Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Нормативний зміст принципу поваги прав людини й основних волевиявлень



Принцип непорушності державних кордонів

Принцип непорушності державних кордонів як імперативна норма склався лише у відносинах європейських держав, США і Канади: двосторонні договори між СРСР та ФРН (1970 р.), між ФРН та Польщею, НДР і Чехословаччиною та інш.

В Заключному акті НБСЄ 1975 року держави-учасниці визнали, що вони "розглядають як непорушні всі кордони одна одної, як і кордони всіх держав в Європі, а тому вони будуть утримуватися зараз і в майбутньому від будь-яких зазіхань на ці кордони".

Нормативний зміст: 1) визнати наявні кордони держав-учасниць НБСЄ як юридично встанов­лені згідно з міжнародним правом; 2) визнати непоруш­ність кордонів усіх держав Європи; 3) відмовитися від будь-якого територіального домагання або дій, спрямова­них на узурпацію частини або всієї території будь-якої держави наразі і в майбутньому; 4) відмовитися від будь-яких зазіхань на наявні кордони нині і в майбутньому; 5) змінювати свої кордони тільки за взаємною, добро­вільною згодою відповідних держав.

Принцип непорушності державних кордонів діє навіть у разі докорінної зміни обставин, за яких укладався між­народний договір (п. 1 ст. 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р).

Отже,принцип непорушності кордонів тісно пов'язаний із принципом територіальної цілісності держав. Роблячи замах на державний кордон, держава також чинить замах і на територіальну цілісність іншої держави. Тому дотримання принципу непорушності кордонів одночасно укріплюватиме і територіальну цілісність держав.

Принцип територіальної цілісності держав

В універсальному міжнародному праві принцип територіальної цілісності держав функціонує, в основному, у звичаєво-правовій формі.

Спочатку принцип територіальної цілісності закріплювався у двосторонніх угодах, потім -у конституційному законодавстві країн.

З прийняттям Статуту ООН вказаний принцип утвердився в міжнародному праві, хоч сам Статут ООН формулює цей принцип через заборону загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями ООН (п.4 ст.2).

В Декларації принципів міжнародного права, 1970 р., держави відобразили на універсальному рівні основні елементи принципу територіальної цілісності (не вказуючи на сам принцип):

а) обов'язок держави "утримуватися від будь-яких дій, направлених на порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої держави чи країни";



б) "територія держави не повинна бути об'єктом воєнної окупації, яка стала результатом застосування сили в порушення Статуту ООН";

в) "територія держави не повинна бути об'єктом набуття іншою державою в результаті загрози силою чи її застосування";

г) територіальні набуття, отримані через силу чи загрозу її застосування, не повинні визнаватись.

В ст. ІV Заключного акту Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р. зазначено, що учасники "будуть поважати територіальну цілісність одна одної...

На сьогодні принцип територіальної цілісності держав покладає на них зобов'язання утримуватися від будь-яких дій, несумісних із цілями та принципами Статуту ООН, стосовно: 1) територіальної цілісності; 2) політичної не­залежності; 3) єдності будь-якої держави; 4) дій, які явля­ють собою застосування сили або загрози нею; 5) пере­творення території на об'єкт привласнення прямо чи опосередковано, застосовуючи силу в порушення міжна­родного права

Ніяка окупація чи набуття таким чином не будуть визнаватися законними.

Територіальна цілісність і недоторканість держави включає її природні ресурси, природне середовище, правовий режим певних територіальних ділянок держави тощо.

Суб'єктами зобов'язань принципу територіальної цілісності держав є всі суб'єкти міжнародного права.

Нормативний зміст принципу поваги прав людини й основних волевиявлень

Принцип поваги прав та ос­новних свобод людини вперше було сформульовано як самостійний принцип у Заключному акті НБСЄ 1975 р.

Закріплений в преамбулі Статуту ООН. Таким чином був визнананий нерозр-ний зв’язок між підтримкою і збереженням міжн-го миру і безпеки і додержання осн. Прав і свобод людини. В Статуті ООН закріплені основні значення гідності і цінності людської особистості, рівність народів, рівність чоловіків і жінок, недопустимість дискримінації за ознаками раси, статі, мови, релігії.



У Заг. дек-ії прав людини 1948р., Міжнародному пакті про екон-ні, соц-ні, кул-ні права, Між-му пакті про громадянські та політичні права 1966р. перераховуютьсяся основні права і свободи людини, які держави зобов’язалися надати всім особам, що знаходяться під їх юрисдикцією, шляхом прийняття відповідних законних і ін. заходів. Згідно цих документів, держави зобов’язалися боротися з грубими та масовими порушеннями прав людини, боротися з расовою дискримінацією, захищати інтереси індивідів від зловживання з боку органів держави чи окремих осіб чи орг-цій, гарантувати окремі категорії прав людини (тру-ві, сімейні, свободу інформації, свободу асоціацій, права нац. меншості, мігрантів, біженців).

На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, на­самперед на держави, такі основні права та обов'язки: 1) обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії; 2) обов'язок спри­яти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та ін­ших прав і свобод; 3) обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідати­ся одноособово або спільно з іншими; 4) обов'язок по­важати право національних меншин на рівність перед за­коном, надавати їм повну можливість користуватися пра­вами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі; 5) обов'язок визнавати пра­во людини знати свої права та свободи і захищати їх;

обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декла­рацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані;

обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно-визнаних основних прав і свобод людини; 8) обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні за­соби захисту.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!