Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Характеристика договору про надання послуг



1. Сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. Замовником єособа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, зазначених у договорі, контролює надання послуги і оплачує її. Виконавцем за загальними положеннями ЦК, як і замовником, може бути будь-яка юридична або фізична особа.

2. Предметом договору, що розглядається, є надання послуг різного роду за завданням замовника.

Послуга - це певне нематеріальне благо, яке надається однією особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замовником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності.

Специфічні характеристики послуги відрізняють її від товару. Для послуги характерна непомітність (її не можна взяти в руки, зберігати, транспортувати, складувати); якість послуги диференціюється (залежить від кваліфікації працівника); послуга є невичерпною (незалежно від кількості разів її надання її власні кількісні характеристики не змінюються)2.

Послуги відрізняються і від робіт, проте ця різниця вже не є такою чіткою.

3. Послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.Наприклад, замовник транспортних послуг споживає їх у процесі їх надання - під час пересування (перевезення його особисто, вантажів, багажу) обумовленим транспортним засобом. Так само замовник юридичних послуг споживає їх шляхом аналізу наданої інформації. В останньому випадку процес надання послуги може не співпасти з процесом її споживання - наприклад, якщо послуга надається у вигляді письмового документу, який використовується вже після того, як була надана послуга з його підготовки.

4. Замовник зобов'язується оплатити послугу, що була надана. Оплатний характер послуги зумовлений, насамперед, наявністю прямої на це вказівки у визначенні договору про надання послуг. Згідно зі ст. 903 ЦК якщо договором передбачено надання послуг на плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Проте договір про надання послуг може бути і безоплатним. У такому разі замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 904 ЦК).

5. Строк не визначений законом як істотна умова договору про надання послуг. Стаття 905 ЦК відносить вирішення питання щодо строку договору про надання послуг на розсуд сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.



6. Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Договір про надання послуги є консенсуальним двостороннім договором, може мати як оплатний так і безоплатний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 901 ЦК положення глави 63 можуть застосовуватися до всіх видів договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. З вказаного можна зробити висновок, що норми глави 63 ЦК можуть застосовуватися і до окремих видів договорів, які спеціально врегульовані ЦК (перевезення, зберігання, страхування тощо), коли у цьому є потреба і якщо дані норми відповідають суті конкретного зобов'язання [40, с. 269]. Договори про надання послуг можуть належати до так званих публічних договорів (ст. 633 ЦК, ст.178 ГК). Серед договорів про надання послуг до цієї групи належать, зокрема, договори про банківське обслуговування тощо. З урахуванням значення певних послуг для задоволення інтересів широкого кола споживачів деякі види договорів можуть визначатися тільки як публічні договори. У зв'язку з цим, якщо підприємець хоче здійснювати певну діяльність, він має взяти на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. Як зазначено в ст.178 ГК, суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством [2]. При цьому під „кожним, хто до нього звертається на законних підставах” розуміється інша сторона зобов’язання, якою може бути як суб’єкт господарювання чи інший учасник господарських відносин, так і кінцевий споживач-громадянин [25, с. 315]. В деяких нормах ЦК, які регулюють відносини щодо надання послуг, містяться спеціальні правила, котрі свідчать, що даний договір за своєю природою є публічним. Наприклад, у ч. 1 ст. 940 ЦК прямо вказано, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості (ч. 1 ст. 940 ЦК) [3].



 

36. Укладання, зміна, припинення, продовження договору.

Дві стадії погодження умов договору: 1) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта; 2) прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом.

Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153—159 ЦК України.

Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття.

Риси оферти: а) адресується конкретно одній чи кільком особам; б) повинна містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент; пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше як до моменту або в момент одержання її адресатом. Оферта, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не застережено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обставин, за яких її зроблено.

Відповідь особи, якій адресована оферта, про прийняття нею пропозиції визнається акцептом. Акцепт повинен бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента. Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що сторона, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст.

155 ЦК України).

У пропозиції укласти договір строк для відповіді може й не зазначатись. В цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію — в усній чи письмовій. Коли оферту зроблено усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оференту про прийняття нею пропозиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом нормально необхідного для цього часу (ст.156 ЦК України). При цьому враховуються встановлені терміни для проходження кореспонденції певного виду в обидва кінці.

Відповідно до статті 157 ЦК України, якщо з одержаної із запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була надіслана своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася, лише в тому разі, якщо оферент негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізненням. У цьому разі запізніла відповідь вважається новою пропозицією. Якщо такого повідомлення оферент не зробить, то він або повинен виконати укладений договір, або відшкодувати збитки, яких зазнав акцептант у зв'язку з невиконанням договору. Оферент може підтвердити чинність раніше зробленої пропозиції і в тому разі, якщо відповідь на неї запізнилась.

Як відзначалося, акцепт повинен бути повним і безумовним, тільки тоді він свідчить про згоду сторін щодо істотних умов договору. Проте часто, погоджуючись у принципі укласти договір, друга сторона висуває свої умови або пропонує укласти інший за характером договір. Згода, яка супроводжується застереженнями та контрпропозиціями, не може вважатися акцептом. Тому згідно з частиною першою статті 158 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і водночас новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями:

акцептант стає оферентом, а оферент — акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори чи обмін листами між сторонами можуть тривати довго і або завершитись досягненням згоди щодо умов договору, або не привести до бажаного результату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статей 155 і 156 ЦК України, з якого випливає, що договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо для укладення договору, крім згоди сторін, потрібна передача майна або вчинення іншої ди (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір укладають у певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій (ст.42 ЦК України).

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняється. Зміна і розірвання договору допускаються лише за угодою сторін, якщо інше не передбачено законодавчими актами або договором. Угода про зміну або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, в якій був укладений договір, якщо із законодавчого акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.

Крім зміни або розірвання договору, допускається продовження (пролонгація) його дії на новий строк. Так, відповідно до частини другої статті 19 Закону «Про оренду майна державних підприємств та організацій» за відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Найчастіше продовження дії договору оформляється угодою сторін, вчиненою шляхом обміну листами, телеграмами або іншим способом.

 

37. Відшкодування шкоди завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, підлягає відшкодуванню продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) (ст. 1209 ЦК).

Правове регулювання здійснюється § 3 гл. 82 ЦК, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами.

Протиправна поведінка може полягати:а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг); б) у наданні недостовірної або недостатньої інформації про товари, роботи (послуги).

Необхідною підставою є встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою. Тобто слід довести, що шкода є результатом конструктивного, технологічного, рецептурного та іншого недоліку, неналежної якості підрядних робіт (послуг) тощо.

За цим деліктом відповідальність настає незалежно від вини.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню в повному обсязі (ст. 1166 та 1210 ЦК). Способи відшкодування шкоди, завданої майну (в натурі або відшкодування завданих збитків), визначаються за правилами ст. 1192 ЦК. Шкода, завдана життю або здоров'ю фізичної особи, завжди відшкодовується в грошовій формі.

У ч. 2 ст. 1209 ЦК передбачено випадки звільнення продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від обов'язку відшкодування завданої шкоди: а) дія непереборної сили; б) порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Обов'язок довести наявність підстав звільнення від відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) покладається на продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг).

Виконавець не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, наприклад, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, яку він прийняв від споживача для виконання роботи або надання послуг. Також продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виготовлювача (імпортера) інформації про товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 1210 ЦК потерпілий має право пред'явити вимогу про відшкодування шкоди як до продавця товару, так і до виготовлювача.

Право на відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) належить фізичним і юридичним особам, незалежно від того, чи перебували вони в договірних відносинах із продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг), і зберігається протягом встановленого строку придатності, а якщо його не встановлено, — протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Підлягає відшкодуванню шкода, незалежно від моменту її завдання: а) якщо виготовлювач не встановив строку придатності товару, роботи (послуг) на порушення вимог закону; б) якщо виготовлювач встановив строк придатності, однак не попередив споживача про необхідні дії після спливу строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

 

38. Особисті немайнові права фізичної особи: загальні положення.

Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом, є немайновими та особистісними.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід використовувати такі основні ознаки:

1) ці права належать кожній особі — це означає, що вони належать усім без винятку фізичним особам і всі вони рівні в можливості реалізації та охорони цих прав;

2) ці права належать особі за законом — це означає, що підставою їх виникнення є юридичний факт (подія або дія), який передбачено в законі;

3) ці права належать особі довічно — це означає, що вони належать фізичній особі до моменту смерті. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність, ім'я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту, що передбачено в законі, наприклад, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття;

4) ці права є немайновими — це означає, що в них немає майнового (економічного) змісту, тобто фактично неможливо визначити вартість цих прав, а відповідно і блага, що є його об'єктом, в грошовому еквіваленті;

5) ці права є особистісними — це означає, що їх не може бути відчужено (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи носія цих прав та/або передано іншим особам.

Додаткове правове регулюванняособистих немайнових прав здійснюється низкою міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Загальною декларацією прав людини (1948 p.), Європейською конвенцією захисту прав і основних свобод людини (1950 p.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) та ін.

Змістом особистих немайнових прав визнано можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 272 ЦК). Отже, особисті немайнові права мають як негативний зміст, тобто можливість особи-носія вимагати захисту у разі порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав, так і позитивний зміст, тобто можливість учиняти певні активні дії, які спрямовані на їх реалізацію, в передбачених законом межах.

Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що їх повинна здійснювати особа, як правило, самостійно. Проте в інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком чи за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, ЦК України допускає здійснення права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками (ст. 273 ЦК). При цьому, з метою реалізації особистих немайнових прав, особа може вимагати від службових (посадових) осіб учинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення цих прав. А всі рішення, дії та бездіяльність державних органів влади та місцевого самоврядування, посадових осіб, а також діяння фізичних та юридичних осіб, що спрямовані на порушення особистих немайнових прав, є незаконними (ст. 274 ЦК).

У статті 270 ЦК виділено цілу низку особистих немайнових прав. Однак зазначено, що вказаний перелік не є вичерпним, і тому законодавець закріплює можливість його додаткового розширення як самою Конституцією України, так і ЦК України та іншими законами. Проте навіть і законодавчо регламентований перелік не в змозі охопити всі види особистих немайнових прав. Тому законодавець надає можливість розширювального тлумачення особистих немайнових прав, навіть незалежно від того, чи закріплено їх у законі, чи ні (ч. 3 ст. 270 ЦК). Така позиція законодавця відповідає прагненню привести національне законодавство відповідно до вимог європейських стандартів у галузі прав людини. Проте, на нашу думку, таке необмежено широке тлумачення змісту та обсягу особистих немайнових прав може істотно вплинути на їх ефективне здійснення та захист, оскільки породить низку декларативних прав, які не забезпечено відповідним обов'язком їх дотримання.

Усю сукупність особистих немайнових прав законодавець розподілив відповідно до мети цього права на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

 

 

39. Сторони зобов’язання.

Сторонами в зобов'язанні є кредитор і боржник.

Кредитор— це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором.

Боржник — протилежна сторона в зобов'язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її іменують боржником. Кредитора зазвичай називають активною стороною в зобов'язанні, а боржника — пасивною.

Як правило, кожна із сторін зобов'язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь в зобов'язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов'язання називаються зобов'язаннями із множинністю осіб.

Розрізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб. Активною множинністю буде зобов'язання з кількома кредиторами, пасивною — з кількома боржниками, змішана множинність означає, що в зобов'язанні беруть участь кілька осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора.

Законодавець дозволяє заміну осіб в зобов'язанні.

Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:

- передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги або цесія);

- правонаступництва;

- виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем;

- виконання обов'язку боржника третьою особою.

Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.
Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов'язаннях, в зобов'язаннях із відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю особи.

Заміна боржника у зобов'язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника в повному обсязі, але якщо порука чи застава виконання зобов'язання забезпечували, то вони при цьому припиняються, за винятком випадку, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

 

 

40. Оформлення права на спадщину.

Оформлення спадкових прав становить сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном.

Завершується оформлення спадкових прав видачею свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину не створює нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, оскільки право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює: І) факт смерті і час відкриття спадщини; 2) коло спадкоємців за заповітом та/або за законом; 3) факт прийняття спадщини; 4) спадкову масу, тобто майно, що належало спадкодавцеві і яке є в наявності на день відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину - це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!