Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Методика вивчення морфемної будови слова



Значення і завдання роботи над вивченням морфемної будови слова

Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгві-:тичному розвитку учнів. Ознайом­лення молодших школярів із мор­фемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексично­го значення слова. Під час вивчення цієї теми учні зна­йомляться із словотворчими засобами. Усе це сприяє роз­виткові точного і образного мовлення дітей.

Крім того, оволодіння умінням здійснювати морфем­ний аналіз слова закладає основи для формування пов­ноцінних навичок правильного письма, адже вивчення цієї теми пов'язане із засвоєнням найважливіших чер­гувань української мови [о, є] з [і], [г, к, х]із [ж, ч, ш]та [з', ц', с''], правопису слів з ненаголошеними голосни­ми й сумнівними проголосними (нігті, легкий, молотьба), а також префіксів, уживання апострофа після префіксів тощо.

Засвоєння теми «Будова слова» впливає на виховання інтересу до уроків мови, на розвиток лінгвістичних здіб­ностей учнів.

Завдання вивчення морфемної будови слова в почат­кових класах полягає у формуванні в учнів понять: ос­нова, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологіч­ним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні і розширенні словника учнів.

Вивчення теми «Будова слова» викликає в учнів певні труднощі. Ці труднощі пов'язані з тим, що діти:

— аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх
оформлення ( збіг окремих звуків) і не замислюються над
значенням слів (вода і водити).

— враховуючи семантику слова, його значення, забу­
вають про зовнішнє (звукове) оформлення однокорене-
вкх слів, а тому помилково вважають однокореневими,
скажімо, слова парк і сад (місце, де ростуть дерева);

— не враховують того, що в коренях слів можливе
чергування звуків (сніг сніжок);


— не розрізняють однокореневих слів і форм одного
й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

— «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо
для виділення кореня в слові заспів доберуть спорідне­
ні слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажан­
ня помилково прийняти за корінь заспів-, при доборі ж
інших слів: співати, спів, співак — корінь буде виділено
правильно);

— «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, ана­
лізуючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені
слова робота, заробіток, робітничий і визначити корінь
робот робіт, добір же слів зароблений, робити, робо­
тящий переконує учнів у тому, що -от-, -іт------
суфікси, а



не частини кореня);

— «склеюють» між собою суфікси (наприклад, виз­
начають у слові слоненятко суфікс -енятк- або -ятк-, на­
справді ж тут три суфікси--- єн-, -ят-, -к-);

—« «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у сло­ві казка визначають як суфікс -ка).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, учитель по­винен приділити належну увагу попередженню цих ти­пових учнівських помилок.

Тема «Будова слова» як самостійна починає вивча­тися в 2 класі і закінчується в 3. Вона складається з та­ких основних етапів:

1. Підготовча робота до ознайомлення із смисловими
частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорід­
неними словами, доборі споріднених слів і побудові ре­
чень (2 клас).

2. Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (ко­
рінь, префікс, суфікс) у слові та з однокорінними (спо­
рідненими) словами (3 клас).

3. Закріплення і поглиблення знань про морфемну
будову слова, які пов'язуються із формуванням право­
писних і мовленнєвих навичок (3—4 класи).

Вивчення основи слова і закінчення

Розуміння основи слова немож­ливе без знання того, що таке за­кінчення. Вивчаючи закінчення, учитель має розкрити перед школярами його ознаки:

— закінчення — це змінна частина слова;

— закінчення служить для зв'язку слів у реченні;

— закінчення стоїть у кінці слова.

При цьому слід враховувати, що труднощі в усвідом­ленні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко


 


зрозуміти функцію закінчення як засобу вираження гра­матичного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення -ою у слові весною є показником жіночого роду, однини, орудного відмінка. У зв'язку з відсутністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчен­ня слова, через те замість терміна «нульове закінчення» вживається вислів «слово без закінчення».



Робота над формуванням поняття про закінчення скла­дається з кількох етапів:

На першому етапі учні одержують початкові уявлен­ня про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропонувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Велика і неосяжна моя країна Радянський Союз. Усі ми пи­шаємось нашою рідною країною. До нашої країни звер­нені погляди всіх прогресивних людей світу.

Виписавши слова країна, країною, країни, учні визна­чають змінну частину слів (-а, -ою, -и).

На другому етапі учні засвоюють термін «закінчення» і усвідомлюють функцію цієї частини слова — зв'язує сло­ва в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запро­понувати учням деформований текст. Робота з ним до­поможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні.

Третій етап у вивченні закінчення передбачає форму­лювання власного висновку й усвідомлення його (виве­дення правила): «Замінна частина слова називається за­кінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова». На цьому етапі учитель

показує схематичне позначення закінчення '-П.

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертий етап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:

— визначте закінчення у виділених словах;

— поставте слова, що в дужках, у потрібній формі,
виділіть закінчення;

— складіть словосполучення з поданих слів тощо.


 




Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні лег­
ко зрозуміють характерні риси основи слова: основа —
це частина слова без закінчення. Ознайомлення з осно­
вою слова слід здійснювати одночасно з вивченням за­
кінчення. Учитель повідомляє дітям, що та частина сло­
ва, яка залишається після виділення в ньому закінчен­
ня, називається основою, і надалі вимагає від школярів
називати під час розбору слова його закінчення і осно­
ву, а на письмі позначати значками ________ І □ .

Вивчення кореня слова Приступаючи до вивчення кореня слова, учитель має сформувати

в учнів знання про те, що корінь — головна частина сло­ва, яка обов'язково присутня в кожному сло&і і містить основний елемент лексичного значення;

— слова з однаковим коренем називаються спорід­
неними, або однокореневими;

— слова, близькі за значенням, але такі, що не ма­
ють спільної смислової частини, не вважаються спорід­
неними словами (наприклад, хоробрий і мужній);

— слова можуть мати однакову звукову частину, але
не вважаються однокорінними, бо у них різні корені
(смислові частини), наприклад гора і горе;

— у споріднених словах корінь може частково змі­
нювати свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує
цілий ряд чергувань голосних і приголосних у ко­
рені).

Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти однокореневі слова (школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа школи школі),

У процесі вивчення кореня слова діти повинні усві­домити, що головний спосіб виділення кореня полягає у доборі слів, споріднених з даним словом, визначенні їх­ньої спільної частини, яка передає основне значення. Про­те оволодіти цим способом не так просто. Цього дитину потрібно спеціально навчати.

Корінь слова вивчається у певній послідовності. Спо­чатку на основі порівняння слів за значенням і будовою вводиться термін «споріднені слова», потім повідомляєть­ся, що спільна частина споріднених слів називається ко­ренем, а споріднені слова називаються ще й однокорін­ними (2 клас).

На цьому етапі формування поняття «корінь слова» можна використати такі, наприклад, завдання:


 

— порівняйте слова: гриб, грибок, грибний, подумай­
те, що між ними спільного, а чим вони відрізняються
одне від одного;

— погрупуйте слова за однією з можливих ознак, по­
ясність, як ви погрупували слова: сад, парк, лісник, са­
дівник, ліс.

Тут же вчитель вводить значок для схематичного по­значення кореня — ^~~ч Діти знайомляться з тер­міном «корінь».

Так, на цьому етапі засвоєння поняття «корінь слова» учні виділяють такі його істотні ознаки, як наявність в однокореневих словах спільної смислової і звукової ча­стини.

На наступному етапі формування поняття слід пока­зати, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не однакове звучання частини різних слів. Тому проводить­ся протиставлення однокореневих слів і синонімів, а та­кож однокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми. Воно здійснюється на основі виконання учнями таких, наприклад, завдань:

— випишіть з поданого ряду ті слова, які мають од­
накову частину: гора, горить, горе. Чи можна їх назвати
однокореневими?

— доведіть, що деякі слова, хоч і мають однаковий
звуковий склад, проте не є однокореневими: вода, води­
ти, підводний, водій;

— випишіть спочатку близькі за значенням слова, а
потім однокореневі: хоробрий, хоробрість, сміливий, смі­
ливість;

— викресліть зайве слово: школа, школяр, учень.
Протиставлення однокореневих слів і синонімів дає

змогу вчителю попередити помилкову орієнтацію дітей тільки на семантичну близькість слів.

Протиставлення однокореневих слів і слів з коренями-омонімами попереджує помилкову орієнтацію тільки на структурну і звукову близькість.

Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і спостереження за словами, в яких у ко­ренях слів відбувається чергування голосних чи приголос­них звуків. Вирішенню цього завдання можуть сприяти такі, зокрема, вправи:

— скільки груп однокореневих слів записано: річ, річ­
ниця, рік, ріка, річковий, річний, роковини?
Доведіть свою
думку;


— випишіть споріднені слова до слів сіль і сільський
(засолювач, село, селянин, посолити).

Засвоєння поняття «корінь слова» потребує виконан­ня ряду тренувальних вправ, таких, наприклад, як:

— доберіть якомога більше однокореневих слів до
слова сніг (можна провести у вигляді гри-змагання, у
якій переможцем стає той, хто називає останнє слово);

випишіть із тексту однокореневі слова:

Хоч і зовсім крил не має, Та, як блискавка, літає. Не літак, не вертоліт Вирушає у політ.

Рік літає, два літає, В небі льотчиків міняє, Крізь розвихрені світи Може й сам себе вести. (Космічний корабель)

— гра «хто більше?» (назвати однокореневі слова);

— доберіть «родичів» із чергуванням голосних (чи
приголосних) звуків у корені.

Робота по формуванню поняття «корінь слова», отже, зводиться до усвідомлення кореня як необхідної частини слова, без якої слово не може існувати, до розрізнення коренів-омонімів, варіантів коренів з чергуванням голос­них і приголосних звуків.

„ ,. Формуючи поняття про префікс,

Вивчення префікса 1 : . .г„.к^ '

учитель знайомить дітей із таки­ми ознаками цієї частини слова:

— префікси утворюють нові слова (внук правнук)
або слова з новими відтінками значень {гарний пре­
гарний);

— префікс стоїть перед коренем.

Значення префіксів найзручніше показати під час вив­чення дієслів, тому що для цієї частини мови префіксаль­ний спосіб словотвору є найбільш типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префікса і з пре­фіксом, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль даної морфеми (сісти присісти, читати прочитати).

Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в діє­словах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: іменник (друг недруг, вхід вихід), прикметники (чу­довий пречудовий).

Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а словосполучення, до того ж такі, у яких є омонімічні префікси і прийменники (доїхав до Києва, відійшов від столу). Це дає змогу учням краще


усвідомити Значення префіксів, тому що в таких слово­сполученнях префікс і прийменник мають багато спіль­ного. Наприклад, у словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вказують напрямок дії.

Після того як діти одержать початкове уявлення
про значення префіксів, відбувається узагальнення їх­
ніх істотних ознак у спеціальному слові-терміні, фор­
мулюється визначення префіксів (частина слова, що
стоїть перед коренем і надає слову нового значення або
смислового відтінку), вводиться його схематичне позна­
чення '■

У 1—4 класах учні одержують тільки початкове уяв­лення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є засобом усвідомлення їх словотворчої ролі, бо учні ма­ють змогу переконатися в тому, що префікси не механіч­но приєднуються до слова, а впливають на його лексичне значення.

Усвідомленню такого значення префіксів сприяють вправи, спрямовані на порівняння і добір однокореневих слів, різниця у значенні яких зумовлена наявністю пре­фікса, на порівняння одного й того ж префікса в різних словах, на утворення за допомогою префіксів нових слів. Це можуть бути такі вправи:

— порівняйте слова їхати приїхати, співати про­
співати,
поясніть, що в них спільного і чим вони відріз­
няються;

— доберіть кілька слів з одним і тим же префіксом
(ви-, за- та ін.);

— виділіть префікси у словах: пришити, прийти, при­
сісти,
поясніть значення слів;

— доберіть антоніми до слів: вийти, занести і под.
Вивчення префіксів у початкових класах має суто

практичне значення — навчання учнів правильного вжи­вання префіксів у мовленні.

Мета вивчення суфікса в початко-
Вивчення суфікса ■*

"* вих класах — розкрити роль су-

фіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:

суфікс — це частина слова, з допомогою якої утворю­ються нові слова;

суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смислового відтінку (вказує на ступінь розміру предме­та, міру якості, передає ставлення до предмета);


       
   
 
 


суфікс завжди стоїть між коренем і закінченням, як­що ж у слові нульове закінчення, то суфікс стоїть після кореня;

у слові може бути не один суфікс, а й два чи три.

У початкових класах діти знайомляться тільки з суфік­сами із значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви людей за родом заняття, та су­фіксами, з допомогою яких утворюються назви найужи­ваніших предметів побуту.

Робота над засвоєнням поняття суфікс починається із з'ясування значення зменшено-пестливих суфіксів.

При першому знайомстві з поняттям «суфікс» учитель спирається на конкретні уявлення дітей. Демонструючи предметну наочність або малюнки, учитель спрямовує школярів від порівняння предметів у дійсності до порів­няння слів — назв цих предметів. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого пра­порця, великого гриба і маленького. Діти роблять вис­новок, що поняття «малий» може передати не тільки слово малий, а й частинка слова.

-ець (прапор - прапорець), -ок (гриб - грибок).

Школярі усвідомлюють, що нові слова (прапорець, грибок), утворилися саме за допомогою суфікса, приєд­наного до кореня.

З терміном «суфікс» і його схематичним зображенням л школярів знайомить учитель.

Подальша робота націлена на поглиблення уявлень учнів про словотворчу роль суфіксів. Так, діти на основі порівняння однокореневих слів (сир сирник, чай чайник, трактор тракторист, телята телятниця) пе­реконуються в тому, що за допомогою суфіксів утворю­ються слова — назви предметів побуту чи занять людей. При цьому слід звертати увагу на те, що нове слово ут­ворилося від іншого за допомогою суфікса, який завжди стоїть після кореня.

Усвідомити роль суфікса в слові допомагає дітям по­рівняння його з префіксом. Аналіз за будовою слів типу

друг-дружок і друг-недруг дає змогу зробити такий вис­новок: і префікс, і суфікс служать для утворення слів,


але префікс стоїть перед коренем, а суфікс — після нього.

Зрозуміти роль суфікса в слові допоможе також його порівняння з закінченням. І суфікс, і закінчення можуть стояти після кореня, але суфікс змінює значення слова

слова при цьому не міняється.

У початкових класах вивчення будови слова має на ме­ті не тільки ознайомлення із значенням морфем, а й за­безпечує правильне користування ними в усному й писем­ному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення. Цій меті підпорядкову­ються такі типи вправ:

I. На спостереження за роллю морфем у слові:

— розберіть подані слова за будовою, поясніть, яка
частина другого слова змінила його значення (дуб ду­
бок, літати
перелітати);

— порівняйте слова піонер піонерка, поясніть, як
утворилося друге слово;

— поясніть, від якої частини мови утворилося друге
слово, якою частиною мови воно є, як утворилося (ліс
лісовий, синій синька) і под.

II. На заміну морфем у слові:

— у поданих словах замініть суфікс -ик суфіксом -ищ
(котик, хвостик, вовчик).
Яке значення мають утворені
вами слова?

— у словах: вийти, роз'єднати замініть префікс ін­
шим, щоб вийшло слово з протилежним значенням.

III. На добір слів:

— доберіть слова за поданими схемами:

— доберіть до слова білизна однокореневі слова, які б
належали до різних частин мови, поясніть, як вони утво­
рилися;

— у слові книжка знайдіть суфікс, доберіть ще кілька
слів із цим самим суфіксом, поясніть значення утворених
слів;


— у слові перебігти визначте префікс, доберіть ще
кілька слів із цим самим префіксом, поясніть значення
утворених слів.

IV. На утворення слів:

— утворіть від поданих іменників прикметники (учи­
тель, трактор, рука);

— утворіть від поданих іменників прикметники (сли­
ва, яблуко, машина);

— утворіть від поданих дієслів іменники за зразком
читати читання (малювати — ..., лежати — ...);

— утворіть дієслова, ставлячи замість крапок дібрані
префікси

Вивчення морфемної будови слова сприяє усвідом­ленню учнями зв'язку, який існує в мові між лексичним значенням слова і його морфемним складом.

Запитання і завдання

1. Ознайомтесь з програмою з української мови для 1—4 класів
і вкажіть зміст і обсяг знань по класах з розділу «Будова слова».

2. Як допомогти дітям засвоїти роль кореня, суфікса, префікса
в мові?

3. Складіть по 4—5 завдань на закріплення однієї з цих частин
слова (за власним вибором).

Методика вивчення частин мови

Вивчення частин мови в початкових класах має на меті:

— ознайомлення учнів з такими самостійними части­
нами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові
займенники, прислівник і з службовою частиною мови
прийменником (без уживання термінів «самостійні» і
«службові» частини мови);

— усвідомлення того, що кожне слово є назвою пред­
мета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що?
який? яка? яке? що р о б ить? і под.;

— засвоєння форм словозміни передбачених програ­
мою частин мови;


 

— засвоєння орфографічних правил, таких як право­
пис відмінкових закінчень іменників і прикметників, осо­
бових закінчень дієслів тощо;

— розвиток усного і писемного мовлення учнів шля­
хом збагачення їх словника новими іменниками, прик­
метниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих
слів, розвитку уміння добирати слова для передачі сво­
їх думок;

— з'ясування синтаксичної функції того чи іншого
слова (частини мови).

Система вивчення іменника

Знайомство з частинами мови починається з вивчен­ня іменника як найбільш уживаного учнями лексико-гра­матичного класу слів.

Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник,' по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного викори­стання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольо­вано, а у взаємозв'язку.

Лексичні і граматичні ознаки іменника досить склад­ні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступо­вого накопичення конкретного матеріалу для узагаль­нення знань про іменник як частину мови.

Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значен­ням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ,, спрямованих на формуван-ян навичок точного вживання іменників у мовленні і пра­вильне їх написання.

Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? ш о?, знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкри­ває поняття «слона, які означають назви предметів», про­довжується робота над диференціацією назв істот і не­істот, без уживання термінів «однина — множина» форму­ються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лек-

6 725


сико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядалися практично.

Якщо в 2 класі для розрізнення числа діти користува­лися прийомом «один — багато», то в 3 класі формуєть­ся граматичне поняття однини/множини. Учні вперше зна­йомляться з такою граматичною категорією, як рід імен­ника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Третьокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів-назв предметів кого? чого? кому? чому? і под., буду­вати речення і словосполучення з*іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення понят­тя відмінювання іменників, що є основним у програмі 4 класу.

Формування у молодших школярів граматичного по­няття «іменник» складається з кількох етапів. Перший — підготовчий, який збігається з періодом навчання гра­моти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «імен-^ ник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).

Другий етап формування поняття «іменник» перед­бачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріп­лення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.

Третій етап полягає у поглибленні знань про смисло­ве значення іменників, засвоєння форм роду, числа, під­готовці до усвідомлення відмінників, розширенні знань про власні і загальні назви.

Четвертий етап передбачає формування уміння від­мінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмін­кові закінчення.


 

Формування загального поняття про іменник

Загальне поняття про іменник по­чинає формуватися у дитини ще в добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає. Зробити Це можна, наприклад, у такий спосіб. Учитель бере у руки книгу і запитує:

— Що я тримаю? (Книгу).

— Що ви можете з нею зробити? (Розглянути, про­
читати, покласти на стіл і под.)

— Про що ця книга? (Мабуть, про тварин, бо на об­
кладинці зображені тварини.)

— Ми можемо дізнатися, хто написав для нас цю кни­
гу? (Можемо, бо на обкладинці завжди друкують пріз­
вище автора.)

— У нашій шкільній бібліотеці є ще одна дуже ці­
кава книга. Про що вона?

Звичайно, діти відповісти не можуть, а тому вчитель запитує, чому вони не можуть відповісти на його питан­ня (Бо не бачать книги.)

— Отже, узагальнює вчитель відповіді дітей, пред­
мет ми бачимо, можемо потримати в руках, а слово, що
є назвою предмета, тільки вимовляємо і чуємо.

Надалі в учнів поступово формується уміння «працю­вати» із словом як узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.

Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його грама­тичною ознакою — відповідає на питання хто? що?. Уміння ставити до слів-назв предметів запитання хто? чи щ о? прищеплюється дітям ще в період навчання гра­моти.

У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які озна­чають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів,— на питання що?. З цією метою учитель здійснює систе­матизацію слів-назв предметів, тобто виділяє групи слів па позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображенням лі­каря, робітника, піонерки (першийряд), собаки, кота, їжака (другий ряд), дерева, портфеля, чайника (третій ряд).

У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує:

6* 163



 


 


— Хто зображений на малюнку першого ряду?

— Яке питання можна поставити до кожного з зобра­
жених предметів? (Хто це? — Лікар і под.).

— Кого називають слова лікар, робітник, піонерка?
(Людей.)

— Отже, які слова відповідають на питання хто?
(Слова — назви людей.)

Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потім третього ряду.

Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники — назви істот і неістот.

Поняття «число» засвоюється

Методика вивчення числа іменників

М?иҐа"іЄкГ ДІТЬМИ На РЄЗЛЬНІЙ' предметній
— основі: у житті вони зустрічають

один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкільному віці, адже, прак­тично діти вміють користуватися формами однини і мно­жини іменників (лялька ляльки, яблуко яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.

Поняття про однину і множину іменників формуєть­ся послідовно. У 1—2 класах діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зраз­ком (герой герої, мишенята мишеня) або змінюва­ти форму слова, керуючись настановою один — багато.

Терміни однина / множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1—2 класі учні лише практично користуються число­вими формами, то у 3 класі продовжується формування поняття «число іменників» на більш високому рівні.

Під час вивчення числа іменників діти повинні зро­зуміти:

якщо іменник означає назву одного предмета, він ужи­вається в однині (книга, олівець, стіл);

якщо іменник означає назву двох або більшої кіль­кості предметів, він уживається в множині (книги, олі­вці, столи);

не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, піонерія).

У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати фор­му множини від найбільш уживаних форм однини і нав-


 


Паки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходить у та­кій послідовності.

Спочатку вчитель організовує спостереження за сло­вами, які називають, один і кілька предметів, і порівнян­ня цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта парти, хлопець хлопці, лінія лінії, море моря.

Учитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів
називають іменники першої колонки, а скільки — дру­
гої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять
еисновок про те, що, коли іменник називає один предмет,
він уживається в однині, а коли більше предметів — у
множині. , .

Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини — закінчення (книга книги, ліс ліси).

Визначаючи число іменників, учні повинні дотриму­ватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчен­ня іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в імен­ників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.

Як можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведе­них нижче вправ:

— учитель демонструє малюнок із зображенням од­них окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один — багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вжива­ються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони'позначають;

—учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (НАПрНКЛаД,вікно, море, вікна, мо­ря), зустрінуться і СЛОІйтипу ножиці, окуляри. Природ­но, що перед дітьми МИНИКЙСпроблемна ситуація: до яко­го стовпчика віднести останні іменники? Можна очікува-


їй, Що учні, враховуючи відомі їм критерії один — бага­то і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Кла-совод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливос­ті такої операції, він приводить їх до висновку, що де­які іменники мають тільки форму множини, хоч і позна­чають один предмет.

Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменни­ками, що мають тільки форму однини.

Збірні іменники типу каміння, коріння, піонерія в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з мно­жиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини — слова мої, вони. Користуючись цим орієнти­ром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини — коріння (воно, моє), а слово корені (во­ни, мої), є формою множини від корінь (він, мій).

Граматичне поняття роду іменни-

Методиш вивчення ; формується в 3 класі пере-
роду іменників т г .7

важно на основі використання

пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи те­му «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:

іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;

для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;

рід деяких іменників слід запамятати (собака — ч. р., путь — ж. р.).

У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенни­ків — він, вона, воно чи присвійних — мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.

Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою" учитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом виз­начення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.


 

Методика вивчення відмінювання іменників

Вивчаючи відмінювання іменни­ків, слід розкрити учням суть ка­тегорії відмінка — здатність ви­ражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.

О. М. Пєшковський, вказуючи на велику організуючу роль відмінків у мовленні, писав, що вони своїми форма­ми «виражають відношення між нашими словами, уявлен­нями і тим створюють зв'язну мову — думку; без них на­ша мова розпалась би на окремі не пов'язані між собою слова, а мовна думка — на окремі уявлення»1.

Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні по­винні усвідомити;

— зміна іменників за відмінками служить для зв'яз­
ку їх з іншими словами;

— крім відмінкових закінчень для зв'язку слів вико­
ристовуються прийменники;

— називний і давальний відмінки ніколи не вжива­
ються з прийменниками, а місцевий — ніколи не вжива­
ється без прийменників;

— решта відмінків можуть уживатися як з приймен­
никами, так і без них;

—- у залежності від системи відмінкових закінчень іменники поділяються на певні групи — відміни.

Вивчення відмінків і типів відмінювання іменників за програмою передбачається в 4 класі. Однак грунт для формування цього поняття готується поступово ще з 1 класу. Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні імен­ників за питаннями.

Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно ба­зується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться вичленовувати з ре­чення слова, пов'язані між собою граматично і за смис-лим, тобто словосполучення. Уже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи Еіідмінків, знайомляться з різними формами слова. Спо­стереження за зміною закінчень у словах у залежності від


 



1 Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении.— М., 1956.— С. 32.



інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення п мовленні.

Починати вивчення відмінювання іменників доцільно ааналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в яко­му слово хліб уживається в усіх відмінках.

Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, на­приклад, бесіди:

Хліб — усьому голова,— так віддавна в народі казали,
Та при царизмі трудящі без хліба вмирали. і

Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали, Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали, З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали, В хлібові силу й могутність народу вбачали.

— Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюєть­
ся в кожному реченні (Слово хліб.)

— На яке питання це слово відповідає? (ІД о ?)

Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)

— На яке питання відповідає це слово? (Без чо­
го?)

— Випишіть форми слова хліб з першого й другого
речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому
слові з'явилось закінчення -а.)

— Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб
було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому?
(Не буде зв'язку між словами.)

Аналогічно проводиться робота з наступними речен­нями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання:для чого потрібна зміна закінчень в імен­никах? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)

Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї за­кономірності відбувається при роботі над деформовани­ми текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитан­ня, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної фор­ми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і фор­ми слова-відповіді.

На наступному етапі вивчення відмінювання іменників (4 клас), актуалізуючи знання дітей про зміну слів за пи­таннями, вчитель знайомить школярів із назвами відмін­ків.


 


Вивчення відмінювання Іменника слід пов'язати з виробленням уміння розрізняти відмінки.

При визначенні відмінків треба привчити учнів до­тримуватися потрібної послідовності дій: 1) знайти сло­во, з якими пов'язаний іменник; 2) від цього слова поста­вити запитання до іменника, відмінок якого визначаєть­ся; 3) за питанням визначити відмінок.

Так учні свідомо оволодівають умінням визначати відмінки. Однак навіть дотримання такої послідовності не застраховує школярів від помилок у визначенні окре­мих відмінкових форм.

Значні труднощі викликає розрізнення форм родово­го і знахідного відмінків іменників II відміни (назв істот). З метою попередження помилок у визначенні цих відмін­ків слід скористатися прийомом підстановки іменника жіночого роду з флексією -а (-я). Наприклад, для визна­чення відмінків іменників у словосполученнях зустрів учня (учнів), не бачив учня (учнів) слід підставити імен­ник учениця. Якщо підставлений іменник жіночого роду матиме закінчення -у (-ю), то й аналізований іменник стоїть у знахідному відмінку, якщо закінчення -и, і-, то й аналізований іменник стоїть у родовому відмінку.

Давальний і місцевий відмінки діти не будуть плута­ти, якщо вчитель навчить їх, що у давальному відмінку іменники вживаються без прийменників, а в місцевому відмінку — з прийменниками. Домогтися цього учи­тель може, організувавши спостереження за формами іменників у таких, наприклад, реченнях, як Усе віддай своїй країні і У країні нашій добре жити та ін.

Подальше вивчення системи відмінювання іменників полягає у виконанні ряду тренувальних вправ, які перед­бачають визначення відмінків іменників у поданому тек­сті, постановку іменників у відповідній відмінковій фор­мі, змінювання іменників за відмінками.

Отже, вивчення іменника в початкових класах сприяє розвиткові логічного мислення дітей, забезпечує розумін­ня функції цієї частини мови, усвідомлення ряду грама­тичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вжи­вання різних граматичних форм в усному й писемному мовленні школярів.

Запитання і завдання


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!