Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Рента як форма доходу на землю. Теорії ренти



Рента і орендна плата

Застосування у виробництві обмежених, рідкісних ресурсів породжує особливий тип стосунків між економічними суб’єктами – рентні відносини і зумовлює одержання доходу у формі ренти.

Економічну природу рентних відносин намагались з’ясувати кілька поколінь вчених-теоретиків. Найбільш відомі теорії ренти і рентних відносин розроблені у рамках класичної, марксистської та неокласичної концепцій.

Витоки цього вчення містяться в економічних поглядахфізіократів. У землеробстві, стверджували вони, збільшується кількість продукту (із одного зерна, наприклад, виростає десять нових), а в промисловості лише змінюється форма вже існуючих благ. Отже, продуктивним є тільки землеробство. Люди, зайняті у промисловості і торгівлі, виробляють лише стільки, скільки споживають, зайняті ж у землеробстві створюють понад це ще й надлишок – ренту. Ф. Кене, один із представників фізіократів, помилково вважав, що рента “виростає” із землі, а багатство країни створюється лише у сільському господарстві.

У відомій праці А. Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів”, ХІ глава має назву “Про ренту землі”, де А. Сміт звертає увагу на те, що рента як плата за користування землею, являє собою найвищу суму, яку здатен оплатити орендар за даної якості землі. При цьому вчений відрізняв земельну ренту від орендної плати, зазначаючи, що остання пов’язана з витратами капіталу, які здійснює орендар. При відновленні орендного договору землевласник, як правило, вимагає збільшення ренти, нібито всі ці покращення були здійснені за його рахунок. Орендарю землевласник залишає частину продукту, по-перше, достатню для капіталу, призначеного на закупівлю насіння, оплату праці, утримання худоби, сільськогосподарського інвентаря і, по-друге, що забезпечує звичайний у даній місцевості прибуток на вкладений у сільське господарство капітал. При цьому А. Сміт підкреслює, що рента входить у склад ціни продукту іншим чином, ніж заробітна плата і прибуток. “Висока або низька заробітна плата та прибуток на капітал є причиною високої або низької ціни продукту; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої”, – пише він [11, 74].Мається на увазі, що у промисловості зарплата і прибуток входять до складу ціни продукту, є її складовими, земельна рента ж виникає як наслідок механізму формування цін на сільськогосподарську продукцію.

У 1777 р. Дж. Андерсен у трактаті “Дослідження природи хлібних законів” стверджував, що рента існує тому, що земля має різні ступені родючості й тому, що не можна нескінченно прикладати капітал до ґрунту даної якості без зменшення доходу з цього капіталу.Процес виникнення земельної ренти Дж. Андерсен пояснює існуванням різного ступеня родючості земель і різною вартістю виробництва. Продаючи хліб за ціною, однаковою для усіх фермерів, той, хто обробляє кращу ділянку, отримає більше, ніж вартість виробництва хліба. Тоді росте число бажаючих обробляти родючі землі, готових сплачувати преміюза право виключногокористування ними. Цю премію Дж. Андерсен і назвав рентою [13, 50–51].



На початку ХІХ ст. в економічній науці з’явилося дві публікації про те, що не тільки земля є умовою ренти, але й інші рідкісні фактори. Зокрема, російський вчений І. Г. Буш дійшов висновку, що талант і спритність наділені такою ж властивістю, як і земля, тобто, вони створюють ренту,яку отримуютьздібні працівники. На ренту талантів звернув увагу сучасник І. Г. Буша Г. К. Шторх. Він зазначав, що здібності людини,вищі від звичайного рівня,додають до заробітної плати дохід, не тотожний заробітній платі і суттєво відрізняється від неї тим, що це є “дар щедрості природи’’. По аналогії із земельною рентою Г. К. Шторх називає цей дохід рентою [14, 33–34].

Д. Рікардо, послідовник А. Сміта, надав теорії ренти стрункості і довершеності. У книзі “Начала політичної економії і оподаткування” (1817) в розділі “Про ренту” Д. Рікардо визначає ренту як частину продукту землі,яка сплачується землевласнику за користування первісними і неушкодженими силами ґрунту. Відповідно до логіки вченого, ніхто не сплачує ренту за користування тими дарами природи, що існують у необмеженій кількості. Рента сплачується за користування землею лише тому,що кількість землі не безкінечна,а якість її не однакова. З ростом населення, вказує Д. Рікардо, в країні під обробіток попадають гірші землі або землі, розташовані менш зручно. Коли обробітку підлягають землі другого розряду, то на землі першого відразу ж виникає рента, яка залежить від відмінностей у якостях цих двох ділянок.



Сучасник Д. Рікардо і послідовник А. Сміта французький вчений-економіст Ж. Б. Сей у своїй теорії “трьох факторів виробництва” наголошував, що рента є доходом від фактора землі, так само, як прибуток і процент – доходом від капіталу, а заробітна плата – доходом від праці. Цей спосіб винагороди він вважав справедливим і таким, що забезпечує гармонію інтересів власників основних факторів виробництва.

Відповідно до положень марксистської теорії, рентні відносини виникли водночас із появою і розвитком приватної власностіна землю, а рента стала економічною формою реалізації приватної власності на землю. Вона існувала ще за феодалізму і відображала відносини між землевласниками і кріпосними селянами і виступала формою додаткового продукту, який привласнювався феодалом. Спочатку рента була відробітковою, а пізніше – продуктовою і грошовою. Капіталістична земельна рента відбивала відносини між трьома класами суспільства – земельними власниками, орендарями і найманими працівниками. Вона сплачувалася орендарями землевласникам у вигляді грошової орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою.

Матеріальні умови, що породжують земельну ренту, за К.Марксом, виникають із особливих якостей землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві. Однакові затрати живої праці і капіталу на одиницю земельної площі приносять різний результат на різних за якістю землях, формуючи різну вартість одиниці продукту. Обмеженість продуктивних земель кращої і середньої якості змушує використовувати й гірші землі, продукція з яких є відносно дорожчою. На відміну від інших сфер господарської діяльності, ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію складаються на ґрунті найгірших умов виробництва. У зв’язку з цим, виробництво сільськогосподарської продукції на кращих і середніх землях дає змогу одержати додатковий (надлишковий) прибуток,який привласнюється власником землі у вигляді земельної ренти. Рента, за марксистськими уявленнями, поряд з прибутком і процентом виступає однією із форм додаткової вартості,створеноїпрацею найманих робітників і привласненої земельним власником. Останні, таким чином, є експлуататорами найманої праці у сільському господарстві разом із орендарями, котрі при­власнюють іншу форму додаткової вартості – прибуток.

Неокласична школа на ґрунті критики марксистських поглядів розширила розуміння рентних відносин, які, на думку неокласиків, не можна обмежувати лише послугами землі. Вони розповсюдили принцип формування ренти на усі види ресурсів, пропозиція яких є обмеженою. З цих позицій, економічна рента – дохід від будь-якого фактору виробництва, пропозиція якого є нееластичною, а всі форми рент, у тому числі й земельна, виступають різновидами економічної.

Найсучасніші дослідженняекономічної ренти. Англо-російський тлумачний словник Дж. Блека дає наступне визначення економічної ренти “economic rent” (економічна рента) – це плата за послуги економічного ресурсу, яка не є необхідним стимулом для його виробництва”[1, 221]. Прикладами економічної ренти є плата власнику немеліорованої землі, за яку ніхто і ніколи не платив, щоб її створити, а також доходи людей, наділених особливими здібностями. При цьому зазначається, що окрема частина ренти все-таки служить стимулом для покращення землі – її осушення або зрошення, а також стимулом напруженої праці чи навчання обдарованих людей. Автори Долан Е. Дж. і Ліндсей Д. визначають економічну ренту як будь-який дохід, віднесений до виробничих витрат, що перевищує його альтернативну вартість [2, 268]. Ці ж автори виділяють поняття чистої економічної ренти – доходу від виробничого фактора з цілком нееластичною пропозицією у довгострокових часових інтервалах. Це поняття включає в себе термін “чиста”, оскільки з погляду усієї сукупності факторів,що діють у економічній системі,конкретний рідкісний ресурс не має альтернативної вартості і будь-який дохід від нього є економічною рентою.

Долан Е. Дж. і Ліндсей Д. описують ситуацію, за якої виникає політична рента, яку створює уряд. Завдяки програмам підтримки виробників, фірми продають свою продукцію за більш високими цінами і купують ресурси – за нижчими. Зокрема, політика фермерських субсидій спрямована на підтримку найбідніших фермерів, проте субсидії дістаються й цілком самодостатнім, процвітаючим господарствам, які й привласнюють найбільшу частину державної допомоги.

За словами цих же авторів, уряд не лише створює ренту, але й захищає її від розмивання силами конкуренції. Це відбувається за допомогою введення митних тарифів та імпортних квот, що відмежовує фірми даної країни від зовнішньої конкурентної боротьби і дає можливість отримувати рентний дохід у формі більш високих прибутків. Ренту отримують також представники професій, для яких потрібні спеціальні ліцензії або додаткові випробування (бар’єри), що обмежують можливість праці у даній галузі [2, 99].

Отже, рентні відносини – це специфічні відносини з приводу використання ресурсів, пропозиція яких є обмеженою. Визначальною рисою рентних відносин є особливий дохід від ресурсів з обмеженою пропозицією – рента.

До умов виникнення земельної ренти належать:

1. Невідтворюваність (або часткова відтворюваність), рідкісність і обмеженість природних ресурсів, що зумовлює таку важливу особливість відносин господарювання на землі, як явище монополії виняткове становище тих,хто є власниками або користувачами земельних ділянок.Беручи в оренду неоднакові за якістю й розташуванням земельні ділянки, орендарі отримують різні умови для своєї господарської діяльності: у когось із них ці умови кращі, в інших – гірші.Оскільки ж обсяг земель обмежений, то становище кожного з них набуває характеру монополії на землю як об’єкт господарювання.

2. Достатній рівень розвитку ринкових економічних відносин. Це передбачає, що усі результати виробництва потрапляють до споживачів тільки через ринок, тобто за допомогою купівлі-продажу; доходи виробників обов’язково набувають грошової форми, а відновлення елементів використаних ресурсів відбувається на основі грошових виплат.

Монопольний характер використання ресурсів зумовлює особливий характер ціноутворення– на основі витрат виробництва найгірших підприємств. В інших галузях економіки ринкова ціна продукту формується як результат змагання між виробниками аналогічної продукції, у якому кожен намагається застосовувати найефективніші методи комбінації витрат, мінімізувати їх, щоб не збанкротувати у разі перевищення власного їх рівня над середньогалузевим. На конкурентних засадах встановлюється рівноважна ціна, що опирається на середні витрати.

У галузях, в яких використовують рідкісні ресурси, – сільському господарстві, а також добувній, будівельній, туристичній тощо – де мають місце відносини монопольності, ринкова ціна формується на основі витрат тих підприємств, які є найгіршими за продуктивністю (або розташуванням), а їх витрати – максимальними.

 

У чому ж проявляється природа рентних відносин і як виникає рента? Пояснимо це за допомогою прикладу, для якого припустимо, що український фермер з Кіровоградщини отримав у результаті продажу врожаю пшениці валовий дохід (ТR) величиною 140 000 грн. Валові витрати його виробництва (ТС) склали 100 000 грн., чистий дохід (Pr) – 40 000 грн. Останній містить у своєму складі дві частини: перша – від його господарської діяльності (підприємницький дохід) друга – нормальний прибуток, який являє собою усереднену величину прибутку, отримувану пропорційно до витрат капіталів, вкладених у різні галузі.

Можливість альтернативного вкладення капіталу у певний вид діяльності зумовлює дію закону рівноважного функціонування капіталу, відповідно до якого кожен усереднений виробник (власник капіталу) на рівновеликі витрати отримує середній рівень прибутку, середньозважену його величину, яку можна розрахувати за формулою:

де, Рr1 – це величина прибутку, яку даний фермер міг би отримати від вкладення свого капіталу у виробництво мінеральної води;

Рr2 – величина прибутку при вкладенні капіталу у пошиття одягу;

Рr3 – прибуток від вкладення капіталу у банківський бізнес;

Рrn – прибуток будь-якої іншої галузі;

ТС1, ТС2, ТС3,… ТСn – відповідно, витрати різних галузей;

Pr – середня норма прибутку, середньозважена рентабельність конкурентних галузей альтернативного вкладення капіталу.

Якщо рівень середньозваженої рентабельності, наприклад, складає 10%, то це означає, що на одну гривню витрат отримують 10 коп. прибутку, а на 100 000 грн. валових витрат згадуваного фермера 10 000 грн. буде складати його нормальний прибуток. Звідси, величина його додаткового доходу буде (40 000 – 10 000) – 30 000 грн. Ця сума і є земельною рентою – формою особливого надлишкового доходу над нормальним прибутком, який привласнюється власником землі.

Такий надлишок над нормальним прибутком існує також і в галузях, які не пов’язані з використанням природних ресурсів. Він виникає тоді, коли підприємства досягають вищого рівня прибутковості, ніж середній по галузі, якщо умови для їхнього бізнесу виявляються кращими – це також результат винятковості, але такої, що триває лише протягом невеликого проміжку часу і стосується тільки окремих підприємств. Такий додатковий дохід фундатор маржиналізму А. Маршалл назвав квазірентою. Він стверджував, що характер додаткового доходу від землі у короткому і тривалому періодах є різним. У короткому – орендарі, не збільшуючи основних витрат (кількість землі є заданою), вдосконалюють агротехніку й отримують додатковий дохід як плату за власну підприємливість і власні витрати капіталу. Отже, квазірента – це несправедливий прибуток, ціна, що сплачується за зусилля тих, хто здійснює інновації в короткому періоді. Протягом тривалого періоду він перетворюється у “необхідний прибуток” на ті додаткові витрати, які доводиться здійснювати як обов’язкову умову подальшого вдосконалення аграрного виробництва.

Аналогічно з цим квазіренту привласнюють і в неаграрних галузях. Однак, на відміну від сільського господарства, у промисловості упродовж тривалого періоду, як відомо, нарощують постійні витрати, збільшують обсяги застосовуваних основних активів, забезпечуючи довгострокове практичне застосування нововведень. Внаслідок цього відбувається зростання ефекту від масштабу. Несправедливий прибуток набуває форми необхідного прибутку як доходу на додаткові інвестиції.

 

Квазірента – це тимчасовий дохід, обумовлений обмеженістю пропозиції будь-якого фактора виробництва у короткому періоді. Його величина визначається різницею між загальним виторгом і витратами капіталу.

Ґрунтовний аналіз рентних відносин вимагає виявити відмінності між рентою і орендною платою.Орендна плата і рента співпадають, якщо здається в оренду земля, у яку раніше не здійснювались ніякі капіталовкладення (інвестиції), тобто не зводились споруди чи будувались системи іригації та інше. Якщо ж такі вкладення здійснювались, то орендна плата, окрім ренти, включає у себе виплату процентів на вкладений капітал, а також амортизаційні відрахування на основні фонди:

,

де R – рента,

r– процент на вкладений капітал,

Аамортизація основного капіталу, переданого в оренду разом із землею.

Включення до складу орендної плати процента і амортизаційних відрахувань, пов’язаних із зношуванням засобів праці, розміщених на даній земельній ділянці, і перенесенням їхньої вартості на створений продукт зумовлено такими обставинами:

· по-перше, якщо на даній земельній ділянці знаходиться яка-небудь споруда чи будова, що має певну вартість, яка за своєю суттю є матеріалізацією певної грошової суми, затраченої на її зведення, то її власник міг би покласти ці гроші на банківський рахунок під певний процент. Однак, цю суму він передає орендареві у матеріалізованій формі – у вигляді споруди. Тому останній за користування нею повинен сплачувати процент власнику землі;

· по-друге, зрозуміло, що дана споруда як елемент основного капіталу зношується у процесі її експлуатації, щорічно переносячи частину своєї вартості на створюваний продукт. Після реалізації продукту орендар зобов’язаний передати власнику споруди цю вартість для формування амортизаційного фонду й відновлення основного капіталу.

У результаті аналізу рентних відносин можна дати визначення земельної ренти.

Земельна рента – це дохід від користування землею. Матеріальну умову її виникнення складає різна якість землі, економічну – монополія на землю як об’єкт господарювання. Його джерелом є надлишковий прибуток від праці, прикладеної до землі й привласнений її власником. Земельна рента є економіч­ною формою реалізації приватної власності на землю.

 

Форми ренти

Сучасна економічна наука розрізняє такі форми ренти:

· диференціальна рента першого і другого роду (І і ІІ);

· монопольна;

· економічна (чиста економічна);

· інфрамаржинальна.

Диференціальна рента є властивою для галузей з нееластичною пропозицією основного фактора виробництва – землі, її надр, рекреаційних цінностей. До таких галузей належать: сільське господарство, у якому виникає диференційна земельна рента І і ІІ роду; будівництво, пов’язане із рентою за розташуванням; добувна промисловість, для якої є характерною диференційна рента І роду.

Умовами утворення диференціальної земельної ренти є:

1. Наявність відмінностей: а) у рівні природної родючості земельних ділянок, впливу кліматичного фактора; б) розташуванні ділянок; в) продуктивності додаткових інвестицій у землю. Сума цих відмінностей загалом характеризує якість кращих і гірших земель. Застосування сучасних технологій в аграрному виробництві підвищує родючість гірших земель, розвиток транспорту сприяє зменшенню відмінностей у розташуванні різних ділянок. Однак остаточно ці відмінності не можуть бути усуненими.

2. Обмеженість земель взагалі,а кращих і середніх ділянок, зокрема.

Причиною виникнення диференціальної земельної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!