Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Глобалізація та проблеми ідентичності



Проблема кризи ідентичності в умовах глобалізації та інформаційного суспільства є однією з найактуальніших проблем. Термін «глобалізація» став використовуватися ще на початку 1980-хрр. Т.Левітом, Дж.Макліном, Р.Робертсоном та іншими американськими дослідниками, що вивчали транснаціональний характер економічних процесів. Після опублікування у 1990р. книги японського економіста К.Омає «Світ без кордонів» термін «глобалізація» набув більш широкого розповсюдження і скоро перетворився на один з вживаних термінів при обговоренні «пост сучасної епохи». При істотній різниці у трактовці природи і наслідків глобалізації практично всі аналітики роблять акцент на проблемі цілісності сучасного світопорядку, перспективах загальної універсалізації знань, культурних цінностей, виробничих і політико-правових форм. У глобалізованому світі порушена рівновага між традиціями і новаціями, спостерігається устремління до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності.

Культурна глобалізація здійснює вплив на ідентичність і відкриває шлях до сукупності ідентичностей у глобальному світі. «Вільний» вибір своєї ідентичності, а точніше пошук свого «Я» і «ми» здійснюється в умовах стабільного, плинного, розвиваючого світу.

Фундаментальною основою глобалізації вважається революція у засобах масової комунікації, зв’язку та інформатики, що радикально змінила характер інтелектуальної, культурної та технологічної взаємодії, що породила безпрецедентну соціокультурну взаємозалежність окремих країн і народів. Багато спеціалістів роблять висновок про те, що розвиток глобальних економічних, політико-правових та інформаційних систем приводить до послаблення національних держав і зростаючої кризи національної та конфесіональної ідентичності. Стратегія блокової солідарності між країнами змінилася культурним самовизначенням, а політична боротьба перемістилася у сферу міжкультурної конфронтації.

Сучасна людина формується як особистість в медіанасиченому середовищі, де будь-які соціальні зміни нерозривно пов’язані з інтенсивним інформаційним обміном, у якому людина занурена в дійсний океан інформації.

Ідентичність – властивість людини, пов’язана з відчуттям власної належності до певної групи - політичної партії, народу, релігійної конфесії, раси, спільноти; властивість індивіда залишатися самим собою в плинних соціальних ситуаціях і являється результатом усвідомлення самого себе у якості людської особистості, що відрізняється від інших.



Причиною, що викликає проблеми ідентичності, являються нові фізіологічні функції, як такі, а нездатність вписати дії, необхідні для задоволення нових потреб, у вироблену людиною систему цінностей. Сама глибока криза ідентичності являється результатом переконання про те, що не існує будь-яких моральних норм. Причинами кризи колективної ідентичності являються відкидання символів, розпад колективної пам'яті, представленої традиціями, втрата віри у загальне майбутнє, дисгармонія між описовим і нормативним образами себе, невідповідність між уявленням культури про саму себе та її образами в інших культурах, почуття неповноцінності відносно більш досконалої культури.

Проблема ідентичності породжується інноваційним характером розвитку інформаційного суспільства, фрагментарністю сучасної культури.

Причини до загострення проблем ідентифікації зводяться до наступного: 1) наслідки закінчення «холодної війни»; 2) зростання доцентрових і відцентрових культурних проблем; 3) політика мультикультуралізму нові проблеми, породжені нею; 4) синтез ідеологій і формування усереднених стандартів соціального забезпечення; 5) конфліктне протиборство соціальних, політичних та ідейних сил, кожна з яких намагається нав’язати свій варіант цивілізаційного руху. Пошук ідентичності, тобто спроби ціннісного і культурного самовизначення, розглядаються перш за все як захисна реакція в умовах глобалізації,, а тому трактуються у якості джерела зростаючої соціальної напруги. Не меншу роль у загостренні кризи ідентичності має і складна перебудова соціальної організації західного суспільства. Критерієм нового соціального розподілу являється не оволодіння деяким об’ємом знань, а саме особистісні якості людини, його здатність вільно оперувати інформацією і знаннями, створювати нові інформаційні продукти.



Сучасна криза ідентичності проявляється у різноманітних формах: апатії, намаганні відійти від реального світу, безпорадності, віртуальній залежності. Ця тенденція приводить до негативної автономії, дезінтеграції, відсутності життєвих планів, втрати довгострокових життєвих планів. З іншої сторони, відчуття єдності зі своєю інформаційною спільнотою дозволяє осмислювати значущість свого особистісного буття і зберігати цілісність існування.

Отже, потреба у цілісному осмисленні ідентичності пов’язана з проблемою вибору і самовираження в умовах сучасності. Сучасна соціальна реальність характеризується невизначеністю, відсутністю єдино вірних і простих рішень, формує філософські основи для формулювання абстрактних висновків, які виступають не вирішенням проблеми, а її усугубленням, описом невирішених проблем. Ідентичність представляє собою багатоаспектний феномен, який формується, підтримується і трансформується у залежності від соціокультурних умов.

По-перше, зауважимо, що у великій мірі проблеми збереження національної ідентичності пов’язані з масовими міграціями населення у другій половині ХХ століття та на початку ХХІ. По-друге, на сучасному історичному етапі спостерігаємо феномен перетину інтересів іммігрантів та представників титульної нації.

В посттоталітарних державах європейського простору (в тому числі і в Україні) процеси глобалізації породжують дві протилежні тенденції. З одного боку, відбувається уніфікація, вестернізація та інтернаціоналізація населення. З іншого – названі процеси стимулюють активну протидію, що виявляється як національне культурне та духовне відродження, прагнення до етнонаціонального самоствердження. Сьогодні в колективній свідомості актуалізовані проблеми мовної приналежності та національної ідентифікації, які, на нашу думку, можна вирішити тільки певним комплексом дій та інституцій, головною з яких є освіта. Саме заклади освіти покликані недопустити перетворення „людини з корінням” на „людину з антенами” (А.Перотті), перед якою відкривається велика кількість можливостей та цінностей сучасного світу, але за умов динамізації культури, швидкоплинності соціальних змін, процес формування особистісної ідентифікації проблематизується і може завершитися світоглядовою фрустрацією.

Головним змістом освіти повинно стати вивчення історії та життєвого досвіду рідного народу, що забезпечить найбільш суттєву для кожної особистості етнічну або культурну ідентифікацію, та дозволить людині відкрити для себе свою справжню природу, духовність, автентичний досвід буття і, можливо, подальшу долю. Наголосимо, що певні традиції, обряди, звичаї, а також історичні події, героїв та цінності етнонаціональної культури потрібно вивчати не відсторонено, а включаючи безпосередньо в життєдіяльність особистості. Тільки тоді історія зможе передати прийдешнім поколінням не тільки доброчинність предків, а й сучасні права та обов’язки.

У процесі навчання і виховання людина повинна актуалізувати та „привласнити” історію культури, перевівши її з безособової форми в особистісну, у форму суб’єктивного духу, в індивудуальне життя в культурі.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!