Визначення понять рід, плем’я, народність, народ, нація

Народність - це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Народ - багатозначний термін. Під народом розуміють, зокрема, етнос, тобто певну групу людей, що відрізняється спільністю ряду ознак - мови, культури, території, релігії, історичного минулого і т. д. . Хоча однією з найважливіших ознак етносу є загальний мову, це аж ніяк не єдина умова - існують різні етноси, що говорять на одному і тому ж мовою. Наприклад, шотландці, ірландці і валлійці практично повністю перейняли англійська мова, але англійцями себе не вважають. Слово "народ" також використовується в значенні нація. Поняття "народ" також вживається для позначення всього населення будь-якої країни, незалежно від його етнічної приналежності. У політичному сенсі нерідко вживається термін народ (маса), що означає основну непривілейованих масу населення, на противагу " еліті "і" влади ". Словом "народ" іноді позначається натовп - велика кількість людей, що зібралися в одному місці.

Пле́м'я (старослав. язик, грецьке ethnos, євр.גוי‎ гой, мн. גויים гоїм) — тип етнічної спільноти людей, що об'єднані спільним походженням, мовою, вірою і звичаями, історичний тип етнічної спільноти, стадія еволюції Етносу, що ґрунтується на родових взаєминах та суспільному поділі праці, які визначають розрізненість племен за територією, мовою, культурою, організацією життєдіяльності.

Рід — доісторична і ранньоісторична суспільно-організаційна спільнота, стадія еволюції Етносу, до якої належали кровно пов'язані нащадки одного предка.

Нація (від латів.(латинський) natio — плем'я, народ), історична спільність людей, що складається в ході формування спільності їх території, економічних зв'язків, літературної мови, деяких особливостей культури і характеру, які складають її ознаки. Нації визначаються певним рядом характеристик, що стосуються як індивідуальних її членів так і всієї нації. Такі характеристики мають нести в собі як об'єднуючу функцію — спільнота людей, що не має між собою нічого спільного не може бути нацією, так і відокремлюючу — що відрізняє дану націю від сусідніх. Будь-яка з таких характеристик може стати предметом дискусій, однак заперечення існування визначальних чинників містить в собі заперечення існування окремих націй.

Послідовність “рід > плем’я > народність > народ (етнос) нація” називається етногенетичним ланцюжком. Родом називається доісторична і ранньоісторична суспільно організаційна спільнота, стадія еволюції Етносу, до якої належали кровно пов’язані нащадки одного предка.

На думку деяких дослідників, на чолі першого роду стояла жїнка-родоначальниця (матріархат), але справжнім головою роду був виборний ватажок, здебільшого хтось з найближчих родичів родоначальниці. Коли ж завдання роду почали ускладнюватися, на чолі його став чоловік (патріархат).

Рід селився в одному місці, мав спільну власність і спільне господарство, разом дбав про харчування своїх членів, обробляючи ріллю, годуючи худобу, полюючи назвірівіловлячирибу;узамкнсному колі роду вироблялося здебільшого все потрібне для прожитку знаряддя. Крім господарських, рід виконував ще й суспільні функції: охороняв своїх членів перед чужинцями і підтримував згоду поміж членами роду. Чисельне зростання членів роду і зміна господарчої системи спричинилися до того, що з роду почали відокремлюватися сім’ї, не втрачаючи однак з ним зв’язку. Відкриті археологами стоянки показують, що їх вистачало лише для розміщення однієї сім’ї, зате кількість стоянок у поселенні одного роду значно збільшувалася. Екзогамні подружжя вимагали близького співжиття кількох родів, пов’язаних між собою родинними відносинами. Сусідні роди, що їх, крім споріднення, єднала ще й спільна мова (або ж діалект), релігія культ і праця, об’єднувалися у племена.

Плем’ям називається тип етнічної спільноти людей, стадія еволюції Етносу, що ґрунтується на родових відносинах та суспільному поділі праці, які визначають розрізненість племен за територією, мовою, культурою, організацією життєдіяльності.

Родова спільнота є однією з необхідних умов виникнення племені. Характерними рисами раннього племені є: наявність племінної території, відокремленої від території сусідніх племен умовними рубежами; певна економічна спільність і взаємодопомога одноплемінників, що виражається, наприклад, у колективних полюваннях; єдина племінна мова, культура, племінна самосвідомість, традиції, самоназва тощо. Плем’я виникає одночасно з родом, бо екзогамність роду потребує постійних зв’язків хоча б між двома родовими колективами. Плем’я утворюється на основі родів, які мають спільне походження і базується, на кровноспоріднених зв’язках між його членами. Саме кровноспоріднений зв’язок, який об’єднав два чи кілька родів, перетворює їх на плем’я. Розвинуті племена мали племінне самоврядування, яке складалося з племінної ради, військових та цивідьних вождів.

Поступово у племені розвивається майнове розшарування, виділяються багаті і бідні роди, з’являється племінна знать, зростає роль військового керівництва, яке нерідко захоплює й цивільну владу в племені.

На зміну племені приходить нова форма етнічної спільності - народність і нова форма організації суспільства - держава.

Форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при Ііцтурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації ріпних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів називається народністю.

Початок формування народностей належить до періоду консолідації племінних союзів і виявляється у поступовому .імітуванні племен, зміні попередніх (кровноспоріднених) зв’язків територіальними. Першими склалися народності рабовласницької епохи: давньоєгипетська, давньогрецька та ін. У Європі процес утворення народностей завершився переважно в період феодалізму (давньоруської, польської, французької та інших). В інших частинах світу цей процес тривав і в наступні епохи. Народності звичайно складалися з кількох племен, близьких за своїм походженням та мовою (наприклад, польська - зі слов’янських племен: полян, післян, мазовшан та ін.) або з різномовних племен, що змішувались у результаті завоювання одних племен іншими (наприклад, французька - із галльських племен, римських колоністів та германських племен: франків, вестготів, бургундів та ін.). У процесі формування народностей, у міру посилення зв’язків між окремим їхніми частинами, мова одного з етнічних компонентів (більш численного чи більш розвинутого) стає спільною мовою народності, а інші племінні мови зводяться до діалектів, а іноді й зовсім зникають. Утворюється територіальна, культурна і господарська спільність зі спільною самоназвою. Становлення держави сприяло зміцненню народностей, але в процесі історичного розвитку народності могли це збігатися з державами ні територією, ні мовою.

Народ (етнос) (від грец. ethnos) дослівно перекладається з давньогрецької мови як “негрек”, “чужинець”, “ідоловірець”. Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей, народ, плем’я, рід, іноземне плем’я і т. п. З V ст. до н. е. його використовували у значенні “плем’я негрецького походження”, “народ негрецького походження”. Себе греки позначали словом “демос” (народ) і відрізняли від негреків тим, що останніх іменували “етносом”. У такому значенні римляни ввели слово “етнос” у латинську мову. Внаслідок латинізації з’явився прикметник “етнічний”" (еЩпісоз), що вживався у значенні “ кехрис ти я н с ьки й ”, “язичницький” Нині термін “етнос” став науковим поняттям і є еквівалентом давньогрецького слова “демос” (народ) у значенні специфічної міжпоколінної історико- культурної і природної, усвідомленої людьми спільноти. Щоб підкреслити саме таке його значення, інколи поєднують обидва слова у словосполученні “етноси-народи” Нині поняття “етнос” вживається як науковий термін для означення всіх історичних типів етнічних спільнот - від племен до сучасних націй.

У найширшому розумінні поняття означає весь еволюційний ланцюжок виникнення і становлення Етносу.

Часто етнос визначають як міжлоколінну групу людей, об'єднану тривалим спільним проживанням на певній території, спільною мовою, культурою і самосвідомістю. Поняття етносу, як категорії, що узагальнює ознаки етнічних спільнот на всіх етапах історії людства, розроблялося переважно в російській, радянській і пострадянській етнографії. У російській етнології термін “етнос” уживається майже в усіх випадках, коли мова йде про народ і навіть націю. У західній соціально-культурній антропології поняття етносу зживається порівняно рідко, а побудова його теорії не вважається актуальною. Ьільш уживаним є поняття “етнічність”, що відбиває приналежність до певної нації або етнічної групи. Дотепер зберігає свою значимість дане Максом Вебером визначення етнічної групи: ця така група, члени якої “мають суб’єктивну віру в своє спільне походження через схожість фізичного вигляду або звичаїв, або того й іншого разом, або ж через спільну пам’ять про колонізацію і міграцію” Важливу роль у створенні теоретичної основи для вивчення етнічності відіграли роботи норвезького вченого Ф. Варта з проблеми співвідношення етнічних і соціальних границь. Цей учений звернув увагу на те, що характеристики, використовувані для визначення етнічних груп, яе можуть зводитися до суми культурного матеріалу, що міститься з межах етнічних границь. Етнічні групи (або етноси) визначаються насамперед за тими характеристиками, які самі члени групи вважають для себе значимими і які лежать в основі їхньої самосвідомості. Отже, етнічність - це форма соціальної організації культурних розбіжностей.

Нація (від лат. паtіо - плем’я, народ) - полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Нація - це історичний тип етнічної спільноти; стадія Етносу; результат еволюційного процесу Етносу; Кінець еволюції Етносу; соціокультурне оформлення Етносу.

Слід розрізняти такі взаємозалежні, але не ідентичні поняття, ик “нація” і “національність”. Поняття “національність”, виражаючи етнічну спільність, являє собою лише один із чинників нації і народності. Тому воно є вужчим, ніж поняття “нація”. Джерело етнічного зв’язку людей - спільність генетичних характеристик І природних умов буття, що приводять до диференціації даної первинної групи від іншої. Нація - більш складне поняття. Якщо етноси існували протягом всієї світової історії, то багато націй формуються вже в період Нового і навіть Новітнього часу.

Нація може бути двох видів; поліетнічною або моноетнічною. Етнічно однорідні нації вкрай рідкісні і зустрічаються в основному у віддалених кутках світу (наприклад Ісландії). Зазвичай нація будується на базі великої кількості етносів, яких звела разом історична доля. Поліетнічцими с, наприклад, швейцарська, французька, в’єтнамська нації, а американці взагалі ке мають ніякого яскраво вираженого етнічного обличчя.

Термін вживається і е таких значеннях:

• Політична спільнота громадян певної держави - політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на узазі її населення (наприклад для посилання на “національні” університети, банки та інші установи).

• Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям “національної ідентичності”, так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміна “народ”.