Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ПРО АФРИКАНСЬКОГО ХЛОПЧИКА ЛЕННІ, ПРО СТО ДІДІВ МОРОЗІВ ТА ПРО ПРИМЕРЗЛУ БОРОДУ



 

 

Це сталося незадовго до Нового року. Зустрілися в океані два брати, два могутні вітри: Теплий — з Африки і Холодний — з Далекої Півночі. В ті короткі хвилини, коли вони летіли поряд, вітри завжди встигали розповісти один одному про все, що вони побачили у світі. А кожен з них зустрічав чимало цікавого на своєму довгому шляху.

Те, що розповів Теплий вітер цього разу, дуже схвилювало його Холодного північного брата, хоч розхвилювати того було важко — адже характер у нього був суворий і твердий. Справжній північний характер!

— Я часто пролітаю,— розповів він,— над одним африканським містом на березі океану. Люди в тому місті зовсім недавно стали вільними, а діти бідняків вперше пішли до школи.

Там живе маленький хлопчик Ленні. Волосся в нього кучеряве, а шкіра — чорна й блискуча. Якось він почув від друзів, що є країни, де діти зустрічають Новий рік з ялинками. Він навіть бачив у книжці малюнок: гарне зелене дерево, все в яскравих різнобарвних іграшках, А приносить дітям ялинки Дід Мороз.

Ленні ніколи не бачив Дідуся Мороза, але йому здавалося, що Дід Мороз дуже схожий на старого рибалку дядечка Каруса. У нього завжди є для малят гарні морські камінці й цікаві казки.

— А чому нам Дід Мороз не приносить ялинки? — питав Ленні у свого батька.

— Що ти, Ленні,— усміхався батько.— У нас в Африці дуже жарко. Дід Мороз тут одразу ж розтане!

Хлопчик засумував. Йому так хотілося, щоб на Новий рік у нього була ялинка! З того часу в Ленні одна мрія — про зелену красуню...

Ось про що розповів південний африканський вітер своєму північному братові.

І ще додав південний вітер, що Ленні дуже хороший і добрий хлопчик. Він завжди допомагає мамі, слухається старших і не кривдить тих, хто менший за нього,— дівчинку Патті або кошенятко Мав.

Замислився північний вітер. Ніколи не чув такої історії. Покружляв над океаном і полетів на Північ шукати головного Діда Мо- роза.

Прилетів вітер до великої крижаної гори, що височіла посеред океану,— до айсберга. На самій вершині його стояв палац головного Діда Мороза. Океанські хвилі злегка погойдували айсберг. Міцно спав старий. Не одразу вдалося вітру розбудити його.



— Що таке? — спитав спросоння Дід Мороз.— Хіба вже настав Новий рік і мені час братися за свої справи?

— Ні,— відповів вітер.— До Нового року ще кілька днів.

— Чому ж тоді ти мене розбудив? Може, мої сестри-заметілі нанесли мало снігу на поля? Чи мої молодші брати розлінилися і не вкрили кригою річки, щоб дати їм можливість відпочити взимку. А може, вони розучилися малювати візерунки на вікнах? Чи не міцна крига на ставках і малятам не можна ставати на ковзани?.. Ні?! Тоді навіщо ж ти розбудив мене?

— Не сердься, Діду, краще послухай, що я тобі розповім...

— Та-ак,— задумався Дід Мороз, коли Вітер скінчив свою розповідь.— Важку ти мені задачу загадав. Це ж Африка! Треба порадити ся з молодшими братами. Допоможи мені І зібрати їх!

Полетів Холодний вітер над морями, над лісами, над рівнинами, скликаючи усіх Дідів Морозів.

І от зібралися на великій крижині сто Дідів Морозів і стали радитись, як допомогти африканському хлопчикові Ленні.

— Це неможливо,— сказав один з них.— Там така спека!

— Навіть Холодний вітер не може долетіти туди,— зауважив інший.— Африка обпалює своїм подихом.

— Почекайте,— сказав раптом наймолодший брат.— Я, здається, щось надумав. Я чув, що завтра в те місто, де живе Ленні, відходить пароплав з європейської країни. Можна сховатися у холодильник на цьому пароплаві і спокійно доїхати до самісінької Африки!



Але старшим братам це не сподобалося. Наче заєць, ховатися на пароплаві? Так можуть робити тільки маленькі хлопчики, а не поважні Діди! І ще: хто знає, як там, у тому холодильнику? Та іншого виходу не було, і всі погодилися з тим, що надумав молодший Дід Мороз. Йому й доручили влаштуватися в холодильнику і відвезти ялинку африканському хлопчикові.

...А в цей час Ленні все думав і думав, як знайти ялинку. Попрохав він мисливців взяти його з собою в джунглі. Може, там, між іншими деревами, де-небудь виросла ялинка? Але жодне дерево не було схоже на те, яке він бачив у книжці.

До кого не звертався Ленні, всі дивувалися:

— Що ти? Побійся бога, звідки в Африці ялинка?

Але кожен намагався чим-небудь утішити хлопчика. Дядечко Карус приніс йому чудових різнобарвних рибок. А мисливець подарував маленьку мавпочку. Хлопчик подякував за подарунки, але все ж дуже сумував: ялинки не було.

Увечері, напередодні Нового року, Ленні ліг спати зовсім засмучений. Завтра таке свято, а ялинки в нього немае й не буде!

А коли Ленні вранці розплющив очі... Що таке?

У кутку їхньої хатини стояла справжня ялинка! Невисока, але така красуня! Вся прикрашена блискучими іграшками.

«Ні, цього не може бути,— вирішив Ленні.— Це просто сон!»

Хлопчик міцно-міцно заплющив очі і подумав:

«Зараз гляну,— а ялинки нема...»

Він розплющив оченята... І справді — ялинки не було!

Перед ним стояв високий дужий моряк і ласкаво усміхався.

— Доброго ранку, Ленні,— сказав він.— Привіт тобі від Дідуся Мороза й від усіх моряків нашого пароплава!

Моряк відійшов убік, і Ленні знову побачив зелене чудо!

А моряк розповів Ленні все, про що ви вже сьогодні чули: про зустріч в океані двох вітрів, про те, як радилися сто Дідів Морозів.



— Сьогодні вночі...— моряк нахилився до хлопчика. Ленні навіть рота відкрив: що далі буде?— Сьогодні вночі я почув, як щось наче шкребеться у холодильнику. Відчинив дверцята і побачив... Діда Мороза! Борода в нього так примерзла до стінки холодильника, що він не зміг її сам відірвати. А в руках у нього була ялинка...

— Ох, і змерз! — сказав Дід.— Тут холодніше, ніж на Північному полюсі!

Він зробив крок і опинився в африканській спеці.

— Я починаю танути! — розхвилювався Дід.— А хто ж віднесе Ленні ялинку?

— Довелося це зробити мені,— усміхнувся моряк.— А Дід Мороз сховався знову в холодильник...

Ленні сяючими очима дивився на ялинку, на людину з доброю усмішкою. І думав, що сьогодні він — найщасливіший у світі і неодмінно покличе на ялинку всіх своїх друзів.

 


Ґжеґож Касдепке

Серце ялинки

Серед блискучих кольорових кульок, гарних, але порожніх, серед електричних лампочок, котрі через свою здатність мигтіти вважали себе найважливішими у світі, у тіні колючих зелених гілок висіло собі двоє запашних медових коржиків – свинка і сердечко.

– Чого ви такі сплюснуті?! – докучали їм кульки. – Цієї пори року наймодніші – круглі форми!

– І гострі, насичені кольори, – додавали лампочки, – а не такі… замазури!

– А також полиск, бажано золотий або срібний!

– Може бути й фосфоризований полиск: рожевий чи жовтий!

– Якщо нема такого, то може бути червоний, жовтогарячий!

– Або помаранчевий, але дуже насичений!

– А не якийсь такий… ні коричневий, ні бежевий!

– Ні ґлянцевий, ні матовий!

– Як вам не соромно! – набундючено фукали кульки.

– Соромно, соромно, соромно! – обурливо мигтіли лампочки.

І так з ранку до ночі!

Свинка – як справжня свинка – нарешті цього не витримала:

– Ми набагато гарніші за вас! – залементувала. – Оригінальніші! А крім того, ми завжди в моді! Завжди-завжди-завжди!!!

– Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі! – захихотіли кульки.

– Ха-ха-ха-ха-ха-ха! – замиготіли лампочки.

– Мо… мо… модні! – душилися від сміху кульки.

– Ори… ори… оригінальні! – пирскали лампочки.

– Завжди! – реготали разом. – Завжди! Ой, перестань, бо потріскаємо зі сміху!

– Так і є!!! – завищала розгнівана свинка. – Так і є!!! Якби не ми, ця ялинка була б як тисячі інших! Звичайна ялинка, прикрашена звичайними кульками і звичайними електричними лампочками, які можна купити в кожному другому магазині! А ми… ми єдині такі!!!

Кульки мало не попадали на підлогу зі сміху. А лампочки? Лампочки майже що перегоріли – настільки це було потішно!

– Перестаньте! – кричала свинка. – Перестаньте!!! Бачите це серце, яке тут збоку висить?

– Ну, – пирхнула котрась із кульок. – І що далі?

– Це серце цієї ялинки! Якби його не стало, ялинка би померла.

Запанувала тиша.

Кульки поглядали то на себе, то на серце з медового коржика, лампочки нерішуче моргали, а відтак…

– Ха-ха-ха-ха-ха-ха!!! – вибухнули сміхом. – Хі-хі-хі-хі-хі-хі-хі!!!

І ніхто не прислухався серйозно до слів свинки.

Настав Святий вечір.

На жаль, те, на що ми чекаємо, не залишається з нами довше, ніж те, чого ми б не хотіли. Туди-сюди – і вже по святах.

Одного дня до ялинки підійшов хлопчик. Подивився на кольорові блискучі кульки, на лампочки, котрі підморгували до нього згори, а потім став на пальці, потягнувся до чогось рукою і… з’їв коржик-серце.

– От зараз побачите, – мугикнула розчарована свинка, дивлячись, як хлопчик ласо позирає на неї. – Це кінець.

Кульки нерішуче погойдувалися на гілках.

– Та ну! – потішали їх лампочки. – Балачки! Серце ялинки, можна подумати…

А проте…

З дня на день ялинка виглядала все гірше – сохла, губила голки, її гілки опускалися нижче і нижче.

– То виходить, це і справді було серце ялинки? – дивувалися кульки.

– Таке непоказне? – Лампочки не йняли віри.

– Таке сплюснуте?

– Буре?!

– Немодне?!

– Хіба таке може бути?!

І кульки, і лампочки поглипували на місце, де колись висіла свинка з медового коржика.

Але її вже там не було.

 


Просмотров 387

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!