Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Податкова система це – сукупність загальнодержавних та місцевих по­дат­ків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом порядку



Основними недоліками податкової політики в Україні останніми роками, що заважали ефективній роботі вітчизняних підприємств, були:

– надмірний податковий прес на вітчизняного товаровиробника;

- антистимулювальна дія податкових пільг;

– нестабільність податкового законодавства;

– перевага питомої ваги непрямих (непрямих) податків над прямими, що гальмує стимули для розвитку виробництва;

– складність процедури оподатковування.

Функції податків та їх класифікація

Оскільки податки мають ознаки фінансових відносин (перерозподіл коштів та формування фондів), можна розрізнити такі основні функції податків як категорії фінансів:

Фіскальна функціяє однією з головних функцій податків. її сутність полягає в забезпеченні фінансування та надходження грошових коштів до державного бюджету. За її допомогою відбувається формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в державному бюджеті та різних позадержавних фондах. У свою чергу, ця функція поділяється на дві підфункції: контрольну та розподільну.

Контрольна.Її сутність полягає в організації налагодження обліку кількості податків та розміру кожного з них. Виконання цієї функції передбачає не тільки здійснення контролю за отриманням податків, а й застосування різних штрафних санкцій до порушників.

Розподільна функціяв першу чергу пов'язана із стягненням податків та повнотою наповнення бюджету, який потім буде розподілений. При виконанні цієї функції держава повинна збирати постійні, стабільні податки.

Регулююча функція.Її сутність полягає в перерозподілі вартості валового національного продукту між державою та платниками податків. В межах виконання цієї функції виділяють два її напрямки: стимулюючий та стримуючий.

Стимулюючий напрям полягає в наданні пільг по податках або звільнення від їх сплати. Податкова пільга спрямована на зацікавленість виробника у виробництві продукції або наданні послуги на законних засадах.

Стримуючийнапрямок податків застосовується тоді, коли держава бажає захистити власного виробника Для цього встановлюються підвищенні митні тарифи, або застосовуються додаткові податки, або підвищуються вже діючі (наприклад, акцизний збір на горілчані та тютюнові вироби та ін.). В цілому це підвищує ціну на виріб і останній стає неконкурентоспроможним.

Соціальна функція.

В сучасних умовах розвитку економіки держави особливе значення відводиться третій функції податків — соціальній. Виконання цієї функції суттєво впливає на добробут громадян держави та справедливий розподіл коштів державного бюджету між усіма верствами населення.



Податкова система містить податки різних видів, які класифіку­ються за такими ознаками:

1. За формою оподатковування на:

– прямі податки (установлюються безпосередньо на дохід або майно). Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном. До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки. Такий принцип оподаткування більшість еко­номістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, Голландії, Данії, Люксембурзі, Канаді, Новій Зеландії, Швейцарії, Австрії, прямі податки становлять близько 40–90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень;

– непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є спо­живачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих по­датків є споживачі продукції і прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків традиційно належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, адже вони приховані у ціні товару, роботи, послуги. Тому платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі. Непрямі податки вико­ристовують близько 60 % країн, в т.ч. розвинутих.



Основний фактор, що визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, – це життєвий рівень переважної частини населення.

2. За ставками:

– прогресивні, тобто такі, що збільшуються в міру зростання об’єкта обкладання;

– регресивні, ті, що зменшуються у відсотковому відношенні в міру зростання об’єкта обкладання;

– нейтральні (або пропорційні), що діють в однаковому відсотку до об’єкта поза залежністю від його величини.

3. За рівнями стягнення:

а) державні (ставки податків встановлюються Верховною Радою України і є єдиними на всій території України);

б) місцеві (перелік місцевих податків установлений законодавством, ним же визначені й граничні розміри ставок, але місцеві органи влади можуть стягувати дані податки або відмовитися від їх стягнення, а ставки встановлювати на свій розсуд, але не більше встановлених законодавством).

4. Залежно від обєкта обкладання:

податки на доходи (об’єкт обкладання – отриманий дохід або прибуток, на­приклад, податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств);

податки на споживання (об’єкт обкладання – оборот з реалізації товарів, робіт, послуг, наприклад, податок на додану вартість, акцизний збір);

податки на майно (об’єкт обкладання – майно, наприклад, плата за землю).

Податкову систему регламентує:

1) Конституція України;

2) Податковий кодекс (далі по тексту ПКУ);

3) Митний кодекс України (далі МКУ) та інші закони з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України;

4) чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування.

5) нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання ПКУ та законів з питань митної справи; рішень органів місцевого самоврядування з пи­тань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими ПКУ.

 

Структура оподатковування в Україні регламентується ПКУ
від 2.12.2010 р.

До загальнодержавних податків та збори належать:

1) податок на прибуток підприємств;

2) податок на доходи фізичних осіб;

3) податок на додану вартість;

4) акцизний податок;

5) збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6) екологічний податок;

7) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістраль­ними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспорту­вання трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8) плата за користування надрами;

9) плата за землю;

10) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

11) збір за спеціальне використання води;

12) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

13) фіксований сільськогосподарський податок;

14) збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

15) мито;

16) збір у вигляді цільової надбавки до чинного тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когене­раційними установками;

17) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2) єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) збір за місця для паркування транспортних засобів;

3) туристичний збір.

 

Поняття та основні елементи податку:

Податок – обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку згідно з Податковим кодексом.

Збір (плата, внесок) – обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, зокрема внаслідок вчинення на користь таких осіб державними ор­ганами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими орга­нами та особами юридично значущих дій.

Платники податків – фізичні особи, юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають об’єкти оподат­кування або провадять діяльність, що є об’єктом оподаткування, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів.

Податкові агенти (особа, на яку покладається обовязок з обчислення, утримання та перераху­вання податку з доходів платника, від імені та за рахунок коштів платника податків) прирівнюються до платників податку, мають права та виконують обов’язки, встановлені для платників податків.

Обєктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з по­стачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим зако­нодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

База оподаткування – конкретні вартісні, фізичні або інші харак­теристики певного об’єкта оподаткування. База оподаткування – це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання. База оподаткування і порядок її визначення встановлюються для кожного податку окремо

Ставка податку – розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) вимірювання бази оподаткування. Ставки податку бувають абсо­лютні (специфічні) та відносні (адвалерні).

1. Абсолютна (специфічна) – ставка податку, згідно з якою розмір по­даткових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці вимірювання бази оподаткування.

2. Відносна (адвалорна) – ставка податку, згідно з якою розмір подат­кових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного вимірювання бази оподаткування.

Обчислюють суму податку множенням бази оподаткування на ставку податку із/без застосування відповідних коефіцієнтів.

Податковий період – установлений період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.

Податковим періодом може бути: календарний рік; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.

Строк сплати податку та збору – період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

За порушення законів з питань оподаткування в Україні засто­совуються такі види юридичної відповідальності:

1) фінансова (штрафні (фінансові) санкції (штрафи) або пені);

2) адміністративна;

3) кримінальна.

Податкова пільга – звільнення (повною мірою або частково) платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору за наявності законодавчо встановлених підстав:

а) податковим вирахуванням (знижкою), що зменшує базу оподаткування;

б) зменшенням податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановленням зниженої ставки податку та збору;

г) звільненням від сплати податку та збору.

 

Податкове законодавство України згідно з Податковим кодексом ґрунтується на таких принципах:

1) загальність оподаткування (кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Податковим кодексом та іншими законами податки та збори, платником яких вона є;

2) рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної належності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу);

3) невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4) презумпція правомірності рішень платника податку (якщо норма закону чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контрольних органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контрольного органа);

5) фіскальна достатність (встановлення податків та зборів з ураху­ванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями);

6) соціальна справедливість (установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків);

8) нейтральність оподаткування (установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків);

9) стабільність (зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки). Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюд­жетного року;

10) рівномірність та зручність сплати (установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів та зручності їх сплати платниками);

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів (визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку).

Основні з обовязків платника податків:

1) стати на облік у контролюючих органах;

2) вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;

3) подавати до контролюючих органів декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;

4) сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених законодавством;

5) подавати на письмову вимогу контролюючих органів документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування;

6) подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв’язку з отриманням податкових пільг та напрями їх використання;

7) виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи.

Тема 2


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!