Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Модерні нації легітимізуються через відповідну ідеологію - націоналізм



Як ідеологія націоналізм уважає:

• що світ ділиться на нації і кожна має свій характер та призначення;

• що найперша лояльність людини - до нації;

• що нація є джерелом будь-якої політичної влади;

• щоб бути вільною й реалізуватися, людина має належати до нації;

• що кожна нація має виражати свій справжній характер, будучи автономною;

• що мирний і справедливий світ можна збудувати лише на основі автономних націй.

Ця "ключова доктрина" націоналістичної ідеології була сформульована лише у XVIII ст. в Європі, а відтак поширилася на інші країни та континенти, хоча деякі з її компонентів намітилися вже у XVI - XVII ст.

До 1500 року в Європі й деінде її не знали, а тому поява чогось схожого на модерну масову націю (підтримувану націоналізмом) було, напевне, випадковим, так само, як і рідкісним явищем.

Модерні нації імпліцитно підписуються під цією націоналістичною ідеологією і часто вдаються до її елементів, щоб теоретично обґрунтувати проблемні питання.

 

Модерні нації - неодмінна частина ширшої міжнародної системи, в якій увесь світ поділений на окремі національні держави, котрі в такий спосіб пов'язані одна з одною спільними ідеями й практиками, у тому числі властивими національній ідеології.

Така система склалася в Європі після Вестфальського миру 1648 року і стала домінантною моделлю в Європі, Північній і Латинській Америках після 1815 року.

Відтак колоніалізм і постколоніальні держави-нації поширили її в інші частини світу - на Близький Схід, в Азію й Африку.

Домінантна особливість модерного світу - культурний і політичний плюралізм.Він гарантує, що національна держава - норма урядування і міждержавних відносин і що народна згода - єдине теоретичне виправдання обіймання політичної влади.

 

Теорія українського монархізму (Український консерватизм).

Культурний і політичний плюралізм. Він гарантує, що національна Держава - норма урядування і міждержавних відносин і що народна ІПіда - єдине теоретичне виправдання обіймання політичної влади.



В'ячеслав Липинський- представник старовинного роду українсько-польської шляхти - заснував консервативну школу в українській політології. Походження його певною мірою спонукало до обґрунтування ідеї активної участі української шляхти у політичному та національному відродженні української держави.

До революції 1917 року в його творчості виразно проглядаються тенденції, близькі до народництва. Однак навіть тоді й пізніше Липинський, як представник своєї верстви, перебував на консервативних позиціях.

Після 1917 року він не приєднався до Центральної Ради, натомість активно підтримав гетьмана Павла Скоропадського, оскільки монархічна ідея була йому ближчою.

Особливістю і позитивним елементом національного консерватизмуЛипинського була ідея політичної інтеграції як засобу творення незалежної національної держави. Нація для нього -- це всі громадяни держави. Націоналізм Липинського зводився до того, що українці відрізняються від інших народів лише своєю політичною інтеграцією. Інтегровані на ґрунті етнокультури і національної самосвідомості, вони повинні згуртовувати всі народи в одне ціле. Поряд з цим важливою складовою його національного консерватизму можна вважати ставлення до ідеології, яку він виводить із народних традицій та звичаїв, зокрема з державного досвіду гетьмансько-козацьких часів, високої етичної культури хліборобської спільноти, вважаючи її рушійною силою національного відродження України.



Суттєвим внеском Липинського у політичну науку є визначена ним типологія державного устрою.

Згідно його схеми, існують три основні типи державного устрою:

• демократія

• охлократія

• клясократія

 

Характеризуючи "демократію", Липинський зауважував, що державна влада в її умовах потрапляє безпосередньо до рук "багатіїв-плутократів" або ж до рук найнятих ними політиків-професіоналів з-поміж інтелігенції. Внаслідок цього державна влада стає знаряддям реалізації не народних, а приватних інтересів окремих осіб чи угруповань. Розмежування в умовах демократії політичних партій позбавляє їх відчуття політичної відповідальності, а необмежений демократичний індивідуалізм підриває в суспільстві основи дисципліни і правопорядку. Одним із прикладів такої "демократії" Липинський вважав Українську Народну Республіку.

До держав "охлократичного" типу Липинський відносив революційні диктатури, фашизм, більшовизм та ін. Для цієї системи характерне зосередження політичної й духовної влади в одних руках. Під духовною владою він розумів не лише церковну в її традиційному розумінні, а й ідеологічну в сучасному розумінні, коли глава держави є водночас пророком і непогрішимим інтерпретатором офіційної ідеологічної доктрини. Особливістю "охлократії" є, на його думку, те, що вона в минулому складалася з кочівників, а в новітні часи - з декласованих елементів. За такого державного устрою панівною стає монолітна військово-бюрократична ланка, яка легко маніпулює юрбою.

Найприйнятнішою для України Липинський вважав "клясократію"– форму державного устрою, яка відзначається рівновагою між владою і свободою, між силами консерватизму і прогресу. В основу такого устрою повинна бути покладена правова, "законом обмежена і законом обмежуюча» конституційна монархія. На чолі держави має бути монарх (гетьман), влада якого передається в спадок і є легітимною.

Пропонуючи монархічний устрій, Липинський заперечує демократію як метод організації нації, але не заперечує її як свободу. У його монархічній системі громадяни наділені свободою економічної, культурної та політичної самодіяльності, але ця свобода обмежена авторитетом сильної і стабільної влади.

"Клясократія"в його розумінні - це гармонійна політична співдружність хліборобського класу як консервативної опори держави з іншими класами. Лише ця співдружність здатна, на думку Липинського, забезпечити державотворення й організацію української нації.

 


Просмотров 567

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!