Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Головні причини поразки Української революції 1917-1920 рр



Особливості Української революції 1917-1920 рр.

Революційні події в Україні розпочалися в березні 1917 р. після повалення самодержавства в Росії. На противагу з'явилась національно-демократична влада - Центральна Рада. її засновниками виступили українські організації й політичні партії. Основними гаслами Центральної Ради, створеної 3-4 березня 1917 р., стали широка національно-територіальна автономія України в складі федеративної демократичної республіки Росії та українізація всіх сфер суспільного життя.У квітні-травні 1917 р. спостерігається процес поступового зміцнення впливу Центральної Ради.Головою Центральної Ради обирається М. Грушевський, заступниками - В. Винниченко і С. Єфремов. У відповідь, 10 червня 1917 р. Центральна Рада оприлюднює свій І Універсал, в якому декларує прагнення запровадити автономію України. У середині червня створюється виконавчий орган влади -Генеральний Секретаріат на чолі із В. Винниченком.Тимчасовий уряд змушений був змінити тактику і пішов на переговори із Центральною Радою, наслідком яких став ІІ Універсал Центральної Ради, як свідоцтво певного компромісу. Але домовитись принципово цим двом органам влади так і не вдалося. 7 листопада 1917 р. вона видала ІІІ Універсал, яким заявлялося про утворення Української Народної Республіки йоголошувалася широка програма соціально-економічних реформ. На фоні наростаючого невдоволення політикою Центральної Ради, її неспроможності виконати умови договору, зокрема, щодо хлібних поставок, 29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот,внаслідок якого до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. В історії України розпочався новий період, який тривав біля восьми місяців і дістав назву - період Гетьманату або Української Держави.Так, частина істориків вважає, що це була єдина реальна на той час можливість відтворення української державності, а інші характеризують його як контрреволюційний, антидемократичний і антинародний режим. Об'єктивно можна стверджувати, що цьому періоду (як, втім, і будь-якому іншому) були притаманні, як позитивні, так і суто негативні риси.З приходом до влади Директорії було проголошено відновлення УНР. 26 грудня Директорія видала Декларацію, в якій заявлялося, що вона намагатиметься встановити баланс між революційними реформами й порядком.Але небагато з поставлених цілей удалося здійснити. В цей же час відбулися значні події на західноукраїнських землях.13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗуНР). Президентом її став Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) - К. Ле-вицький.Але з таким розвитком подій у Галичині не змирився польський уряд, розпочавши збройний наступ на Львів. Трагізм Української національно-визвольної революції був зумовлений тим, що розвивалася вона за вкрай несприятливих внутрішніх і зовнішніх умов. Адже до 1917 р. Україна як геополітична реальність не існувала, а створення національної української державності викликало спротив впливових політичних сил. Країни Антанти підтримували претензії Польщі на західноукраїнські землі та плани білої армії щодо відновлення єдиної й неподільної Росії. тому лідери українських урядів діяли за міжнародної ізоляції, а власних сил для перемоги з чисельними ворогами не вистачало.Разом з тим оцінювати результати революції тільки негативно не варто. В горнилі визвольної боротьби відродилося саме слово Україна; відродилася державність, яку було найменовано природним словом - українська; зроблено першу спробу соборницького об'єднання українства, закладено підвалини для формування модерної політичної нації.



 

Головні причини поразки Української революції 1917-1920 рр.

Наукові дискусії про причини поразки української революції розпочалися зразу ж після самої поразки. Тут зіткнулися два діаметрально протилежні підходи, які в спрощеному вигляді зводилися до питання, хто винен: народ чи політичні лідери (еліта)? Одна група – представлена українськими соціалістами різних спрямувань, вбачала головну причину поразки у низькій національній і політичній свідомості народних мас. Друга – консервативна група – перекладала всю вину на українську революційну еліту. Звичайно, було багато інших думок проміжкового, компромісного характеру. Синтезуючи основні погляди, можна виділити головні причини поразки української революції 1917–1920 рр.



1. Слабка соціальна база українського національного руху як результат неповної соціальної структури української нації (відсутність середнього класу, промислової буржуазії, міського елементу тощо). З усіх соціальних верств найбільш національно свідомою була інтелігенція, але вона складала лише 2–3 % усього населення.

2. Міста переважно не були осередками українства, оскільки були зрусифіковані і стали базою впливу більшовиків.

3. Український рух під час революції спирався на дві наймінливіші і непостійні у політичному відношенні соціальні групи – солдат і селян. Вони були ще не досить політично зрілими, ще не осягнули ідею національної незалежності в повному обсязі і легко піддавались демагогічним гаслам більшовиків.

4. Лідери української революції не змогли розв'язати дилему, які проблеми потребують першочергового вирішення: соціальні (земля, 8-годинний робочий день і т. п.) чи національне визволення, чим і скористалися більшовики.

5. Нерішучість у питанні про національну незалежність, панування ідей федералізму та автономізму також стримували наступальний темп української революції.

6. Відсутність дійового адміністративного апарату на місцях, брак відповідно підготовлених кадрів. Українські лідери дуже мало уваги приділяли будівництву власних державних структур, очікуючи, що до влади в Росії прийдуть помірковані, демократичні і федералістськи налаштовані сили.

7. Неповне усвідомлення нагальної потреби створення боєздатної національної армії (особливо це стосується Центральної Ради).

8. Соціальний максималізм лідерів українського руху (особливо Директорії) відштовхнули від революції велику частину потенційних спільників, які з пересторогою ставилися до соціалістичних експериментів.

9. В Україні була відсутня сильна центристська сила, котра б об'єднала політичні сили в боротьбі за національну незалежність (так, Центральна Рада і Директорія спиралися на ліві сили, гетьман П. Скоропадський – лише на праві).

10. Відсутність ясних, не дуже складних для сприйняття, привабливих і простих гасел; недооцінка значення пропаганди і роз'яснення цілей української революції серед народу.

11. Українські лідери були перейняті не духом прагматизму та реалізму, а знаходилися в полоні революційної романтики і соціального утопізму.

12. Відсутність єдності серед лідерів національного руху (досить згадати антагонізм між керівниками Директорії В. Винниченком та С. Петлюрою). Хоча роль особистостей в поразці української революції не варто переоцінювати. Можна погодитися з думкою В. Винниченка про те, що "коли б (весною 1918 р.) ожив Олександр Македонський чи Наполеон і захотів допомогти Центральній Раді та Генеральному секретаріатові, то й то не помогло б".

13. Державне будівництво, спроба самоутвердження України відбувалися не в стабільній, мирній обстановці, а в умовах нескінченних воєн (досить сказати, що лише у Києві влада переходила з рук в руки 14 разів!). Україна перебувала в оточенні ворожих сил, не маючи на міжнародній арені жодного союзника, котрий би підтримав її національні змагання.

14. Трагізм ситуації полягав і в тому, що Антанта відмовилася поширити принцип права націй на самовизначення (відомі 14 пунктів американського президента В. Вільсона) на українців. Проголосивши свою незалежність від Росії й уклавши сепаратний мир з Німеччиною та іншими державами Четвертного союзу, Україна автоматично потрапила у табір ворогів переможної Антанти тощо.

Отже, поразку української революції 1917–1920 рр. спричинила ціла низка причин як внутрішнього, так і зовнішнього порядку. Але говорячи про причини поразки, слід погодитися з досить слушною думкою українського історика з діаспори І. Лисяка-Рудницького, що "було б помилкою говорити про абсолютну поразку української революції. Вона не досягла своєї остаточної мети, але вона внутрішньо переродила суспільство України…" і що "…немає сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжувачі цієї самої боротьби на новому історичному етапі”.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!