Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ОСНОВНІ ПЕРІОДИ Я ЕТАПИ НАВЧАННЯ ГРАМОТИ 4 часть



Післябукварний період використовується також для формування в учнів самостійності і читацької активнос­ті. У цей період учні знайомляться з творами найвидат-ніших українських і російських письменників, тому на уроці можуть звучати не тільки тексти з букваря, а й з окремо виданих художніх книжок цих авторів.

З метою відпрацювання способів читання (цілими словами, зв'язно) та техніки (швидкості, виразності, правильності, усвідомленості) вчитель використовує в роботі як із сильнішими, так і з слабшими учнями різ­номанітні дидактичні матеріали з читання, періодичні дитячі видання, ілюстровані дитячі книжки.

Уроки читання в післябукварний період тісно пов'я­зуються з уроками письма. Так, на уроках читання уч­ням пропонується на дошці по кілька речень, записаних рукописним шрифтом, а на уроках письма практикуєть­ся списування з друкованого шрифту слів, словосполу­чень і речень. На всіх уроках післябукварного періоду застосовуються аналітико-синтетичні вправи з різними мовними одиницями: реченнями, словами, звуками.

На уроках письма учням пропонуються вправи з по­сильним орфографічним навантаженням: коментоване списування, списування слів із вставлянням пропущених літер, різні види навчальних диктантів, серед них — зо­рові, зорово-слухові, попереджувальні, пояснювальні, письмо з пам'яті тощо.

У групі продовженого дня вихователь розвиває у ді­тей читацьку активність і самостійність, прищеплює їм любов до книжки, за допомогою її розширює уявлення, одержані учнями на уроках з текстів букваря. Учитель разом з вихователем і батьками готує першокласників до свята «Прощання з Букварем», яким і завершується для учнів період навчання грамоти.


ОСОБЛИВОСТІ УРОКІВ

НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

В МАЛОКОМПЛЕКТНІИ ШКОЛІ

Перехід на систематичне навчання дітей у школі з шестирічного віку вносить додаткові проблеми в роботу сільських малокомплектних шкіл. Успішне навчання школярів в умовах класу-комплекту вимагає розв'язан­ня таких важливих завдань, як найдоцільніше комплек­тування класів, складання розкладу уроків, розроб­ка структури уроків, їх дидактико-методичне забезпе­чення.

У практиці сучасної малокомплектної школи, до складу якої входять 1, 2, 3 і 4 класи, застосовуються різ­ні варіанти об'єднання класів у комплект залежно від різних конкретних обставин, що склалися в тій чи іншій школі. Але, як показав досвід роботи по навчанню учнів шестирічного віку у підготовчих класах, найдоцільнішим є об'єднання 1 класу шестиліток з 3 класом. Така до­цільність пояснюється тим, що учні 3 класу вже встиг­ли набути навичок самостійної навчальної праці на уроці, а це дасть можливість учителеві більше уваги при­ділити першокласникам. Недоцільність об'єднання 1 кла­су з 4 пояснюється тим, що 4 клас є свого роду «випуск­ним» у початковій ланці і також вимагає посиленої уваги вчителя перед переходом у середню ланку загаль­ноосвітньої школи.



Успіх навчально-виховного процесу в класах-комп-лектах значною мірою залежить також від дидактично обгрунтованого розкладу уроків. Зважаючи на те що ос­новною особливістю організації навчальної роботи в умо­вах класу-комплекту є чергування самостійної роботи одного класу з роботою під керівництвом учителя іншо-шого класу, на одному уроці необхідно об'єднувати такі предмети, які найбільшою мірою давали б можливість учителеві планувати такі чергування. Наприклад, уроки мови (письма) доцільно поєднувати з уроками читання, а уроки математики — з уроками трудового навчання (якщо тема уроку передбачає виконання роботи в при­міщенні класу).

В останні десятиріччя набуло поширення поєднання однопредметних уроків, на яких опрацьовується одна й та сама тема в обох класах, наприклад «День Радянсь­кої Армії», «Київ т- столиця Радянської України», «Свя-


то Жовтня» та ін., що дозволяє використати на уроці спільну вступну і підсумкову бесіду, унаочнення, техніч­ні засоби навчання тощо.

Для класу-комплекту, у складі якого є перший з шес­тирічними учнями, рекомендується в першому півріччі будувати систему скорочених уроків. Така система пе­редбачає на перших двох уроках (по ЗО хв) роботу вчи­теля з 1 класом, на третьому і четвертому уроках (по 35—40 хв) — разом з обома класами, а на наступних двох (по ЗО хв) — з 3 класом. Така організація роботи дає вчителеві можливість протягом першого півріччя приділити першокласникам більше уваги, сформувати у них найважливіші загальнонавчальні уміння, прищепи­ти навички самостійної навчальної праці. У другому пів­річчі вчитель може перейти на роботу за звичайним роз­кладом занять з обома класами.



Якщо вчителеві доводиться вести три або чотири кла­си, то, працюючи в півтори зміни, у першому півріччі два уроки, з них і урок навчання грамоти, доцільно вес­ти окремо з одним або максимум з двома класами.

При плануванні уроку грамоти в умовах класу-комп­лекту вчителеві необхідно продумати кілька видів ро­боти, яку першокласники зможуть виконувати самостій­но у той час, коли він буде зайнятий з іншим класом. Такими видами роботи можуть бути: розгляд сюжетних ілюстрацій і придумування зв'язної розповіді за їх зміс­том; заштриховування або розфарбовування контурних малюнків (у зошитах з письма на друкованій осно­ві); викладання звукових моделей слів за допомогою фішок під заданими предметними малюнками; викла­дання слів із букв розрізної азбуки; викладання слів із букв з наступним поділом їх на склади і визначенням наголосу; самостійне читання слів у колонках з виконан­ням різних завдань вибіркового характеру (наприклад, знайти слова з буквою п на початку, в середині і вкін­ці або знайти слова з буквою п, які складаються з двохскладів, тощо); повторне самостійне читання вже опра­цьованих разом з учителем текстів; напівголосне парне читання: один учень читає, другий стежить і контролює його, а потім навпаки; «друкування» слів за зразком або самостійно, за даними предметними малюнками; чи­тання додаткових текстів із дидактичних матеріалів; ро­бота з деформованим текстом (відтворення смислового порядку речень у них); виконання різноманітних слов-

«4


Структура і хід уроку

 

Трива­лість видів роботи 1 клас 3 клас
15 хв 10 хв 10 хв 10 хв 3 учителем. Виділен­ня кінцевих приголосних у словах (пень, лось, ка­рась); побудова звукової моделі слова карась; озна­йомлення з буквою ь, її роллю в українському письмі; читання таблиці складів і слів у колонках з буквою ь Самостійно. Розгля­дання ілюстрації до тек­сту. Викладання схем слів окунь, сіть (за варіанта­ми) ; взаємоперевірка ви­конаної роботи; викладан­ня проаналізованих слів із букв розрізної азбуки 3 учителем. Ознайом­лення з текстом «На став­ку». Коротка бесіда за йо­го змістом. Читання тек­сту окремими учнями по частинах. Підсумок уроку Відпочинок дітей. Вільні заняття в ігровому куточку Самостійно. Виконан­ня вправи 194: запис за зразком слова праця усполученні з іншими сло­вами; спостереження за його зміною в кожному реченні 3 учителем. Спосте­реження за змінною ча­стиною слова праця у ви­писаних словосполученнях. Виділення рамочкою змін­ної частини. Ознайомлен­ня з визначенням закін­чення. Колективне виконання вправи 195 на побудову речення із слів, поданих у початковій формі Самостійно. Виконан­ня вправи 196. Спостере­ження за роллю приймен­ників у реченні 3 учителем. Висновок про роль прийменників у реченні. Колективне вико­нання вправи 197. Визна­чення закінчення у фор­мах слова хліб. Підсу­мок уроку.Домашнє завдання. Вправа 198

никово-логічних вправ; добір і викладання («друкуван­ня») слів із заданим звуком (буквою); складання різно­манітних слів із заданими на дошці буквами тощо.

Під час самостійної роботи першокласників учитель знаходить можливість стежити за ними, короткими вка­зівками, порадами, зауваженнями спрямовувати їхню роботу, надавати індивідуальну допомогу найслабшим.


Велике значення в роботі з класами-комплектами в останній час відіграють технічні засоби навчання, зо­крема лінгафонне обладнання. У класі, обладнаному лінгафонним устаткуванням, учитель має можливість за­здалегідь записати на магнітну стрічку матеріал для учнів одного з класів, які сприймають його в навушни­ках і поетапно виконують відповідні завдання, розпо­рядження, а в цей час учитель працює з іншим класом.

Вище наведено орієнтовний план уроку в умовах одночасної роботи з учнями 1 і 3 класів.

Тема уроку: в 1 класі — «Ознайомлення з бук­вою «м'який знак»; у 3 класі: «Закінчення слова» (в обох класах опрацьовується новий матеріал).

Запитання і завдання

1. За якими напрямками здійснюється робота з розвитку мов­
лення на уроках навчання грамоти?

2. Перелічіть прийоми пояснення й уточнення лексичного зна­
чення слів.

3. Які словниково-логічиі вправи можуть виконувати першоклас­
ники на уроках навчання грамоти?

4. Назвіть різні види роботи над реченням і зв'язним мовленням
у букварний і післябукварний періоди.

5. Які основні завдання післябукварного періоду?

6. Розкрийте основні особливості побудови уроків навчання гра­
моти в умовах класу-комплекту.


Розділ III.

МЕТОДИКА ОПРАЦЮВАННЯ РОЗДІЛІВ«МОВА І МОВЛЕННЯ», «ТЕКСТ»

Формування уявлень Відповідно ДО вимог програми в

про мову і мовлення уЧНів початкових класів мають

формуватися деякі уявлення про

мову і мовлення: 1) мова є найважливішим засобом спілкування між людьми; 2) найважливішими одиниця­ми мови є звуки, слова, сполучення слів, речення, текст; кожназ них має своє призначення:із звуків утворюють­ся слова, із слів — словосполучення і речення, із ре­чень— зв'язні висловлювання; 3) мова пов'язана з мис­ленням (за допомогою речень висловлюються думки); 4) українська мова — мова українського народу, одна з мов народів Радянського Союзу; 5) українська мова близько споріднена з російською і білоруською мовами; 6) знання з мови застосовуються у практичному мовлен­ні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх; 7) є дві форми мовлення — усна й писемна; 8) усне мовлення має допоміжні засоби уви­разнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допо­міжними засобами спілкування є зорові умовні знаки і звукові сигнали.

Наведені відомості учні мають не заучувати, а за­своювати у процесі навчання. У результаті повинно ви­робитись свідоме ставлення до власних усних і писем­них висловлювань, прагнення уникати помилок, дотри­мання етики мовлення — невід'ємної частини культури спілкування. Робота над досягненням цієї мети почи­нається на спеціально відведених уроках і продовжує­ться при вивченні всіх тем і розділів програми, на за­няттях з розвитку зв'язного мовлення.

Навчальний матеріал на уроці не може бути просто викладений вчителем — таку розповідь дітям було б важко сприйняти. Основою роботи має стати підручник, головними методами — спостереження мовних явищ і бесіда, у проведенні якої слід постійно спиратися на


мовний досвід учнів, поступово збагачуючи його. Однак учитель повинен постійно спрямовувати бесіду, роз'ясню­вати наведене в підручнику, при потребі доповнювати но­вими фактами.

Уже в 2 класі учні дізнаються про суспільну при­роду мови — її створили люди для потреб спілкування в умовах спільною праці. За допомогою мови люди ви­ражають свої думки. Тому мова тісно пов'язана із мис­ленням.

Дітям слід розказати, що люди, пізнаючи навколиш­ній світ, явища дійсності, предмети, їх ознаки, дії, стали давати їм назви. Так з'явилися слова як своєрідне поз­начення явищ дійсності. Найменування певного предме­та, його ознаки чи дії — це своєрідні знаки тієї чи іншої мови, які допомагають відрізнити один предмет, ознаку, дію від інших. На кількох прикладах варто показати, що походження деяких слів можна пояснити: є слова, що наслідують звуки природи (в українській мові — свист, грім, шипіти, капати); є слова, утворені від інших слів: садівник доглядає сад, тракторист працює на трак­торі, водій водить машини. У тексті вправи є вислів: «Слово — то дивний витвір людини». «Чому дивний? — запитає вчитель.— Тільки спостереження над словом як найменуванням предметів, дій, явищ допоможе відпо­вісти на запитання. Ось надворі дощ. Прислухаємося. Що ми чуємо? Шумить. Чому вжито слово «шумить»? Бо ніби щось промовляє довге, протяжне ш—щ—ш. Крапля дощу капає, а в воді булькає. Чому з'явилися такі слова? Вони теж ніби відтворюють те, що людина чує. Тільки людина з її розумом, спостережливістю змогла підмітити і тонко відтворити у словах усе, що її оточує. Тільки людина володіє мовою».

У ході роботи доцільно підкреслити, що слів у мові дуже багато (при цьому показати словники), що слов­никовий запас мови весь час поповнюється. Недавно в нашу мову ввійшли слова зореліт, космонавт, місяцехід, якими були названі нові машини, нові професії. І нав­паки, багато слів ми перестали або перестаємо вживати (соха, постоли). На основі таких даних у дітей форму­ватиметься уявлення про розвиток мови у тісному зв'яз­ку з розвитком суспільства.

Важливо, щоб діти усвідомили, що у світі є багато мов, що кожен народ має свою мову. Одні й ті самі предмети, ознаки, дії в різних мовах мають різні назви


(наприклад, в українській мові — ранок, сорочка, олів­ці, в російській — утро, рубашка, карандаши).

У початкових класах дітям прищеплюється любов до рідного слова, до мови батьків, до рідного краю як час­тини Батьківщини. Діти дізнаються, що українська мо­ва є мовою українського народу. Близькою і такою ж рідною для українців стала і споріднена з українською російська мова як мова міжнаціонального спілкування. У споріднених мовах є багато однакових слів. Показати це можна на прикладах з української, російської і біло­руської мов: рука, великан, тканина (ткань, тканіна), ліс (лес), мука. При цьому необхідно звернути увагу ді­тей на те, що між братніми мовами є й відмінне, підкрес­лити, що не можна змішувати слова різних мов.

Показуючи, як люди користуються мовою, слід ціле­спрямовано вводити термін «мовлення», розуміючи його як процес спілкування за допомогою мови, здійснюва­ний мовцем. Для того щоб висловлювати свої думки і почуття, людина використовує слова, поєднує їх між со­бою, утворюючи речення, а поєднанням речень будує зв'язні висловлювання (текст).

Під час оволодіння грамотою учні дізнаються, що є дві форми мовлення — усна й писемна. У 2—3 класах засвоюють найважливіші ознаки усного і писемного мов­лення. Учитель роз'яснює, що усна форма мовлення при­значена для безпосереднього спілкування того, хто го­ворить, з тим, хто слухає. У процесі обміну думками співбесідники міняються ролями: той, хто говорить, стає случахем, і навпаки. Допомагає порозумітись і ситуація мовлення. При усному спілкуванні можна використати інтонацію, міміку, жести, повторити нечітко вимовлене слово, перебудувати фразу, уточнити іншими словами, якщо цього потребує співрозмовник. Отже, усна форма мовлення більш динамічна, легше піддається виправлен­ню і доповненню. Однак думка формується безпосеред­ньо у процесі мовлення, співбесідник не має багато ча­су на обдумування кожного слова, кожного речення. То­му в усному мовленні нерідко трапляються неточно вжи­ті слова, незавершені речення, небажані паузи.

Учні мають навчитися чітко вимовляти слова, виді­ляти більшою силою голосу ті частини речення, які є відповіддю на поставлене питання, тобто слова, які в даній ситуації мовлення є найвагомішими, найпотрібні-шими для висловлення думки.


Учитель повинен постійно стежити за тим, щоб учень, відповідаючи або звертаючись, не обривав речен­ня, а завершував їх, доводив до логічного і граматичного завершення, не повторював одних і тих самих (або зай­вих) слів, не підмінював їх надмірним жестикулюванням. Цього діти мають навчатися постійно: в діалогічному мовленні, при читанні текстів вправ, переказах прочита­ного тощо як на уроках, так і під час проведення поза-класних заходів, у позаурочний час.

Доброю формою стимулювання розвитку граматично правильного усного мовлення є взаєморецензування від­повідей. Треба, щоб не тільки вчитель не залишав поза увагою жодного невдалого слова, фрази, а й привчав ді­тей слухати висловлювання своїх однокласників, помі­чати і виправляти недоліки їх мовлення. Зразком для них має бути насамперед мова вчителя.

Практично учні мають засвоїти, що усній формі мов­лення властиві певний темп і сила звучання. Розказува­ти казку треба повільно, щоб дати слухачеві можливість самому подумати над ходом подій, стати ніби співучас­ником розв'язання складних фантастичних ситуацій. Щоб передати динаміку руху, поспішність, швидку змі­ну однієї події іншою, треба темп мовлення пришвидши­ти. Дуже швидким є темп мовлення при проговорюван­ні скоромовок. Застосовуються вони з певною дидактич­ною метою: навчитись вимовляти швидко звуки й слова, не втрачаючи виразності і чіткості. Зіставляючи повіль­ний і швидкий темп мовлення, учні усвідомлюють, що у щоденному звичайному спілкуванні використовується розмірений, середній темп мовлення, який дозволяє ви­словитись виразно і зрозуміло.

Учні мають учитись керувати силою голосу, знати, що від надмірного напруження голосові зв'язки можуть «захворіти» («пропадає» голос, людина говорить пошеп­ки або зовсім втрачає голос). Надмірно голосна розмо­ва негативно впливає і на слух. Підвищувати силу голо­су треба тоді, коли про щось термінове необхідно пові­домити на відстані, привернути увагу людей, закликати на допомогу, застерегти і т. п. (Пожежа! Стережись!). Якщо усним мовленням діти практично оволодівають ще у дошкільний період, то писемне мовлення формує­ться тільки в результаті навчання. Вимоги, які ставля­ться до писемного мовлення, діти усвідомлюють поступо­во. Ьже у 2—3 класах учні засвоюють, що писемна фор-


ма мовлення на відміну від усної не має допоміжних за­собів увиразнення. Усі відтінки змісту необхідно переда­вати словами. Тому вона складніша. Однак має й свої переваги: перш ніж що-небудь написати, можна поду­мати, вибрати найточніший, найкращий варіант, який буде цілком зрозумілим читачеві. Отже, писати треба завжди охайно, каліграфічно, грамотно, щоб легко бу­ло сприймати зміст написаного.

Учитель повинен бути наполегливим і послідовним у своїх вимогах, не допускати поблажливого ставлення до неохайно виконаної роботи. Учні теж мають навчитись самокритично оцінювати власну роботу і об'єктивно — роботу інших. Щоб навчити цього, варто практикувати виставку зошитів усіх учнів класу і дати можливість ді­тям самим порівнювати і оцінювати написане. Після ви­ставки провести відверте і доброзичливе обговорення.

На спеціально відведених уроках у кожному з почат­кових класів діти засвоюють найважливіші вимоги куль­тури мовлення й етики мовного спілкування: 1) вислов­лювання повинні бути правильними, точними, виразними. Для цього необхідно добирати потрібні для вира­ження думки слова, уміло будувати з них речення і по­в'язувати їх між собою; 2) слова потрібно правильно на­голошувати; 3) в усному мовленні не можна заміняти слова жестами, мімікою, вигуками; 4) щоб висловлений зміст сприймався іншими людьми, треба в усному мов­ленні виразно вимовляти слова, уміло користуватися ін­тонацією, а в писемному — розділовими знаками; 5) у спілкуванні з іншими людьми прийнято вживати слова ввічливості (під час зустрічі і прощання, для ви­раження запитання, просьби, подяки тощо); 6) слова ввічливості слід добирати в залежності від того, кому вони адресовані (товаришам, батькам, учителям, знайо­мим чи незнайомим людям); 7) у розмові треба вміти вислухати до кінця співбесідника, не перебиваючи його без потреби, а якщо є така необхідність, то попросити пробачення.

Матеріал для засвоєння цих відомостей представле­ний у вправах підручників, тут намічено також створю­вані або уявні ситуації, в яких відбувається спілкуван­ня. Однак опрацювання такого матеріалу не дасть ба­жаних результатів, якщо воно залишиться лише одним з епізодів навчального процесу. Питання культури мов­лення і етики спілкування треба тримати в полі зору по-


стійно — як на уроках, так і в позаурочний час, домага­ючись усвідомлення і виконання кожним учнем усіх на­званих вимог.

Хід уроку в 3 класі може бути таким:

Тема: Культура мовлення.

Мета: 1. Формувати уявлення про культуру мовлення і культу­ру спілкування. 2. Прищеплювати навички мовного етикету. 3. Вихо­вувати в учнів увагу до мовленого слова, повагу до людей і почуття власної гідності.

Зміст уроку

І. Актуалізація опорних знань про вимоги до усного мовлення. 1. Бесіда про усне мовлення:

а) Коли людина користується усним мовленням?

б) Яким повинно бути усне мовлення?

в) Чи можна сказати про кожного, хто говорить, що він во­
лодіє усним мовленням?

г) Що треба робити для того, щоб оволодіти усним мовленням?

д) Чим ще, крім слів і речень, людина користується під час усно­
го спілкування з іншими людьми?

Після короткої бесіди на основі здобутих знань на попередніх уроках учитель робить стислий висновок:

— У щоденному спілкуванні люди користуються усним мовлен­ням. Але не кожен, хто говорить, добре володіє усним мовленням. Усним мовленням добре володіє лише той, у кого є великий запас слів. А хто має великий запас слів? Хто багато читає, хто переказує прочитане іншим, хто відвідує театр і кіно та ін. Усним мовленням добре володіє той, хто вміє добирати найточніші, найпотрібніші для вираження думки слова, хто вміє правильно пов'язувати слова у ре­чення, хто вміє послідовно викладати думку. А хіба такі уміння при­ходять самі собою? Щоб уміти, треба вчитися, треба постійно пра­цювати і збагачувати своє мовлення.

II. Оголошення теми і мети уроку.

— Сьогодні ми продовжимо працювати над мовленням. З'ясує­
мо, що таке «культура мовлення» і «культура спілкування». Помір­
куємо над тим, чи кожна людина може оволодіти високою культу­
рою мовлення і високою культурою спілкування.

1. Формування уявлень про культуру мовлення і культуру спіл­кування, про мовний етикет, а) Бесіда про культуру.

— Діти, ви не раз чули слово «культура». А чи задумувались ви
над тим, що воно означає? Давайте поміркуємо над тим, яку людину
називають культурною, чим відрізняється культурна людина від не­
культурної, що треба для того, щоб стати культурним.

Учитель насамперед дає можливість учням висловити свої дум­ки, заохочує навідними питаннями. Підсумовуючи міркування учнів, можна сказати:

— Отже, культурна людина — це освічена, начитана, грамотна, добре вихована людина, яка з повагою ставиться до інших людей, завжди готова прийти на допомогу. Що ж свідчить про високу куль­туру людини? Висока культура її мовлення і культура поведінки. Що ж таке культура мовлення?


б) Робота над текстом підручника.
Що таке культура мовлення?

— Культура мовлення — це правильність, точність, виразність
мовлення. Пам'ятай: слова —це немовби одяг твоїх думок. Нехай же
слова твої будуть завжди гарними і ясними, а думки добрими і ро­
зумними.

Щоб гарно говорити, треба знати мову, якою спілкуєшся з ін­шими. Краще говорить і пише той, хто багато читає і вміє уважно слухати.

в) Бесіда на основі прочитаного:

— Що таке культура мовлення?

— Що треба для того, щоб гарно говорити? Хто говорить
краще?

г) Змагання «Правильніше, точніше, виразніше».
Учитель показує малюнок невідомої дітям пташки.

— Опишіть словами пташку.

Учитель порівнює висловлювання учнів, роз'яснює, хто з них до­бирав слова, які точніше характеризують зовнішній вигляд пташ­ки, хто правильніше називав усі ознаки пташки, не допускав помилок у побудові речень, виразніше говорив, вимовляв кожне слово.

У процесі роботи учні практично засвоюють поняття «правиль­ність», «точність», «виразність» мовлення.

д) Бесіда про культуру спілкування на основі малюнків, пода­
них у підручнику, власних спостережень і досвіду учнів.

— У кого з хлопчиків вища культура спілкування? З чого це
видно? (Один розповідає спокійно, його уважно слухають. Другий —
розмахує руками і, напевно, дуже кричить, бо привертає до себе
увагу перехожих і тих, що відпочивають.)

є) Робота над текстом вправи підручника.

— Прочитайте самостійно текст і поміркуйте над культурою
мовлення Петрика і Павлика.

Бесіда на основі прочитаного тексту.

— Чиє мовлення виразніше: Петрика чи Павлика?

— Що можна сказати про мовлення Петрика?

— Як можна допомогти Петрикові виправити його мовлення?
III. Домашнє завдання.

— Прочитайте ще раз текст і подумайте, які є недоліки у мов­
ленні Петрика, чи можна їх виправити.

Запитання і завдання

1. Які уявлення про мову і мовлення формуються в учнів і коли?

2. З якими формами мовлення ознайомлюються учні?

3. Які вимоги до усного і писемного мовлення мають засвоїти
учні?

4. Які уявлення про культуру мовлення й етику спілкування тре­
ба формувати в учнів?

5. Наведіть приклад ситуації, в якій учні могли б застосувати
свої знання про етику мовного спілкування.

6. Розробіть конспект уроку вивчення програмового матеріалу,
на якому розглядалися б і питання культури мовлення.


 




сучасній мовознавчій науці за-
гальновизнаною є думка, що ре-

альна одиниця спілкування — це

усне або письмове висловлювання — текст, який стано­вить найвищий рівень (ярус) мовної системи. Визна­чальні його ознаки — цілісність змісту, зв'язність ви­кладу, структурна організація, завершеність. Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Хай бу­де мир на всій планеті]), прислів'я (Як постелиш, так і виспишся), крилаті вислови (Краще менше, та краще). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки. Переважно ж текст буває значним за обсягом і складним за змістом, і тоді він «може членуватися на більші структурно-се­мантичні одиниці, ніж речення. Вони складаються з кіль­кох простих чи складних речень різної будови, об'єдна­них в одне смислове ціле» '. Такі одиниці називають над­фразними єдностями.

Частини тексту — речення і складні синтактичні ці­лі — пов'язуються між собою за допомогою засобів між-фразного зв'язку, найважливіші з яких: 1) особові зай­менники третьої особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення: 3 погодою щось дія­лось. Вонастала суха і вітряна; 2) синонімічні назви до вживаних у попередніх реченнях слів: Нерозумна пташка звила зовсім низько гніздоі тепер сиділа в ньо­му на яєчках. Кубельце їїбуло таке маленьке, що увесь хвостик трясогузки звисав над ним. Почувши кроки, пташина повернула голівку... (М. Стельмах); 3) єдність видових та часових форм дієслів-присудків у сполучу­ваних реченнях: На човнику й веслі від нас від'їхав тра­вень. Він прихопив ізсобою сині дощі, зелений шум та солов'їний спів, і в село, через тини, заглянуло літо (М. Стельмах); 4) обставинні слова, найчастіше із зна­ченням місця і часу: Прямо наднашою хатою проліта­ють лебеді- Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М. Стельмах).

У початкових класах предметом спостережень і лін­гвістичного аналізу є невеликі зв'язні тексти або їх час-

Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова.— К., 1984.— С. 247.


тини, що становлять закінчене висловлювання і можуть бути зразком для учнівського мовлення. Вони мають відзначатися чіткістю будови, єдністю теми або підтеми (по відношенню до більшого тексту, частиною якого во­ни є). Це розповіді з елементами опису чи роздуму, не­складні описи (зовнішності людини, тварини, природи, трудової діяльності тощо).

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення: текст — це зв'язне висловлювання; він має певну будо­ву, тобто складається із зачину, головної частини і кін­цівки; у тексті виражається певний зміст, що є його те­мою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв'яз­не висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповіс­ти про- щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, подати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов'язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння вис­ловленого, і їх треба вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!