СОЦІОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ 2 часть

План семінарського заняття (2 год) "

1. Специфіка соціологічного підходу до проблеми особи.^-

2. Соціалізація людини: суть і етапи.

3. Проблеми типології особистостей у соціології.

ЛЕКЦІЯ 14

СОЦІОЛОГІЯ МОЛОДІ

• Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці • Основні поняття і категорії соціології молоді • Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні

Актуальність теми. Соціологія молоді нині є однією з най­важливіших складових соціологічного знання. Процес перехо­ду від тоталітарного до "відкритого", демократичного суспіль­ства передбачає активну участь у ньому насамперед молодого покоління, бо саме його представникам належить і будувати якісно нове суспільство, і жити в ньому. Наскільки сучасна молодь здатна виконати цю благородну місію, як вона підго­товлена (фахово і морально) до участі у державотворчих про­цесах, що відбуваються в Україні, що необхідно зробити в га­лузі державної молодіжної політики, щоб забезпечити належні умови для реалізації високих потенціальних можливостей під­ростаючого покоління, для гармонізації відносин між суспіль­ством і молоддю — всі ці питання у нинішніх умовах постають з великою силою та гостротою. З'ясуванням цих питань, а також розробкою основ державної молодіжної політики і зай­мається соціологія молоді.

Провідна ідея лекції — положення про необхідність пере-. осмислення традиційних підходів до молоді та її проблем, які склалися під час панування командно-адміністративної систе­ми і які знайшли відбиття у радянській соціології. Зараз на­стала потреба у виробленні нової концептуальної схеми соціо­логії молоді, в якій молодь виступає не як пасивний, а як активний дійовий суб'єкт суспільних перетворень, що здійс­нюються у молодій українській незалежній державі.

Місце соціології молоді у системі соціологічного знання та у державній молодіжній політиці. Соціологія молоді нале­жить до спеціальних соціологічних теорій, які досліджують за­кономірності розвитку окремих соціальних спільнот, з яких утворюється суспільство. Соціологія молоді в колишньому СРСР починає розвиватися ще у 20-х роках, але інтерес до цих досліджень швидко згасає, оскільки молодь не входила до основних елементів соціальної структури радянського су­спільства, на яких переважно зосереджувалась увага науков­ців. Вже тоді вона розглядалася передусім як джерело попов­нення робітничого класу, колгоспного селянства та радянської

інтелігенції. Новий етап у соціологічних дослідженнях про­блем молоді почався у часи хрущовської "відлиги" — в 60-х роках, але й тоді соціологів найбільше цікавили проблеми під­готовки робочої сили для соціалістичного народного господар­ства, підвищення продуктивності праці серед молоді, її вихо­вання в дусі комуністичних ідеалів. Тобто дослідників цікавила не молодь сама по собі, її інтереси, потреби і праг­нення, а можливість використання молодого покоління для вирішення завдань соціалістичного будівництва.

У спадок від минулого соціологія молоді одержала пара­доксальну ситуацію: наявність величезної кількості публікацій про молоде покоління, з одного боку, та відсутність достовір­ного наукового знання про цю специфічну соціальну спіль­ноту, про закономірності і тенденції сучасного розвитку і від­творення цієї групи суспільства — з другого. Це дало підставу деяким дослідникам стверджувати, що соціологія молоді в Ук­раїнській РСР як спеціальна наукова дисципліна практично була відсутня.

Слід виділити чинники, які зумовили низьку ефективність доробку науковців у площині молодіжної проблематики в ми­нулому. Ці чинники можна поділити на загальносоціальні за характером та притаманні самій соціології як одній із сус­пільствознавчих наук. До перших доцільно віднести насампе­ред загальне ставлення до молоді та її проблем з боку сус­пільства. Воно звикло ставитися до молоді як до пасивного об'єкта соціального впливу своїх виховних та освітніх інсти­тутів, застосовуючи щодо неї так званий залишковий принцип. Десятиріччями вважалося, що юнаки та дівчата повинні лише ретельно виконувати настанови партії та уряду; всі рішення приймалися "нагорі", вказівки господарських органів були для молоді обов'язковими для виконання. Від молоді очікували проявів ініціативи — у суворо регламентованих формах, ак­тивності — у межах окреслених завдань, ентузіазму — у чітко визначеній просоціалістичній спрямованості. Ті ж негативні явища, що виходили за межі суспільних сподівань, оголошу­вались або "залишками минулого", або наслідками розклада­ючого впливу "Заходу".

Революційні зміни в сучасному суспільстві дуже вплинули на молодь: вона прокинулась, підвела голову і почала діяти. У короткий час з'ясувалося, що молодь — одна з найбільш соціально занедбаних і найменш соціально захищених спіль­нот нашої країни, що молодіжне середовище роздирається різ-нополюсними проблемами, що питома вага цих проблем (існування їх часто-густо ігнорувалося) вже давно перевищила критичну масу і загрожує соціальними вибухами.

" 215

Говорячи про другу групу чинників, слід зазначити, що спрощене трактування молоді, уявлення про безпроблємність її існування із соціальної практики перейшли й укорінилися в радянських суспільствознавчих науках взагалі і в соціології молоді зокрема. Ґрунтовні дослідження молоді, здійснені на­уковцями на початку 70-х років (маються на увазі праці таких соціологів, як В.Боряз, С.Іконникова та ін.), не були розвинуті їх наступниками у сильну молодіжну концепцію. Поволі від­бувався процес дроблення тематики спеціальних досліджень у молодіжному середовищі; замість інтеграції зусиль представ­ників різних наукових дисциплін все помітнішим ставало роз­порошення розвідок про молодь. У молодіжному наукознавстві дедалі виразнішою була вузька спеціалізація наукових сил; виділялися окремі напрями молодіжної проблематики, що пе­реважно розроблялися, і водночас велике коло питань зали­шалося поза полем зору науковців. Важливе місце займали праці про студентську молодь, учнів середніх шкіл, подекуди про робітничу молодь, інші ж соціальні групи молоді були поза увагою вчених. Дотепер', наприклад, нема досліджень про мо­лодь, яка залишилася без роботи, про велику групу молоді, зайняту у приватному секторі і в комерційних структурах, про молодь, що проходить військову службу в армії та ін. Тільки починають набирати силу наукові розвідки про різного роду девіантну поведінку молоді, зловживання наркотиками, токсичними речовинами тощо. Майже не розробляються пи­тання про суіцидні явища в молодіжному середовищі, хоча кількість самогубств серед юнаків і дівчат постійно і невпинно зростає.

Склалися певні диспропорції" і у тематиці наукових дослі­джень молоді: найбільша питома вага належала працям про, її комуністичне виховання. Сам же процес виховання розгля­дався за традицією як односкерований — на юнацтво і молодь взагалі; однобічно орієнтований — згори вниз, без врахування механізмів зворотного впливу і взаємодії; одноманітний — за консервативністю форм, методів і заходів; переслідуючий одну мету — підготовку належної зміни для командно-адміністра­тивної системи.

До основних напрямів комуністичного виховання включа­лося й інтернаціонально-патріотичне виховання, але тракту­валося воно та його завдання вкрай спрощено, в світлі панів­них ідеологічних засад, з акцентом на першу частину. Метою цього напряму було виховання молоді у дусі відданості справі комунізму, ідеології і політики КПРС, результатом — фор­мування головного носія радянського патріотизму і соціаліс­тичного інтернаціоналізму, нової історичної спільності лю­дей — радянського народу.

Спрощено трактувався і процес соціалізації молоді — пе­реважно як однобічне засвоєння досвіду, ідей, орієнтацій ста­рого покоління і суспільства взагалі; молодь у цьому випадку виступала як пасивний продукт соціалізації, а не як активна творча сила соціального оновлення, здатна не лише на від­творення суспільних відносин, але й на творчість та інновації. Тому не дивно, що соціологи виступали переважно у ролі фік­саторів різного роду молодіжних проблем і процесів; прогно­стична функція їх досліджень була розвинута вкрай недостат­ньо.

Говорячи про чинники, які зумовили недостатню ефектив­ність наукових досліджень молоді радянського періоду, на пер­ше місце слід поставити причини методологічного характеру. Слід також зазначити, що соціологія раніше по суті ототож­нювалась із наукою про соціальну сферу в цілому, трактува­лась як наука про загальні закони розвитку суспільства. При цьому роль методології аналізу життя радянського суспільства брав на себе "науковий комунізм", що, за слушною думкою В.Танчера, постулював ілюзії та абстрактні будови ідеологі-зованої свідомості, мало пов'язані із соціальною дійсністю. Ви­ходячи з цього, і категоріально-понятійний апарат соціології та її спеціальних галузевих напрямів (як-от соціологія молоді) запозичався з історичного матеріалізму та "наукового кому­нізму".

Сьогодні ж завдання полягає в оформленні самостійного статусу соціології як науки, уточненні питання про її предмет, виробленні й обгрунтуванні системи власних категорій та за­гальної концептуальної схеми або моделі. Стосовно до соціо­логії молоді мова йде про необхідність визначення її власних теоретичних засад, центрального поняття і похідних категорій, з'ясування основних теоретичних положень і принципів емпі­ричних досліджень. Йдеться про переосмислення ролі молоді в історичному процесі взагалі і процесах національного відро­дження та державотворення в Україні, подолання споживаць­кого ставлення до неї з боку суспільства та його соціальних інститутів, а також про можливість і необхідність вироблення нових підходів до аналізу молоді та її проблем. Вони повинні передбачати відмову від віджилих стереотипів та ідеологічних штампів, дослідження впливу складних соціальних реалій сьо­годення на духовний світ і поведінку юнаків та дівчат.

Соціологія молоді виступає також важливою складовою державної молодіжної політики. Водночас молодіжна політика тієї чи іншої держави сама повинна бути компонентом загаль­ної цілісної концепції розвитку цього суспільства. Специфіка державотворчих процесів в Україні полягає в тому, що ця ці-

лісна концепція лише виробляється і буде закріплена в Кон­ституції України. Натомість сьогодні основні законодавчі акти і документи державної молодіжної політики в Україні вже прийняті. Очевидно, це створить певні складності з реаліза­цією молодіжної політики в умовах, коли пріоритети держави ще не визначені або, як нині, чільне місце серед них посідає розвиток економіки та виведення її з кризи.

Отже, існує прямий і безпосередній зв'язок між станом су­спільства та його ставленням до молоді. Забуття цього прин­ципу, гіркий досвід минулого мають послужити пересторогою для сучасних політичних діячів та урядовців. Молодь — це майбутнє країни, і щоб належним чином забезпечити це май­бутнє, держава повинна виробити реалістичну, збалансовану, виважену політику щодо молодого покоління.

З точки зору змісту молодіжної політики вона є, за виз­наченням І.Ільїнського, по-перше, системою ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління в суспільстві, по-друге, практичною діяльністю держави, громадських орга­нізацій та інших соціальних інститутів щодо реалізації цих положень, ідей та принципів з метою формування й розвитку молоді. Іншими словами, державна молодіжна політика як си­стема певних заходів щодо сприяння соціальному становленню і розвитку молоді, повинна грунтуватися на глибокому, об'єк­тивному аналізі реального стану молоді, здійснюваному різ­ними науками. Соціологія в системі цих наук займає провідне місце. Воно зумовлене насамперед тим, що саме соціологія мо­лоді досліджує процеси соціалізації молодого покоління, його входження у доросле життя в умовах, які стрімко змінюються, тобто має пріоритетне значення в суспільному, практично-по­літичному плані, даючи рекомендації для соціальної політики держави, яка забезпечує вирішення проблем молоді з обов'яз­ковим врахуванням її інтересів, потреб і здібностей.

Раніше вважалося, що молодь виступає переважно об'єктом державної молодіжної політики, об'єктом соціального впливу (освітнього, духовного тощо). На жаль, і сьогодні мало що змінилося; різниця хіба що в тому, що передбачається впли­вати не на саму молодь, а на умови її соціалізації в різних сферах життєдіяльності, підтримувати її гарантіями, привілея­ми і пільгами. З цим важко погодитись, бо, по-перше, ці га­рантії, привілеї та пільги державою лише проголошуються на рівні державного закону, але не існує практично виробленого механізму реалізації цих намірів і положень, втілення їх у життя. По-друге, основним, що об'єднує молодь у певну соці­ально-демографічну спільноту і відрізняє її від інших спільнот, є її інтереси. Тому реалізація молодіжної політики повинна передбачати пошук оптимальних шляхів подолання супереч-

ностей між інтересами суспільства і підростаючого покоління. Ігнорування інтересів молоді чи маніпуляція її свідомістю мали своїми наслідками низьку ефективність молодіжної політики, яка часто не досягала своєї мети і перетворювалась на фарс.

Особливості сучасного становища молоді полягають у тому, що вона виступає в першу чергу як суб'єкт суспільного ви­робництва і суспільного життя, який знаходиться в процесі свого становлення. Звідси у державній молодіжній політиці в якості рівноправних суб'єктів повинна виступати як молодь, так і суспільство. Мова повинна йти не про патерналістську за характером політику щодо молоді, а швидше про сприяння її соціальній адаптації в умовах переходу до ринкової еко­номіки, про створення такої соціальної системи, яка б могла самозабезпечити і відтворити себе. Недарма програма у галузі молодіжної політики у країнах Європейського Союзу передба­чає два основних, у вказаній послідовності, принципи: 1) ак­тивну і безпосередню участь молоді у її розробці і реалізації, 2) підтримку молодіжних ініціатив державними структурами.

Очевидно, пошук реальних шляхів залучення молоді до ак­тивних дій, спрямованих на самозабезпечення та самовідтво­рення, багато в чому може і здатна здійснювати саме соціоло­гія молоді. Головне її завдання полягає у з'ясуванні основних інтересів і потреб молодого покоління, створенні її достовірного соціального портрету, розробці на цій основі рекомендації для державних органів. Неабияке значення має також аналіз мож­ливих наслідків прийняття законодавчих актів щодо молоді для суміжних та близьких соціально-демографічних груп та спільнот, а також прорахування довгострокових наслідків цих рішень для самої молоді, особливо при її переході в інший віковий і соціальний стан.

Отже, соціологія молоді є важливою складовою як соціоло­гічного знання, так і елементом державної молодіжної полі­тики. Вона повинна забезпечувати цю політику та її реаліза­цію через вироблення диференційованих стратегій соціалізації та адаптації молодого покоління. А для цього вона повинна сама внутрішньо оновитися, переглянути свої вихідні засади і принципові настанови.

Основні поняття і категорії соціології молоді. Соціологія молоді є окремою спеціальною соціологічною галуззю знання і у процесі свого інституціонального оформлення спирається на сучасне розуміння соціології та її предмета. Відповідно до загальної соціально-філософської гуманістичної орієнтації віт­чизняної соціології, потреб сучасного суспільного розвитку і досягнутого рівня соціологічного знання у якості центрального поняття, головної соціологічної категорії нині на перший план висувається галузь суб'єкта. Соціологія сьогодні, на думку ві-

домого соціолога В.Ядова, розглядається насамперед як наука про соціальні спільноти, механізми їх становлення, функціо­нування і взаємозв'язку. Однією з таких спільнот і є молодь, об'єктивне становище якої та її суспільна роль вже давно пе­реросли межі попередньовживаного щодо неї поняття "група", а зростаючі суспільні вимоги до молоді потребують її розгляду в першу чергу як соціального суб'єкта, який знаходиться в процесі становлення і соціального дозрівання і все більше стає реальним фактором суспільного поступу.

Суперечки про те, є молодь об'єктом чи суб'єктом су­спільних процесів, відбувалися давно і пояснювалися небажан­ням визнати самостійність молоді як певної спільноти. Виз­нання це з точки зору офіційної ідеологічної доктрини радянських часів суперечило класовій структурі суспільства, тому і в науковій літературі, і на практиці молоді відводилось проміжне становище всередині соціальної структури як пев­ному резервуару, звідки відбувається поповнення основних класів і прошарків соціалістичного суспільства. "Боязнь мо­лоді" в керівних колах партійно-державної номенклатури особливих масштабів набула в останні десятиріччя режиму, буквально пронизуючи всі структури суспільства. Вона про­являлася у тотальному патронажі будь-яких форм діяльності молодого покоління, в нерівноправному, залежному від стар­ших вікових груп соціальному становищі, в небажанні раху­ватися з її специфічними інтересами й особливостями способу життя, у придушенні інакомислення. У результаті свідомо ви­ховувалося покоління, нездатне на соціальну творчість та но­вації, зате слухняне і спокійне. Сучасне розуміння соціології виключає подібні орієнтації і вимагає розгляду молоді як пов­ноправного суб'єкта всіх ланок суспільного життя.

Отже, соціологія молоді — це соціологічна дисципліна, яка функціонує на трьох рівнях — загальнометодологічному, спе­ціально-теоретичному та емпіричному, що дає можливість до­держання єдності вихідних теоретичних понять, операційних визначень конкретно-історичного змісту і емпіричних показ- . ників та індикаторів. Соціологія молоді в науковій літературі визначається як галузь соціології, що досліджує специфічну соціально-демографічну спільноту, яка знаходиться в процесі переходу від дитинства до світу дорослих і переживає важли­вий етап сімейної та позасімейної соціалізації та адаптації. Цей процес проявляється у специфічно молодіжних формах поведінки й свідомості, в поняттях молодіжної субкультури, моди, музики, мови тощо. Активна роль молоді в процесі со­ціалізації зумовлена тим, що вона не лише копіює усталені взірці адаптивної поведінки і взаємодії, але й вносить у них новий зміст залежно від умов життя, що швидко змінюються.

Основними завданнями соціології молоді вважаються дослід­ження місця і ролі молоді в соціальному розвитку суспільства, тенденції зміни її соціального обличчя, норм, цінностей та ін­тересів, а також процесів, що відбуваються в молодіжному се­редовищі, виявлення і прогнозування на цій основі теоретич­них основ соціальних проблем молоді і розробка соціальної політики щодо різних груп молоді.

Перше, на що мусить спиратися соціологія молоді як на­ука, — чітке визначення самого поняття м'олоді. Молодь — це суспільно диференційована соціально-демографічна спіль­нота, якій притаманні специфічні фізіологічні, соціально-пси­хологічні, теоретико-пізнавальні, культурно-освітні та ін. вла­стивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціаль­них якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані форму­вання і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктив­ності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності.

Розуміння молоді як субсоціетальної спільноти, гетероген­ної за характером, дозволяє виділити в її складі ряд внут­рішніх гомогенних груп, що об'єктивно посідають у структурі суспільства помітне становище, різняться широтою і змістом сфер діяльності, специфікою духовного світу і відповідно віді­грають у процесі розвитку суспільства різну роль. Такий підхід дає змогу більш адекватно і диференційовано проаналізувати окремі контингенти молоді в ході конкретних соціологічних досліджень.

Нині в соціології молоді відбувається науковий пошук у напрямі виділення її сутнісних характеристик як особливої со­ціальної спільноти. Він може бути плідним у тому випадку, якщо піддати науковому аналізу провідні сфери життєдіяль­ності молоді і в кожній з них виділити найхарактерніші риси. Такий підхід значно відрізняється від існувавшого в недале­кому минулому, а саме: тенденцій до значного звуження меж соціального обличчя молоді її соціально-статусними характе­ристиками, яке випливало з відповідного звуження предмета соціології як науки про соціальну сферу в цілому до переважно соціально-структурної проблематики (визначення соціального складу, соціальної мобільності тощо). Тепер на перший план, крім зазначених характеристик молоді, висуваються форми її життєдіяльності, спосіб життя, зміст спільнішої та групової свідомості, а також діяльність соціальних інститутів, які по­кликані не лише здійснювати функцію контролю і управління

процесами у молодіжному середовищі, а й вивчати запити, потреби, інтереси молоді та сприяти створенню певних умов для її ефективного соціального старту.

Дослідниками висловлюється думка, що конкретизація сут-нісних рис молоді з метою їх подальшого емпіричного аналізу може здійснюватися як по лінії виділення основних віх соці­ального становлення особи, так і за сукупністю характеристик, властивих різним групам всередині самої молоді. У першому випадку аналізу" підлягають час настання правової відпові­дальності (часткової і повної), повноліття, можливість присту­пити до праці, одруження і створення сім'ї, виховання дітей, здобуття професії, досягнення соціально-економічної самостій­ності та ін. У другому випадку молодь поділяється на внут­рішньо видові групи і для кожної з них (робітничої, селянської, учнівської тощо) виділяються найхарактерніші ознаки способу життя в основних сферах життєдіяльності.

Питання про характерні особливості і специфічні риси мо­лоді тісно пов'язане з питанням про вікові кордони періоду молодості, оскільки їх вирішення допомагає конкретизувати програми соціологічних досліджень, сприяє одержанню репре­зентативних соціологічних даних, підсилених статистичною базою. Традиційно вважалося, що межа молодіжного віку від 16 до ЗО років. Однак останнім часом все більшого поширення набувають погляди, згідно з якими вік молоді своєю нижньою межею має 14, а верхньою — 35 років. Основою цього є вис­ловлене рядом науковців міркування про продовження часу молодості, збільшення віку вступу до трудового життя, підготовки молоді до праці, досягнення економічної са­мостійності та незалежності від допомоги батьків. Це відобра­жає об'єктивні процеси у житті і розвитку людства: з одного боку, все наполегливіше висувається завдання більш ранньої соціалізації молоді, включення її в трудову практику в більш ранніх етапах, а з другого — зростають межі середнього і стар­шого віку, тривалості життя в цілому, продовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімей­но-побутового статусу молодих людей тощо. Слід зазначити, що окреслені вище процеси пролонгації молодіжного віку є глобальні за своїм характером і притаманні розвинутим су­спільствам. Однак, виходячи з певних, мабуть, практичних міркувань і фінансових можливостей, у прийнятому Законі України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді" записано: молоддю вважаються молоді громадяни ві­ком від 15 до 28 років.

Окремої уваги заслуговує з'ясування такого важливого по­няття соціології молоді, як молодіжні проблеми. Висловлю­ється думка, що соціальні проблеми молоді — це не будь-які

суперечності її життєдіяльності, а лише такі, які поглиблю­ються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирі­шення, а отже, призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі "суспільство — молодь". Молодіжні проблеми поді­ляються на два типи: в першому з них мова йде про зрослі вимоги суспільства до молоді, в другому — про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх ре­алізацією.

Однією з провідних у соціології молоді виступає проблема дослідження молодіжної свідомості. При її з'ясуванні слід ви­ходити з того, що свідомість молоді як спільнісна, так і гру­пова — це різновиди масової свідомості, які вивчаються соціо­логами через аналіз її основних форм (політико-правової, економічної, екологічної, моральної тощо), і функціонують на когнітивному, або теоретико-пізнавальному, емоційно-чуттє­вому та конативному, або поведінковому рівнях. Когнітивний рівень включає в себе систематизовані наукові погляди і знан­ня, які служать основою для формування наукового світогляду і переконань, сукупності моральних норм і принципів, що виз­начають духовне багатство та поведінку молодої людини, здат­ність об'єктивно й адекватно оцінювати дійсність. Емоційно-чуттєвий рівень становить взаємодію емоцій, духовних станів, почуттів особи в їх єдності та цілісності. Він повинен бути тісно взаємопов'язаний із змістом когнітивного рівня і певною мірою залежати від нього, бо інакше головна особ­ливість молодіжної свідомості — надмірна емоційність — за­грожуватиме перетворитись у її недолік. Конативний рівень містить у собі соціальні установки, а також волю, прагнення і вміння здійснювати свою діяльність якісно.

Слід наголосити, що свідомість молоді є цілісним діалек­тичним переплетінням всіх її складових рівнів, які вирізня­ються суто з міркувань логіко-теоретичного характеру та з метою полегшення процедур соціологічного дослідження. То­му, наприклад, соціальна установка як така включає в себе також елементи когнітивного рівня і є емоційно забарвленою, а переконання містять в собі й емоційні, і поведінкові ком­поненти. Цілісність сукупності всіх складових свідомості мо­лоді не виключає наявності суперечностей як всередині кож­ного рівня, так і в їх взаємодії, і ця суперечливість, будучи внутрішнім джерелом духовного розвитку особи, дає можли­вість його подальшого вдосконалення. Однак слід акцентувати увагу на тому, що внутрішня суперечливість духовного світу молоді повинна мати свою межу, тому що роздвоєність знань і переконань, емоцій, почуттів та соціальних установок може призвести до руйнації цілісності особи, її дисгармонійності, ду­ховного дискомфорту. Проявами таких порушень міри можуть

виступати, з одного боку, подвійність моралі і свідомості вза­галі; почуття та емоції, які взаємно виключають одне одного, суперечливість поведінкових установок, а з другого — розрив між словом і ділом, свідомістю і діяльністю. Такі явища в мо­лодіжному середовищі дістали назву соціальної незрілості, ін­фантилізму і фіксуються дедалі зростаючим колом науковців.

З'ясувавши основні поняття і категорії соціології молоді, а також напрями досліджень у молодіжному середовищі, при­ступимо до розгляду конкретних молодіжних проблем та ви­користання знання про них у державній молодіжній політиці.

Стан дослідження молодіжних проблем та необхідність розвитку соціології молоді в Україні. Як уже зазначалося у попередній частині лекції, в Україні соціологія молоді як наука до останнього часу не мала вагомого практичного значення. Однак нині з'явилася низка спеціальних дослідницьких цент­рів та осередків вивчення молоді та її проблем (як у межах академічної науки, так і при державних органах), що зрушило з місця справу наукового аналізу тенденцій у молодіжному середовищі. Насамперед слід відзначити появу спеціальної на­укової служби при Міністерстві України у справах молоді і спорту, а саме: Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, де одержані цікаві соціологічні дані, які ха­рактеризують становище молоді в Україні та тенденції роз­витку процесів соціалізації підпростаючого покоління. Нами використовувалися також матеріали, одержані в ході нещо­давніх досліджень в інших країнах колишнього СРСР. Розг­лянемо їх у порядку важливості для розробки молодіжної по­літики держави.

У справі вироблення ефективної молодіжної політики важ­ливу роль відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молодої людини. Ці процеси поділяються на: а) соціальне самовизначення, б) політичне самовизначення, в) професійне самовизначення, г) економічне самовизначення. Складний комплекс проблем, пов'язаних з цими процесами, і досліджує соціологія молоді.

Соціальне самовизначення молоді. Аналіз результатів со­ціологічних досліджень свідчить, що зараз молодь — це одна з найураженіших в економічному плані та найбезправніших у соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідки такого становища з'являються все нові і нові факти зростання наркоманії, токсикоманії, алко­голізму, проституції, "дідовщини" в молодіжному середовищі. Після деякого зниження у 1986 р. знову спостерігається тен­денція зростання показників смертності населення молодших вікових груп. Починаючи з 1988 р. збільшується кількість са-

могубств серед молоді, особливо у віці 15-19 років. Загрозливо виглядає процент підвищення питомої ваги молоді серед лю­дей, які добровільно відходять з життя: якщо, наприклад, у Санкт-Петербурзі питома вага молодіжних самогубств серед загальної їх кількості становила 63%, то в Одесі — 75%, да­ючи найбільший відсоток серед великих міст колишнього СРСР.