Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Поняття про орфограму «*рфогр&фія*. У Зв'язку З ЦИМ 4 часть



и умови становлення і

літературної вимови зусиль учителя, оскільки володін­ня місцевою говіркою має досить

стійкий характер, бо є для учня «першою мовою, якою він заговорив і яка в наступні роки безперервно й актив­но підтримувалась практикою його мовленнєвого спіл­кування з оточуючими»2.

Як зазначає О. В. Текучов, процес переходу учнів на користування літературним мовленням досить складний і проходить ряд умовних етапів:

1) виявлення того, що його мовлення, таке близьке
й зрозуміле з дитинства, неправильне і з точки зору ви­
мог школи неприйнятне;

2) поступове осмислення особливостей нових для уч­
нів фактів (вимови звуків і їх сполук, слів, граматичних
форм);

3) нагромадження в досвіді і пам'яті учнів нових для
них фактів літературної мови;

4) період конкуренції в свідомості учнів старого і но­
вого (нове засвоюється повільно, а старе виявляється
знову і знову);

5) період відносно повного засвоєння.

Для подолання діалектизмів у мовленні учнів необ­хідно забезпечити ряд умов.

1. Першою і найважливішою з них є систематичність
у роботі над подоланням діалектизмів, володіння мето­
дикою формування літературного мовлення.

2. Другою і необхідною умовою є делікатність, так­
товність, терпіння, які має проявляти вчитель, інакше
учень може замкнутись і взагалі не бажати розмовляти.


 

3. Уже на початковому етапі навчання необхідно по­
казувати, що в мовленні дітей є неправильним і як тре­
ба говорити, формувати уявлення про діалектне й літе­
ратурне мовлення, підвищити в очах учнів роль і зна­
чення літературного мовлення і знизити роль діалектно­
го, показати, що воно є причиною ряду помилок на пись­
мі, і цим самим викликати бажання навчитися говорити
літературною мовою (і в школі, і поза нею).

4. Для того щоб робота над формуванням літератур­
ного мовлення йшла успішно, школа має передусім до­
могтися, щоб всі — і вчителі, й учні — говорили орфое­
пічно правильно. Цьому сприяє організація радіопередач
«Розмовляємо, правильно», спеціальне слухання (з ува­
гою до вимови) фонозаписів та грамзаписів казок, опо­
відань, віршів, яке можна проводити як на уроці, так і
в позаурочний час (на групі подовженого дня), створен­
ня в класі куточків «Вимовляй і пиши правильно», у
яких словниковий матеріал періодично змінюється від­
повідно до теми, над якою працюють учні.

5. Крім цього, як зазначає О. В. Текучов', необхід­
но провести роботу з батьками, щоб не кепкували з на­
магань дітей говорити правильно вдома, а підтримували
їх зусилля, цікавились у них, як правильно слід вимов­
ляти те чи інше слово.



6. Важливе значення для успішного формування
умінь літературного мовлення має виховання мовленнє­
вої дисципліни, вольових зусиль, спрямованих на подо­
лання інертності, у користуванні мовою, організація
взаємоконтролю за мовленням.

Щоб визначити зміст орфоепіч-
Методика ної пОботи, учитель має вивчити

формування умінь . . ' *

літературної вимови всі відхилення від літературних норм, які характерні для місце­вості, в якій працює школа. Навчання літературної ви­мови має відбуватися під час вивчення кожного розділу програми, починаючи з 1 класу.

Шлях до оволодіння літературною вимовою, пише О. В. Текучов2, лежить через виховання в учнів таких якостей:

1) загострений мовленнєвий слух, здатний уловлю­вати різницю у вимові близьких звуків;

1 Текучеє А. В. Основи методики орфографии в условиях мест-
ного диалекта.— С. 215.

2 Там же.


2) здатність фіксувати увагу на певних звуках, не­
безпечних з точки зору можливих помилок (наприклад,
вимова [/] у закритих складах);

3) властивість швидко вловлювати такі звуки в сло­
ві, робити фонетичний аналіз слів;



4) уміння слухати себе й інших;

5) уміння керувати собою, дисциплінувати увагу й
волю.

Які методичні прийоми і в якій послідовності слід ви­користовувати, щоб досягти потрібних успіхів у форму­ванні орфоепічних умінь?

1. Ознайомлення учнів з літературною нормою, про­
тиставлення її діалектній.

2. Частковий фонетичний аналіз нормативної вимо­
ви з метою визначення звука, який слід вимовляти.

3. Показ артикуляції цього звука (при потребі).

5. Орфоепічні вправи (артикулювання звуків, скла­дів, слів, вимовляння хором, слухання і заучування риф-мовок, скоромовок, називання слів — назв предметів, у яких слід вимовити виучувані звуки).

5. Вправи на загострення слухових відчуттів:

а) слухання нормативної вимови у фоно-, грамзапи­
сах;

б) гра: впіймай звук, слуховий вибірковий диктант з
завданням назвати лише слова, в яких є певний звук,
і т. д.

Покажемо це на прикладі вивчення теми «Голосні звуки і букви, що їх позначають». Учитель, який працює, наприклад, в Житомирській області, повинен поставити за мету домогтися вимови звука [і] в закритих складах замість дифтонгів [уо\, [уе]. Тому, ознайомивши учнів з голосними звуками української мови, увагу дітей слід зосередити на вимові звука [і] у закритих складах.

— Зверніть увагу, який голосний звук вимовляється в таких
словах: кінь, віл, стіл, ніс.

— Хто назве цей звук?

— Де він знаходиться — у відкритому чи закритому складі?

— Запам'ятайте, у закритих складах згідно з правилами літера­
турної вимови слід вимовляти звук [І], а не [уо], [ує], тобто вимов­
ляємо: кінь, віл, а не [куон'], [вуол].

— Повторимо хором, як треба вимовити ці слова (учні прогово­
рюють слова разом з учителем 2—3 рази).

— Прочитаємо слова, записані на дошці (до слухових і артику­
ляційних аналізаторів підключаються і зорові): сіль, сік, віз, ніс, лід,
кіт, пиріг, поріг.


 

— Який голосний звук вимовляли у закритих складах них слів?

— Послухайте уважно невеличкий вірш Михайла Стельмаха і
назвіть слова, в яких у закритому складі вимовляється звук [і]

(учитель читає напам'ять):

Випав сніг на поріг. Кіт зліпив собі пиріг. Поки смажив, поки пік, Той пиріг водою стік.

— То в яких словах ми вимовили звук [і] ?

— Прочитаємо цей вірш, завчимо напам'ять і запишемо у зо­
шити (це може бути зорово-слуховий диктант або диктант з па­
м'яті).

— Підкресліть слова, в яких у закритих складах вимовляється
звук [і].

На підсумковому етапі уроку доцільно продемонстру­вати предметні малюнки, на яких зображені ніж, кіт, віз і т. д. і дати завдання назвати хто? та що? зо­бражені. Це завдання спрямоване на формування умінь самостійно застосовувати знання, одержані на уроці, і, крім того, дає можливість перевірити результативність застосованої методики.

Звичайно, слід брати до уваги, що формування орфо­епічних навичок у діалектних умовах — довготривалий процес і вимагає відповідної роботи на кожному уроці.

Надалі під час вивчення орфографічного матеріалу необхідно також ставити за мету удосконалювати орфое­пічні уміння. Для цього учитель має насамперед проана­лізувати: а) які орфоепічні уміння лежать в основі фор­мування знань та умінь з орфографії; б) чи наявні від­хилення (і які саме!) від основної орфоепічної норми у місцевості, в якій він працює.

Так, наприклад, вивчаючи тему «Вимова і написання дзвінких і глухих приголосних», необхідно поставити за мету (особливо в умовах південно-західних говорів) удо­сконалити г уміння не оглушувати дзвінкі приголосні (крім г) у середині та в кінці слів.

У зв'язку з поставленою метою важливе місце на уроці слід відвести орфоепічним вправам у поєднанні з орфографічними. Це означає, що кожна вправа, яка про­понується для уроку у підручнику або дібрана вчите­лем, повинна спочатку бути спрямована на відпрацюван­ня орфоепічних умінь (учитель нагадує орфоепічну нор-

1 Мета «удосконалити» ставиться з огляду на те, що над фор­муванням орфоепічних умінь (вимовою голосних і приголосних) уч­ні вже працювали під час вивчення розділу «Звуки і букви».


му, домагається правильної вимови дзвінких під час читання слів, вимовляння слів — назв малюнків, заучу­вання віршів), а потім — орфографічних. Таким чином, кожна вправа спочатку опрацьовується з орфоепічного боку, потім — з орфографічного: учні списують або за­писують під диктовку, підкреслюють букви, що познача­ють дзвінкі приголосні, і т. д.

Якщо уміння вимовляти правильно ослабло або пов­ністю втратилось, учитель мусить ще і ще раз поверта­тись до орфоепічних вправ.

Запитання і завдання

1. Яке значення має літературна вимова? Пригадайте і назвіть
найважливіші орфоепічні норми.

2. Розкажіть, які умови необхідно створити в школі для успіш­
ного формування орфоепічних умінь.

3. Проаналізуйте етапи формування орфоепічних умінь учнів.

4. Розкажіть про методику формування орфоепічних умінь під
час вивчення фонетичного та орфографічного матеріалу.

5. Проаналізуйте відхилення від літературних норм, характерні
для тієї місцевості, де ви вчилися або вчитеся, і розкрийте методику
формування відповідних орфоепічних умінь учнів: а) під час вивчен­
ня розділу «Звуки і букви»; б) під час вивчення орфографічного ма­
теріалу.

6. З дитячої літератури та з інших джерел доберіть вірші, ско­
ромовки, загадки для відпрацювання вимови голосних і приголосних
під час формування орфоепічних умінь.


Розділ VII. МЕТОДИКА ЧИТАННЯ

Читання __ Слово «читання» настільки звич-

як навчальний не { зрозуміле, ЩО ВСІ, ХТО ЙОГО

предмет, його завдання г ■'

вводить до свого мовлення, не

замислюються над тим, з яким значеннєвим відтінком воно вжите. Тим часом у різних сполуках слів його сприймають по-різному. У виразі «Діти вчаться голосно­му, виразному читанню» це слово передає назву дії за значенням дії «читати», а саме: вимовляти для слухачів щось надруковане чи написане. Інший його зміст відчу­ваємо у фразі «З нетерпінням учні чекають уроки чи­тання». У ній словом «читання» названо окремий роз­діл навчальної дисципліни «Українська мова», поклика­ний щонайперше навчити дітей умінню сприймати і розуміти написаний чи надрукований текст. Нарешті, у реченні «Читання книг — його улюблене заняття» тим же самим словом позначається проведення часу за книгою як за корисною і захоплюючою справою.

І все ж різні відтінки його значень не утруднюють спілкування. Вони чітко розпізнаються завдяки контек­сту, тобто словесному оточенню, в яке потрапляє це сло­во. Справді, словосполучення «свідоме читання», «швид­ке читання» розуміються як якості, що забезпечують ус­відомлення написаного або надрукованого й уміння його відтворювати. Сполука іменників «уроки читання» на­зиває навчальний предмет. У реченні «Люблю читання-» легко виявляється вказівка на процес спілкування лю­дини з книгою.

Усі перелічені відтінки значень слова «читання» на­явні у визначенні завдань навчального предмета, що іменується цим же терміном. Вони формулюються так: завдання предмета читання у початкових класах — фор­мувати, закріплювати, удосконалювати навички свідо­мого, правильного, швидкого, виразного читання, розви­вати потяг до самостійного читання книг. У ньому три­чі вжите слово «читання», і кожного разу воно має зна-


ченнєві відтінки, зрозумілі читачеві, а саме: предмет читання ставить за мету виробити в учнів не тільки уміння читати (навички читання), а й внутрішнє бажан­ня читати, що є усвідомленням необхідності спілкування з книгою, бачити в цьому життєву потребу (самостійне читання).

Щойно сформульовані завдання здійснюються на двох типах уроків читання: класного і позакласного. Структура уроків класного і позакласного читання різ­на, але їх навчальна мета одна: удосконалювати навич­ки читання і в кінцевому підсумку сформувати активного читача. Система цих уроків включає щоденні вправи уч­нів у читанні під керівництвом учителя і націлює їх на самостійну роботу над книгою. Це розкриває їм пізнава­льні можливості книги і сприяє духовному їх розвиткові.

І все ж уроки читання не обмежуються виконанням перелічених вище завдань. Як складова частина нав­чальної дисципліни «Українська мова» читання покли­кане виконувати значно ширше коло завдань. Найваж­ливіше з них полягає в активному застосуванні всіх ви­дів мовленнєвої діяльності, а не тільки в набутті прийо­мів читання. Це значить, що на уроках читання слід роз­вивати навички слухання і говоріння: ведення діалогу, уміння висловлювати свої думки, тобто всього того, що називається культурою мовлення.

Розвиток мовленнєвої діяльності досягається завдя­ки зв'язкам читання з іншими розділами предмета «Ук­раїнська мова». _До свідомого читання діти починають готуватися в період навчання грамоти. Уроки читання розкривають широкі можливості для роботи над удоско­наленням мовлення і мислення учнів початкових класів, над розширенням активного словника, пізнанням будо­ви мови. Не випадково програма з української мови в 2—4 класах формулює розділ не просто «Читання», а «Читання і розвиток мовлення», підкреслюючи, що чи­тання і розвиток учнівського мовлення на уроках по­винні становити органічний сплав. Ця вимога більшою чи меншою мірою втілюється на всіх етапах уроку: і в підготовчій бесіді до вивчення теми, і при повторному читанні, і при аналізі твору. Якщо вчитель розкриває зміст невідомого слова, він тим самим робить його до­ступним дитячому розумінню і, значить, допомагає уч­ням ввести це слово до свого активного словника. А коли дитячий наставник вимагає від своїх підопічних відпо-


віді на запитання або пропонує сформулювати своє ставлення до описаних подій, то в цьому випадку він прагне виробити в учнів уміння користуватися мовою в діалогічній і монологічній формах.

Говорячи інакше, яким би видом занять учитель не займався на уроках читання, він працює над розвитком мовлення дітей. Та й саме його мовлення впливає на роз­виток дитячого мовлення. У системі початкового навчан­ня розвиток мовлення — це принцип навчання, який за­безпечує кінцеву мету опрацювання предмета «Україн­ська мова».

Методика не виключає можливості відводити деякий час, приблизно 10—15 хв, для цілеспрямованої роботи над розвитком мовлення дітей: переказувати прочитане за планом, дати усний опис природи, розповісти про по­хід до музею, у парк, ліс та ін., пов'язуючи це з темою уроку. Тому у підготовці уроку читання, визначенні ме­ти, доборі прийомів опрацювання матеріалу необхідно не лише планувати читання тексту, а й передбачати сис­тему розвитку мовлення учнів. Наприклад, до уроків з теми «Любіть свою Вітчизну, діти!» (2 клас) мету мож­на сформулювати так: «Працюючи над виразним читан­ням, виховувати гордість за рідну Радянську Батьківщи­ну; збагачувати словниковий запас, розвивати усне мов­лення учнів».

Розділи «Читання» і «Розвиток мовлення» в курсі української мови початкової школи невіддільні. Але в «Методиці викладання української мови» з методичних міркувань вони розглядаються окремо.

Прищепити любов до читання —

Освітнє це значить переконати дитину у

і виховне значення необхідності дружити З книгою,

уроків читання. . .... ґ} . '

Естетичне виховання відчувати и корисність у повсяк-

на уроках читання Денному ЖИТТІ. У процесі робо-

ти над книгою учні повинні прой­нятися ленінським розумінням книги як величезної си­ли, здатної впливати на розум і емоції людини.

Максим Горький зізнавався, що всім найкращим у собі він зобов'язаний книгам. Ідея сказаного — у під­кресленні благотворного впливу книги на формування позитивних рис особистості. Дію цього впливу у повній мірі слід використати на уроках читання. Для цього є всі можливості. Читання книг відкриває кожній людині світ незвіданого, незнаного, таємничого. У найбільшій


мірі це стосується дітей. Учні початкових класів прилу­чаються до цього світу передусім на уроках читання, які задовольняють освітню мету навчання молодших школярів.

Підручники з читання для всіх початкових класів бу­дуються за тематичним принципом і враховують час ви­вчення матеріалу у певні пори (сезони) року. Увесь на­вчальний матеріал грунтується навколо тем: про В. І. Ле­ніна, про подвиги, про дітей, про Батьківщину, про рідну природу, про мир, дружбу між народами нашої краї­ни і трудящими усього світу. Різноманітна тематика тек­стів для читання представлена творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками, нарисами. В історії вітчизняної методики мови останній жанр пред­ставлених у читанках творів називали по-різному: і діловими, і науково-пізнавальними, і науково-популярни­ми, і науково-художніми статтями. В останнє десятиріч­чя за матеріалами цього жанру закріпилася назва «на­риси».

Завдяки принципу цілеспрямованого ознайомлен­ня дітей молодшого віку з різними сторонами життя лю­дей вони одержують змогу відкрити для себе важливе й цікаве з революційних, бойових і трудових традицій тру­дящих світу і радянського народу: святкування Першо­го травня, Восьмого березня, Великого Жовтня, Дня Пе­ремоги. Учні розширюють свої уявлення про навколиш­ній світ, природу, тварин, опрацьовуючи твори, пов'язані з сезонною тематикою.

Разом з тим тематично об'єднані твори мають і ви­ховну спрямованість: їх зміст дозволяє здійснювати си­стематичне ідейно-політичне, моральне ,й естетичне вихо­вання учнів 1—4 класів. Так, на зразках художньої лі­тератури й нарисів про нашу країну виховується любов до Батьківщини не як абстрактне поняття, а конкретне, яке виявляється у прив'язаності до рідної оселі, вулиці, села чи міста, де народився і виріс. Цю незаперечну іс­тину письменник Юрій Нагібін передав, як формулу, словами: «Любов до Батьківщини починається з любові до свого дому, до своєї вулиці». Хай ця формула вказує вчителеві на один з можливих напрямів патріотичного виховання учнів. Матеріал для розмови з учнями на та­ку тему міститься, наприклад, у статті Г. Гроденського «Батьківщина». Після прочитання її можна запитати учнів «З чого починається для кожного з нас наша вели-


ка Батьківщина?» Одержавши відповідь, легко перейти до запитань, вміщених у «Читанці» після тексту статті.

Опрацювання оповідань і нарисів про нашу багато­національну Радянську державу, засновником якої був В. І. Ленін, збудить в учнів почуття патріотів-інтерна-ціоналістів. Суттєву роль в усвідомленні інтернаціона­лізму відіграє пояснення поняття «радянський народ», яке можна побудувати на матеріалі вірша М. Познансь­кої «В сім'ї єдиній». Розмову доцільно організувати навколо виразів «Народи наші — як брати: вони в сім'ї єдиній», «Всюди побачиш свій великий рід — то все ра­дянські люди». Можна, наприклад, поставити такі запи­тання: «Кого має на увазі поетеса, говорячи, що ти «по­бачиш свій великий рід?», «Які народи населяють нашу багатонаціональну державу?», «Чому у вірші вони на­звані братами?», «Чому різні народи нашої країни ми називаємо «радянський народ?».

Знайомство з творами про Комуністичну партію ви­кличе в учнів повагу до ленінської партії — натхненни­ка й організатора наших перемог і подальшого еконо­мічного і соціального розвитку Країни Рад, нашого мир­ного життя.

Читання оповідань і віршів про моральне обличчя ра­дянської людини, її відданість справі соціалізму покли­кане збудити у школярів гордість за радянську люди­ну — людину праці, колективіста, інтернаціоналіста, бор­ця за світ без експлуатації, без війн, за щастя всіх народів світу. Кінцева мета роботи над такими творами— досягти того, щоб прочитане викликало в дітей бажання брати активну участь у великих справах дорослих: у збе­реженні державного майна, ставленні до природи. Для заклику учнів бути корисними школі, своїй сім'ї стане в пригоді вірш П. Воронька «Зелене місто».

Незаперечна роль уроків читання і в естетичному ви­хованні. Вони розкривають учням можливості мови не тільки у передачі думок, а й у змалюванні картин дій­сності. Читання художніх творів прилучає учнів до об­разності мови. Уже в добукварний період першокласни­ки знайомляться з порівнянням як прийомом характе­ристики предмета (наприклад, загадка: «Дивний звірок: круглий, мов клубок, голки стирчать, спробуй узять». Хто це?). Пізніше, читаючи художні тексти, учні розши­рюють свої уявлення про порівняння, зокрема про порів­няння як художній прийом. Влучний момент виникає під


час читання твору М. Коцюбинського «Взимку», у яко­му є речення: «З краю неба насувались білі, наче молоч­ні, хмари». Перед тим як привернути увагу класу до цього порівняння, доречно поговорити про колір неба, хмар. А далі запитати: «Що нагадує вам колір білих хмар? З чим їх можна порівняти?» На основі відповідей учитель сформулює думку про порівняння як художній засіб, завдяки якому чіткіше сприймається описуваний предмет. Можливо, саме з порівняння як найбільш до­хідливого прийому художності доцільно починати робо­ту над прищепленням учням художнього смаку.

У процесі читання школярі знайомляться з різними літературними жанрами, які притаманними їм художні­ми засобами відбивають навколишній світ. Читання ху­дожніх творів покликане переконати учня в тому, що словесний твір здатний впливати на розум і почуття лю­дини, як живописне полотно чи музика. Приклади пере­носного значення слова дають змогу показати власти­вість мови передавати художні образи. Художній образ створюється завдяки називанню якогось явища іншими словами з метою яскравішого його змалювання. М. Риль­ський, наприклад, порівнює сніг з білими мухами. «Білі мухи» — це художній образ. Д. Павличко назвав нічним гостем зайчика, який приснився дівчинці. А хіба не пое­тичний, узагальнюючий образ хлопчика на ім'я Пома­гай? Безперечно, образ. Помагай усім допомагав, ось і заслужив таке ім'я, красиве, привабливе.

У художніх творах письменник малює картини жит­тя. Але малює не фарбами, а словами. Ми, наприклад, читаємо «У віконце дивилось сонце» і згадуємо: коли си­диш удома і через вікно бачиш сонце, то й, справді, здає­ться, що сонце заглядає або дивиться у вікно. Або інший текст: «Горить червона п'ятикутна зірка». Чому зірка горить? Мабуть, тому, що червона зірочка нагадує жа­рину. Тому-то й можна сказати, що червона зірка го­рить. Прикладів подібного типу доволі у кожному ху­дожньому творі. Доречно поговорити з учнями про те, чому М. Рильський у вірші «Славній Армії хвала» вжив словосполучення «золоте гасло» («світу — мир, війні — війна!»). При аналізі художніх особливостей твору учи­тель має можливість показати учням, що письменник за­хоплює читача не тільки тим, що він зображує, а й тим, як він відтворює зображуване. У словесному змалюван­ні — особливість художніх творів.


Певна річ, що естестичний вплив на читача справля­ють тільки твори високої художньої майстерності. Цілі­сність високохудожнього твору — у єдності форми і змісту. До усвідомлення цього повинен дійти учень по­чаткової школи, аналізуючи художні особливості твору на основі розуміння його змісту.

Запитання і за в,д ання

1. Законспектуйте ту частину «Пояснювальної записки» шкіль­
ної програми з української мови, що стосується читання; випишіть
завдання предмета читання і перелік вимог до читання за роками
навчання.

2. На основі аналізу читанок для 2—4 класів перелічіть темати­
ку навчального матеріалу, який пропонується учням початкових
класів.

3. Які виховні завдання уроків читання визначає діюча програма
з української мови? З'ясуйте, як з класу в клас ускладнюється мате­
ріал про життя і діяльність В. І. Леніна.

4. Визначте роль художніх особливостей у віршах Л. Первомайсь-
кого «Срібні дерева», Н. Забіли «Золотіють лани...», І. Неходи «Піо­
нерська ?.ершотравнева».

5. Ознайомтесь із статтею Н. Ф. Скоипченко «Вимоги до уроку
читання» (журнал «Початкова школа», 1985, № 8, с. 37—43).

Наукові засади методики читання в початкових класах

Методика читання — складова частина методики викладання ук­раїнської мови як педагогічної науки. Це й зумовлює її побудову на основі наукових принципів радянської педагогіки: аналізу виучуваного матеріалу у зв'язку з життям, нау­ковості і доступності викладу, свідомого й активного сприймання прочитаного. У свою чергу, радянська педа­гогічна наука грунтується на філософському методі діа­лектичного матеріалізму, за яким усі явища розгляда­ються у взаємозв'язку, у розвитку, боротьбі протилеж­ностей.

На основі дидактичних принципів сучасної вітчизня­ної педагогіки визначаються методи і прийоми навчання дітей читати, працювати з книгою, розробляється методи­ка побудови уроків читання залежно від дидактичної мети з урахуванням жанру аналізованого твору, умов ро­боти школи (звичайної чи малокомплектної).

Методика читання спирається також на наукові осно­ви радянської психології. Так, одним з важливих крите­ріїв розподілу матеріалу по класах, вимог до методів і прийомів його опрацювання психологічна наука висуває

9 725


необхідність ураховувати вікові особливості молодших школярів. Ця вимога набула особливої актуальності у зв'язку з переходом шкіл на навчання дітей з шести років.

У роботі з першокласниками придатні як давні, так і нові рекомендації, засновані на психофізіологічних до­слідженнях і підтверджені практикою школи й новітніми науковими експериментами. Так, не втрачає важливості давно прийнята нашою школою рекомендація психоло­гічної науки застосовувати в навчанні першокласників читання вголос. У цьому є сенс: розуміння прочитаного у них виникає тільки в результаті накладання на зорові об­рази звукового вираження думки, що для них є звичним. З метою формування у школярів образних уявлень про довколишній світ, умінь переживати прочитане зали­шається пропоноване психологією цілісне прочитування художніх творів, яке застосовується при первісному зна­йомстві з текстом. Воно допомагає учням не лише зрозу­міти зміст, а й відчути прочитане, адже від впливу на емоції дитини залежить і засвоєння змісту твору.

Спираючись на найновіші експерименти, психологічна наука рекомендує нові методи і прийоми навчання першо­класників, зокрема ігрові методи, оскільки гра у найбіль­шій мірі відповідає їх віковим особливостям. Не випад­ково дидактичні (ті, що навчають) ігри широко застосо­вуються у дитячих садках."

Однак функції гри у початковій школі принципово ін­ші, ніж у дошкільних установах. Гра на уроках в школі має забезпечити перехід дитини від дошкільної рольової гри до усвідомленої і самостійної цілеспрямованої на­вчальної діяльності. Це завдання гри як дидактичного ме­тоду можна втілити і на уроках читання в перших кла­сах. Діти охоче грають у лічилки, користуються заклич-ками. Цим слід скористатися, щоб розвинути у дітей ро­зуміння особливостей віршованого тексту, відчуття рими, ритму. Придатним матеріалом для виявлення «секретів» поетичних творів може стати лічилка: «Раз, два —дере­ва. Три, чотири — вийшли звірі; п'ять, шість —пада лист; сім, вісім — птахи в лісі. Дев'ять, десять — це сунички підвели червоні личка». Чому легко запам'ятовується текст? Тому що в ньому чіткі ритм і рими. Завдяки цьому й виходить лічилка: розмірене, чітке відрахування пред­метів.

Гра в рими розвиває чуття ритмізованого й римовано-


го мовлення. її можна практикувати на фізкультхвили-нах. Учитель послідовно називає кілька пар слів, серед яких є такі, що становлять риму (квіти діти, синій іній), і такі, що не римуються (борода колода, голо­вакорова). У випадку, коли слово римується, діти пле-щуть в долоні (над головою). Якщо ж друге слово не становить рими, оплеску не повинно бути.

Певна річ, що гра — не основний принцип уроків чи­тання, хоч при вивченні казки чи байки можна застосо­вувати «розігрування» сцен в дійових особах.

За переконанням радянських психологів, художнє ви­ховання молодших школярів повинно йти від наївно-без­посереднього ігрового сприймання літератури до усвідом­леного відчуття мистецтва. Його секрет у відкритті уч­ням того, що кожен літературний твір має автора. Він створює вірш, казку або оповідання для того, щоб впли1 нути на читача, щоб змінити його ставлення до себе, до інших людей. Мета ця, яку письменник передає твором, становить собою авторський задум. Сприйняти його — це значить пережити почуття, які задумав і втілив у творі автор, усвідомити їх, а відтак оцінити й авторський за­дум, і його художнє втілення. Через твір дитина сприй­має світ, описаний мудрим розумом художника. Твір роз­криває перед нею і те, що малює автор, і те, як він це передає. У процесі читання дитина ставить себе на ав­торське місце. Видатний кінорежисер С. М. Ейзенштейн сказав про глядачів, що вони не лише бачать зображува­ні елементи твору, а й переживають «динамічний процес виникнення й становлення образу так, як переживає йо­го автор». Ці слова з повним правом можна адресувати й учневі, який на уроках читання знайомиться з худож­нім твором. Читання твору викликає в учнів емоції і по­чуття: ПОВІГЯчи ненависті, захоплення чи смутку. Звідси іі ставлення їх до описуваних подій: вони схвалюються чи засуджуються. Тому, не боячись перебільшення, мож­на твердити, що на уроках читання розвивається уміння самостійно орієнтуватися в літературних творах. При­родно, що все це здійснюється у початковій школі відпо­відно до пікових особливостей дітей і на літературних творах, доступних їх розумінню.


Просмотров 291

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!