Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Біоетика як нова галузь екологічного знання



У 70-х роках XX ст. складається нова галузь екологічного знання — біоетика. Розвиток її був започаткований науковцями США, де видана п´ятитомна енциклопедія з біоетики. Основною проблемою, на якій початково зосереджувалася увага дослідників, були стосунки "лікар — пацієнт". Поряд із названим вузьким аспектом, склалося значно ширше її розуміння. Центральною проблемою стало ставлення до життя і смерті. Життя бачиться само цінним, вищою цінністю. Під життям розуміється не лише людське життя, але і життя тварин, біоценоз, біосфера тощо. Біоетика спирається на цінності культури, що складалися в антропогенезі та знаходили відображення в міфології, в світових релігіях, у філософії. Вона виникла як відповідь на "технологічні виклики" в медицині: нові технології трансплантації органів, зародження і підтримання життя тощо.

Біоетика в ЇЇ широкому значенні включає в коло своїх проблем етичні норми ставлення до феномена життя. Одною з актуальних і складних проблем, навколо якої зосереджена нині увага біоетики — визначення смерті, евтаназія. Вона загострилася у зв´язку з розвитком трансплантології. Пересадка органів тяжкохворій людині від здорової людини, що перебуває у стані клінічної смерті внаслідок трагічного випадку, — один із по­ширених нині методів порятунку тяжкохворих. Однак залишається запитання: що слід вважати смертю? Коли справді Припиняється життя людини?

Біоетика пов´язана з медичною етикою, деонтологією (дисципліна, що визначає ставлення лікаря до пацієнта) та медичним правом. У коло досліджень біоетики органічно вписується, з одного боку, історія становлення відносин людини з природою закріплена в ментальних культурах: у міфології, епосі, народній звичаєвості. З іншого боку — біоетика розглядає велике коло проблем утвердження прав людини (в тому числі і як пацієнта) на життя, на здоров´я, на відповідальне і вільне самовизначення власного життя. Маючи на увазі складний комплекс моральних проблем, перед якими опинилася сучасна наука, відомий американський вчений-біолог Б. Гласс пише: "Я наполягаю на тому, що філософи науки в майбутньому повинні значно більше мати справу з етичними проблемами, ніж з логічними" [Див.: 15, с 80].

Моральною основою, на яку має спиратися сучасна біоетика, є вимоги Нюрнберзького кодексу 1947 p., що був сформульований у ході судового процесу в справі 23 нацистських лікарів, звинувачених у військових злочинах і злочинах проти людства. Висунуті судом десять "моральних, етичних і правових" вимог показували злочинний характер експериментів, що проводилися на людях. Разом з тим, Нюрнберзький кодекс вводив розмежування двох типів клінічних досліджень: терапевтичних і не терапевтичних. Перші виправдані тою мірою, якою спрямовані на збереження життя та покращення стану хворого. Другі — не терапевтичні. Це такі, що не мають цінності для людини, яка служить їх об´єктом. Кодекс забороняє проведення експериментів, що загрожують пацієнту смертю або непоправною шкодою.



Упродовж наступних років під впливом ідей Нюрнберзького кодексу було прийнято ряд документів, що регламентували експерименти на людині. Це, зокрема, Міжнародний кодекс медичної етики (1964 p.); Гельсінська декларація (1964 p.), що була суттєво уточнена в 1975 p.; документи Швейцарського колоквіуму на тему "Експерименти на людині", документи ООН про громадянські й політичні права, прийняті в 1966 р. та інші.

Важливу роль у контролі над дотриманням етичних вимог при експериментах на людині відіграють такі міжнародні об´єднання, як Всесвітня організація охорони здоров´я (ВОЗ), Всесвітня медична асоціація (ВМА) та інші. У 1981 р. був прийнятий і затверджений глобальним комітетом ВОЗ Звіт міжнародних рекомендацій для проведення медико-біологічних досліджень з участю людей. Пояснюючи причини, що викликали його появу, відомий учений Ф. Гуттерідж у статті "Дослідження з участю людини і медична етика" відзначав складність упровадження вже прийнятих заборон на медико-біологічні дослідження з метою забезпечити охорону прав людини та її соціального добробуту.

Біоетика покликана відповідати таким вимогам. По-перше, Необхідна єдність науки і гуманістичних цінностей. По-друге, Необхідно, щоб гуманістичні цілі ставилися вище за дослідницькі. По-третє, необхідне регулювання наукових досліджень з позицій гуманістичних цінностей. Регулювання має включати і заборони на деякі види експериментів з участю людини, що можуть бути небезпечними для її життя. По-четверте, необ­хідна розробка правил біомедичних робіт з урахуванням прав людини, включаючи юридичні норми.



 

Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей, що робить украй актуальною проблему зміни ставлення людства до природи. Цій меті служить екологічне виховання.

Екологічне виховання - систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання полягає у формуванні екологічних знань, вихованні любові до природи, прагненні берегти, примножувати її, формуванні вміння і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи - середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Здійснюється вона на всіх етапах навчання у школі, кожному з яких, з огляду на вікові особливості школярів, властиві певна мета, завдання, методика.

У молодших школярів воно покликане формувати перші уявлення про навколишній світ, живу і неживу природу, ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. На другому (5-7 класи) і третьому (8-9 класи) етапах відбувається нагромадження знань про природні об'єкти, закономірності розвитку та функціонування біологічних систем, формування навичок аналізу і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки у навколишньому середовищі. У цей період поглиблюються і розширюються знання про явища і закони природи, причини екологічної кризи, а також про шляхи збереження природних комплексів. Протягом четвертого етапу (10-12 класи) завершується узагальнення здобутих екологічних знань.

В екологічному вихованні особливого значення набувають предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середовище, що їх оточує. Фізика і хімія формують комплекс політехнічних знань, наукові засади і принципи сучасного виробництва. Історія, правознавство показують неприпустимість варварського ставлення до природи. Предмети естетичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення учнів до природоохоронної діяльності (шкільні лісництва, садівництво, робота в мисливських господарствах та ін.), робота санітарних загонів захисту довкілля (виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку), загонів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах), груп швидкої допомоги звірам і птахам у зимовий період; куточки природи. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках та ін.

Ефективне екологічне виховання школярів передбачає:

- оптимізацію змісту неперервної екологічної освіти всіх вікових груп школярів, висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використання внутрі- та міжпредметних зв'язків;

- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків та ін.);

- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

Результатом екологічного виховання має бути сформована екологічна культура людини, що характеризується різнобічними глибокими знаннями про навколишнє середовище (природне та соціальне), наявністю світоглядних ціннісних орієнтацій щодо природи, екологічним стилем мислення і відповідальним ставленням до природи та свого здоров'я, набуттям умінь і досвіду вирішення екологічних проблем (насамперед на місцевому та локальному рівнях), безпосередньою участю у природоохоронній роботі, передбаченням можливих негативних наслідків природо перетворювальної діяльності людини.

 

Предмет естетики

Слово «естетика» ( ) – грецького походження, у перекладі означає – той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. Термін «естетика» увійшов до науки в середині XVIII ст. Вперше його застосував німецький філософ А. Баумгартен для позначення нового розділу в філософії. А. Баумгартен увів у філософію розділ «Теорія чуттєвого сприйняття» і запропонував назвати його терміном «естетика». Він міцно укоренився у філософській термінології, і вже з XVIII ст. ес­тетику почали розуміти як науку, що вивчає лише «філософію прекрасного», або філософію мистецтва. У естетиків з'явився самостійний предмет вивчення.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямами: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, навіть у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові технічні об'єкти (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені працею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне чуття. Процесу сприймання естетичного даємо назву естетичного сприйняття, результатом якого є естетичне переживання.

Отже, естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Різноманітні естетичні відношення, що виникають у людини (соціальної групи, суспільства) до дійсності, можна віднести до загального поняття «естетичне». Природу естетичного вивчає наука естетика. Дослідження естетичного (виступає як метакатегорія науки естетики) припускає аналіз найбільш загальних характеристик, сторін, які належать певним -естетичним об'єктам дійсності, наприклад, прекрасним, піднесеним, трагічним і т. ін., крім того, природи відображення цих явищ у свідомості людини, в естетичних сприйняттях, уявленнях, ідеалах, теоріях та поглядах, а також природи естетичних цінностей. Одним з головних питань в обсязі вивчення естетики є питання про мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються у його різновидах. Вона вивчає і власне процес художньої творчості, її суб'єкт, об'єкт та засоби творення, крім того, процес художнього сприймання мистецтва та ін., тому що мистецтво існує лише у соціально-комунікативній системі художник – мистецтво – споглядач, або художня творчість – мистецтво – художнє сприйняття.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!