Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Виникнення соціології як окремої науки. • Розвиток соціології у першій половині XX ст. • Соціологічна думка другої половини XX ст. 2 часть



Якщо функціоналісти зосереджують увагу на вивченні умов гармонійного функціонування суспільства як системи, то прихильники теорії конфлікту аналізують причини і форми боротьби між різними соціальними групами за владу, зміну статусу, перерозподіл прибутку, переоцінку цінностей тощо. Конфлікт розглядається тут як певне об'єктивно зумовлене порушення установлених норм суспільного життя, якого не можна уникнути, але можна передбачити і регулювати. Ве­ликий внесок у розробку теорії конфлікту зробили Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф.

У 50-60-ті роки значного впливу у західній соціології на­були ідеї "критичної теорії", які розвивались теоретиками Франкфуртської школи (М.Хоркхаймер, Т.Адорно, Г.Маркузе, Е.Фромм та ін.). Останні приділяють велику увагу питанням соціології особистості та культури. Вони критично ставляться до інститутів і цінностей буржуазного суспільства, виявляють конфлікти в системі мотивацій особистості, вихованої на цін­ностях буржуазної цивілізації. Незалежно від франкфуртців німецький соціолог Н.Еліас обґрунтовує оригінальну теорію соціогенезу і психогенезу західної цивілізації, де виявляє вплив політичних і культурних чинників на формування спе­цифічного типу "західної людини".

Значної популярності за межами професійної соціології на­бувають у цей час концепції, де робиться спроба соціологіч­ного узагальнення змін в економічному і політичному житті західних країн, пов'язаних із сучасною науково-технічною ре­волюцією. Йдеться насамперед про теорії "єдиного індуст-


ріального суспільства" (Р.Арон, У.Ростоу), революції менед­жерів (Е.Бернхейм) та ін.

Історія соціологічної думки в Росії у першій половині XX ст. досить драматична. На початку сторіччя починається про­цес інституціоналізації російської соціології як самостійної на­уки. У цей час активно працюють такі відомі соціологи, як М.Ковалевський, М.Кареєв, М.Тохтарьов, Є.Де Роберті та ін. Починає наукову кар'єру молодий П.Сорокін. Його зусиллями у 1916 р. в Росії створено першу кафедру соціології у Петер­бурзькому психоневрологічному інституті. Трохи пізніше ство­рюється перший у Росії факультет соціології, деканом якого стає П.Сорокін. Однак після революції 1917 р. умови розвитку цієї науки стають несприятливими. П.Сорокін разом з багать­ма іншими російськими вченими і діячами культури змушений був емігрувати. Його наукова діяльність успішно продовжува­лась у США, де він став деканом факультету соціології Гар­вардського університету, автором ряду широко відомих праць, зокрема п'ятитомного дослідження "Соціальна і культурна ди­наміка". П.Сорокін зробив великий внесок у розробку фун­даментальних проблем соціології, зокрема теорії соціальної мо­більності та стратифікації тощо.



У 20-ті роки соціологічні дослідження певний час прово­дяться відомими вченими економістами і статистиками (на­приклад, М.Струминним). Займається питаннями соціоло­гічної теорії відомий російський економіст М.Кондратьев. Однак на початку 30-х років соціологія в Росії зникає як на­ука. Відродження її відбулось лише після смерті Сталіна, на початку 60-х років.

Соціологічна думка другої половини XX ст. У цьому роз­ділі йдеться про розвиток соціологічної науки у європейських країнах і США на проміжку від закінчення другої світової війни до сьогодення. Інколи про 80—90-і роки говорять як про "сучасність", позначаючи відповідним епітетом усі наукові здобутки соціології за цей час. Давати загальну оцінку тим результатам і науковим висновкам, які визначають розвиток соціології у другій половині нашого сторіччя, справа досить складна. Тут немає ще належної історичної дистанції між нами і об'єктом нашого аналізу, і остаточні висновки — за май­бутнім. Однак, звичайно, можна говорити про основні тен­денції розвитку соціологічної науки. По-перше, значно роз­ширилися географічні межі соціології як академічної дис­ципліни. Вона здобуває визнання в університетах і дослід­ницьких центрах країн Азії, Африки, Латинської Америки, відновлюється її нормальний розвиток у колишньому СРСР та країнах Східної Європи. По-друге, значно вдосконалюються методи збирання, обробки й аналізу первинної соціологічної

57'


інформації, насамперед завдяки поширенню сучасної обчис­лювальної техніки, вдосконаленню традиційних методів анкет­ного опитування, інтерв'ю, аналізу документів тощо. По-тре­тє, якісно іншою стає проблематика соціологічної теорії, оскільки її традиційні проблеми знаходять своєрідне переос-милення під кутом зору сучасних соціальних проблем.



Звичайно, такі відмінності між соціологічною думкою дру­гої половини XX ст. і попередніми етапами розвитку соціології не слід перебільшувати. Адже, як завжди в історії науки, но­вітні методи, проблеми і наукові напрями в історичному кон­тексті виступають не чим іншим, як розвитком і новим пе­реосмисленням того, що вже було накреслено загальними контурами в попередні часи. Особливо це стосується соціоло­гічної теорії, де основні дискусії розгортаються між прихиль­никами функціоналістського і "конфліктного" розуміння за-гальносоціологічних закономірностей та всередині самого функціоналізму (розходження між Т.Парсонсом і Р.Мертоном щодо змісту теорії середнього рівня). Характерною рисою роз­витку соціологічної науки у повоєнну добу стає поглиблення диференціації між макро- і мікрорівнями дослідження, тобто між дослідженнями великих соціальних спільностей, складних структур і інститутів, з одного боку, і дослідженнями, які орієнтовані на вивчення соціальної взаємодії індивідів, їх цін­нісних орієнтацій, установок, мотивів — з другого. З цього погляду функціоналізм і теорію конфлікту можна розглядати як різновиди соціологічної макротеорії. Нині в СІЛА і ФРН набувають поширення ідеї так- званого неофункціоналізму, який можна оцінити як спробу поглибити теорію Т.Парсонса і розширити сферу її застосування для пояснення явищ су­часного суспільного розвитку.

Значного впливу в післявоєнні роки набули також теорії, основані на соціологічному тлумаченні процесів сучасних еко­номічних та технологічних змін. Йдеться насамперед про теорії індустріального та постіндустріального суспільства (Р.Арон, У.Ростоу, Д.Белл, Д.Гелбрейт та ін.), які сьогодні доповню­ються концепціями технотронного, інформаційного, постмо-дерного суспільства. їх зміст пов'язаний з осмисленням нових явищ у економічному, політичному та культурному житті західних країн, пов'язаних з науково-технічною революцією, змінами у соціальній структурі і суспільній свідомості. З те­оретичного погляду вищенаведені концепції є здебільшого опи­совими, методологічні засади деяких з них відзначаються ек-летизмом, відсутністю систематичного обгрунтування.

Щодо "критичної теорії суспільства", то, як уже зазнача­лося, наприкінці 60-х років її ідеї набувають значного сус­пільного розголосу у Західній Європі і США, насамперед за-


вдяки тому, що знаходять визнання у середовищі західної ліворадикальної інтелігенції та студентства. Однак з часом вплив цих ідей зменшується. Останній з визначних представ­ників Франкфуртської школи, німецький філософ і соціолог Ю.Хабермас переходить до розробки так званої теорії ко­мунікативної дії, яка порівняно з традиційною критичною те­орією має більш академічний характер. Основною проблемою теорії комунікативної дії є проблема суперечностей між соці­альною системою, з одного боку, і "життєвим світом" окремої людини — з другого.

До мікротеоретичних напрямів у сучасній соціології нале­жать інтеракціоністські і феноменологічні концепції, де сус­пільство розглядається як певна символічна система, що по­стійно відтворюється у процесах духовної взаємодії індивідів (у ході так званої міжіндивідуальної комунікації). Соціальний світ тут розглядається насамперед з точки зору його співвід­ношення з цінностями та установками окремих особистостей, тобто у його суб'єктивному значенні. Класичну розробку ці концепції здобули у працях А.Шюца, Т.Блумера, П.Бергера, Т.Лукмана, а нової популярності їм надали праці Т.Гарфін-келя, А.Сікурела, Е.Гофмана. З 70-х років значного впливу набувають також ідеї соціологічного структуралізму. їх при­хильники (П.Бурд'є, Е.Пдденс та ін.) розглядають соціальні відносини як певну систему символічно визначених особистих позицій. Це дозволяє, на їх думку, пом'якшити суперечності між макро- і мікротео-рією і більш адекватно відтворити ре­альність соціального світу у системі наукових понять.

Новими напрямами теоретизування в сучасній соціології є дослідження глобальних проблем сучасного світового розвитку, зокрема нерівномірності темпів соціального розвитку окремих регіонів нашої планети, соціальних аспектів національного розвитку і розбудови демократичних інститутів, проблем соці­ального захисту окремих груп, становища молоді і жінок тощо. Однак детальний аналіз такої проблематики — це окрема спе­ціальна тема.

Висновки. Як окрема наука, соціологія існує із середини XIX ст. її виникнення пов'язане з важливими економічними, політичними і соціокультурними змінами у житті європей­ського суспільства, насамперед прискореною модернізацією економіки, постанням представницьких демократичних інсти­тутів, секуляризацією культурного життя. Велика заслуга у виробленні наукових поглядів на суспільне життя належить О.Конту, Г.Спенсеру, К.Марксу. Питання емпіричної соціо­логії зв'язують з іменами А.Кетле, Ф.Ле Пле, Е.Енгеля, Ч.Бу­та, Л.Віллерме та ін. Протягом XIX ст. соціологія розвивається головним чином на натуралістичних засадах, її основними на-

• 59


прямами є географічний, расово-антропологічний, біоорганіч­ний, соціал-дарвіністський та психологічний.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у розвитку соціологічної науки на­ступає перелом. Завдяки діяльності таких визначних мисли­телів, як Г.Зіммель, М.Вебер, Е.Дюркгейм, В.Паретто, Д.Мід, соціологія стала системою теоретичних знань про закони люд­ської соціальної взаємодії. Якісно новий етап у розвитку ме­тодів емпіричної соціології пов'язаний з діяльністю Чікагської соціологічної школи, "Хоуторнськими експериментами", до­слідженнями соціального функціонування засобів масової ко­мунікації. Впливовими теоретичними течіями у соціології на­шого сторіччя є функціоналізм, теорія конфлікту, критична теорія. Нині значного впливу набувають також неофунк-ціоналізм, теорія обміну, феноменологічна соціологія, соціо­логічний структуралізм. Кожний з цих напрямів за допомогою своїх методів і понять відображає різні виміри соціального життя людини, специфіку сучасних соціальних явищ і про­цесів.

Ключові поняття і терміни: позитивна філософія, позитив­на наука, соціальна статика та динаміка, стадії суспільного прогресу, соціальна еволюція, соціальна диференціація та ін­теграція, економічна соціальна формація, географічний детер­мінізм, біоорганіцистська школа, расово-антропологічний на­прям, соціальний дарвінізм, психологічна соціологія, емпі­ричні соціологічні дослідження, соціальний факт, механічна та органічна солідарність, професійна етика, раціоналізм і ра­ціональність, ціннісний підхід, соціалізація, Чікагська школа, "Хоуторнські експерименти", структурний функціоналізм, те­орія конфлікту, критична теорія, індустріальне суспільство, інтеракціонізм, феноменологічна соціологія, структуралізм.

Запитання для самоперевірки

1. Що сприяло виникненню і розвитку соціології як окремої науки?

2. Як розуміли предмет і завдання соціології О.Конт, Г.Спенсер,
К.Маркс?

3. Охарактеризуйте основні емпіричні соціологічні дослідження минулого сторіччя.

4. Перелічіть і охарактеризуйте основні напрями натуралістської соціо­логії минулого сторіччя.

5. Як розвивається соціологічна думка в Росії минулого сторіччя?

6. З чим пов'язують методологічну революцію в соціології на рубежі ХІХ-ХХ ст.?

7. Які основні досягнення емпіричної соціології XX ст.?

8. Які найбільш впливові напрями соціологічної теорії XX ст.?

План семінарського заняття (2 год)

1. Становлення і розвиток класичної соціології.

2. Сучасна західна соціологія: основні напрями і проблеми.


Теми рефератів

1. Соціологічна концепція Е.Дюркгейма.

2. Соціологія М.Вебера.

3. Соціологія П.Сорокіна.

Рекомендована література

1 Арон Р. Этапы развития социологической мысли. М., 1993.

? Пйбеп М Избранные произведения. М., 1WU. „„„„„

3. ДюркгеймЭ О разделении общественного труда: Метод социологии.

М" 1"захарченко М.В., Погорілий О.і. Історія соціології (від античності до

ПОЧа5ТКИсХтория Уриной социологии конца XIX - начала XX века. М..

19796 История буржуазной социологии первой половины XX -ека-М 1980. 7. ТанчерВВ., Ручка А.А. Очерки истории социологической мысли. К.,

1992.



ЛЕКЦІЯ 4

З ІСТОРІЇ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ

• Витоки української протосоціології «Початок укра­їнської соціології «Розвиток вітчизняної соціології' в XX ст.

Актуальність теми. Вишукування слідів-елементів соціоло­гічної думки на українських землях у найдавніших україн­ських мислителів, вивчення української протосоціології дозво­ляє не тільки глибше і повніше зрозуміти становище сучасної української соціології, можливості подальшого її розвитку, а й збагачує концептуально, дає поштовх для вирішення нових теоретичних завдань, без чого неможливо розбудувати грома­дянське суспільство в Україні.

Провідна ідея лекції. Для розвитку українських протосо-ціологічних ідей та поглядів, соціальних знань у цілому ха­рактерний тісний зв'язок із світовою соціологічною думкою, що проявляється у працях ряду видатних українських мисли­телів. Нині тривалий історичний процес розвитку протосоціо­логії завершується. Настає час створення української соціології як самостійної суспільствознавчої науки, із своєю класичною традицією, власними проблемами і термінологією.

Витоки української протосоціології! Витоки соціального пі­знання в Україні сягають у сиву давнину, зокрема в княжу добу (ІХ-ХШ ст.), і тісно пов'язані з буттям українського на­роду, формуванням української державності — Київської Русі, . яка виникла в результаті об'єднання східнослов'янських пле­мен навколо політичного і культурно-економічного центру — Києва і Середнього Придніпров'я.

Існує чимало пам'яток усної і писемної творчості, що свід­чать про спроби пояснити суть тих чи інших подій, фактів, явищ, процесів соціального характеру. Багатий у цьому відно­шенні український фольклор, героїчний епос, зокрема україн­ські пісні та думи, народні приказки та обряди, які часто під­мічають підстави людських взаємовідносин, розвиток родин­ного й родового устрою, силу громади, її законів і функцій.

Початковий період в історії Київської Русі збагачувався розвитком літератури, яка висвітлювала різні сторони того­часного буття. З'явилися перші літературні твори: "слова", "повчання", "проповіді", "патерики", "життя святих", що складалися для поширення християнства і прославлення


князів, бояр, монахів. Водночас вони містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу і опосеред­ковано відбивали настрої різних верств.

Одним з перших документів русько-української писемності був дидактико-теологічний твір першого київського митропо­лита Іларіона "Слово о законі і благодаті" (IX ст.), в якому спростовується твердження про існування у світі певного "бо-гообраного народу", відкидається ідея "всепоглинаючої" імпе­рії церкви, віддається похвала великому князеві Володимирові і славиться хрещення України.

Цінною пам'яткою староукраїнської літератури і одночасно джерелом протосоціологічних ідей є відомий твір талановитого світського письменника, князя Київської Русі Володимира Мо-номаха "Повчання дітям" (XII ст.), в якому він закликав своїх синів-князів не творити беззаконня, бути справедливими, гу­манними, милосердними до підданих, усвідомлювати свою від­повідальність, дбати про славу і могутність держави, відстою­вати правду і справедливість, долати ненависть та злобу один до одного, чвари заради єдності землі Руської, громадського

миру.

Важливе значення для пізнання соціального життя в давній Україні має пам'ятка біографічного писемства "Печерський Патерик", в якому оповідається про життя-подвиг і чудо пе-черських ченців Києво-Печерської лаври, що була тоді голо­вним центром культури.

Великою цінністю для студій соціальної думки у Київській Русі є лицарський епос "Слово о полку Ігоревім" (XII ст.), основну спрямованість якого становить ідея необхідності полі­тичного об'єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби. Цей твір — виняткова пам'ятка літератури київ­ського періоду, якій присвячено багато наукових праць і пе­рекладів на літературну українську та інші мови світу.

Чимало соціологічних ідей знаходимо у літописах Київської Русі ХІ-ХШ ст. Спочатку, як записи подій за роками, вони велися ченцями по монастирях і поступово перетворилися у літературно-наукові твори. Ці записи, за висловом спе­ціалістів, стали своєрідними енциклопедіями найрізноманітні­шого історико-соціологічного матеріалу. Найбільша збірка лі­тописів — "Іпатіївська", яка збереглася у п'ятьох відписах, починаючи з XV ст. "Іпатіївський. літопис" характеризує М.Грушевський як правдивий архів нашої історіографії. У ньо­му знайшли відображення події ХІ-ХШ ст.

Найдавнішу частину літопису, що складається з кількох окремих літописів, опрацював чернець Києво-Печерської лав­ри — Нестор, давши їм назву "Повість минулих літ". Даний твір (доведений до 1113 р.) — це наукова праця, до якої автор


додав свою власну концепцію — ідею єдності руської землі та політичної незалежності. Після останньої редакції спадко­ємцем Нестора, ченцем Сильвестром "Повість минулих літ" набула вигляду закінченого твору.

Із занепадом політичного значення Київської держави ви­датну роль починає відігравати на заході України Галицько-Волинська держава, де продовжувалися славні соціокультурні традиції Києва, в тому числі й літописання. Саме на цих зем­лях виникає цінний історико-філософський пам'ятник "Га­лицько-волинський літопис", який доповнює третю частину "Іпатіївського збірника". Авторами його були високоосвічені особи, добре обізнані із західноєвропейськими джерелами, які твердо стояли на позиції збереження єдності Русі на чолі з великим київським князем Володимиром Мономахом. Даний літопис є головним джерелом вивчення соціального життя за­хідних областей тогочасної української держави, різних верств населення.

Виняткове значення для протосоціології має складена на підставі норм українського звичаєвого права законодавча па­м'ятка "Руська правда". Це збірка законів князя Ярослава і його послідовників, яка лягла в основу Литовських статутів і законодавства гетьманської доби.

Монгольсько-татарська навала у середині XII ст. і наступне 150-річне панування Золотої орди призвели до занепаду соці­ально-економічного, політичного і культурного життя в Ук­раїні. Всі руські князівства потрапили в повну залежність від татарського хана, що залишав на місцях васалами руських князів і бояр, а їх зверхниками і контролерами поставив своїх намісників-баскаків.

У той час (половина XIII ст.) виникло Велике князівство Литовське, яке вже в XIV ст. спочатку захопило білоруські землі, а потім території Київщини, Чернігівщини, Переяслав­щини, Поділля та значну частину Волині. У 1387 р. закінчує державне існування Галицько-Волинська держава, якою ово­лоділи поляки, що призвело до наступного опольщення ук­раїнських провідних верств.

Все XV і дальші століття сповнені важкою і нерівною бо­ротьбою українського народу з татарськими загарбниками, які знищували край. Ні литовський, ні польський уряд, який кон­тролював значну територію України, не були в змозі орга­нізувати оборону окраїнних українських земель. Це мусили робити самі люди, що між іншим привело до виникнення ко­зацтва, яке стало оплотом оборони України від татар, а також підняло стяг боротьби проти колоніального гніту польської шляхти в Україні, насильної полонізації. Козаки були про­міжною верствою між шляхтою і селянством і були звільнені


від кріпацтва й панщини. В кінці XVI-XVII ст. значення ко­зацтва зростало. Козаки здобули славу видатних вояків. На Заході вони стали синонімом України.

До речі, з історією козацтва пов'язані переписи населення в Україні, поява в XVI-XVII ст. козацьких реєстрів. У 1570 р. король польський і великий князь литовський Сигізмунд II Август включив до реєстру загін козаків з 300 чол. Цей реєстр по суті започаткував формування особливої соціальної верст­ви, що мала певні привілеї та пільги й утримувалася за ра­хунок казни. Згідно з королівським універсалом було створено військо реєстрових козаків для охорони південних і східних кордонів королівства.

Українське козацтво — соціальний феномен, унікальне явище в нашій історії. Завдяки йому Україна, що не мала власної держави, фактично існувала тривалий час як уні­кальна державно-правова політична система, суб'єктом якої було козацтво. На жаль, останнє ніколи не було предметом спеціального соціологічного дослідження.

Повертаючись до литовсько-польської доби в історії Украї­ни, зазначимо, що в останню чверть XVI і першу половину XVII ст. з'явилося чимало науково-теологічних трактатів та історико-соціальних памфлетів, відкритих листів, послань, диспутів, збірок документальних матеріалів тощо. Виникнення полемічних творів зумовлене наростанням боротьби україн­ського народу проти Польщі.

Важливим на той час джерелом протосоціологічної думки був твір дрібного шляхтича з Волині Христофора Філарета (псевдонім) "Апокрисис" (1597 р.), в якому у релігійній формі відстоюється ідея рівності людей незалежно від місця і стано­вища у житті, дотримання монархом прав і свобод народу, суспільного договору і природних прав. Мислитель наголошу­вав, що дотримання «монархом закону, поважання прав і сво­бод підданих є джерелом сили і могутності держави. Народ, за його переконанням, має захищати свої права.

Виняткове місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця XVI — початку XVII ст. займає мислитель 1. Вишен-ський — виходець з містечка Судова Вишня біля Львова. Жит­тя українського народу і боротьба в жорстких умовах націо­нального, соціального та релігійного переслідування стали в його писаннях одними з центральних. Здебільшого вони мають форму "Посланій", адресованих до князя Острозького, до братств, владик і всіх українців. У таких творах, як "Порада", "Послание до всіх обще в лядской земле живящих", "Изве­щение краткое о латинских прелестях" та інших, виходячи з принципу відношення "дух-тіло", він прагне знайти обгрун­тування вимог ^свободи, рівності, справедливості у сфері духа,


а потім покласти це в основу життєдіяльності, громадського життя людини і народу.

Твори І.Вишенського, віднайдені у 1858 р.% вперше част­ково опубліковані М.Костомаровим у 1865 р,, стали з того часу предметом дослідження багатьох учених (Г.Житецького, А.Кримського, М.Сумцова, 1.Франка та ін.).

Значний інтерес для протосоціології становлять соціально-політичні концепції Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу на східних землях України. За­сновником академії був визначний церковний і культурний діяч київський митрополит Петро Могила (1596-1648 pp.). Ра­зом з іншими діячами академії — С.Яворським, Ю.Кониським, П.Величковським та Ф.Прокоповичем — він розвивав погляди на співвідносний церкви і держави, світської та церковної вла­ди.

Важливий вплив на становлення української суспільної думки, протосоціологічних ідей XVIII ст. має теоретична спад­щина великого мислителя Г.Сковороди (1722-1794 pp.) Про­повідник демократичних ідей, великий гуманіст-просвітитель, він у своїх творах висунув основні проблеми філософського, історико-соціологічного та етичного характеру. Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори, се­ред яких "Начальная дверь к христианскому добронравію", "Наркісс. Разлагол о том: Узнай себе", "Симфонія, наречен­ная книга Аскань о познании самого себе", "Разговор назы-ваемий Алфавит, или Букварь мира", "Благодатний Эродий" та ін. Жоден з його творів не друкувався за життя автора, а більшість з них розповсюджувалася по Україні в рукописних списках.

Слово і наука Г.Сковороди жили не тільки в народі, а й в освічених колах тогочасної України, бо ж мав він вплив насамперед на перших творців, передвісників відродження — І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, Т.Г.Шевченка.

У своєму першому соціофілософістичному творі "Началь­ная дверь" Г.Сковорода розвинув вчення про два світи чи дві натури, з яких складається увесь світ: одна натура — видима, друга — невидима. Видимий світ — це світ матеріальний, не­видимий — духовний, "божественная сутність", це Бог, який існує у всьому — у природі, людині, і він є істиною — ідеєю.

Поряд з ученням про дві натури Г.Сковорода висунув те­орію трьох світів (мірів): перший — великий "мір", що скла­дається з безлічі світів, це всесвіт — макрокосмос, який немає меж. Два другі — це частини великого, малі світи. Один з них — малий світ — мікрокосмос ("мірок"), людина, а дру­гий — це символічний світ, Біблія, яку тільки символічно тре­ба розуміти, бо до неї Г.Сковорода підходить, як до вивер-


шення історичного людського пошуку мудрості та правди про таємницю буття. Кожний такий світ має дві натури: зовніш­ню — матеріальну і внутрішню — духовну.

На думку Г.Сковороди, увесь світ є пізнаваним, а людський світ — здатним збагнути та з'ясувати як зовнішній, так і внут­рішній світ. Оскільки людина, як мікрокосмос, є частиною ос­таннього, то для пізнання природи всесвіту людина повинна насамперед пізнати сама себе. "Пізнай себе" — головне гасло трактату Сковороди "Наркісс". Пізнати себе — це значить пізнати божеське у собі, а ще точніше — сам взірець правдивої людини — Христа. Щастя людини є у ній самій. Воно не за­лежить ні від матеріальних благ, ні від почестей. Згідно з його вченням людина повинна працювати для душі, бути скром­ною, задовольнятися малим, не прагнути до наживи чи ба­гатства. Користолюбці, кар'єристи тощо є винуватцями страж­дань, ворожнечі, сваволі, тиранії, воєн. Свою діяльність він розглядав як служіння простолюддю і прагнув його просвітити. Його ідеалом був такий лад, де всі співжитимуть у співпраці, волі, рівності, де будуть закони супротивні тиранії.

Із соціофілософістичних творів Сковороди випливає ряд йо­го найважливіших етичних, соціально-політичних і педагогіч­них поглядів, що суперечили пануючим поглядам тогочасного суспільства та набирали форми протесту проти темноти, не­освіченості, багатства, соціальної експлуатації та нерівності. Центральним питанням його соціальної діяльності була про­блема людини та її щастя, шукання шляхів, що ведуть до цього.

Важливу базу для дослідження соціологічних поглядів та ідей дає доба національно-культурного відродження в Україні. В історії західноєвропейської цивілізації відбувалися різні від­родження, кожне з яких мало в своїй основі два аспекти: кон­кретно-історичний і міфологічний, що є основою історії люд­ства. Українське відродження мало універсальний характер. Воно несло силу і надію не іззовні, а з власної самовіднови і мало силу тривалості проти кризи поневолення, прагнуло від­будувати структуру нації та її високорозвинену верству.

Традиційно початок українського національно-культурного відродження пов'язується з останньою чвертю XVIII ст. і на­самперед з появою "Енеїди" І.Котляревського (1798 p.), який вперше ввів живу українську мову до літератури, з його послі­довниками (наприклад, Г.Квіткою-Основ'яненком і харків­ським гуртком діячів науки і культури). Таке ж відродження в Галичині пов'язане з Маркіяном Шашкевичем, який майже через 40 років після появи "Енеїди" виступив з "Русалкою Дністровою" та з гуртком своїх однодумців ("Руська Трійця"), започаткувавши західноукраїнський літературний, а згодом і

Lt;* 67


національний ренесанс. Відродження мало своє джерело в істо­ричній традиції та пробудженні української народності.

Серію відродженецьких видань з етнографії, фольклору, іс­торії починає книга Гр.Калиновського "Опис весільних україн­ських обрядів", яка формально започатковує обрії української етнографії. Цінність для вивчення соціального знання епохи відродження становлять праці М.Туранського "Землеописания о Малия России", Я.Марковича "Записки о Малороссии", Дм.Бантиш-Коменського "Історія Малої Росії", О.Мартоса "Исторія Малороссии", книжка невідомого автора "Історія ру-сів" та ін., які глибше усвідомлювали українців в їхній ет-ничній, національній та політичній відмінностях від російсь­кого народу і мали величезний вплив на тодішні і майбутні покоління, виховуючи їх у дусі патріотизму.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!