невимушеною. У випадках, коли особа

ІЧИНИладію не зі своєї волі, вона не підлягає відповідальності через відсутність вини в

п поведінці. Це характерно для випадків: а) вчинення рефлекторних чи інших мимо-

і них дій; б) вчинення дії під впливом непереборної сили, під якою розуміється

ІИВприродних, технічних чи інших незалежних від суб'єкта факторів (наприклад,

ШТОМобільна аварія сталася внаслідок конструктивних вад автомобіля або неякісності



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ І


■тіч 2


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


його вузлів, про які водій не знав); в) вчинення дії під фізичним примусом, який позбав­ляє особу можливості діяти правомірно (ст. 40).

Злочинна бездіяльність - це пасивна поведінка, яка полягає у невиконанні або не­належному виконанні обов'язку діяти, покладеного на відповідну особу законодав­ством, трудовими (службовими) обов'язками, обумовленого її попередньою поведінкою або загальновизнаними морально-етичними правилами. Проте навіть у тих випадках, коли особа не виконала покладеного на неї обов'язку вчинити певні дії, її бездіяльність буде злочинною лише у разі, коли її прямо визнає такою відповідна стаття КК.

Наслідки злочину- реальні шкідливі зміни, які відбуваються в об'єкті, що охороня­ється кримінальним законом, внаслідок злочинного діяння. Наслідки можуть мати мате­ріальний (шкода, яку можна оцінити в грошовому вираженні, ушкодження здоров'я, позбавлення життя) або нематеріальний (моральна, політична, соціальна, психологічна, інша шкода) характер.

У статтях КК, як правило, прямо вказується лише на матеріальні наслідки злочинного діяння. Проте загроза настання нематеріальних суспільно небезпечних наслідків нерідко є мотивом для криміналізації дій шляхом прийняття кримінально-правових норм з фор­мальними складами: тут наслідки прямо не вказуються у статті, але мається на увазі, що вони завжди або дуже часто виникають у разі вчинення відповідного діяння.

Причинний зв'язокміж діянням та його суспільно небезпечними наслідками для наявності складу злочину має бути необхідним, оскільки інакше не можна виключати, що наслідки виникли не через діяння, яке інкримінується винній особі, а через якесь інше діяння або ж подію. Тому випадковий причинний зв'язок не дає підстав констату­вати наявність об'єктивної сторони злочину, а отже, свідчить про відсутність складу злочину.

Необхідний причинний зв'язок між діянням і наслідками характеризується тим, що діяння: 1) має передувати наслідкам; 2) має бути умовою, без якої не було б наслідку (принцип condicio sine qua non); 3) за своїми властивостями, як правило, має спричиня­ти саме такі наслідки, тобто наслідки мають бути закономірним результатом вчиненого діяння.

Факультативними, тобто такими, що не є обов'язковими для більшості злочинів, ознаками об'єктивної сторони є: 1) місце - територія чи інше місце, де вчиняється зло­чинне діяння та/або настають його наслідки; 2) час - період, протягом якого вчинюється злочин; 3) спосіб - методи чи прийоми вчинення злочину; 4) обставини — сукупність умов, за яких вчинюється злочин; 5) засоби - предмети, документи, речовини, з вико­ристанням яких створюються умови для вчинення злочину; 6) знаряддя - зброя та інші предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину або іншим чином полегшується досягнення злочинного результату.

У конкретних статтях КК факультативні ознаки можуть бути передбачені як ознаки основного складу злочину або як його кваліфікуючі ознаки. Відсутність факультативної ознаки у випадку, коли її наявність передбачено основним складом злочину, свідчить про відсутність складу даного злочину взагалі, а відсутність такої ознаки, якщо вона перед­бачена як кваліфікуюча (особливо кваліфікуюча), свідчить про відсутність відповідного кваліфікованого (особливо кваліфікованого) складу злочину.

6. Суб'єктивна сторона злочинувідображає процеси, які відбуваються у свідомо­сті особи у зв'язку з вчиненням нею злочину і свідчать про спрямування її волі та про її ставлення до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Ознаками суб'єктивної сторони злочину є: 1) вина; 2) мотив злочину; 3) мета злочину.

Основною та обов'язковою для кожного злочину ознакою суб'єктивної сторони є вина. її відсутність завжди означає відсутність у діях особи складу злочину. (Про по­няття вини див. коментар до статей 23-25). Заподіяння шкоди без вини (коли особа, спричиняючи своїми діяннями суспільно небезпечні наслідки, не передбачає і за обста­винами справи не може передбачити настання таких наслідків) називається казусом.


Мімни і метає факультативними ознаками суб'єктивної сторони злочину. Мотив

тну це ті внутрішні спонукання, якими керувався винний, вчиняючи злочин, а

іетаце той уявний результат, якого домагався винний, коли вчинював злочин.

ІТТЯИОсобливої частини КК мотив і мета можуть бути передбачені як обов'язкові

лі < уб'єктивноїсторони основного складу відповідного злочину або як кваліфіку-

ЮЧІ((X опливо кваліфікуючі) ознаки такого злочину.

I Поняття суб'єкта злочинудано у ст. 18. Про ознаки суб'єкта злочину див. ко-
..... ір достатей 19 та 22.

[детина2 ст. 2 відтворює основний зміст принципу презумпції невинуватості, за-I ріпленогоу ч. 1 ст. 62 Конституції України. Цей принцип головним чином стосується процесуальнихаспектів, проте правило, яке ним закріплене, має важливе значення і при осуваннінорм матеріального кримінального права.

I1 імісту ч. 2 ст. 2 також випливає, що питання кримінальної відповідальності особи
вирішувати тільки суд. Однак у даному випадку йдеться лише про остаточні рі-

пн-ііни t цих питань, а саме: про визнання особи винною та призначення їй покарання за •Чиненийзлочин. Що ж стосується попередніх рішень, які приймаються у процесі кри-м 111; 1111. н о го судочинства (як-от рішення про пред'явлення обвинувачення та засто-■ \н;іння до обвинуваченого запобіжного заходу), то деякі з них згідно з КПК можуть прийматисята санкціонуватися не лише судом, а й слідчим чи прокурором.

9, Частина 3 ст. 2 є реалізацією у кримінальному праві положення ч. 1 ст. 61 Кон-і і ні у ції України про те, що «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної від-ПОіідальностіодного виду за одне й те саме правопорушення». Відповідно до цих норм

юиускається повторне притягнення до кримінальної відповідальності як тоді, коли Ш Обівже зазнала раніше покарання за той самий злочин, так і тоді, коли перше притяг-іп ним до кримінальної відповідальності завершилося її виправданням. Частина 3 ст. 2 поширюється і на випадки, коли особа з тих чи інших підстав була безумовно звільнена ні і кримінальної відповідальності чи покарання.

І Іоложення ч. З ст. 2 застосовується і тоді, коли за той самий злочин особу було ра­ніше притягнуто до кримінальної відповідальності, покарано, виправдано чи звільнено ні і покарання в іншій країні.

Частина 3 ст. 2 не стосується тих випадків, коли згодом вироки та інші рішення су­пи у кримінальних справах на законних підставах скасовуються чи змінюються судами шпцого рівня, а рішення слідчих чи прокурорів (зокрема, про закриття кримінальної і прави) - прокурором чи судом. Не можуть вважатися повторним притягненням до кримінальної відповідальності також і випадки уточнення, розширення обсягу раніше пред'явленого особі обвинувачення.

Конституція України (статті 61, 62, п. 22 ст. 92). КПК (глави 12, 13, 20, 21, 22).


І


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


Розділ II ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить
Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та за­
гальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після на­
брання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними
чинності.

3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові
наслідки визначаються тільки цим Кодексом.

4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією
заборонено.

5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати
положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обо­
в'язковість яких надано Верховною Радою України.

1. Кримінальна відповідальність - це особливий правовий інститут, у межах якого
здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної. Кримінальна відповідаль­
ність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, і матеріа­
лізується в обвинувальному вироку суду. Зазвичай вона включає засудження особи за
вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування, судимість тощо. Притяг­
нення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, по­
чинається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

2. Із ч. 1 ст. З випливає, що чинне законодавство про кримінальну відповідаль­
ність
являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права -
це КК. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального
законодавства. Цим воно принципово відрізняється від інших галузей вітчизняного за­
конодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало
застос^ання інших, крім КК, кримінальних законів.

Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незва­жаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте, відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, у т. ч. закони про кри­мінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгля­ду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституцій­ним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку некон­ституційними. Ці положення мають обов'язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК.

КК ґрунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних прин­ципах і нормах міжнародного права. Гарантією цього є положення ч. 5 ст. 3.


До вказаних принципів і норм можна віднести такі, що стосуються верховенства
Ііраїлюдини, суверенітету держав, дипломатичного імунітету, права міжнародних до-
..... »рів,мирного розв'язання спорів, міжнародного морського, повітряного, екологіч­
ної о, економічного і гуманітарного права, боротьби зі злочинністю, правової допомоги
і іидачізлочинців тощо. Загальновизнані принципи і норми міжнародного права закріп-

і у відповідних пактах, деклараціях, конвенціях та інших документах. Наприклад,

наназвати такі загальновизнані і закріплені у Конституції України принципи кон-і її і \ ційно-правового статусу людини і громадянина: принцип невідчужуваності і не­порушностіправ і свобод людини; принцип рівності перед законом; принцип гаранто-МНОСТІправ і свобод людини і громадянина та неможливості їх скасування; принцип

■ пушення звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод.

V КК поділяється на Загальну й Особливу частини, норми яких застосовуються у Взаємозв'язку.При цьому норми Особливої частини порівняно з нормами Загальної чи піни с більш конкретними в частині кожного окремого складу злочину, який описа­но и диспозиціях цих норм, і в частині застосування покарань, які описані в їх санкціях.

4. Жоден закон про кримінальну відповідальність не може діяти автономно, окремо ні і КК. Адже такий закон, запроваджує він кримінальну відповідальність, скасовує її чи тин н 11. інші зміни до КК, відразу ж після набрання ним чинності у порядку, визначе­ні iMs її 44 Конституції України і ст. 4 КК, автоматично включається до КК. Це озна-■і н що при застосуванні цих законів посилання слід робити не на них, а безпосередньо н.і ВІДПОВІДНІнорми КК.

чистинах 3 і 4 ст. З відображено принцип законності, який стосовно криміналь-НОІ0 права означає, що:

I ) кримінально-правові норми не існують поза КК у зв'язку з їх повною кодифі-

I .11111 Ні.

I1 тільки КК і ніяким іншим законом чи підзаконним актом визначається, що є зло­
чином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині,
Готуваннямдо злочину і замахом на злочин тощо, встановлюються види і розміри по-
каранняза злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної
ні іповідальностічи від покарання, визначаються інші кримінально-правові наслідки
ВЧИНЄННЯзлочину;

J) обороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за анало-.-іііо. юбто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим.

(>. Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповіднодо принципів і норм міжнародного права. Відповідно до ст. 9 Конституції \ країни чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною РадоюУкраїни, є частиною національного законодавства України. Із цього положення випливає,що частиною національного законодавства України не є: 1) нечинні міжна-роднідоговори України, навіть якщо згода на обов'язковість їх надана ВР (наприклад, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчаннямнайманців від 4 грудня 1989 р.); 2) чинні міжнародні договори, згода на Обов'язковістьяких ВР не надана. Крім того, невідповідність положень міжнародних (ОГОйорівУкраїни Конституції України, а також порушення встановленої Конститу­ції юУкраїни процедури надання ВР згоди на обов'язковість цих договорів тягнуть за к>Ю визнання їх у встановленому Конституцією і законами України порядку неконс-ГИТуцІЙними.Ті положення чинних міжнародних договорів, що визнані неконституцій­ними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення проїх неконституційність. Відповідно, і закони України про кримінальну відповідаль­ні, п. не повинні відповідати вказаним положенням міжнародних договорів.

Згодана обов'язковість міжнародних договорів може бути надана у формі ратифі-

иї або приєднання. Оскільки Україна є правонаступницею прав і обов'язків за між-

іі.ірп тими договорами Союзу РСР і Української РСР, то до міжнародних договорів,



ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА


Розділ II


Стаття 4


ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА



 


згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, прирівнюються й інші відповідні договори.

Чинними є лише опубліковані міжнародні договори України. їх офіційне опубліку­вання має здійснюватися в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України («Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газети «Урядовий кур'єр», «Голос України»).

7. Із ч. 5 ст. З випливає, що під час прийняття нових законів України про кримінальну відповідальність принциповим є дотримання положень, що містяться в чинних міжна­родних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Конституція України (статті 8, 9, 57, 94, 152).

Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів від 23 серпня 1978р. Ратифікована Україною 17 вересня 1992 р.

Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1991 р.

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. (статті б, 7).

Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.

Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Ухвалена Законом України від 18 березня 2004 р.

Рішення КС у справі про депутатську недоторканність № 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р.

Рішення КС у справі про відповідальність юридичних осіб № 7-рп/2001 від ЗО травня 2001 р.

Регламент Верховної Ради України. Затверджений постановою ВР № 3547-IV від 16 берез­ня 2006 р.

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.


Просмотров 806

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!