Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Перебудова і діяльність держ механізму у війну



Уся повнота влади в країні зосереджувалась у створеному Постановою Президії Верхов-ної Ради СРСР від 30 червня 1941 р. Дер-жавному Комітеті Оборони (ДКО). На місцях для оперативного керівництва найважливішими вій-ськово-промисловими комплексами призначалися уповноважені ДКО. Діяли “штаби”, “оперативні групи”, “комітети” оборони в складі місцевих партійних і радянських керівників, представників військового командування. Указом Президії Верховної Ради СРСР “Про воєнний стан” від 22 червня 1941 р. широкі владні повноваження надавалися військо-вим радам фронтів, армій, військових округів, а там, де не було вій-ськових рад, — вищому військовому командуванню військових з’єд-нань. Цим указом на значній території СРСР, зокрема на всій тери-торії УРСР, вводився особливий правовий режим воєнного стану. Діяльність виконавчо-розпорядчих органів, спрямована на забезпе-чення потреб оборони, зазнала ще більшої централізації. На Раднар-коми СРСР і союзних республік покладалися основні функції із за-безпечення виконання стратегічних рішень ДКО. Водночас окремі функції органів державної влади покладалися на органи спеціального призначення. Так, у червні 1941 р. було створено загальносоюзну Раду (в Україні — комісію) із питань евакуації; на місцях діяли уповноважені Ради, при наркоматах та відомствах — комітети й бюро з евакуації. На початку війни відбулася ще більша централізація органів дер-жбезпеки та внутрішніх справ. Крім репресивних функцій на органи НКВС покладалися функції охорони військових тилів, створення й керівництво винищувальни-ми батальйонами, організація збройного опору в тилу ворога. Наприкінці 1942 р. розпочалося відновлення місцевого владного апарату. З цією метою створювалися спеціальні оперативні групи з числа керівних партійних, радянських та господарських працівни-ків, які входили у районні й обласні центри України разом із передовими частинами Червоної Армії.

71. Окупаційний режим і рух опору (1941-1945)

17 липня 1941 р. Гітлер підписав наказ про передачу окупованих радянських земель у відання рейхсміністерства у справах зайнятих східних областей на чолі з А. Розенбергом. окупанти утворили на її території кілька адміністративних одиниць. Найбільша з них — “рейхскомісаріат Україна” з центром у м. Рів-ному — була утворена 20 серпня 1941 р. Однак іще 1 серпня 1941 р. німці утворили дистрикт “Галичина” з центром у Львові як п’ятий дистрикт Генерального губернаторства Польщі. На території України встановився режим “нового порядку”, який передбачав тотальний контроль військової влади й окупаційної ад-міністрації. Особливі функції щодо підтримання окупаційного режи-му покладалися на гестапо, жандармерію, поліцію, спеціальні групи та зондеркоманди. До співпраці у військово-поліцейських підрозді-лах гітлерівці залучали й місцеве населення. Механізм окупаційної влади діяв шляхом фізичного і морального терору, грабунку й масового знищення людей. Нацисти утворили на території України понад 180 великих концентраційних таборів, 50 гето. Щоб вивозити до рейху устаткування, сировинні ресурси, було створено спеціальний апарат, численні “господарські інспекції” та “команди”. Наприкінці 1942 р. радянський рух опору став масовим. Німецьку окупацію українських земель намагалась використати Організація українських націоналістів (ОУН), яка прагнула віднови-ти Суверенну Соборну Українську Державу. Після невдалих спроб використати німецько-фашистську окупа-цію для відновлення української державності радикальні націоналіс-тичні організації перевели основну частину своїх кадрів на нелегаль-не становище і нелегальні форми роботи. 14 жовтня 1942 р. була створена Українська повстанська армія (ОУН — УПА). На визволеній від фашистів українській землі воїни ОУН — УПА розгорнули активну партизансько-підпільну війну проти ра-дянської влади.



Право у роки війни 1941-1945

Цивільне право, що ґрунтувалося на принципі панування державної власності, загалом виявилося достатньо пристосованим до надзвичайних умов. Створена ще напередодні війни система планового розподілу також відповідала потребам мілітаризації народного господарства. Зміни стосувалися майнових і немайнових прав громадян. Так, згідно з постановою РНК УРСР від 14 вересня 1941 р. на час війни за всіма категоріями військовослужбовців зберігалася їхня житлова площа; у випадках, коли ця площа залишалася незаселеною, кварт-плата за неї не стягувалася. Скасовувався шестимісячний термін, встановлений ЦК УРСР для прийняття спадщини. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 14 березня 1945 р. розширювалося коло спадкоємців за за-коном: ними тепер ставали батьки, брати й сестри спадкодавця. За відсутності спадкоємців дозволялося заповідати майно державним органам, громадським організаціям, а також стороннім особам. Зміни у сімейному праві стосувалися насамперед посилення охорони дитинства й материнства. Деякі постанови союзного та україн-ського урядів спрямовувалися на влаштування та надання допомоги дітям-сиротам. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 вересня 1943 р. вдос-коналювався порядок усиновлення. Значні зміни сталися у трудовому праві. Відповідно до Указу Пре-зидії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. “Про воєнний стан” воєнній владі надавалося право застосовувати трудову повинність для виконання оборонних робіт. Трудова мобілізація поширювалася на працездатне міське населен-ня — чоловіків від 16 до 55 років та жінок від 16 до 45 років, які не працювали в державних установах та підприємствах.Серед форм залучення громадян до праці певною мірою зберігався й трудовий договір. Земельне й колгоспне законодавство передбачало подальше зближення колгоспної власності з державною. На потребу воєнного часу було прийнято нормативні акти щодо підвищення продуктивності праці та зміцнення трудової дисципліни в колгоспах. Значні зміни відбувались у сфері кримінального права. В умовах воєнного стану загальною тенденцією було посилення кримінальної репресії. Посилилася відповідальність насамперед за державні та військові злочини (зв’язки з іноземною державою, антирадянська пропаганда або агітація, шпигунство, перехід на бік ворога, зрада, дезертирство та ін.). Встановлювалися нові склади злочинів. Зміни у процесуальному законодавстві торкалися переважно кримінально-процесуальної галузі.



 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!