Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу



Постанова Пленуму Верховного Суду України
№ 6 від 26 березня 1999 р.
(Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)


Вивчення практики застосування ст. 154-1 КПК показало, що органи розслідування та суди використовують зазначену норму неефективно і при цьому допускають чимало помилок. З метою роз’яснення питань, що виникають у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на те, що застава (ст. 154-1 КПК) має стати дієвим запобіжним заходом. З огляду на це суди на стадії досудового розслідування кримінальної справи, вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу чи продовження строків тримання під вартою, а також на стадіях попереднього і судового розгляду справи повинні за наявності відповідних підстав застосовувати заставу за клопотанням обвинуваченого (підсудного), його законного представника чи захисника, заставодавця, прокурора або за власною ініціативою.
(Абзац перший п. 1 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)

Перевіряючи згідно з п. 4 ч. 1 ст. 237 КПК при попередньому розгляді справи правильність обрання органами досудового слідства запобіжного заходу, суди у випадках, коли слідчий або прокурор відмовив у застосуванні застави, повинні з’ясовувати, чи відповідало це рішення вимогам закону, і якщо відмова була безпідставною, — вирішувати питання про зміну запобіжного заходу.
(Абзац другий п. 1 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)

Якщо в стадії розслідування справи до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді застави, суд під час попереднього розгляду справи має перевірити, чи відповідає прийняте рішення вимогам ст. 154-1 КПК. У разі, коли було допущено істотні порушення закону, суд повинен або усунути їх (наприклад, шляхом приведення розміру застави у відповідність із вимогами ст. 154-1 КПК), або змінити запобіжний захід на інший, повернувши предмет застави заставодавцю.
(Абзац третій п. 1 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)



2. За змістом ст. 154-1 КПК застосування чи незастосування застави повністю залежить від розсуду особи чи органу, в провадженні яких перебуває справа. Суд повинен вирішувати це питання (з наведенням відповідних мотивів) у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин, зазначених у ст. 150 КПК, і обирати цей запобіжний захід замість тримання під вартою лише тоді, коли є всі підстави вважати, що він може забезпечити належну поведінку підсудного та виконання ним процесуальних обов’язків, а також виконання вироку.
(Абзац перший п. 2 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)

Якщо на стадії досудового розслідування кримінальної справи під час розгляду подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою, а також на стадіях попереднього та судового розгляду справи суддя (суд) дійшов висновку, що належну процесуальну поведінку підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) чи виконання ним процесуальних обов’язків можливо забезпечити лише за умови обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді застави або тримання під вартою, він, визначивши розмір застави, повинен з’ясувати, чи бажає підозрюваний (обвинувачений, підсудний), щоб до нього було застосовано такий вид запобіжного заходу, і чи є у нього відповідні кошти чи інші матеріальні цінності. У разі потреби підозрюваному (обвинуваченому, підсудному) має бути надано можливість з’ясувати останнє питання у близьких йому осіб.



У випадку, коли для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням застави, потрібен певний час, суд вправі на підставі ч. 8 ст. 165-2 КПК продовжити строк затримання підозрюваного (обвинуваченого), щодо якого розглядається подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (за умови, що його було затримано у порядку, передбаченому ст. 106 КПК), до десяти, а за його клопотанням — до п’ятнадцяти діб. Якщо таке питання вирішується щодо особи, яка не затримувалася, суддя відповідно до ч. 8 ст. 165-2 КПК вправі відкласти розгляд подання на строк до десяти діб і вжити заходів до забезпечення на цей період її належної поведінки або своєю постановою затримати її на зазначений строк. Постанова судді, винесена в порядку, встановленому ч. 8 ст. 165-2 КПК, має бути мотивованою; в ній із додержанням вимог, передбачених ст. 154-1 КПК, повинно бути визначено розмір застави та зазначено, хто й на який рахунок має внести предмет останньої.

Відмовляючи в задоволенні подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту чи продовження строку тримання під вартою та обираючи заставу, суд повинен навести аргументи на користь того, що застава в даному випадку спроможна забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного (обвинуваченого) і виконання ним процесуальних обов’язків.
(Абзац другий п. 2 замінено трьома новими абзацами постановою від 6 червня 2003 р. № 5.
У зв’язку з цим абзац третій первісного тексту вважати абзацом п’ятим)

Застава замість тримання під вартою щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні тяжких насильницьких злочинів чи злочинів у складі організованих груп, а також щодо рецидивістів та осіб, які раніше намагались ухилитися від правосуддя, може застосовуватись лише у виняткових випадках.

3. Оскільки порядок ініціювання застосування застави, порядок узгодження її розміру та прийняття відповідних рішень законом не врегульовано, суд при розгляді та вирішенні цих питань повинен керуватися загальними нормами КПК, які регулюють порядок розгляду питань, що виникають під час перебування справи у провадженні суду першої інстанції, та порядок прийняття рішень.

Клопотання обвинуваченого, підсудного, його законного представника чи захисника, заставодавця, прокурора про застосування застави має бути розглянуто в порядку і в строки, передбачені КПК. Якщо підстав для задоволення клопотання немає, суд виносить мотивовану постанову чи ухвалу про відмову в цьому.

Задоволення клопотання залежно від конкретних обставин справи може здійснюватись однією чи декількома мотивованими постановами (ухвалами). Правомірними є, зокрема, постанови (ухвали) про визначення розміру застави, про обрання останньої як запобіжного заходу за умови внесення в певний строк її предмета, про звільнення особи з-під варти у зв’язку із внесенням раніше визначеної застави тощо. З метою забезпечення належної поведінки підсудного у постанові (ухвалі) має бути визначено вимоги до нього, які випливають із ч. 1 ст. 148 КПК, а також взяті ним на себе згідно з ч. 1 ст. 154-1 КПК зобов’язання.

Відповідно до ст. 84 КПК, яка встановлює обов’язковість ведення протоколу як основного способу фіксування факту проведення процесуальної дії, її змісту і результатів, прийняття застави повинно бути належним чином оформлено в окремому протоколі чи в протоколі судового засідання. До протоколу обов’язково повинні долучатися розписки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, заставодавця про роз’яснення їм змісту ч. 3 ст. 154-1 КПК, квитанція чи інший документ про внесення на депозит органу досудового розслідування або суду предмета застави та інші документи (зокрема, про вартість матеріальних цінностей, переданих як застава).
(Абзац четвертий п. 3 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)

Якщо застава вноситься не обвинуваченим чи підсудним, а іншою особою, в протоколі повинні чітко фіксуватися дані про неї — прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце проживання чи перебування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа, — її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані про особу її представника і документ, яким підтверджуються його повноваження. В останньому випадку до протоколу повинні долучатися документи про правомірність виділення підприємством, установою чи організацією відповідної суми для використання як застави. Суди не можуть приймати заставу від державних підприємств, установ і організацій.

4. Треба мати на увазі, що заставодавець несе лише майнову відповідальність за дії особи, за яку внесено заставу. Покладення на заставодавця інших обов’язків (наприклад, забезпечити належну поведінку підсудного) законом не передбачено, крім обов’язку забезпечити явку цієї особи до суду у випадку, передбаченому ч. 5 ст. 154-1 КПК.

5. Згідно зі ст. 154-1 КПК предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності — будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності і може бути відчужене ним.

Приймаючи як заставу майно, суд повинен визначитися з таких питань:
— чи є підозрюваний, обвинувачений, підсудний або заставодавець власником майна;
— яка вартість останнього;
— як забезпечити зберігання майна, переданого як застава;
— чи не виникнуть труднощі або цивільно-правові спори при вирішенні питання про його звернення в доход держави чи на користь цивільного позивача.

Майно повинно мати такі характеристики, таку якість і такий правовий статус, щоб виконання судового рішення про позбавлення права власності на нього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи заставодавця не було поєднане з будь-якими труднощами.

6. Як застава може передаватися лише майно, що перебуває у власності особи, яка вносить заставу. Якщо майно є спільною власністю декількох осіб, передати його як заставу вправі лише всі власники разом або ж один із них за згодою решти. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави за умови, що воно виділене і передається в натурі.

Якщо законом передбачено, що право власності на дане майно (квартири, будинки, автомобілі тощо) підтверджується у спеціальному порядку чи спеціальними документами, цей порядок має бути додержано, а відповідні документи — долучено до справи. Про прийняття такого майна як застави суд повинен повідомляти відповідні органи (нотаріальну контору, бюро технічної інвентаризації, органи обліку автотранспорту тощо).

7. Вартість матеріальних цінностей, які передаються під заставу, не повинна бути меншою від розміру останньої, встановленого постановою (ухвалою) суду про застосування цього запобіжного заходу. В разі необхідності до визначення вартості цінностей може залучатися спеціаліст чи експерт. Витрати по оцінюванню предмета застави покладаються на заставодавця.

8. Гроші або інші матеріальні цінності, які долучено до справи як речові докази або на які накладено арешт, не можуть бути предметом застави. На кошти чи предмети, передані під заставу підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути накладено арешт з метою забезпечення відшкодування шкоди або можливої конфіскації майна лише в разі зміни запобіжного заходу у вигляді застави на інший.

9. Визначаючи в кожному окремому випадку розмір застави, суди повинні виходити з положень, що містяться в ч. 2 ст. 154-1 КПК. Навіть за наявності якихось виняткових обставин він не може бути меншим за розмір, зазначений у законі. Згідно з ч. 2 ст. 154-1 КПК і ст. 12 КК розмір застави не може бути меншим: щодо особи, підозрюваної (обвинувачуваної) у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, — однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, щодо раніше судимої — п’ятисот, а щодо інших осіб — п’ятдесяти таких мінімумів.
(Абзац перший п. 9 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 червня 2003 р. № 5)

У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову про відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди, обгрунтованого достатніми доказами, — тобто такими, на які посилається цивільний позивач і які є в справі. Розмір цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, матеріальних вимог потерпілого, не пов’язаних із вчиненим щодо нього злочином, судових витрат тощо на розмір застави впливати не повинен.

При визначенні розміру застави суди мають враховувати конкретні обставини справи і дані про особу підсудного (зокрема, його сімейний та майновий стан).

10. Закон (ст. 154-1 КПК) не вимагає нотаріального посвідчення передачі предмета застави. Тому внесення як застави майна (у тому числі нерухомого або транспортних засобів) посвідчувати в нотаріальному порядку не потрібно.

11. За змістом ч. 5 ст. 154-1 КПК заставодавець, який до виникнення підстав для звернення застави в доход держави вирішив відмовитися від взятих на себе зобов’язань, звільняється від них із поверненням йому предмета застави тільки після того, як суд обере щодо підсудного новий запобіжний захід, а якщо ним буде взяття під варту, — лише після арешту підсудного на виконання відповідної постанови (ухвали) суду.

12. Згідно з ч. 6 ст. 154-1 КПК порушення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним взятих на себе зобов’язань тягне звернення застави в доход держави. Це питання може бути вирішено як у судовому засіданні при розгляді справи щодо підсудного (вироком, а до його постановлення — постановою чи ухвалою), так і в іншому судовому засіданні. У разі порушення підозрюваним, обвинуваченим, підсудним взятих на себе зобов’язань, що тягне звернення застави в доход держави, суд не вправі звернути її на виконання вироку в частині майнових стягнень.

13. Відповідно до ч. 7 ст. 154-1 КПК при постановленні вироку суд повинен прийняти рішення про повернення застави заставодавцю.

У випадках, коли заставу було внесено підсудним (підозрюваним, обвинуваченим), суд вправі звернути її на виконання вироку в частині майнових стягнень (у першу чергу на відшкодування заподіяної злочином шкоди). Якщо ж заставодавцями були інші особи (фізичні чи юридичні), звернення застави на виконання вироку в частині майнових стягнень можливе тільки за їх згодою.

Суд вправі зазначити у вироку, що запобіжний захід у вигляді застави зберігає свою дію до набрання вироком законної сили і що після цього застава повертається заставодавцю або звертається на виконання вироку в частині майнових стягнень.

Якщо з якихось причин питання про повернення застави заставодавцю чи про звернення її на виконання вироку в частині майнових стягнень вироком не вирішено, суд повинен зробити це в порядку, передбаченому статтями 409 і 411 КПК.

 


Просмотров 368

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2021 год. Все права принадлежат их авторам!