Главная Обратная связь Поможем написать вашу работу!

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Характеристика Східної цивілізації. 1 часть



На сході держава виникає значно раніше, наж в Європі, але це держава родового типу. Політична організація життя сусп-в сх. цивілізацій дістала в історії назву сх. деспотій, найбільш характерною ознакою яких було абсолютне переважання держави над сусп-вом. Важливою ознакою сх. деспотизму є політика примусу, і навіть терору. Осн. завданням примусу було не покарання злочинця, а нагнітання страху перед владою. Жодна особа не мала господарської свободи.

Першими зявляються великі міські цивілізації (міста-держави). Землеробство є головною галюззю. Створюється необхідність появи верстви нас-ння –меритократів- окремих осіб, які виділяються з середнього рівня людських спільнот завдяки своїм особливим якостям, мужності, здатності вести людей за собою задля досягнення суспільних цілей. Вони згодом стають східними деспотами – царями, князями, фараонами. Східне сусп-во мало складну ієрархічну соціальну структуру. Основним виробником були землероби. Над виробниками здіймалася піраміда державної бюрократії: збирачі податків, наглядачі, писарі, жерці. Завершував цю піраміду цар-деспот. Вищим і єдиним власником землі та доходів з неї вважався верховний правитель (цар). Доходи скарбниці визначаються як «рента-податок», тобто одночасно і рента(плата за землю), і податок(примусові вилучення у підданих держави на її користь).

Отже, госп-во сусп-в Сх. цивілізації базувалося на переважанні держ. власності на засоби вир-ва; індивідуальна власність була лише похідною від власності державної; всі поземельні відносини будувалися на основі виплат та зосередження у царській скарбниці ренти податку; суспільні відносини формувалися на основі станово-кастової системи та системи «суцільного рабства». Власне рабська праця не мала вел. виробн. значення, адже осн. безпосередніми виробниками виступали члени сільських громад. Такими були риси господ. системи сусп-в в Індії та Китаї.

Західна цивілізація

Західна (Європейська) цивілізація повязується із становленням античних держав – Давньої Греції та Риму.

Давня Греція

Сусп. життя античної Греції зосереджувалося у полісах – містах-державах. Господ. життя зосереджувалося в окремих родинах, в їх домашньому госп-ві. До такої родини входили іноді цілі родини, а також і раби. Господарською діяльністю займалися члени патріархальної родини.Найбільшу стійкість таке госп-во дістало у Спарті. Ксенофонт звеличував сільське госп-во. Соціальна структура Афін складалась із 3х верств: евпатріди (аристократи), геомори(землевласники); деміурги(ремісники). Реформи Солона встановлювали юрид. рівність громадян, незал. від їх маєткового стану.

Ек розквіт Афін припадає на першу пол. 5 ст. до н.е. і базується не на землеробстві, а на ремісничому виробництві та морській торгівлі.

Зростання товарного вир-ва та розвиток торгівлі зумовили появу у Греції різних видів кредиту.В Афінах держава мала видатки лише на утримання царя та пожертви богам. Але з появою грошей та зародка товарно-грошових відносин видатки держави різко збільшилися. Вона мала утримувати незабезпечені верстви нас-ння, влаштовувати свята, утримувати військо та флот, цілий ряд інших верств нас-ння. Джерелом доходів були мита на товари, що ввозилися, податки від нерухомості, різного роду конфіскації.

Розвиток Давнього Риму

Держава виникає у «царський період» (8 – 6 ст. до н.е.). 2 верстви: патриціїв ( нащадків тих родів, що заснували Рим, мали земельні володіння) та плебеїв (не мали прав на зем. власність, і не мали політичних прав).У Законах 12 таблиць запроваджується поділ римлян на вільних і рабів, патриціїв і плебеїв. Іде поступове руйнування натур. госп-ва елементами госп-ва товарного. Плебеї мають право на володіння лише мізерними ділянками землі у 2 югери. Розвиавається ремісниче вир-во, та зростання торгівлі.

В період між 2 ст до н.е. та 2 ст. н.е. розвивається товарне госп-во, руйнується натуральне.

Провінції-головні джерела доходів скарбниці Риму.

Виробництво хліба стає не вигідним, у маєтках переходять до вирощування садів та виноградників, а також до тваринництва.

Поширюється також і праця рабів. Наприкінці 1 тис. до н.е. відбувається криза держ. устрою, перехід від республіканського правління до монархічного у вигляді імперії

19. Дайте хар-ку основних проблем розвитку госп-ва Афін та спробам їх розв’язання в реформах Солона.

В Афінах існувала демократична форма правління, а влада вже з 8 ст. до н.е. належала аристократії.Найбільшим центром розвитку ремесла і торгівлі стають Афіни. Соціальна структура Афін складалась із 3х верств: евпатріди (аристократи), геомори(землевласники); деміурги(ремісники).

Найважливіше місце посідало землеволодіння. Концентрація землі в руках у верхівки розпочалася в доосьовий час, а з появою грошей виникли оренда землі та боргове рабство.

Реформи Солона вирішували питання привілейованого стану землевласників, закріпивши за ними права повного громадянства. Всі вони були поділені на 4 класи відповідно до доходу, який давала замля, що обчислювався не у грошовому виразі, а у натуральних продуктах. До четвертого класу фетів відносилися ті, хто не мав землі, а отже не мав і прав громадянства. З першого класу обирали архонтів, перші три класи надавали державі воїнів, доходами з їх землі покривалися державні видатки на ведення війни.До перших класів належали всі землевласники, незалежно від розмірів їх володінь.

Реформи Солона знищили боргову кабалу, боргове рабство було сказовано, а рабами могли бути лише іноземці, рабство одноплемінниківбуло заборонене. Були анульовані всі борги під заставу земель. Знищувалися боргові зобовязання не лише щодо приватних осіб, а й стосовно держави.

Солон бачив необхідність у зростанні ремесел та торгівлі в Афінах. Солон видає закон, за яким афінський громадянин може відмовити в утриманні своєму престарілому батькові, якщо той не подбав про навчання свого сина будь-якому ремеслу.Статус ремісників істотно підвищується.

Солон заборонив експорт усіх с.г. продуктів, окрім олії, якої виробляли значно більше за потреби сусп-ва. Це стимулювало керамічно вир-во, адже олію експортували у глиняних амфорах.

Монетарна реформа: в Афінах відмовилися від егінської монети на користь евбейської, цей перехід зрівняв ціни на афінському ринку із загальногрецькими та полегшив товарообіг Афін з іншими грецькими полісами.

Реформи Солона встановлювали юрид. рівність громадян, незал. від їх маєткового стану. Була надана можливість тим, хто не мав дітей, передати своє майно у спадок на свій розсуд.



Отже, реформи Солона заклали основи нового суспільно-економ. та політ. устрою в Афінах, відкрили шлях до посилення економ. та політ. могутності.


20. Охар-йте основні форми госп-в Давньої Греції та їх відображення в ек думці

Сусп. життя античної Греції зосереджувалося у полі­сах —- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. економічні зв'язки за умов панування на­турального госп-ва були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госп-ві. . На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Саме право на землеволодіння визначало участь у держав­ному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та за­ступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували та Інші кате­горії нас-ння, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняття­ми, які греки вважали негідними громадянина.Така патріархальна родина була самодостатньою і не потре­бувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж госп-ва. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних ро­динних потреб.Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного госп-ва. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в біль­шості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма прав­ління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії. Осно­ва цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважли­віше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних зем-левласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками ве­ликих власників.Право власності охоронялося законодавчо. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.

Палким прихильником економічного устрою давньої Спар­ти, законів Лікурга, був Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) -афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкіспого) госп-ва, базованого на праці рабів. Особливо звеличував вінсільське госп-во, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма. Водночас Ксено-фонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому госп-ві для задоволення власних потреб, коли воно поєдпується із землеробством. Визнавав він і важливість та корис­ність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метків.Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького сусп-ва, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна лю­дина має одержувати свою частку відповідно до власних здібнос­тей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке «здатне говорити» на відміну від робочої худоби. Отже, поділом праці Платон пояснює і соціальний поділ сусп-ва. Порушуючи питання торгівлі та товарно-грошових відносин, Платон був супротивником продажу товарів у кредит, гостро засуджував лихварство.У «Законах» Платон змалював ще один проект ідеальної дер­жави, економічна організація якої була більш реалістичною, ліп­ше відповідала тогочасній добі, передбачаючи запобігання над­мірній концентрації землі в руках власників через рівномірний її розподіл, допускаючи право володіння і користування (неповне право власності) для представників вищих станів, можливість пе­редачі землі у спадок тощо. Проте, як і раніше, він залишався за­хисником натурального аграрного госп-ва, що використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, за­суджував лихварство.Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля(384—322 до н.е.) — найвидатнішого мис­лителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ сусп-ва на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в держав­ному володінні, а друга — у приватному.Арістотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, іс­тинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповід­но до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Під економікою він розумів природну господарську діяльність, пов'язану з виробництвом продуктів (споживних вар­тостей). Вона включала землеробство, ремесло, а також дрібну торгівлю у межах, необхідних для задоволення потреб. З таких самих позицій він аналізує етапи еволюції форм торгівлі та грошового обігу, вклю­чаючи безпосередній обмін продукту на продукт і обмін за допо­могою грошей до сфери економіки, а велику торгівлю, метою якої, як і лихварства, є збільшення початкове авансованої суми грошей, — до хрематистики. Аналогічно тлумачить давньогрець­кий мислитель і функції грошей. Природними функціями грошей вважаються функції засобу обігу й міри вартості, а використання грошей як засобу нагромадження, збагачення належить уже до хрематистики. Незважаючи на певну обмеженість поглядів Аріс­тотеля, що пояснюється передовсім його натурально-господарсь­ким підходом до економічних питань, дослідження зародження й розвитку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу є безперечною заслугою цього вченого.


21. Дайте хар-ку розвитку госп-ва та економічної думки Китаю в осьовий час.

Осьовий час для Китаю пов'язуємо з іменами Конфуція, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV от. до Р.Х. Екон розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна сис­тема поділу на соц-ні верстви, які залежали від верховного властителя. Представники кожної з верств отримували матер блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання -все було різним, чітко регламентованим залежно від соц-го стану. Надходження до держ скарбниці у вигляді результа­тів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соц-их станів, що істотно гальмувало розви­ток товарно-грошових відносин. Конфуцій (551—-479 рр. до Р.Х.), зокрема у збірнику «Шицзии», що був ним відре­дагований. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій ви­сунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення сусп-ва, що, у свою чергу, веде до вдоскона­лення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, на­лагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове нас-ння до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освіче­ний правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства сусп-ва; що у народу буде добробут тоді, коли господар буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристо­кратії та не спадкових рабовласників. Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці іс­тотно підвищує рівень вир-ва, посилює сусп поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого вир-ва. Зростає спеціалізація та професіоналізм ремісників.У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію, що означало не лише політичне об'єднання. Перший імператор Цинь Ши-хуанді, або Цинь Шихуан (259—210 рр. до Р.Х.), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі зем­лі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії , чим досяг торжества в Китаї держ форми власності. Адміністр реформа дала йому можливість стати повно­владним володарем країни.Соціальною реформою стало запровадження «Табелю про ран­ги», за яким перші сім рангів могли мати простолюдини, а по­чинаючи з восьмого ранги надавали чиновникам за службу. Най­вищими були 19-—20 ранги.Напевно, можна вважати, що реформи ЦиньШихуаиа в осно­ві мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV—IIIст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Конфуція, висували проблему «якзробити державу багатою, а на­род задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не до­пускаючи збагачення торговців та лихварів. Вони також висту­пали за непорушність станового поділу сусп-ва, стверджу­ючи, що без Богом обраних «шанованих» та вищих станів краї­на не мала б доходів, а також, що так бути не може, щоб «усі були шановані», адже тоді не було б кому працювати.Серед за­ходів, спрямованих настабілізацію натурально-господвідносин, найважливішими вони вважали регулювання держа­вою цін на хліб, а також створення державних запасів хліба, ре­формування податкової системи .Ще одним реформатором цього періоду був Ван Май, який за­хопив трон у 9 р. після Р.Х. Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь— державні та селянські, за відсутності ве­ликої феодальної власності. Він також проголосив заборону раб­ства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне. На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Набіги кочівників погіршува­ли становище. Але була збережена життєспро-можність китай­ської цивілізації та її державність, продовжувала свій розвиток економіка.

22. Охар-йте давньоримські рабовласницькі господарські форми та окресліть їх суть за працями римських мислителів.

В Римській державі класичне (античне) рабство набуло завершених форм. З 2 ст. до н.е. рабська праця стає переважаючою, а єдиним джерелом поповнення рабів стають війни та работоргівля. Відбувається зубожіння вільних селян-землеробів.Їх дрібні зернові госп-ва не могли конкурувати із притоком дешевого зерна з провінцій, з великими рабовласницькими госп-вами.

Наприкінці 1 тис. до н.е. відбувається криза державного устрою, перехід від республіканського правління до монархічного у вигляді імперії. Ці процеси повязують з іменем Цезаря. У цей період відбуваються зміни у землеробстві. Головними галузями сільського госп-ва стають виноградарство та садівництво, фактично відбувається структурна перебудова, спеціалізаціяу напрямі вина та оливи.

Основною формою організації сільськогосп. вир-ва стає рабовласницька вілла(до 250 га), яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Такі господ. одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на продаж, але при цьому в госп-ві виробляли продукцію для власного споживання. Господарський устрій такої вілли представлений у праці Катона Старшого(234 – 149 рр. до н.е.) «Землеробство», де зразкове госп-во працює за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якомога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного госп-ва. Щодо рабів, Катон пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання(годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік). Слід не допускати, що б раб залишився без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати.

Інакше організовано виробництво у великих госп-вах (більше 250 га, іноді й більше 1000 га) – латифундіях-сальтусах, які набували поширення на пд. Апеннінського півострова , а також у Пн. Африці та Галлії. Такі госп-ва або зацмалися скотарством, або ж землі в них віддавалися в оренду вільним орендарям – колонам . Плата за землю мала натуральний характер, а господарі звільнювалися від витрат на придбаня рабів, їх утримання та організацію нагляду. Така система організації праці дістала назву колонату. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку рабів, ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методом примусу. Тому раба слід берегти, зацікавити у підвищенні прод. праці. Вже у Марка Теренція Варрона(116-27 рр. до н.е.) у трактаті «Про сільське госп-во» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність, адже раб краще працює, якщо господар щедріше наділяє його харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити. Пропонує використовувати також і найманих робітників.

Луцій Юній Колумелла (1 ст. до н.е.)у своїй праці « Про сільське госп-во» рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, більш рівномірно розподіляти рабів між різними видами робіт, використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення.

Найб. поширеним способом стимулювання рабів було надання їм пекуліїв, тобто госп-в, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власнику.


23. Охар-йте еволюцію поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосп. вир-ва Давнього Риму.

У праці Катона Старшого (234-149 рр. до н.е.) «Землеробство» представлене зразкове, на його погляд, госп-во, що функціонує за принципом: «Продавай якомога більше, купуй якумога менше», тобто поєднує риси натурального і товарного госп-ва. Основною формою сільськогосп. вир-ва стає рабовласницька вілла , яка складалася з декількох маєтків, де вирощували різні продукти. Такі господарські одиниці спеціалізувалися на вирощуванні якогось одного продукту, який орієнтувався на продаж, але при цьому в госп-ві виробляли продукцію для власного споживання. В цьому госп-ві вирощують оливи, виноград, зернові, утримують худобу. Катон пропонує до мінімуму скоротитивидатки на утрамання рабів. Слід не допускати, що б раб залишився без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати. Необхідно поблизу мати місто, море, річку або якісні шляхи, які б звязували маєток з містом – споживачем готової продукції вілли.

У Марка Теренція Варрона (116-27 рр. до н.е.) у трактаті «Про сільське госп-во» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати власність. Слід створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати. Раби краще працюють, якщо «господар щедріше наділяє їх харчами, не скупиться на одяг, дозволяє відпочити і дає деякі пільги, наприклад, дозволяє у маєтку випасати свою худобу». Пропонував також на великих сільськогосп. роботах використовувати наймаих робітників.

Луцій Юній Колумелла(1 ст. до н.е.) у своїй праці «Про сільське госп-во» зосередив досвід агрономів як римських, так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, повязаних із сільським госп-вом, в тому числі і рабів та підвищення продуктивності їх праці. Він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Головною метою ведення госп-ва є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то треба передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи працю останніх як більш продуктивну. Найбільш продуктивним способом стимулювання праці рабів стало надання їм спекуліїв, таких госп-в, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові.

24. Порівняйте риси господарської системи сусп-в Західної цивілізації доби середньовіччя на першому (V – XI ст.) та другому (XI – XV ст.) етапах.

У ранньому середньовіччі (V-Х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального госп-ва (період генези). ХІ-ХV ст. — період зрілості феодального госп-ва, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного дробництва.

Становлення середньовічного госп-ва яскраво простежується на прикладі Королівства франків.

У V-VІ ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади на сусідську, в якій переважало індивідуальне сімейне госп-во — основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади.

У VІІІ-ІХ ст. у Королівстві франків аграрні відносини пройшли складну еволюцію. Основою тогочасного війська, служба в якому була престижною, стали важкоозброені кінні воїни-рицарі. Воїнам-рицарям надавалися пожиттеві земельні наділи — бенефіції —за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові. Частину отриманих земель власники-бенефіціарії віддавали своїм васалам. Так склалося бенефіціальне—умовно-службове, тимчасове землеволодіння. Одночасно із зростанням великого землеволодіння селянство потрапляло у все більшу залежність від феодалів.

Феодальні відносини у Франції, як і в інших країнах Європи. досягли зрілості в ХІ-ХV ст. В ХІ-ІХ ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів — королівська, світська, церковна. Ієрархічна структура землеволодіння обмежувала права окремого феодала на землю. У ХІV-ХV ст. феодальні госп-ва все більше втягуються у товарно-грошові відносини.

Міста. Ремесла.

Відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург) розпочалося з XI століття. Основними причинами процесу урбанізації було загальне економічне піднесення, успіхи в сільськогосподарському виробництві та вивільненні частини нас-ння для занять ремеслом, зростаючі потреби людей у промислових виробах, розвиток торгівлі, обміну, товарно-грошових відносин. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню західноєвропейських міст сприяли хрестові походи.

Від інших людських поселень місто відрізнялося тим, що в ньому був торг (ринок). Значна частина міського нас-ння була зайнята у сільськогосподарському виробництві.

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських центрів) були власністю феодалів. Король, князі та інші вельможі судили, накладали і збирали податки, встановлювали митні збори. Феодали захищали місто та його жителів від нападів і грабежів.

В ХІ-ХІІ ст. міста Європи досягли значного економічного розвитку, зріс добробут їх жителів. Відтоді міщанство почало домагатися більших прав, що призвело до загострення протиріч між жителями міст і феодалами. В ХІ-ХІІІ ст. у країнах Західної Європи прокотилася хвиля революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утворювалися міста-комуни, або міста-держави, які мали повну свободу. Економічно розвинені міста Італії, Німеччини, Франції та Англії в ХІ-ХІІІ ст. досягли значного розквіту. Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширені галузі міського ремесла—текстильне виробництво, виплавка і обробка металів. Серед галузей текстильного вир-ва домінувало виготовлення сукна і грубих вовняних тканин.

Значного розвитку досягло виробництво зброї. Попит на метал зумовив прискорений розвиток металургії. Відбувся перехід від відкритих горнів до закритих печей. У XV ст. доменні печі мала більшість західноєвропейських країн. Великих успіхів досягла гірнича справа.

Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація — об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки — цехи. Цехова організація була економічно-раціональною в ХІІІ-ХV ст. У ХІV-ХV ст. у Європі виникла нова, вища форма вир-ва мануфактура. Зявляються організовані великі робітничі майстерні.


25.Дайте хар-ку основним формам феодального землеволодіння в Західній Європі та українських землях.

В Європі феодалізм формується починаючи з V—VI ст. Це була структура васалітету, тобто

король розподіляє землі між верхівкою, вони ж роздають свої землі наумовах сплати ренти або також несення воєнної служби особам, що стоять нижче і так далі. Землевласники-феодали мали на землю монопольне право. Форми землеволодіння що існували у Франкській державі, можна уявити за «Салічною правдою» яка є пам’яткою економічної думки середньовіччя. В ній розглядається формування землеволодіння, зокрема такої його форми, як аллод За Салічною правдою франкське нас-ння складається з вільних общинників, а основною формою землеволодіння також є общинна Особиста ж власність поширюється на будинок, город, проте не на ріллю Вже з другої половини VI ст. у Франкській державі аллод фіксується як особиста земельна власність Великим землевласником у державі франків була католицька церква. Саме на церковних землях увперше виникли умовні форми землеволодіння, які й стали основною ознакою феодальної системи госп-ва.Так, католицькі церковні установи передавали землю на умовах прекарію, тобто зобов’язання за користування землею нестипевні повинності. Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювало королівську владу і створювало прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. З часом (ІХ—Х ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лен), що також передбачала несення служби, але й земля,й посада передавалася у спадок. Селянин ставав утримувачем землі, отримував від феодала земельнийнаділ (вже згадуваний прекарій), За це користування (держання) він ніс певні повинностіна користь земельного власника. Основною формою таких повинностей булафеодальна рента, яка мала три основні форми: відробіткова (панщина) —найбільш архаїчна та найменш ефективна форма, що засновувалася на перероз-поділі живої праці й передбачала високий ступінь особистої залежності селянинавід власника землі; продуктова, заснована на перерозподілі натурального продукту; грошова (чинш) — найбільш прогресивна форма, що передбачала відносно слабку особисту залежність, заснована на перерозподілі доходу.

Зростання потреби у сільськогосподарській продукції зумовило й кардинальні зміни в системі землеробства. Дедалі більшого поширення набирає трипільна система, яка надовго, в деяких країнах до кінця ХІХ ст.,стала основою європейського землеробства.

Відносини власності на укр.землях формуються у Давній Русі. А от велика земельна власність формується починаючи з ІХ ст. Князі,відправляючи свої дружинників на збір данини, часто-густо закріплювали ті чи інші землі за ними «на прокорм». Князь міг нагородити своїх дружинників землею за службу Все це сприяє зростанню феодального землеволодіння, Великими власниками землі виступали князі і бояри. Головною формою госп-ва була вотчина — спадкова феодальна власність на землю, що визначалась як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею.Протягом ХІІІ—ХІV ст. землі Давньоруської держави переживають дуже важкі часи, пов’язані з татаро-монгольською навалою.


Просмотров 738

Эта страница нарушает авторские права



allrefrs.ru - 2022 год. Все права принадлежат их авторам!