Ринок капіталу у формі ринку кредитних (інвестиційних) ресурсів

В процесі господарської діяльності грошовий капітал поділяється на дві частини. Одна частина цього капіталу знову спрямовується на виробництво, використовується промисловими і торговими підприємцями для придбання різних матеріальних і нематеріальних ресурсів. Друга – тимчасово вивільнюється із процесу кругообігу промислового і торгового капіталу.

Причин для вивільнення частини грошового капіталу із процесу кругообігу багато. По-перше, таке вивільнення обумовлюється характером обороту основного капіталу. Після продажу товарів зношена частина основного капіталу осідає у підприємців у вигляді амортизаційного фонду до тих пір, поки не настає час оновлення основного капіталу. По-друге, вивільнення капіталу в грошовій формі обумовлюється характером обороту постійної частини обігового капіталу. Між продажем готової продукції і придбанням нових ресурсів – сировини, матеріалів та палива – зазвичай проходить певний час. Тому після реалізації готової продукції частина грошової виручки, яка виражає вартість споживаної сировини і матеріалів, осідає у підприємця у вигляді тимчасово вільного грошового капіталу. По-третє, частина грошового капіталу вивільнюється на строк від моменту реалізації товарів до моменту виплати заробітної плати. Нарешті, по-четверте, підприємець протягом декількох років може нагромаджувати прибуток, доки грошова сума не досягне достатньо великих розмірів, необхідних для розширення виробництва, свого бізнесу. Таким чином, виникнення тимчасово вільного грошового капіталу є об’єктивною необхідністю.

Виникнення тимчасово вільних грошових коштів створює проблему невикористання власного капіталу, вони перестають працювати і приносити дохід. Але це не природно для капіталу, вивільнені кошти обов’язково повинні бути залучені до економічного кругообігу, працювати і приносити дохід. Якщо цього не може зробити сам власник, то їх треба віддати у кредит іншому підприємцю, який використає залучені кошти з вигодою для себе і для власника капіталу. Таким чином, тимчасово вільні гроші підприємств стають об’єктом купівлі-продажу, виникає ринок кредитних (інвестиційних) ресурсів, де вони акумулюються і реалізуються.

На ринок кредитних (інвестиційних) ресурсів надходять також грошові доходи і заощадження різних верств населення. Призначені, в кінцевому рахунку, для особистого споживання, вони тимчасово надходять у вигляді вкладів в кредитно-фінансові установи і перетворюються в позичковий капітал. Окрім цього, вільні грошові засоби державного бюджету, страхових компаній, пенсійних фондів та інших організацій також перетворюються в позичковий капітал.

Вільні грошові засоби, що надходять й акумулюються на ринку кредитних (інвестиційних) ресурсів починають функціонувати самостійно, за своїми власними законами.

Ринок інвестиційних ресурсів – це частина ринку позичкового капіталу, де продаються і купуються грошові засоби у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів (боргові зобов’язання строком більше 1 року) і акції (див. рис. 13.2).

Рис. 13.2. Структура ринку позичкових капіталів

Специфічність ринку інвестиційних ресурсів полягає в тому, що об’єктом вкладення капіталу стає інвестиційний проект, який примножує, створює новий капітал. Грошові кошти, які продаються і купуються на цьому ринку, використовуються на покриття витрат підприємств – на придбання засобів праці, збільшення матеріальних запасів, тобто на капітальне нагромадження.

Ринок інвестиційних ресурсів – історична категорія, з’являється і поширюється з розвитком товарно-грошових відносин. Розвиток інвестиційного капіталу пов’язується з появою у суб’єктів господарювання гострої потреби у додатковому капіталі – у зв’язку з подальшим розширенням виробництва, торгівлі, розв’язанням інших фінансових проблем.

Призначення ринку інвестиційних ресурсів – не тільки зосереджувати і надавати інвестиційні ресурси суб’єктам господарювання, але й переміщувати грошові засоби із тих секторів економіки, де існує їх надлишок, у ті, де є їх нестача.

Позичковий капітал – особливий вид капіталу, який відрізняється від промислового і товарного капіталів.

Позичковий капітал є капіталом-власністю в протилежність капіталу-функції. Капітал-власність – це капітал, який належить підприємцю. Капіталом-функцією називається позичений капітал, що функціонує в будь-якій підприємницькій сфері (промисловості, торгівлі тощо). Капітал-власність сам власник позичкового капіталу не використовує, не вкладає в підприємництво. Позикодавець є тільки власником грошового капіталу, який надається в позику. Після того, як капітал переходить із рук позикодавця в руки підприємця, який його починає використовувати, власність на капітал і право на користування ним розділяються. Наданий в позику капітал переходить у тимчасове користування до позичальника (функціонуючого підприємця), але власність на цей капітал залишається у позикодавця – власника позичкового капіталу, якому цей капітал має бути повернений після закінчення терміну позики.

Оскільки на поверхні явищ функціонуючі підприємці виступають як “покупці” своєрідного товару-капіталу, то й відсоток уявляється, водночас, і “ціною” капіталу, який вони сплачують за капітал-власність і доходом на фактор капіталу. В дійсності не тільки сам товар-капітал, але і “ціна”, за яку він віддається у позику, цілком своєрідні.

Своєрідність грошей як товару в тому, що вони повертаються. Вони не передаються позичальнику назавжди, без повернення, як при продажу інших звичайних товарів, власність на них зберігається за позикодавцем-власником капіталу. При видачі кредиту позичальнику передається в користування лише споживна вартість товару-капіталу, його здатність приносити прибуток.

Оскільки товаром є тільки той корисний ефект, який може виникнути в результаті залучення тимчасово вільних грошових коштів в руках функціонуючої фірми, то і відсоток, з одного боку, є його ціною, а з іншого – доходом накапітал-власність.

Наявність двоїстості позичкового капіталу (капіталу-власності і капіталу-функції) детермінує роздвоєння прибутку, одержаного у процесі господарської діяльності. Отриманий у позику капітал в процесі використання приносить функціонуючому підприємцю прибуток, певну частину якого за угодою він має віддати позикодавцю (власнику капіталу) в якості плати за користування його капіталом. Ця частина прибутку, яку привласнює позикодавець приймає форму відсотка, який є доходом на капітал-власність.

Відсотокпроцент, від лат. procentum – сота частка числа – це плата (ціна), яку позичальник має віддавати позикодавцю за користування кредитом; позначається знаком %.

Другу частину прибутку суб’єкт господарювання залишає у себе в якості підприємницького доходу. Саме ця частина прибутку є формою доходу на капітал-функцію.

Підприємницький дохід – це та частина доходу на позичений капітал, що залишається у позичальника – суб’єкта господарювання – після повернення основного боргу і сплати процентів кредитору.

Отже, прибуток, який здобувається від використання позичкового капіталу ділиться на дві частини: позичковий відсоток і підприємницький дохід. Якщо фірма не використовує кредиту, то це зовсім не ліквідує двоїстості, а тому фірма привласнює і підприємницький дохід і позичковий відсоток.

У Стародавньому Римі проценти розглядали як юридичні плоди. Підкреслювалось, що обов’язок їх сплати виникає в силу особливих, передбачених законом або договором підстав. Незалежно від того, приносить боржнику чи ні чужий капітал прибуток, він був зобов’язаний не тільки повернути основний борг, але і сплатити проценти кредитору.

Розмір відсотка на використаний грошовий позичковий капітал виступає у вигляді відсоткової ставки, або норми відсотка. Ставка (норма) відсотка – це облікова ставка, за якою у визначені строки виплачується сума процента. Її розмір встановлюють, як правило, у річному обчисленні відповідно до одиниці використаного капіталу (кредиту, суми боргу). Норму відсотка (r) як процентне відношення суми, отриманої в якості позичкового відсотка (ПВ) до позиченого банком капіталу (ПК) можна представити у вигляді:

. (1)

Ставка відсотка може бути фіксованою і плаваючою. Фіксована ставка відсотка– процентна ставка, що не змінюється протягом усього періоду користування кредитом. Плаваюча ставка відсотка – процентна ставка по середньо- та довготермінових кредитах, розмір якої періодично переглядається в залежності від ринкової кон’юнктури. Терміни перегляду ставки узгоджуються між кредитором і позичальником у кредитній угоді.

На ринку позичкових капіталів розрізняють номінальну та реальну ставки відсотка. Під номінальною ставкою розуміють ринкову ціну кредиту, тобто певну суму грошей, яку отримує кредитор або виплачує позичальник за користування позикою. Вона відображається в поточних цінах і не враховує вплив інфляції за даний період. Якщо при цьому необхідно враховувати вплив інфляції, то за номінальною ставкою визначається реальна ставка доходності інвестицій. Реальна ставка відсотка – це ринкова відсоткова ставка у постійних цінах, яка показує доходність інвестицій з врахуванням інфляції. Інакше кажучи, реальна ставка відсотка – це скоригована на інфляцію ставка відсотка. Величина реальної (r_p) ставки відсотка (реальної доходності) визначається за формулою:

, (2)

де r – номінальна ставка відсотка;

р – рівень інфляції, %.

Орієнтуючись на реальну ставку відсотка, інвестор може зробити вибір щодо використання своїх вільних грошей між придбанням споживчих благ і вкладанням їх в інвестиційний проект. Реальна ставка відсотка не є статичною у часі. Вона змінюється у відповідності із загальною економічною невизначеністю і в зв’язку зі змінами в альтернативах споживчих витрат інвесторів.