Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ПОБУДОВА ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ СИСТЕМ В КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМАТИКИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ



Реброва Олена Євгенівна,

кандидат педагогічних наук,

докторант НПУ імені М.П.Драгоманова (м. Київ)

Постановка проблеми. Проблема управління якістю освіти та підготовки конкурентоспроможного фахівця на сьогодні стає однією з основних в наукових розвідках та практиці вищої школи. За загальною думкою науковців, якість в даний час стає стратегією багатьох організацій і розглядається як основна складова конкурентної переваги. Не є виключенням і освітні організації, що активно обговорюють роль і значення якості в реформуванні системи освіти, у тому числі, вищої школи [3, с. 3]. Це показник ефективності праці та відповідності фахівця вимогам професійної відповідності. Якість освіти – це характерна ознака результативності освітньої діяльності на основі визначеної, запроектованої та втіленої в практику системи набуття знань, розвитку здібностей, накопичення досвіду, сформованості навичок та умінь, що у сукупності задовольняє потребу та сприяє особистості в її прагненні знайти своє місце у сучасному суспільстві та самореалізуватися у якості фахівця. Отже організаційно-методична система стає атрибутом управління якістю освіти, та повністю відповідає стратегічно визначеним цілям. Однак, в залежності від напрямку підготовки фахівця обгрунтовуються методологічні засади побудови такої системи, що дає можливість зробити її більш гнучкою, мобільною, відповідною не лише до загальної нормативної вимоги щодо якості освіти, а й варіативної, що дозволяє вирішувати конкретні задачі у визначному варіантному напрямку. Підготовка майбутнього вчителя музики в контексті управління якістю мистецької освіти потребує обговорення методологічних засад організаційно-методичної системи з орієнтацією на фаховий напрямок.

Аналіз останніх досліджень. Аналіз наукових досліджень щодо запровадження концепції управління в науково-педагогічну галузь дозволив визначити їх напрямки та класифікувати їх наступним чином:

§ Сутність та специфіка компетентностей та компетенцій в залежності від фахового напрямку підготовки, що стають в полі зору управління якістю освіти (нормативно - кваліметрична функція ) (Е. Бондаревська, Т. Браже, І. Зімня, С. Кульневич, А. Маркова, О. Овчарук, Д. Равен, І. Рахімбаєва, А. Хуторськой, інші );

§ Технологія моніторингу якістю освіти (функція контролю) (В. Беспалько, В. Вовна, В. Горб, В. Короченцев, А. Суббіто та інші ).

§ Управління якістю освіти, педагогічний менеджмент (функція керування та адміністрування) (В. Беспалько, В.Качалов, Н.Кузьміна, Н.Селезньов, П. Третьяков, О. Цокур);



§ Розробка організаційно-методичних систем (функція формування та вдосконалення) (М.Гаріна, В. Докучаєва, Е. Злобін,В. Корольков, Г. Мотова, В.Панасюк, М. Поташнік, Г. Серіков, А. Суббето)

Усі визначенні аспекти належать до процесу управління якістю освіти як цілісного, цілеспрямованого, регламентованого та системного явища, що стало центром уваги науковців наприкінці ХХ – початку ХХІ століть.

Мета статті полягає в узагальненні основних методологічних положень побудови організаційно-методичної системи як атрибуту управління якістю освіти в проекції фахового навчання майбутніх учителів мистецьких дисциплін.

Виклад основного матеріалу.Професійна підготовка майбутнього фахівця – процес трудомісткий, обумовлений потребами суспільства, тенденціями до глобалізації та інтеграції у всесвіті, змінами в соціальному та економічному становищі суспільства, науково-технічним прогресом, іншими соціокультурними факторами; він не є стихійно-еволюційним, а є таким, що підпорядковується цілеспрямованому управлінню, зорієнтованому на досягнення кінцевої мети. Ця теза має давню історію розвитку, яка відображена майже в усіх довідкових джерелах з педагогіки, які розглядають соціальну обумовленість навчання і виховання як закономірний процес. У своєму Новому словнику по педагогіки і початкові й освіті Бюісон дуже чітко висловився з цієї думки: «Нема такої людини, яка змогла б змусити суспільство у даний момент мати систему виховання, не відповідну його структурі… Невірно думати, що ми виховуємо наших дітей як бажаємо. Ми мусимо дотримуватися правил цього суспільного середовища, в якому ми живемо» [10, с. 1538].



В основі стратегії щодо реалізації визначеної мети – підготовки якісного професіонала, зокрема, майбутнього вчителя, лежить деякий комплекс нормативних документів, що, у свою чергу, базуються на узагальненні основних положень наукової теорії та ефективної практики. В обігу термінів для позначення цього вживається поняття «держстандарту». Однак, стрімке тяжіння до Європейського освітнього простору обумовлює вироблення концепції певної автономії ВНЗ. Якщо держава – основний замовник на якісного фахівця, вона і диктує вимоги щодо його фахового портрету. Виникає питання: чи не буде такі чіткі вимоги та нормативні параметри перешкодою в реалізації автономії ВНЗ. Якщо існує певні правила, то існують виключення з них. Це загальне судження в нашому випадку найкраще пасує до пояснення автономії ВНЗ, але як приклад протилежний. Йдеться не про те, що ВНЗ, створюючи свою організаційно-методичну систему підготовки фахівця буде порушувати нормативні стандарти, а про те, що створюються умови їх доповнення, поширення, надаються додаткові можливості здобуття якісної освіти, отримання супутніх знань та формування комплексу сучасних компетенцій, що робить фахівця конкурентоспроможнім на ринку праці у своїй державі, і навіть в інших державах світу. Саме з такою метою навчальними планами передбачено варіативну частину, тобто, дисципліни, що пропонує ВНЗ та обирають самі студенти. Саме в цієї частині цілісної системи підготовки фахівця кожний підрозділ ВНЗ має певну автономію.

Отже, створюючи організаційно-методичну систему підготовки фахівця, керівники (декани, директори інститутів, завідуючи кафедрами), що сьогодні виступають у якості менеджерів освіти, враховують два взаємодоповнюючих напрямки: фаховий якісно-нормативний та фаховий якісно-варіативний. Якщо перший орієнтований на загальні вимоги щодо фахівця з оглядом на державні потреби та критерії оцінювання фахової компетентності, то іншій скоріше спрямований на регіональні потреби.

Нагадаємо, що питання результативності освіти розглядається в контексті підвищення її якості, відповідності до інтенсивного розвитку суспільства, що формулює певні вимоги до фахівця. Питання розробки критеріїв щодо якості та результативності освіти школярів представлено в дослідженнях В.Безпалька, В.Величка, С.Вітвицька, Б.Гершунського, В.Кременя, О.Ляшенко, В.Максимової, О.Мітіної, С.Пинчука, С.Пліскановського, інших науковців. У зв’язку з стрімкою модернізацією та інформатизацією освітнього простору та глобалізаційним тенденціям в освітній та соціокультурній сфері застосування категорії якостей в оформлені вимог до фахівця була замінена на більш узагальнене поняття - компетенції та компетентності. Дотепер в науковій думці здійснюють дослідження щодо міри компетенцій в цій або іншій сфері діяльності. Але в їх розумінні полягають найбільш широкі тлумачення, що надані у глосарію ЮНЕСКО, а саме: компетенція - єдність знань, професійного досвіду, здібностей діяти і навиків поведінки індивіда, визначуваних метою, заданістю ситуації і посадою. В глосарії не подається поняття компетентності, але визначено поняття протилежного характеру – некомпетентності, з якого можна інтерпретувати і компетентності. Отже, якщо некомпетентність - невідповідність рівня знань, умінь, навиків й інших якостей працівника, вимогам щодо його посади, то зворотній бік цього – відповідність сформованих знань, умінь, й інших якостей посаді фахівця [6].

Управління сьогодні є і категорією, і процесом реальної практики в різних сферах діяльності. Як категорія – вона характеризується багатовимірністю, оскільки пояснює: керування процесами діяльності, моніторинг ефективності діяльності, створення системи щодо досягнення мети діяльності, створення умов для реалізації основного та допоміжних, додаткових чинників, які зв’язують з людським фактором, а отже і психічними процесами взаємодії між людьми. Як процес, управління - цілеспрямована, пролонгована дія, що характеризується впливом на різні елементи цілісного штучно-створеного середовища або сукупність суб’єктів, що взаємодіють у напрямку досягнення визначеної мети. Управління - це сукупність дій організаторів процесу, що забезпечує злагоджене функціонування усіх ланок системи в дотримання спільної стратегії, та паралельно з цим вирішує питання забезпечення розвитку, оптимізації усіх елементів системи, ланок будь-якого складного цілісного соціального утворення та угрупування.

Якщо звернутися до педагогічної лексикографії та лексикології минулих століть, то зустрінемо в педагогічному словнику В.Рейна (Перше видання 1895-1899 р.р., що систематизує матеріал за педагогічними проблемами, то знаходимо в розділі Б підрозділ ІІ, що має назву «Шкільне управління» [4, с.14]. У Педагогічній енциклопедії за редакцією П. Монро (1911-1913 р.р.) питому вагу статей включено за авторством Дж. Дьюі. Крім того, що увесь блок статей (а саме - 36) присвячено проблематики релігії та виховання із посиланням на традиції, культуру, ментальні ознаки («Педагогіка Нового завіту» (т.4), «Християнська освіта раннього періоду» (т.1), «Домініканці і освіта» (т.2), «Францисканці і освіта» (т.2) тощо), Дж. Дьюі велику роль придає категорії «досвід», що має дві сторони: одна – динамічна, що зв’язана з перетвореннями, друга – статична, що зв’язана з традиціями». А головне, він порушує ідею керівництва процесом набуття досвіду, що здійснюється шляхом контролю. «Усе, що в досвіді допомагає контролю над його розвитком, а також виключенню небажаного – е «метод, шлях, форма досвіду. Те, що використовує вплив контролю, складає матеріал, структуру досвіду» [11]. Такі методичні концептуальні положення призвели до того, що до Педагогічної енциклопедії було включено навіть цілий розділ з назвою « Управління освітою», якій містить узагальнення досвіду 70 держав світу. Питання шкільного управління представлено також і в Педагогічному словнику Гердера (1952-1955), в інший довідковій педагогічній літературі минулих часів. Незважаючи на їх або прагматичний, або теологічний контекст, ідеї того, що процес набуття досвіду, виховання мають бути керованими, простежується достатньо чітко.

Підґрунтям сучасного теоретико-наукового вивчення феномену управління можна вважати декілька наукових концепцій, а саме:

§ Кібернетичні ідеї, що виникли уперше в концепціях Норберта Вінера (1948р.) знайшли свого подальшого розвитку в теорії менеджменту. Нагадаємо, що кібернетика (від др.-грец. κυβερνητική — мистецтво управління) — наука, що вивчає загальні закономірності процесів управління, а також процеси передачі інформації в різних системах: технічних, біологічних, суспільних, які , між тим, мають ще й зворотній зв'язок.

§ Тектологічні ідеї, - від грец. tekton творець і logos - вчення щодо загальних питань організаційної науки, запропоновані ще на початку ХХ століття О.Богдановим. Сутність якої полягала у вивченні організаційних принципів і законів, загальних для всіх можливих систем. Це поклало початок новому організаційному підходу до створення, дослідження та управління системами.

§ Теорія наукового менеджменту, що розроблена американським інженером Ф. У. Тейлором, сутність якої полягає в дослідженнях, поясненнях наукової організації праці, визначенні шляхів її оптимізації.

Організаційна-методична модель, як атрибут управління якістю освіти, відбиває складну методичну систему, що розробляється, проходить стадію апробації з метою підтвердження результативності, та після цього пропонується як науково-доведений ефективний шлях.

Про системний підхід в управлінні якістю освіти наголошено майже в усіх найбільш вагомих дослідженнях зазначеної проблеми. Саме у руслі технологій менеджменту останнім часом проводяться розвідки щодо розробки системи підвищення якості освіти. Як пишуть науковці Е. Злобін, С. Міщенко, Б.Герасимов, сьогодні спостерігається стійкий інтерес багатьох працівників вищої освіти до можливостей використання концепцій менеджменту якості, що вживаються у виробничій сфері, для управління вузами. Зокрема, мова йде про застосуванні принципів Загального менеджменту якості заснованих на розробці передової методології (TQM) і вимог міжнародних стандартів ІСО серії 9000 версії 2000року задля побудови внутрішньовузівських систем менеджменту якості (СМК) [3].

Слід нагадати, що пізнання і перетворення будь-якого об'єкту є провідним загальнонауковим підходом; «це напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем» [9]. Характеризуючи об’єкт як систему варто дотримуватися найбільш властивих характеристик системних утворювань, а саме: цілеспрямованість, складність, подільність, цілісність, різноманіття елементів і відмінність їх природи, структурованість [3].

За класифікацією педагогічних систем за типами організації і управління пізнавальною діяльністю В. Беспалько, існують наступні їх класи :

§ Розімкнуті, такі що не контролюються та не коректують пізнавальний процес;

§ Циклічні, що мають контроль, самоконтроль та взаємоконтроль;

§ Розсіяні, або фронтальні;

§ Спрямовані , або індивідуальні;

§ Ручні, або вербальні;

§ Автоматизовані, або за допомогою навчальних приладів та засобів [2].

Крім того варто звернути увагу і на характеристики педагогічної системи за В. Афанасьєвим, які виокремлюють основні її параметри як цілісного явища з точка зору проблематики управління нею:

— інтеграційні якості (такі, якими не володіє жоден з окремо узятих її елементів);

— складові елементи, компоненти;

— структура (зв'язки і відношення між частинами і елементами);

— функціональні характеристики;

— комунікативні властивості (зв'язки з навколишнім середовищем);

— історичність, спадкоємність [1].

Отже процесуальність, функціональність, якісність та структурізм стають ознаками цілісності педагогічних систем, що наводить на слушний висновок – педагогічна система не є побудованою раз і назавжди – це мобільний, динамічний, злагоджений механізм надання освітніх послуг за параметрами, що продиктовані вимогами суспільства, або педагогічною методичною доцільністю у досягненні мети , що постала.

Будь які педагогічні система, з точки зору управління ними, містять у собі організаційний та методичний компоненти, що між собою мають певний зв'язок. Організація (від стародавньої латинської «organize» – «повідомляю», «влаштовую») – об'єднання індивідів в єдине ціле для сумісної дії. Організувати навчальний процес з підготовки майбутнього вчителя музики, або хореографії і просто і важко водночас. Просто, тому що є певні традиційні форми навчання мистецтву, наприклад, індивідуальна робота з викладачем в процесі здійснення виконавської підготовки, заняття-урок як форма хореографічної підготовки; лекційні форми роботи з метою надання необхідних знань та практичні для здійснення моніторингу якості їх засвоєння та активізації самостійної роботи студентів; існуючи традиції в організації нормативних видів практик: виробнича, педагогічна, практика в літніх таборах. Але, модернізація освітньої галузі, що є наслідком євроінтеграційних процесів, створює певні протиріччя між традиційними формами, які мають позитивні напрацювання продовж тривалого часу та існуючими вимогами щодо сучасного вчителя, якій має бути підготовленим до роботи в сучасних школах та з сучасними дітьми. А останні, як свідчить практика, найбільш налаштовані на мистецтво, що не включено до програмних нормативних рекомендацій, і на постійно оновлюючи інноваційні інформаційні технології, що їх використовують в процесі своєї комунікативної діяльності з однолітками з приводу мистецтва.

Ми виокремили організаційні форми діяльності студентів, що найбільш сприятливі для застосування раніше засвоєних знань з інших дисциплін, зокрема історико-теоретичних, художніх, психолого-педагогічних, їх інтеграції на рівні мислення та творчої самостійності, саме за рахунок питомої ваги годин, що пропонується на самостійну роботу: виконавська підготовка, художньо-виробнича, науково-творча, як така, що формує науковий стиль мислення і інтегрує його з художньо-образними, творчо-пошуковими процесами в самостійній художньо педагогічній сфері діяльності студентів.

Звертаючись до обраних нами форм навчальної діяльності, наголосимо, що саме в процесі виконавства, складної виробничої діяльності в сфері художньої культури (педагогічна практика з СХК) та в сфері наукового пошуку в галузі мистецтва та мистецької освіти здійснюється концентрація максимально можливих ресурсів (інтелектуальних, емоційних, творчих) студента, що і дозволяє йому знайти вихід своєї ментальної енергетики та отримати художньо-творчій результат. Крім того, саме ці форми дозволяють найбільш рельєфно здійснити акт «самопрезентації», а отже реалізувати потребово -мотиваційну стратегію особистісного розвитку фахівця.

Наступним компонентом системи, що моделює об’єкт, що досліджується в динаміки його позитивного розвитку слід назвати фактори впливу, оскільки вони стають чинниками визначення системи принципів, а згодом і педагогічних умов формування зазначеного феномену.

Наступним блоком системи виступає безпосередньо методичне забезпечення. До методичного забезпечення в педагогічних системах відносять педагогічні принципи, педагогічні умови та методи. Взагалі щодо організаційно методичних моделей та систем, то поняття «методика» має сукупний характер та багатозначність: це і комплекс методів, засобів, принципів, і методика викладання окремо взятої дисципліни. В залежності від цілі і завдань обирається і методика їх досягнення та вирішення. Колись слушне висловлювання Бюісона, що виховні прийоми не ізольовані один від одного в даному суспільстві і вони створюють одну систему [10, с.1539], сьогодні набуває іншого значення і звучить вже трохи інакше – методичний комплекс охоплює такі складові, що не є ізольованими один від одного і саме в сукупності забезпечують досягнення мети.

Художньо-педагогічна сфера має свій арсенал принципів. Мистецьке навчання, за Г. Падалкою, здійснюється на основі принципів цілісності культуро відповідності, естетичної спрямованості, індивідуалізації, рефлексії[8, c.149]. Повністю погоджуючись з позицією Г. Падалки доповнимо, що обирання принципів до організаційно-методичної системи, як правило продиктовано науковими підходами, які застосовує дослідник. Саме в колі підходів обгрунтовуються найбільш вагомі принципи, що складають комплексну методику. А самі підходи продиктовані специфікою, структурою феномена, що формується або розвивається.

Якщо принципи в педагогічних дослідженнях та організаційно-методичних системах зв’язують з підходами, то педагогічні умови інколи зв’язують з факторами.

Аналіз більшості побудованих організаційно-методичних систем показує традиційне спирання науковців на поетапність впровадження педагогічних умов та експериментальних методів. Етапність застосовується як до процедури діагностики якості освіти, так і до процедури формування бажаних якостей тощо.

Висновки.Підсумовуючи основні методологічні положення та практично доцільні дії щодо побудови організаційно-методичних систем в контексті управління якістю мистецької освіти акцентуємо увагу на наступному:

1. Будь яка організаційно-методична система, що побудована з метою досягнення поставлених завдань підвищення якості освіти, у тому числі і мистецької, стає атрибутом управління цим процесом, оскільки управління - це сукупність цілеспрямованих поступових пролонгованих дій, що спрямовують та організовують педагогічний процес в певному напрямку, та забезпечують оптимально ефективний розвиток усіх елементів цілісної педагогічної системи в їх взаємодії та взаємодоповненні. Стратегія і тактика побудови організаційно-методичних систем в контексті управління якістю освіти враховує нормативні загальнодержавні (держстандартні) вимоги та регіональні потреби в особливих якостях та компетенцій фахівців, особливо в галузі мистецької освіти, оскільки мистецтво має свої характерні риси в різних етнічних середовищах, подальший його розвиток обумовлений і культурно-мистецькими традиціями регіону.

Методологічним підґрунтям створення організаційно-методичних систем в контексті теорії і практики управління пізнавальними процесами були кібернетичні ідеї (Норберт Вінер), тектологічні ідеї (О. Богданов), теорія наукового менеджменту (Ф. У. Тейлор). Методологічною основою педагогічних систем управління якістю освіти є концепції В. Афанасьєва, В. Беспалько, А. Суббіто інших науковців, а також концепції компетентнісного підходу, класифікації професійних компетенцій, що більш поглиблено презентує можливість застосування фахових якостей в суспільному та педагогічному середовищі.

Організаційно-методична система містить дві блочні взаємозв’язані структури: організаційний блок (форми діяльності, фактори впливу, що об’єктивно існують, діють); методичний блок: принципи, педагогічні умови, методи. Процесуальність організаційно-методичних систем передбачає чітко оформлену поетапність її впровадження в залежності від поставленої мети. Суттєвим чинником ефективності дії системи є орієнтація на художньо-творчій потенціал самого мистецтва, що в багатьох проаналізованих системах обумовлює вибір організаційних форм та методів; щодо вибору принципів та педагогічних умов, то це переважно залежить від обраних концептуальних наукових підходів та загальної стратегії дослідника на вирішення поставлених завдань .

Резюме: Стаття присвячена проблемі побудови організаційно-методичної системи як атрибуту управління якістю освіти. Показано методологічні та конструктивні аспекти побудови такої системи з урахуванням особливостей підготовки якісного фахівця в галузі мистецької освіти у вищій школі.

Ключові слова: якість освіти, управління, організаційно-методична система, компетентнісний підхід

Резюме: Статья посвящена проблеме построения организационно- методической системы как атрибута управления качеством образования. Показаны методологические и конструктивные аспекты построения такой системы с учетом особенностей подготовки качественного специалиста в области художественного образования в высшей школе.

Ключевые слова: качество образования, управление, организационно- методическая система, компетентностный подход.

Resume: The article is devoted the problem of construction of organizational and methodical system as an attribute of quality of education management. The methodological and structural aspects of construction of such system are rotined taking into account the features of preparation of high-quality specialist in area of artistic education at higher school.

Key words: quality of education, management, organizational and methodical system, of competence approach.

Література

1. Афанасьев В.Г. Общество: системность. познание, управление /В. Г. Афанасьев. - М.: Политиздат, 1981. - 432 с.

2. Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии /В.П.Беспалько. - М.: Педагогика, 1989. - 192 с.

3. Злобин Э. В.Управление качеством в образовательной организации / Э. В. Злобин, С. В. Мищенко, Б. И. Герасимов. - Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2004. - 88 с.

4. Кантор И. М. Педагогическая лексикография и лексикология /И. М. Кпнтор. – М.:Просвещение, 1968. – 199 с.

5. Качалов А. В. Педагогические условия формирования творческой самостоятельности студентов педвуза /Олександр Владимироваич Качалов // Известия Уральського государственного университета. – 2009.– № 1\2 (62). – С. 212-217.

6. Компетенция [Электронный ресурс] // Глоссарий ЮНЕСКО .Режим доступа http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch2.cgi?RKusvlylt.o9!wghuytoqg

7. Лю Цяньцянь. Формування художньої компетентності майбутніх учителів музики і хореографії в педагогічних університетах України і Китаю. Автореф. дис. на здобуття наук. ступеню канд. пед. наук спеціальності 13.00.02 – «теорія і методика музичного навчання»/ Лю Цяньцянь, Киів. - 2010. – 20 с.

8. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін) / Галина Микитівна Падалка. - К.: Освіта України, 2008. - 274 с.

9. Чванова М.С., Липский И.А. Информатизация системы непрерывной подготовки специалистов: методология, теория, практика. Монография. - Тамбов-Москва, ТГУ им. Г.Р. Державина, 2000. - С.5-94.

10. Buisson F. Nouveau Dictionnarire de pédagogie et d´instruction / F. Buisson. – Paris, 1911. – 2087 p.

11. Monroe P. A cyclopedia of education / P. Monroe. – New York, Mac-millan, 1911-1913. - V.4. - Р. 4.


УДК 786. 2(07)


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!