Предмет і галузь досліджень соціології політики • Галузі досліджень соціології політичних відносин 6 часть

У суспільстві знижується престиж освіти й культури, ще призводить до зниження рівня духовності, породжує моральну та інтелектуальну деградацію.

В українському суспільстві за останні три роки спостері­гається прогрес лібералізації змісту та форм дозвільної діяль­ності, що зумовлено падінням тоталітарного режиму, розвит­ком демократичних засад, формуванням ринкових відносин. Населення України вже не інтегроване в жорстко централі­зовану систему моноідеологічних цінностей, вільно може оби­рати відповідні до її потреб та запитів види і форми дозвілля. Процес лібералізації, безумовно, відіграє позитивну роль у від­творенні та створенні громадян нового суспільства, формуючи самостійність, незалежність думки, життєву активність. Вод­ночас він має і негативні сторони, оскільки породжує спроби певних установ створити нові ідеологічні "універсали" і то-талітаризацію дозвілля, підштовхує молодь до абслютизації нових "антицінностей" всупереч минулим.

В організації дозвілля слід брати до уваги суб'єктивний фактор оцінки можливостей задоволення своїх культурних по-

треб, які як добрі оцінює 8% молоді, а як незадовільні — 31%. Соціальна і матеріально-фінансова диференціація серед населення посилюється. З'являються окремі групи, яким ста­ють недоступними цілі галузі культури масового характеру (кіно, театр, концерти популярних артистів, новинки літера­тури), що породжує відплив цих груп, особливо підлітків, не стільки в "домашні" форми культури, скільки (що соціально і кримінально небезпечно) в "тусовки", в неорганізовані ("ву­личні") спілкування.

Посилюються розриви в спілкуванні старших та молодших (батьків і дітей, різних поколінь), що призводить до руйну­вання традиційних сімейних форм дозвілля. Порушується спадкоємність, наступність у дозвіллі поколінь, втрачаються деякі важливі традиційно-національні форми дозвілля і спіл­кування.

В нових умовах складається суперечлива ситуація, яка по­лягає в тому, що об'єктивно виникає суперечність між де­ржавною культурною політикою в сфері дозвілля і реальним духов- ним прагненням населення і особливо молоді.

Пріоритетом державної культурної політики проголошені цінності національної культури в системі загальнолюдських цінностей, тоді як "західноорієнтовані" споживацькі установ­ки населення значною мірою націлені на освоєння комерціа­лізованої західної поп-культури, яка "розмиває" малотривке національне начало в культурі. Західні орієнтації призводять до денаціоналізації української культури (тільки 2% фільмів кінопрокату становлять українські).

Нині у свідомості населення, особливо молоді, спостеріга­ються, принаймні, чотири типи цілісних орієнтацій на прове­дення дозвілля: "вестернізація", національно-патріотичний, інтернаціональний, націонал-екстремістський (націоналістич­ний). "Вестернізація" характерна для різних прошарків мо­лоді, але передусім для сфери торговельно-опосередковуючої діяльності, і означає домінуючу роль в її дозвіллі західної ма­сової культури (поп-культури) з усіма її атрибутами й аксе­суарами. Цей тип орієнтації за останні роки досить поширився, його матеріально підтримують комерційні структури. Націо­нально-патріотична організація на проведення дозвілля спря­мована на плідний синтез національно-народної (традиційно української) і новітньої національної культури, що тривалий час переслідувалась як "буржуазно-націоналістична". Вона характеризується відкритістю, толерантністю тощо. Націо­нально-патріотична організація притаманна більшій частині інтелігенції, сільській молоді і меншою мірою робітникам. Во­на реалізується переважно в державних культурно-дозвільних

закладах, у засобах масової інформації на відміну від "вес-тернізації", що має в основному приватизований характер. Ін­тернаціональна орієнтація на проведення дозвілля притамана російськомовному населенню та значній частині населення східних та південних районів України. В ній відбивається праг­нення синтезувати культуру народів України на російсько­мовній основі або на основі двомовності. Цьому типу культури дозвілля властива певна внутрішня розбіжність, неузгодже­ність між традиціями і новаціями, між прийнятним ставлен­ням до соціалістичної Культури минулого і новими лібераль­но-демократичними цінностями, між "русоцентризмом" і "україноцентризмом". Відповідно до цього "інтернаціональ­ний" стиль проведення дозвілля (як і його суб'єкти-носії) ви­являється дещо неоднорідним, динамічним або навіть амбі­валентним за своїм духовним і психологічним змістом. Нарешті, останній тип ціннісних орієнтацій націонал-екстре-містський виступає як непримиренне, вороже ставлення до синтезу або діалогу культур в дозвільній діяльності, наполягає на її повній дерусифікації і не визнає поміркованого природ­но-еволюційного механізму формування культури молодої ук­раїнської держави, роблячи наголос на "боротьбі" і "рішучих діях". Цей тип культури притаманний передусім певним ко­лам гуманітарної та науково-технічної інтелігенції, студентам, частині селянської і робітничої молоді західних регіонів Ук­раїни.

Проведене нами на замовлення Українського НДІ проблем молоді опитування експертів з проблеми пріоритетів у роботі закладів культури показало, що провідне місце в їх роботі по­винні займати потреби морального оздоровлення і розвитку людей (84 %), художньо-естетичні потреби та потреба співіс­нування, науково-пізнавальні, культурно-етнічні та громадсь­ко-політичні потреби, а також релігійні.

Передумовою розвитку української культури є зростання національної самосвідомості як імпульсу національного само­ствердження. Слід зазначити, що незважаючи на всі еконо­мічні негаразди, в суспільній свідомості зростає не тільки ін­терес, але й потреба в національній та етнічній самоідентифі-кації засобами культури. Опитування нами населення України (1993 р.) показало, що 66% відчувають потребу в знаннях з українознавства, 77,5% — в знаннях про культуру тієї нації, до якої вони належать, 3/4 опитаних представників різних національностей цікавляться історією та національними особ­ливостями української культури.

Важливою етносоціологічною характеристикою самозбере­ження й розвитку культури є високий рівень самоідентифікації

і самооцінки українців (середній бал 3,8), який корелює із великим бажанням підвищувати рівень своєї культури (4 ба­ли) , та позитивною оцінкою (74 %) відродження і поширення самобутньої української культури.

Про глибинні зрушення в національно-культурній самосві­домості населення свідчить той факт (за даними опитування), що чверть населення за останні три роки стала частіше і біль­ше приділяти уваги українській культурі. Серед найважли­віших для них елементів української культури вони виділили насамперед мистецтво, історію і мову.

Останнім часом населення нашої держави приділяє значну увагу фольклору, народному мистецтву, звичаям як основі буття культури, що дає певні підстави для стриманого опти­мізму і прогнозу подальшого освоєння народного мистецтва і зростання творчих потенцій населення як передумови розвит­ку української художньої культури.

Висновки. Певним соціологічним, якщо не еквівалентом, то "визначником" сучасної соціокультурної реальності є стан культурного життя населення. На його дослідження й спря­мовані зусилля соціологів з метою створення моделі майбут­ньої культури України, перспективного культурологічного об­разу Вітчизни, як орієнтира культуротворчих спрямувань.

Масштабність соціокультуротворчих завдань в Україні поки що не забезпечена ні відповідними інституціями, ні кадрами, хоч час соціології настав. Нова культурна політика вимагає нового соціологічно вивіреного знання нової культурної реаль­ності.

Ключові поняття і терміни: матеріальна, духовна, художня культура; пізнавальна, світоглядна, комунікативна, оцінно-нормативна, інтегративна функції культури; об'єкти соціології культури; цінності культури; поняття "цивілізація", "культу­ра суспільства"; субкультура, соціолінгвістика, етнокультура, соціодинаміка культури.

Запитання для самоперевірки

1. У чому суть структури культури?

2. Які функції культури?

3. Назвіть філософські концепції культури.

4. Які співвідношення соціології культури і соціології науки, освіти, пра­ва,мистецтва, релігії та моралі?

5. Яка роль культури в нормативно-ціннісній регуляції і саморегуляції діяльності та поведінки суб'єкта життєдіяльності?

6. Назвіть основні принципи культурної політики в Україні.

7. Єдність і відмінність між міською і сільською культурами.

8. Зробіть соціально-культурну характеристику інженерно-технічної, на­укової, педагогічної, управлінської, сільської інтелігенції.

План семінарського заняття(2 год)

1.Об'єкт і предмет соціології культури.

2. Культура суспільства.

3. Культура й особа.

4. Проблема культурного відродження в Україні.

Теми рефератів

. 1. Культурний процес та його соціальна організація.

2. Динаміка культурних процесів у соціальних спільностях і колективах.

3. Інтелігенція і соціодинаміка культури.

4. Творчість як вища форма культурної діяльності.

Рекомендована література

1. Арутюнов С.А. Этнографическая культура и изучение культурной ди­намики. М., 1979.

2. Бытие человека в культуре: Опыт этнологического подхода. К., 1992.

3. Екологія і культура. К., 1992.

4. Історія української культури / Під ред. І.Крип'якевича. Львів, 1937.

5. Історія української культури. / Відп. за випуск В. П. Шкварець. Ми­колаїв, 1996.

6. Культура і побут населення України. К., 1991.

7. Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. Тернопіль, 1993.

8. Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. К., 1992.

9. Семчишин М. Тисяча років українського культурного процесу. Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1985.

10. Столяров И.А. Управление культурой. М., 1988.

11. Туганова О.Э. Современная культура США. М., 1988.

12. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник / Горбач Н.Я., Гелей С.Д., Російська З.П. та ін. Львів, 1992.

13. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. К., 1992.

14. Шинкарук Л-, Русанівський В., Толочко П. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє. К., 1990.

ЛЕКЦІЯ 12

СОЦІОЛОГІЯ НАУКИ