Виникнення соціології як окремої науки. • Розвиток соціології у першій половині XX ст. • Соціологічна думка другої половини XX ст. 4 часть

У 1923-30-х роках виходили "Записки соціально-економіч­ного відділу". Окремі публікації порушували проблеми соціо­логії, зокрема, статті М.Туган-Барановського, С.Дністрянсько-го, О.Гілярова та ін.

Організації соціологічних студій в установах ВУАН при­святив свою діяльність М.Грушевський, повернувшись в Ук­раїну у 1924 р. Найближчими його співробітниками та при­хильниками його поглядів в галузі соціологічних студій були Й.Гермайзе, П.Клименко, К.Грушевська. Кабінет примітивної культури, очолюваний К.Грушевською, досліджував питання генетичної соціології, з 1926 р. видавав річник "Первісне гро­мадянство та його пережитки на Україні"^ К.Грушевська опуб­лікувала тут свої праці "Спроба соціологічного пояснення на­родної казки", "Соціологія старовини" та ін. В цьому ж напрямі працював Ф.Савченко, автор студій "Примітивна культура", а також "Соціологія в концепції нової французької демократії".

/Однією з причин повернення М.Грушевського в Україну було прагнення створити соціологічні інституції на батьків­щині і бажання досліджувати історію свого народу в його влас­ному середовищі. Пройнятий цими ідеями, він ще у 1919 р. на чужині організовує Український соціологічний інститут (УСІ). Найважливіші завдання інституту полягали в інфор­муванні світової громадськості про соціальне життя в Україні; здійсненні підготовки досвідчених науковців у різних галузях . соціології і залученні їх до самостійної роботи на загальному

й українському культурно-історичному і соціологічному ма­теріалі; ознайомленні українського суспільства із здобутками соціологічної науки на Заході, її напрямами і методами; про­буджуванні в українській громадськості інтересу до соціології; ознайомленні західних наукових і громадських кіл із соці­альною історією України, її сучасним життям, поступами ук­раїнської науки тощо..'

З початку своєї організації УСІ перебував у Швейцарії, згодом переніс свою діяльність до Праги, а з 1921 р. — до Відня. Робота інституту велась по кількох напрямах: збирання бібліотеки, публічні виступи, публікації робіт співробітників. Протягом 1920-1923 pp. інститут випустив 12 книг.]

Одразу після повернення до Києва (24 березня 1924 р.) М.Грушевський виголосив доповідь "Український соціологіч­ний інститут і дослідна кафедра історії культури загальної й української" перед зібранням ВУАН. У ній він ознайомив при­сутніх з планами щодо УСІ, зокрема проектом створення п'яти кафедр та постійно діючого семінару з бібліографії, методології і техніки досліджень на загальних та українських матеріалах.] Однак інститут марксизму не підтримав цей проект, можливо, тому, що вже тоді М.Грушевський намагався зберегти "свободу, наукової мислі і праці, не зв'язану якоюсь партійною програ­мою", створити інституцію, яка віддячує урядові і суспільству за матеріальне утримання педагогічною працею і досліджен­нями, "але не знає сторонніх втручань у свою роботу і ор­ганізацію".

.;У 1924 р. замість інституту було відкрито лише науково-дослідну кафедру історії України на чолі з М.Грушевським, а при ній — дві секції, однією з яких (секція методології та соціології) керував Й.Гермайзе. Функцію інституту фактично почала виконувати утворена наприкінці 1925 р. Асоціація культурно-історичного досліду. Згодом своєрідною філією Асо­ціації стала етнографічна секція краєзнавчого гуртка Ки­ївського інституту народної освіти, якою керував Ф.Савченко. У 1926-1927 pp. Асоціація провела 24 засідання, де було ви-дхзлошено 51 доповідь щодо соціологічного методу. Планували продовжити в ширших масштабах перенесення на грунт ук­раїнської науки світового соціологічного, етнографічного та порівняльно-фольклорного досвіду наукового аналізу; вивчати культурні впливи інших народів в українських землях.

Продовжувалася започаткована в УСІ робота і при істо-рико-філологічному відділі ВУАН, де були створені культур­но-історична комісія та комісія історичної писемності. Вони працювали по суті за планами УСІ. До цих комісій входили переважно вихованці і співробітники інституту. Після утво-80

рення кабінету примітивної культури ці три установи фак­тично й утворили Асоціацію культурно-історичного досліду.

Розвитку соціології в Україні сприяла і діяльність історич­ної секції ВУАН. У її органі — "Україна" — публікувалися статті соціологічного характеру, а також рецензії на праці Ве­бера, Вундта, Фрезера й інших авторів, на зарубіжні соціоло­гічні видання.! Певні наробки мала і філософсько-соціологічна секція Київської науково-дослідної кафедри марксизму-лені-нізму при ВУАН.

Виходячи від суміжних наук, у 20-і роки багато уваги со­ціологічним питанням присвячує ряд інститутів у межах ВУ­АН.

Український демографічний інститут, очолюваний. М.Пту-хою, досліджував, крім інших, біосоціальні процеси. З праць інституту слід відзначити розвідки М.Птухи про чисельний склад населення України за статтю і віком у 1897-1920 pp. і про смертність у Росії й Україні (Харків, 1928), І.Корчака-Чепурківського про смертність у місті й на селі в Україні, П.Пустохода про демографічні особливості населення України XX ст., М.Трачевського про народжуваність в Україні, І.Ко-валенка про самогубства у Харкові тощо.

Український науково-дослідний інститут педагогіки у Хар­кові, який очолював В.Протопопов (співробітники: М.Волобу-єв, О.Залужний, О.Попів, І.Соколянський), видавав з 1925 р. український "Журнал експериментальної педагогіки й рефлек­сології", в якому з'явився ряд праць із соціотехніки. Досліди із соціопсихології та колективної рефлексології мали у про­грамі також Український психоневрологічний інститут, керо­ваний О.Геймановичем, і Київський державний психоневро­логічний інститут, який очолював В.Гаккебуш. Обидва інсти­тути видавали свої праці, частина з яких мала великий інтерес для соціологів.

Питання соціологічного характеру вивчали також Етног­рафічне, Географічне і, насамперед, Антропологічне товари­ства.] Слід відзначити видання трьох томів "Матеріалів до ан­тропології України" Л.Ніколаєва. Значною мірою соціоло­гічний характер мають три томи "Кримінальної антропології і судової медицини" (Харків, 1926-1928).

Український інститут марксизму-ленінізму, створений на базі кафедри марксизму і марксознавства, відкритої у 1921 р. у Харкові, до 1930 р. в тримісячнику "Прапор Марксизму" вміщував і дещо об'єктивний описово-соціографічний мате­ріал. Інститут поділявся на секції: філософсько-соціологічну, економічну, історичну секцію з національних питань і секцію підготовки (пропагандистську). На початку 30-х років ці мар­ксистські інституції були об'єднані під назвою Всеукраїнської

асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). В її межах був створений Інститут філософії й природознавства, який з 1931 р. видавав часопис "Прапор марксизму-ленінізму" (у 1934 р. він став називатися "Під марксистсько-ленінським прапором" і виходив як орган ВУАМЛІН). При інститутах ВУ-АМЛІНУ існували кафедри соціології.

[Серед публікацій того часу слід також згадати праці С.Ос-тапёнка, який був під впливом думок одного із старіших пе­редвісників української соціології С.Подолинського. В 1920 р. в Кам'янці-Подільському з'явилася праця про характерні при­кмети українського народу порівняно з іншими народами; ці­каві студії про статику й динаміку головних соціальних груп України, студії із соціології праці, "Енергетика суспільної еко­номії" (1925 р.) як спроба пояснити економічні процеси ук­раїнського суспільства та підстави економічної політики Ук­раїни; М.Воскресенського "Організм і оточення" (1929 p.).

Реорганізація науки в Україні, що тоді здійснювалася, як зазначав того часу відомий український соціолог в еміграції М.Шаповал, йшла дивним шляхом: разом із збільшенням до-свідності, експериментальності в методах дослідження, тобто при поліпшенні методів вивчення, пануюча в Україні влада встановила звуження свободи наукової критики, свободи до­сліду і висновку. За соціологію влада вважала тільки марк­сизм, "соціологія" та "історичний матеріалізм" розглядалися як терміни-синоніми.

Після 1930 р., за умов гоніння на українську науку, роз­в'язання політики терору й репресій, ослабла зацікавленість соціологічними студіями. Старші дослідники й установи були ліквідовані, інші, уникаючи небезпечної тематики, в основно­му популяризували в дусі догми вчення Маркса, Енгельса, Ле­ніна, Сталіна. Соціологія як наука втрачає свій самостійний статус, заноситься у "чорний список" так званих буржуазних наук, стає поволі служницею пропаганди] Конкретна мікро­соціологія та соціометрія не встигли розвинутися взагалі, бо заборонені були математична статистика, теорія ймовірності і вибірки, структурно-функціонального аналізу для вивчення.' радянського суспільства.

З 1936 p., з посиленням хвилі репресій, відбувається майже повна ліквідація будь-яких соціологічних досліджень. Такий стан був понад ЗО років, незважаючи на спорадичні "потеп­ління" й спроби пожвавлення соціологічних студій у межах академічних установ,! Соціально-економічний відділ АН УРСР (1937-1946 pp.) не видав практично жодної вагомої праці со­ціологічного характеру.[Пізніше наукова тематика із соціаль­них та національних питань була передана створеному у 1947 р. Інститутові філософії АН УРСР. Про науково-дослідну працю

у цьому Інституті не було відомостей аж до початку 60-х ро­ків, коли відділ атеїзму провів соціологічні дослідження на за­хідноукраїнських землях, але вони опубліковані не були, Де­які наслідки проведених праць були надруковані у збірнику "Соціологія на Україні" (К., 1968). Хоча його оголосили як перший український щорічник соціології, проте наступні річ­ники так і не з'явилися. Правда, в 1969 р. Інститут філософії АН УРСР видав інший збірник "Філософія та соціологія", в якому соціології був присвячений невеличкий розділ.

Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До цього призвели такі фактори: майже повний кон­троль партії над плануванням, тематикою та проведенням со­ціологічних досліджень; відсутність самостійного статусу со­ціології як науки та її ототожнення з історичним матеріа­лізмом у плані вихідних методологічних засад; постійний політичний ризик інноваційної соціології; протидія соціологіч­ним дослідженням, з одного боку, на ідеологічному грунті, а з другого — на патріотичному, коли більш-менш об'єктивні наукові розвідки, які відхилялися від партійної лінії, діставали ярлика "націоналістичних"; застій у розробці альтернативних теоретичних засад і моделей та бідність самостійних методич­них засобів соціологічного аналізу; обмеженість державної со­ціальної статистики та часто її недостовірність; бідна мате­ріально-технічна база соціології, брак найновішого обладнан­ня, електронно-обчислювальної техніки, комп'ютерів; відсутність належних умов для підготовки висококваліфікованих спеціа­лістів, у тому числі ї за кордоном; нерозвинутість наукових зв'язків із зарубіжними соціологами. До цього слід додати, що наслідки соціологічних досліджень у більшості випадків при­ховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не врахо­вувалися. Виразно позначилась непідготованість працівників органів управління не тільки до самостійного висунення за­мовлень для науки, а й до кваліфікованого співробітництва з нею, запровадження результатів у соціальну практику. Усіх, хто мислив більш-менш неординарно, робили винними за той стан справ, який вони розкривали своїми дослідженнями. Тому соціологія в Україні протягом багатьох років знаходилась у стані регресу.

Лише з початком революційного оновлення суспільства у середині 80-х років змінюється ставлення до соціології та усві­домлюється зростаюча потреба в її дослідженнях. Розвиток со­ціології стає нагальною потребою національного відродження України. Яскравим виявом цієї тенденції було створення во­сени 1990 р. Інституту соціології в системі Академії наук. Го­ловний напрям діяльності інституту — виявлення закономір-

ностей українського суспільства в національному і міжнарод­ному контексті, осмислення та узагальнення досвіду перетво­рення суспільства у справді громадянське. Досягнення цієї ме­ти реалізується, зокрема, в таких напрямах досліджень: особливості соціально-статусної стратифікації в умовах станов­лення ринкової економіки; соціальні умови й механізми фор­мування ринкової економіки; фактори виникнення і механізми подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації су­спільства; українська етнічність у сучасному світі та ін. Інсти­тут має широкі зв'язки з аналогічними зарубіжними інсти­туціями.

,_У цей час відбуваються й інші важливі події для станов­лення української соціології. Створюється Українська соціо­логічна асоціація, в університетах відкриваються факультети та відділення для підготовки професійних соціологів, започат­ковуються соціологічні видання, утворюються спеціалізовані ради по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата і доктора соціологічних наук, починає виходити журнал "Філософська і соціологічна думка".

Нині соціологія знаходиться в пошуку власної аутентич­ності, виробляє свою методологічну базу, концептуальну схе­му та відповідний їм понятійно-категоріальний апарат. Кар­динально переглядається предмет її досліджень; в якості центрального поняття, ключової соціологічної категорії видіг-ляється галузь суб'єкта, а сама соціологія розуміється як са­мостійна наука про соціальні спільноти-суб'єкти, механізми їх становлення, функціонування й розвитку; створюються умови для методологічного плюралізму в соціології, існування різних підходів, орієнтацій в соціальних дослідженнях; укра­їнська соціологічна школа набуває рис національної, що зна­ходить прояв не стільки в проблематиці досліджень, скільки в акцентах на традиції соціально-гуманітарних досліджень ук­раїнської культури в цілому./

Висновки. Тривалий історичний процес розвитку соціоло­гічної думки в Україні, її протосоціологія, що зародилась ще в період Київської Русі, завершується. Настав час створення соціології як самостійної суспільствознавчої науки, із своєю класичною традицією, власними проблемами і термінологією, а водночас і з відкритою для взаємного обміну із світовою . соціологією.

Специфічними особливостями розвитку соціології в Україні були: її майже цілковита залежність від соціально-політичних та ідеологічних чинників і свідоме гальмування дослідницької думки; розвиток в умовах бездержавності і поширення відчут­тів провінційності щодо вітчизняних доробків у площині соціо­логії; штучне роз'єднання лав дослідників на тих, хто працю-

вав у краї, і тих, хто мусив виїхати в еміграцію. До спе­цифічних рис розвитку української соціології належить також та обставина, що вітчизняні соціологічні дослідження в умовах відвертого ідеологічного тиску втрачали свою наукову вагу, тоді як можливість досить вільного розвитку соціологічної дум­ки в еміграції породила появу вагомих соціологічних праць, які тепер становлять класику української соціології^

Ключові поняття і терміни: українська протосоціологія, ге­нетична соціологія, українське літописання, українське козац­тво, козацькі реєстри, Києво-Могилянська академія, Кирило-Мефодіївське Братство, школа "філософії серця", українська історіософія, українська історіографія, українофільство, ідея прогресу М.Драгоманова, Український соціологічний інститут, Інститут соціології НАН України.

Запитаннядля самоперевірки

1.Охарактеризуйте витоки української протосоціології.

2. Що характерне для початкового етапу української соціології?

3. Опрацювавши додаткову літературу, проаналізуйте погляди одного з українських передвісників соціології.

4. Дайте загальну характеристику розвитку соціологічної думки в Украї­нів другій половині XIX — на початку XX ст,

5. Як розвивались соціологічні студії в Україні в 20-ЗО-х роках?

6. Назвіть декілька факторів, які призвели до того, що на початку 30-хроків українська соціологічна традиція була перервана.

7. Які основні фактори пізнього усамостійнення соціології як науки вУкраїні?

8. Яке значення особисто для вас має вивчення історії соціології Украї­ни?

9. Назвіть основні завдання і проблеми сучасної української соціології.

План семінарського заняття(2 год)

1. Розвиток соціального знання в Україні від княжої доби до середини XIXст.

2. Соціологічні ідеї представників української суспільної думки другої половини XIX — початку XX ст.

3. Соціологія в Україні в 20-30-х роках.

4. Українська соціологія сьогодні: стан, проблеми і перспективи.

Теми рефератів

1. Соціологічні досліди женевського гуртка українських вчених 80-х ро­ків XIXст.

2. М.М.Ковалевський як соціолог.

3. Соціологічні погляди І.Франка.

4. М.Грушевський і українська соціологія.

5. Розвиток української соціологічної думки в еміграції.

Рекомендована література

1.Грушевсысий М. Початки громадянства. Відень, 1921; Він же Історія української літератури. К., 1993. Т.І-Ш; Він же. Проект Українського соціо­логічного інституту; Проект законопроекту про соціологічний інститут; Ук­раїнський соціологічний інститут і дослідна кафедра історії культури загальної и української //Філософ, і соціол. думка. 1992. № 7.

2. Драгоманов М.П. Положение и задачи науки древней истории // Драгоманов М.П. Вибране. К., 1991; Він же. Шевченко, українофіли і со­ціалізм // Там же; Він же. Передне слово до Громади 1878 р. // Там же-Чудацькі думки про українську національну справу // Там же.

3. Депенчук Л.П. Б.О.Кістяківський: Життєвий шлях та філософія // Філософ, і соціол. думка. 1993. № 9-10.

- 4. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). К., 1993.

5. Злупко СМ. Михайло Туган-Барановський. Львів, 1993.

6. Злупко CM. Сергій Подолинський — вчений, мислитель, революціо­нер. Львів, 1990.

■ ]К'^стя'^{йвський Б}-0. Проблема і завдання єоціально-наукового пізнан­ня //Філософ, і соціол. думка. 1992. № 1-2; Він же. В защиту права // Вехи. Из глубины. М., 1991.

8. Липинсьшй В. Листи до братів-хліборобів // Історія філософії Украї­ни. Хрестоматія. К., 1993.

9. Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратик Л. Й. З історії української соціологічної думки. Львів, 1995.

10. Степаненко В. Українська соціологія в пошуках себе // Філособ і соціол. думка. 1993. № 11-12.

11. Танчер В. Українська соціологія — нелегкий шлях до теорії // Фі­лософ, і соціол. думка. 1993. № 11-12.

\99І²№^Є\^{РНиШ Н}' ^{3 ІСТ0Р}" ^{розвитку соц}-^{іології в} Україні // Совр. общество.

ЛЕКЦІЯ 5