Ждановщина» - суть, значення, наслідки

«Ждановщина»— система заходів, спрямованих на відновлення ідеологічного контролю над суспільством. «Ждановщина» (1946-1949 рр.) означала посилення втручання сталінського режиму в сферу ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком радянського суспільства.

Причини: Послаблення ідеологічного тиску на радянське суспільство в роки Другої світової війни. Зростання патріотичних почуттів національної інтелігенції. Початок розгортання «холодної війни»

Мета: Нейтралізація патріотично налаштованої інтелігенції. Культурно-ідеологічна ізоляція країни. Зміцнення тотального контролю над суспільством. Відтворення образу зовнішнього і внутрішнього ворога

Наслідки: Відбулося гальмування розвитку науки, літератури і мистецтва; обмежено свободу творчості. Фізичне знищення частини інтелігенції. Породила потворні явища в середовищі радянської інтелігенції, викликала її розкол і розмежування. Відбулося остаточне протиставлення влади і народу, ліквідовано патріотичне піднесення післявоєнних років та паростки відродження української культури У літературі та театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; театральна та літературна критика із засобу стимулювання творчого розвитку перетворилася на засіб утримання митців у межах офіційної ідеології «Ждановщина» посилила відірваність радянських митців від досягнень світової культури, стала ідеологічним обґрунтуванням конфронтаційної зовнішньої політики СРСР

Була розгорнута боротьба проти «безідейності, безпринциповості, формалізму, космополітизму й низькопоклонства перед гнилим Заходом», проти «буржуазного націоналізму». За період з 1946 по 1951 р. було прийнято 12 партійних постанов з ідеологічних питань. Першими були постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград» (спрямовані проти творчості А.Ахматової і М.Зощенка), «Про кінофільм «Большая жизнь» та ін.

В Україні "ждановщина" набрала форм гострої критики "українського буржуазного націоналізму** і "буржуазного космополітизму" - теорії про всесвітній характер людського громадянства. Особливої жорсткості морально-політичний тиск на творчу інтелігенцію набув у 1947 р. під час короткого перебування на посаді першого секретаря ЦК КП(б) України найближчого прибічника Сталіна Л. Кагановича.

Не припинявся тиск партійного керівництва щодо суспільних наук. 1947 року було прийнято постанову ЦК КП(б)У "Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР". У ній ця наукова установа, праці її співробітників піддавалися грубій, необ'єктивній критиці.

Не обминули Україну і наслідки відомої сесії ВАСГНІЛ, що відбулася у серпні 1948 року На ній малоосвічений шарлатан від науки Трофим Лисенко, який вважав генетику "буржуазною псевдонаукою", оголосивши ген міфічною частинкою, одержав остаточну перемогу над своїми науковими опонентами - "вейсманістами-морганістами". Досягнення радянської та української генетики було перекреслено. У результаті на довгий час розвиток вітчизняної генетики припинився. Почалися переслідування і розправи. Це на багато років загальмувало розвиток перспективних напрямів біологічної науки і зумовило відставання в цій галузі від світового рівня. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки.

Разом з тим, у повоєнні роки українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, чимало зробили вони для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. У 1956 році генеральним конструктором будівництва космічних кораблів в СРСР став Сергій Корольов. Попередниками і сучасниками С. Корольова у космонавтиці були українці Олександр Засядько, Микола Кибальчич, Костянтин Ціолковський, Юрій Кондратюк, Михайло Янгель, Валентин Глушко, Володимир Челомей, Михайло Яримович.

З України почалася дорога у велику науку для одного з творців першої американської атомної бомби Георгія (Джорджа) Кістяківського.

Український конструктивізм

Конструктивізм (від лат. constructіo - побудова) - художній напрямок у мистецтві ряду європейських країн початку XX в., що проголосило основою художнього образа не композицію, а конструкцію. Найбільш повне вираження конструктивізм знайшов в архітектурі, дизайні, прикладному оформлювальному, театрально декораційному мистецтві, друкованій графіці, мистецтві книги; виразився в прагненні художників звернутися до проектування речей, художньої організації матеріального середовища. Конструктивізм - радянський абстракціоністський метод (стиль, напрямок) в образотворчому мистецтві, архітектурі, фотографії й декоративно-прикладному мистецтві, що одержало розвиток в 1920 - поч. 1930 років. Конструктивізм відкинув традиційні подання про мистецтво в ім'я імітації форм і методів сучасного технологічного процесу. Найбільше яскраво це виявилося в скульптурі, де конструкція створювалася безпосередньо із продуктів промислового виробництва. У живописі ті ж принципи здійснювалися у двомірному просторі: абстрактні форми й структури розташовувалися на площині на зразок архітектурного креслення, нагадуючи елементи машинної технології. Характеризується строгістю, геометризмом, лаконічністю форм і монолітністю зовнішнього вигляду. В 1924 році була створена офіційна творча організація конструктивістів - ОСА, представники якої розробили так званий функціональний метод проектування, заснований на науковому аналізі особливостей функціонування будинків, споруджень, містобудівних комплексів. Характерні пам'ятники конструктивізму - фабрики-кухні, Палаци праці, робочі клуби, будинки-комуни зазначеного часу. Той творчий світогляд, що прийнято називати конструктивізмом у межах архітектурного стилю, виявилося трохи раніше, ніж безпосередньо в архітектурі. Конструктивізм, як і функціоналізм із раціоналізмом, прийнято відносити до поняття "сучасна архітектура". Конструктивізм прийнятий уважати російським (радянським) явищем, що виникло після Жовтневої революції в якості одного з напрямків нового, авангардного, пролетарського мистецтва.

Крім вищевказаного напрямку на становлення конструктивізму вплинули футуризм, супрематизм, кубізм, пуризм і інші новаторські плини 1910-х років, однак, соціально обумовленою основою стало саме це мистецтво з його безпосереднім звертанням до поточних російських реалій 1920-х. Прихильники конструктивізму, висунувши завдання "конструювання" навколишнього середовища, що активно направляє життєві процеси, прагнули осмислити формотворні можливості нової техніки, її логічних, доцільних конструкцій, а також естетичні можливості таких матеріалів, як метал, скло, дерево.

Головним стильовим напрямом в архітектурі України 20 - середини 30-х років був конструктивізм, що максимально використовував принципи функціональності, раціоналізму та економності. Кращі споруди цього стилю - будівля Київського залізничного вокзалу (1927-1933, архітектор Олександр Вербицький), комплекс адміністративних та громадських споруд під назвою (Держпром у Харкові (1925-1929, архітектори Сергій Серафімов, Самуїл Кравець, Марк Фельгер), Палац культури залізничників у Харкові (1928-1932, архітектор Олександр Дмитрієв), будівля “Великого Запоріжжя” (1927-32, архітектор Віктор Веснін та інші), Київська кінофабрика (1926-1929, архітектор Валер’ян Риков).

Із середини двадцятих років українська тематика почала визначати розвиток кінематографу, який у цей час переживав період розквіту. Найпотужнішими були центри кіновиробництва в Одесі, Києві, Харкові. Головні підвалини розвитку українського кіно визначили режисери Лесь Курбас, Олександр Довженко (1894- 1956). Кінофільми “Звенигора” (1928), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930), “Іван” (1932) - це шедеври світового кіно, їхня новаторська мова поєднує поетику і гуманізм із яскравою експресією.