Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Страхове забезпечення. Системи страхового забезпечення



Страхове забезпечення - система страхового відшкодування шкоди (завданої в результаті настання страхового випадку) життю і здоров'ю застрахованого у вигляді грошових сум, виплачуваних або компенсуються страховиком застрахованому (або особам, які мають на це право)

У страховій справі застосовують кілька систем страхування та франшизи.

У майновому страхуванні найбільш поширеною є система страхування за дійсною вартістю майна, що визначається як фактична на день підписання договору. За цією системою страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повне покриття збитків страхувальника страховиком.

Страхування за системою пропорційної відповідальностіпередбачає виплату страхового відшкодування, яке розраховується за формулою. Q = T х S/W, де Q - страхове відшкодування; S - показана вартість; W - вартісна оцінка об'єкта страхування; Т - фактична сума збитку.

Пропорційна система передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Міра повноти відповідальності страховика в покритті збитків застрахованого тим вища, чим менша різниця між вартісною оцінкою об'єкта страхування та страховою сумою. Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в розмірі збитків, але в межах страхової суми.Під "першим ризиком" у страховій справі розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми.У разі страхування за цією системою всі збитки в межах страхової суми (перший ризик) відшкодовуються повністю, а збитки, що перевищують страхову суму (другий ризик), страховиком не відшкодовуються зовсім.

Страхування за системою "дробової частини" передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показаною вартістю. За показаною вартістю страхувальникові, як правило, відшкодуються збитки від ризику у вигляді дробу або відсотка. Відповідальність страховика за цією системою обмежується розмірами дробу. Отже, страхова сума буде меншою від показаної вартості та її дробової частини. Страхове відшкодування дорівнюватиме збиткам у межах страхової суми.

Якщо показана вартість дорівнює дійсній вартості, то система страхування за дробовою частиною тотожна системі страхування за першим ризиком.Якщо показана вартість менша від дійсної вартості, то страхове відшкодування розраховується за формулою

Q = T х S/W,де Q - страхове відшкодування; S - показана вартість; W - вартісна оцінка об'єкта страхування; Т - фактична сума збитку.



Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування страховиком збитків за застрахований за цією системою об'єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду. Знос майна не враховується. Ця система забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника.

З метою підвищення відповідальності страхувальника за дбайливе ставлення до об'єктів страхування в страховій справі практикують розподіл відповідальності між страховиком та страхувальником у покритті збитків.

Особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшизу.

Франшиза - звільнення страховика від покриття збитків - передбачена підписаним страховим договором. Вона може бути встановлена у відсотках або в абсолютних розмірах стосовно страхової суми, вартісної оцінки об'єкта або розміру збитків.

Розрізняють умовну (інтегральну) та безумовну (ексцедентну) франшизи.

Умовна франшиза звільняє страховика від відповідальності за збитки, які не перевищують установленої франшизи, і зобов'язує його покривати збитки повністю, якщо розмір їх перевищує франшизу.Франшиза називається безумовною тому, що вона (безумовно, незалежно від умов) за будь-яких умов вилучається із зобов'язань страховика, і умовною, оскільки вилучається за умови, що збитки не перевищують встановленої величини франшизи.

 

 

12. Страхова сума: зміст і особливості визначення в майновому, особистому страхуванні, страхуванні відповідальності.

Страхова сума – це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страху­вання зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випад­ку; це сума грошових коштів, на яку фактично застраховано майно, життя, здоров’я, відповідальність.

▪ У майновому страхуванні вона є грошовим вираженням страхового забезпечення, при чому у добровільному страхуванні за бажанням страхувальника її можна встановити нижче страхового забезпечення.



▪ У добровільному особистому страхуванні ця сума визначається тільки за бажанням страхувальника при укладанні угоди. Її розмір залежить, як правило, від матеріальних можливостей страхувальника.

При стахувагні життя страхова сума не обмежується. При страхуванні пенсій, ренти страхова сума представляє собою ту суму, яку буде виплачувати страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після певного часу (віку). При обов’язковому страхуванні від нещасних випадків страхова сума встановлюється законодавчо. При добровільному медичному страхуванні страховою сумою є граничний рівень страхового забезпечення, який визначається згідно з переліком і вартістю медичних послуг.

В майновому страхуванні страхова сума має відповідати дійсній вартості майна. При страхуванні майна с/г підприємств страхова сума по страхуванню врожаїв становить 70% від їх вартості, тварини приймаються на страхування в сумі не вищій за балансову вартість. Страхова сума по страхуванню автотранспорту визначається на підставі документів, що підтверджують вартість авто. При страхуванні вантажу страхова сума повинна відповідати дійсній вартості.

Страхування відповідальностіті. Страховою сумою за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності визначено грошову суму, в межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату третій особі після настання страхового випадку. Страхова сума визначається Кабміном. За ін видами (добровільними) страхування відповідальності страхова сума встановлюється як ліміт покриття збитків страховою компанією.

 

17. Страховий збиток: зміст і особливості цього поняття в майновому, особистому страхуванні, в страхуванні відповідальності.

Страх. збиток – шкода, нанесена страхувальнику внаслідок страхового випадку. В особистому страхуванні страховий збиток – це витрати на поховання та витрати на лікування страхувальника (застрахованого). В майновому страхуванні – це, при повній загибелі майна, його дійсна вартість; при пошкодженні майна, це різниця між дійсною вартістю майна і вартістю майна, що залишилось (до страхового збитку також відносять витрати на рятування майна); при пошкодженні або загибелі врожаю с/г культур збиток обчислюють, як добуток різниці між вартістю фактично одержаного врожаю і середньою врожайність за останні 5 років з одного га на всю площу посіву; розмір збитку від загибелі тварин – добуток середньої страхової суми за одну голову тварини на кількість загиблих голів; при знищенні основних засобів в с/г розмір збитку визначають з огляду на повну балансову вартість і витрати на рятування за відкиданням вартості залишків. При страхуванні транспортних засобів страховий збиток – це витрати на транспортування пошкодженого засобу, на придбання запасних частин тощо. При страхуванні майна громадян збиток – це розмір дійсної вартості майна з урахуванням залишків (при повному знищенні майна), вартість ремонту (при пошкодженні). В страхуванні відповідальності страховий збиток - цешкода, заподіяна життю, здоров’ю або майну 3-ї особи, витрати за судовим позовом 3-ї особи.

 

13. Страхова сума, страховий тариф, страхова премія: сутність і взаємозв`язок цих понять.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має страхова сума — максимальна грошова сума, у межах якої страхова організація несе зобов’язання з виплати страхового збитку в разі настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об’єкта. Тоді майно вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового відшкодування є система (вид) страхового забезпечення. Характерною ознакою договорів страхування життя є обов’язкове збільшення розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним законодавством під час укладання договору страхування чи в разі його зміни.

Страховий внесок — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми чи об’єкта страхування. Страхові тарифи за обов’язковими видами страхування встановлюються в законах про обов’язкове страхування або постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого страхування, страхування майна та страхування відповідальності страховиком розраховуються актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір страхового тарифу визначається договором страхування за угодою сторін.

 

25. Класифікація страхування за статусом страхувальника і за статусом страховика.

Þ За статусом страхувальника виділяють:

• послуги, які обслуговують інтереси громадян,

• послуги, які обслуговують інтереси юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності).

Þ За статусом страховика виокремлюють:

комерційне страхування (ВАТ, ЗАТ, повні, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю та ін.),

взаємне (товариства вза­ємного страхування),

державне (дер­жавні страхові організації).

 

15. Страхова франшиза: види, призначення та особливості застосування.

У договір страхування можуть бути внесені різноманітні застереження й умови, що звуться клаузулами (лат. clausula – виключення). Одним із таких застережень є франшиза, що встановлюється для визначення оптимального розміру страхового зобов’язання з виплати у договорах страхування, котрі укладаються за іншими, ніж страхування життя, видами страхування.

Франшиза є частиною можливої шкоди, що може бути заподіяна майновим інтересам страхувальника, яка залишається на відповідальності самого страхувальника і не підлягає відшкодуванню страховиком. Через те, що розмір франшизи означає частину збитку, який не відшкодовується страховиком, її конкретне значення визначається в договорі страхування на підставі згоди сторін. Франшиза звичайно встановлюється в абсолютній величині або у відсотках від страхової суми, але в деяких випадках може встановлюватися в частках від страхової вартості об’єкта страхування або від розміру реально отриманого збитку. Спосіб завдання франшизи повинен бути зафіксований у договорі страхування.

Франшиза буває двох видів – умовна і безумовна. Умовна або інтегральна (невід’ємна) франшиза – умова звільнення страховика від відповідальності за збиток, що не перевищує розміру встановленої франшизи. Якщо збиток перевищує встановлену франшизу, то страховик зобов’язаний виплатити суму збитку повністю. Умовна франшиза може вноситися до договору страхування за допомогою запису “вільно від F відсотків за страховою сумою” (де F – величина відсотків від страхової суми). Безумовна, або ексцедентна (та, що віднімається) франшиза означає, що страховий збиток за будь-яких умов завжди відшкодовується за відрахуванням встановленого відсотка франшизи.

Безумовна франшиза може записуватися в договорі страхування таким чином: “вільно від перших F відсотків за страховою сумою” (де F – відсотки від страхової суми, що завжди відраховуються із суми певного страхового збитку, якщо розмір цього збитку перевищує розмір безумовної франшизи). Якщо розмір збитку менше безумовної франшизи, страхова виплата не здійснюється. Франшиза може встановлюватися окремо для частин об’єкту страхування, для кожного виду застрахованої шкоди, для кожного страхового випадку чи сукупно. Франшиза для одного об’єкта страхування визначається за кожним страховим випадком окремо без урахування попереднього значення завданої шкоди, тобто не акумулюється від одного страхового випадку до іншого і не може бути застрахована іншим страховиком (за виключенням деяких випадків страхування дуже дорогих об’єктів - наприклад, засобів повітряного транспорту).Якщо страхова шкода залежить від часу дії наслідків страхового випадку, то франшиза може визначатися у одиницях часу, впродовж яких здійснюється завдання такої шкоди. Крім того, франшиза зменшує вартість страховки, тому що встановлення франшизи можна представити еквівалентом зменшення страхової суми. А ця умова повинна передбачати пропорційне зменшення розміру страхової премії для того, щоб зберегти принцип еквівалентності зобов’язань страховика і страхувальника при незмінності розміру страхового тарифу (розмір останнього є об’єктивним кількісним показником страхового ризику і не залежить від того, чи домовилися страховик і страхувальник про застосування франшизи у договорі страхування, чи ні).Наявність франшизи скорочує кількість дрібних претензій, спрощуючи розрахунки страховика із страхувальником у випадку заподіяння дрібних збитків об’єкту страхування, підтримує стійкість страхових операцій шляхом економії коштів страхового фонду, а також підвищує відповідальність страхувальника за виконання умов договору страхування, що в цілому сприяє оптимізації виконання страхових зобов’язань.

 

16. Страхове поле; рівень охоплення страхового поля. Страховий портфель.

Страхові поля, страховий портфель, рівень охоплення страхового поля. Страхове поле (Insurance Coverage) - максимальна кількість об'єктів (наприклад, автомобілів, квартир або дачних будівель), яке може бути охоплено страхуванням у певному регіоні чи сфері діяльності. Правильне визначення страхового поля має велике значення для обгрунтованого встановлення планів розвитку окремих видів страхування, перспектив розвитку страхування в цілому. Охоплення страхового поля - це показник рівня розвитку страхування, який вираховується як відношення страхового портфеля до страхового полю, виражене у відсотках. За відсотком охоплення страхового поля встановлюється рівень розвитку даного виду страхування.Страховий портфель - сукупна відповідальність страховика або перестраховика за всіма діючими полісами. Фактичне число застрахованих об'єктів або число договорів страхування, документально підтверджених у справах страховика. Виділяють страховий портфель в цілому по страховій компанії і страховий портфель по галузі або виду страхування. Іншими словами, страхове поле - це найбільше число об'єктів, які можуть бути охоплені страхуванням; страховий портфель - це число застрахованих об'єктів (або договорів страхування), а охоплення страхового поля - показник рівня розвитку страхування.

 

 

19. Класифікація страхування, її значення. Класифікаційні ознаки та їх характеристика.

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес.

Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв’язків між цими поняттями (класами).

Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об’єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);

● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

 

21. Порівняльна характеристика підгалузей особистого страхування.

Основний принцип виділення підгалузей пов'язаний з накопиченням страхової суми. Так, страхування життя об'єднує довгострокові види особистого страхування, які пов'язані з накопиченням страхової суми протягом усього строку страхування. Тому їх ще називають накопичувальними видами. Страхові виплати мають становити повну страхову суму, яка виплачується при настанні таких подій: дожиття до закінчення строку дії договору страхування; смерть застрахованого в період дії договору страхування; досягнення застрахованим певного віку (пенсійного або визначеного договором страхування).

Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові види особистого страхування, за якими обсяг відповідальності передбачає виплату страхової суми або її частини в разі настання таких подій: смерті застрахованого; тимчасової втрати працездатності; встановлення інвалідності. Умовою настання відповідальності є те, щоб ці події були наслідком нещасного випадку.

Медичне страхування об'єднує види особистого страхування, основним призначенням яких є соціальний захист інтересів громадян у разі втрати здоров'я. Воно пов'язане з компенсацією витрат на оплату медичної допомоги (відвідування лікарів, придбання медикаментів, лікування у стаціонарі тощо).

Страхування від нещасних випадків та медичне страхування ще називають ризиковим. Особливістю їх є те, що страхові платежі не повертаються після закінчення дії договору страхування.

 

36. Необхідність і сутність ризик-менеджменту.

Ри́зик-ме́неджмент — це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію та тактику управління, направлені на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризик-менеджмент включає:

• систему управління;

• систему ідентифікації і вимірювання;

• систему супроводження (моніторингу та контролю).

Сучасна економічна наука представляє ризик як вірогідну подію, в результаті настання якої можуть відбутися позитивні, нейтральні або негативні наслідки. Якщо ризик припускає наявність як позитивних, так і негативних результатів, він відноситься до спекулятивних ризиків. Якщо ж наслідки негативні, або відсутні взагалі, такий ризик іменується чистим.

Мета ризик-менеджменту у сфері економіки - підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів за допомогою захисту від реалізації чистих ризиків.

Базовими методами ризик-менеджменту є відмова від ризиків, зниження, передача і ухвалення.

Ризик-інструментарій значно ширший. Він включає політичні, організаційні, правові, економічні, соціальні інструменти, причому ризик-менеджмент як система допускає можливість одночасного застосування декількох методів і інструментів ризик-управління.

Найбільш часто вживаним інструментом ризик-менеджменту є страхування. Страхування припускає передачу відповідальності за відшкодування передбачуваного збитку сторонній організації (страхової компанії). Прикладами інших інструментів можуть бути відмова від надмірно ризикової діяльності (метод відмови), профілактика або диверсифікація (метод зниження), аутсорсинг витратних ризикових функцій (метод передачі), формування резервів або запасів (метод ухвалення).

 

 

20.Класифікація страхування за об’єктами. Галузі страхування та їх характеристика.

Важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямовується страховий захист. Закон України «Про страхування» визначає, що об’єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

1) пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

2) пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Об’єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.

1)Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Їх існування пов’язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещаснихвипадків, медичне страхування, страхування життя.У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

2) Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

3) Третя (порівняно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров’ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Залежно від виду страхування страхову виплату страховик може здійснювати або на користь страхувальника, або на користь третьої особи, котру визнано постраждалою внаслідок певних дій або бездіяльності страхувальника. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

 

22.Порівняльна характеристика підгалузей особистого страхування.

Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Їх існування пов’язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещаснихвипадків, медичне страхування, страхування життя.У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

Страхування від нещасних випадків об’єднує короткострокові (як правило, до одного року) види особистого страхування. Обсяг відповідальності за видами, які входять до цієї підгалузі, передбачає виплату страхової суми або її частини в такому разі: а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров’я (встановлення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання відповідальності страховика — щоб перелічені події були наслідком нещасного випадку, передбаченого договором страхування. Під нещасним випадком розуміють раптову, короткочасну, непередбачувану та незалежну від волі страхувальника (застрахованої особи) подію, що може призвести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров’я застрахованої особи.Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад, підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахованим — лише фізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя і здоров’я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. При укладанні договору страхування життя і здоров’я іншої особи (наприклад, дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що уклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних випадків в Україні провадиться як у добровільній, так і в обов’язковій формі. Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, наприклад, індивідуальне страхування від нещасних випадків, колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств і організацій, страхування туристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия робота пов’язана з особливою небезпекою для життя і здоров’я, та інші такі види.

Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування. Медичне страхування як самостійна підгалузь особистого страхування об’єднує всі види страхування, пов’язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв’язку із захворюванням і необхідністю лікування.Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів медичного страхування належить, наприклад, безперервне страхування здоров’я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період.Прикладом короткострокових видів медичного страхування є страхування здоров’я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від’їжджають за кордон, страхування на період вагітності та пологів тощо.Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у вигляді оплати медичній установі вартості лікування застрахо­ваного (включаючи плату за перебування в стаціонарі, фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, страхувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхувальник і застрахований можуть поєднуватися в одній і тій самій особі.

Медичне страхування може здійснюватися як у добровільній, так і в обов’язковій формі.

Третя підгалузь особистого страхуваннястрахування життя. Ця підгалузь об’єднує довгострокові види особистого страхування, обсяг відповідальності за якими, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми в разі: а) смерті застрахованої особи в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); б) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування; в) досягнення застрахованою особою певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування; г) настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу тощо).

За вимогами вітчизняного страхового законодавства, договори страхування життя в Україні мають укладатися на строк не менше як три роки.

Страхування життя має ту особливість, що всі види страхування, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки в добровільній формі.

 

22. Страхування життя і загальне страхування: порівняльна характеристика.

Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша группа «Life assurance» — «страхування життя». Хоча не обов’язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як правило, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають для страхувальника яскраво виражений характер інвестиції.Безперечне і повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме і означає ту інвестиційну складову, якою вирізняються договори страхування життя і якої немає в інших договорах страхування.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Вони об’єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-життя», як правило, не вживається; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії — рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи для більшості видів загального страхування). страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибокий зміст.

 

23. Форми проведення страхування та їх особливості.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове.

Обов’язкове: 1)страхування спортсменів вищих категорій, 2)особисте страхування від нещасних на транспорті, 3)авіаційне страхування цивільної авіації, 4) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, 5) страхування засобів водного траспорту, 6) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподяана внаслідок ядерного інциденту, 7) страхування обєктів космічної діяльності, 8) інші види згідно ст. 7 ЗУ «Про страхування»

Добровільне: 1)страхування життя, 2) страхування від нещасних випадків, 3) медичне страхування (безперервне страхування здоровя), 4) страхування здоровя на випадок хвороби, 5) страхування залізничного транспорту, 6) страхування наземного транспорту(крім залізничного), 7) страхування вантажів та багажу, 8) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, 9) страхування інвестицій, 10) страхування фінансових рихиків тощо

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов’язковому страхуванні — інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Тому обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше — у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі.

 

35. Оцінка страховиком ризику і визначення доцільності його страхування.

Страховик, на відміну від поручителя, беручи на себе зобов'язання за ризиками, має змогу вирівняти їх перерозподілом між багатьма суб'єктами. Вирівнювання ризиків за допомогою страхового механізму має ту перевагу, що воно здійснюється не лише в часі, а й у просторі, тобто серед суб'єктів певного середовища. Проте вирівнювання можна застосувати лише щодо певної категорії ризиків. Це, як правило, чисті ризики, котрі відповідають розглянутим далі критеріям.

1. Критерій цілковитої випадковості. Це означає, що подія, яка є причиною збитків, має бути надзвичайною, а величина збитку — непередбачуваною.

2. Критерій однозначності. Вимога однозначності полягає в тому, що попри випадковість події між нею та кінцевим результатом (збитками) має утримуватися явний причинно-наслідковий зв'язок. Отже, завжди потрібна впевненість у тому, що обсяг коштів на покриття збитків при даній випадковій події відомий цілком точно.

3. Критерій оцінюваності у грошових одиницях. Оскільки страхування базується на формуванні фондів грошових коштів, то потреби, які виникають при обслуговуванні ризиків, повинні мати вартісну, грошову оцінку.

4. Критерій незалежності. Незалежність ризиків характеризується тим, що вони не повинні бути кимось спеціально викликаними, а також ризики не повинні легко кумулюватися, зазнаючи при цьому впливу інших ризиків.

5. Критерій величини. Найбільш страхувальними як із погляду обсягу збитків, так і імовірності їх настання є середні ризики.

Отже, згідно із завданнями, які виконуються у процесі менеджменту ризиками, такий менеджмент слід сприймати як процес вибору оптимальної, тобто економічно найбільш ефективної структури інструментів впливу на ризики та їх наслідки.

 

 

24. Класифікація страхування в Україні для цілей ліцензування (з урахуванням міжнародного досвіду).

Згідно з дирек­тивами ЄС країни-члени цієї організації викорис­товують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового стра­хування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)

Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

Клас II. Страхування до шлюбу і народження дитини.

Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя. Клас IV. Безперервне страхування здоров'я. Клас V. Тонтіни.

Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.

Загальні види страхування

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7 Страхування вантажів (товарів у дорозі).

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

Клас 14. Страхування кредитів.

Клас 15. Страхування поручительств (застави).

Клас 16. Страхування фінансових втрат.

Клас 17. Страхування судових витрат.

Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується стра­хова діяльність.

Згідно з вимогами внутрішнього законодавства Українивиділяють такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього во­дного транспорту та інших видів водного транс порту).

9. Страхування вантажів та багажу.

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12. Страхування відповідальності власників повітряного транспор­ту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, ІЗ).

15. Страхування кредитів.

16. Страхування інвестицій.

17. Страхування фінансових ризиків.

18. Страхування судових витрат.

19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5—10).

Саме цю класифікацію використовують для лі­цензування страхової діяльності.

 

26. Обов'язкове страхування в Україні: призначення і види (крім соціального страхування).

В обов'язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому. При обов’язковому страхуванні також необхідно укладати договір.

Серед видів обов'язкового страхування виділяють державне страхування, здійснювати яке має право лише Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”. Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Згідно з Законом України «Про страхування» до складу обов'язкового страхування віднесено:

• медичне страхування;

• державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

• державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

• державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

• державне особисте страхування працівників митних органів;

• державне особисте страхування працівників прокуратури;

• державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

• державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби України;

• державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

• державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

• особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

• державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

• державне страхування спортсменів вищих категорій;

• державне страхування працівників державної лісової охорони;

• страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

• страхування життя І здоров'я суддів;

• державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

• особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

• страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

• страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;

• страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

• страхування відповідальності повітряного перевізника І виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

• страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

• страхування авіаційних суден;

• обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;

• страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

 

 

27. Історичні передумови виникнення страхування. Первинні форми страхового захисту.

Страхування як економічне явище має глибоке коріння, що сягає в давнину тисячоліть. З давніх-давен у людей виникала потреба у відшкодуванні чи розподілі збитків серед широкого загалу. Особливо гостро ця проблема виявилась у торговців у зв'язку з тим, що їхня діяльність була особливо ризиковою, об'єктивно зумовлювалась природними та соціально-етнічними чинниками. Для відшкодування хоча б частини втрат від нещасного випадку чи розбійницького нападу учасники торгового каравану укладали разові угоди, якими передбачалася спільна відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його учасників. Це могли бути втрати товару, пов'язані з крадіжкою, знищенням чи псуванням його грабіжниками, або втрати, пов'язані з завданням шкоди, зникненням чи знищенням транспортного засобу (на морі - кораблі, на суші - в'ючні тварини). Конкретні приклади таких угод відображені в законах вавилонського царя Хаммурапі, тобто ще за дві тисячі років до нашої ери.

Потреба у страховому захисті стає особливо відчутною під час здійснення морської торгівлі. Небезпека мореплавства (стихія на морі, недосконалість навігаційної техніки, зіткнення кораблів, піратські набіги, екзотичні хвороби, епідемії) вимагала пошуку дієвих механізмів захисту. Тому вже у стародавньому світі укладались угоди між судовласниками і купцями, між піратами та купцями щодо розподілу доходів та втрат від торговельної діяльності1.

Розвиток торгівлі об'єктивно зумовлює необхідність, з одного боку, нагромадження певного обсягу капіталу, а з іншого - надійного захисту від можливих втрат. Потреба в значних коштах спонукала покупців звертатись за кредитом, для отримання якого необхідні були гарантії щодо його вчасного повернення. Отже, як той, хто надавав позику, так і той, хто її отримував, вимушені були страхувати свої капітали. Відкриття нових морських торгових шляхів та пожвавлення торговельних зв'язків між країнами вимагало з одного боку, великих коштів, а з іншого - було вкрай небезпечним (недостатній технічний рівень суднобудування, недосконала навігаційна техніка, невивчені морські шляхи, наявність піратів, корсарів, рейдерів). Усе це зумовило пошук нових форм нагромадження капіталів та їх дієвого захисту, компенсації можливих втрат за рахунок розпорошення збитків.

Особливості первинних форм страхового захисту полягають у тому, що:

по-перше, вони не передбачають попереднього нагромадження грошових засобів для відшкодування вірогідних збитків;

по-друге, вони зобов'язують відшкодовувати збитки спільно у порядку їх розподілу між певною спільнотою, збираючи грошові засоби після настання небезпеки та оцінки збитків, спричинених нею.

 

28. Основні етапи розвитку страхування та їх характеристика.

Результати аналізу історичних та літературних джерел свідчить, що у своєму розвитку страхування пройшло три етапи:

· 1 етап – античне страхування, яке виникло за 2 тисячоліття до н.е. в Древній Греції, Єгипті, Древньому Римі, Індії;

· II етап - середньовічне (гільдійсько-цехове) страхування ( Х - XIV ст.);

· III етап - страхування в эпоху капіталізму ( XIV ст. - до нашого часу).

Основними формами організації античного страхування були: взаємне страхування та страхування на основі регулярних платежів.

Таким чином, античне страхування проявлялося у таких формах:

· Взаємного страхування;

· Страхування на основі регулярних внесків;

· Появи застережень о невиплаті страхових сум членам колегій, спілок за яких то причин (несвоєчасна сплата страхових внесків, самогубства та інш.)

Середньовічне страхування набуло широкого розповсюдження в Англіі ( Х - XI ст.), Німеччинні ( XI - XII ст.), Даніі (XII ст.) в купецьких гільдіях та ремісничих цехах. Середньовічне страхування порівняно з античним відрізнялось, широким страховим забезпеченням. Перелік страхових випадків, які сформувалися в результаті конкретизаціі страхової взаємодопомоги, охоплював майже всі їх види, які властиві сучасному майновому та особовому страхуванню. Слід також відмітити, що у цей період формується поділ страхування на майнове та особисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Страхування в епоху капіталізму набувае комерційного характеру. Специфічною ознакого буржуазного страхування є його цілеспрямування на отримання прибутку. Страхування перетворюється в звичайне комерційне підприємство.

Періодизація буржуазного страхування грунтується на періодизації етапів розвитку капіталістичного способу виробництва.

· Перший етап ( XIV - XVII ст.) відповідає періоду первиного нагромадження капіталу;

· Другий (XVII - XIX ст.) - періоду вільного підприемництва;

· Третій (XX - XXI ст.) - періоду монополістичного капіталізму

В цілому на початку 60-х років XVIII ст. на Заході налічувалося близько 100 видів майнового та особистого страхування. Так в 1706 р. було створено перше товариство страхування життя.

В XIX ст. провідне місце займають страхові об'єднання типу картелю та концернів.

У третє тисячоліття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених i ефективних сфер діяльності.

Початок 90-х років в Україні ознаменувався значними політичними та економічними змінами. Позитивних змін зазнає і страхування — було скасовано державну монополію у цій сфері. Виникли нові страхові компанії, почав формуватися страховий ринок, який поступово стає невід'ємною складовою нового господарського механізму.

 

 

29. Розвиток страхування в стародавньому світі та в епоху Середньовіччя.

Ідея страхування виникла в Стародавньому Римі та Вавилоні. Окремі елементи страхування були відомі за тисячі років до нашої ери: в третьому тисячолітті до нашої ери на території теперішнього Іраку торгівцям видавали суми грошей у формі позики або створювалась «спільна каса» для захисту їхніх інтересів на випадок утрати вантажу під час перевезення. Закони вавилонського царя Хаммурапі (1792 – 1750 рр. до н.е.) вимагали укладення угоди між учасниками торговельного каравану про спільне покриття збитків у разі, наприклад, нападу на когось із них розбійників чи ще якоїсь іншої несподіваної пригоди. Така практика вдосконалювалася й поширювалася на інші землі. Так поступово формувалася свідомість про доцільність застосування страхування спочатку під час перевезення вантажів, а згодом і в інших сферах діяльності та життя людей.

Античне страхування відрізнялось замкненим розподілом збитку між учасниками об’єднання, основною формою страхування була страхова взаємодопомога, не існувало страхового фонду, була відсутня диференціація страхових випадків.

Страхування в Стародавньому Римі – з’являються професійні союзи та колегії, які надають допомогу по хворобі та каліцтву; стихійні лиха та нещасні випадки диференціювалися. Поширеним було взаємне страхування ритуальних витрат. Незаможні римляни накопичували потрібні гроші у професійних колегіях і спілках. Цільове використання коштів забезпечувалося правовими гарантіями. Лише особа, зазначена в заповіті, могла отримати належні кошти і витратити їх на ритуальні заходи, пов'язані з похоронами заповідача.

Страхування в Середньовіччі поступово поширювалося й на інші ризики. Воно здійснювалось через гільдії (братства) та цехи. Згодом гільдії почали спеціалізуватися за окремими професіями. Страхові внески вносяться щомісячно, створюється страховий. фонд, страхування поділилось на особисте та майнове..

 

34. Основні характеристики ризику, придатного для страхування.

Згідно з Законом України “Про страхування ”ризик – це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки імовірності і випадковості настання.

Крім таких характеристик як імовірність та випадковість ризик у страхуванні повинен характеризуватися також тим, що існує можливість його настання. Саме виходячи з цього, ризик включається в обсяг відповідальності страховика при страхуванні певного об’єкта.

Ризик з точки зору здатності людини впливати на нього повинен бути об’єктивним, тобто незалежним від волі людини.

З точки зору можливості вартісної оцінки ризик має бути матеріальним, тобто мати вартісну оцінку.

З точки зору широти охоплення за наслідками ризик має бути здебільшого специфічним, тобто таким, що в своїй більшості пов’язаний із причинами і наслідками людської діяльності, на відміну від фундаментальних ризиків, які виникають через непідвладні людям причини, а їх наслідки відчуваються великою кількість людей (н-д, землетруси).

З точки зору можливих наслідків ризик повинен бути чистим, тобто таким, що має тільки негативні наслідки, на відміну від спекулятивних ризиків, наслідком яких може стати виграш (н-д, лотерея).

Таким чином, страховий ризик повинен характеризуватися такими ознаками:

• об’єктивний

• матеріальний

• чистий

• можливий

• специфічний (не повинен носити катастрофічний характер)

• повинен підпорядковуватися закону великих чисел.

 

 

38. Специфіка ризиків у майновому страхуванні.

Економічне призначення майнового страхування полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення. Існують такі системи страхового забезпечення:

▪ Система пропорційного страхового забезпечення, за якої страхувальнику відшкодовується не вся сума збитку, а лише стільки відсотків, на скільки було застраховано майно.

▪ Система першого ризику, яка передбачає відшкодування збитку не більше страхової суми, встановленої за бажанням страхувальника в межах повної вартості майна.

Якщо майно застраховано у повній вартості, то зникає різниця між вказаними системами страхового забезпечення і відбувається повне відшкодування збитку.

В страховій практиці також застосовується третя система страхового забезпечення –

▪ Система граничного страхового забезпечення, за якої відшкодовується збиток, що визначається як різниця між заздалегідь визначеною межею (границею) та досягнутим (фактичним) рівнем доходу.

Майнове страхування поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб.

Перелік об'єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він включає будівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-монтажні та інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Види страхування:

– страхування залізничного транспорту;

– страхування наземного транспорту (крім залізничного транспорту);

– страхування повітряного транспорту;

– страхування вантажів та багажу;

– страхування кредитів;

– страхування інвестицій тощо.

Законодавством України передбачені лише два види обов'язкового страхування майна: страхування авіаційних суден і страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

 

39. Специфіка ризиків у особистому страхуванні.

Особисте страхування провадиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події.

Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов'язане з різною тривалістю договорів страхування і різним переліком подій, па випадок яких провадиться страхування. Підгалузями особистого страхування є:

• страхування від нещасних випадків,

• медичне страхування,

• страхування життя.

 

40. Специфіка ризиків у страхуванні відповідальності.

Економічне призначення страхування відповідальності полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також майнових Інтересів потерпілої третьої особи.

Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

Особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір.

Договором страхування відповідальності визначається лише гранична сума відшкодування – ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при скоєнні страхувальником шкоди третім особам.

 

30. Розвиток страхування в індустріальному суспільстві.

Сучасний стан розвитку страхового ринку в індустріально розвинутих країнах Заходу характеризується посиленням тенденції до монополізації та концентрації капіталу у страхуванні. Можна виділити чотири організаційні форми прояву цієї тенденції:

1. Горизонтальна інтеграція – зосередження у невеликої кількості значних страхових компаній все більшого обсягу страхових премій і страхових послуг.

2. Вертикальна інтеграція – проникнення страхових компаній до інших сфер, що пов’язані зі страхуванням (банківська, біржова діяльність).

3. Створення транснаціональних страхових компаній поки ще значно не поширилося у страхуванні, проте це явище існує і має тенденцію до розвитку.

4. Диверсифікація – розширення інвестиційної сфери діяльності на галузі, що прямо не пов’язані зі страхуванням. Таким чином невеликі страхові компанії намагаються вижити в умовах загострення конкуренції і набути додаткового і більш сталого джерела прибутків, які потрібні для покриття витрат із страхування, що зростають.

Для страхового ринку індустріально розвинутих країн Заходу притаманні такі основні типи диверсифікацій:

• страхові компанії стають частиною якогось концерну;

• страхові компанії починають володіти підприємствами, які зайняті в інших галузях матеріального виробництва, або вкладають капітал у ці галузі, скуповуючи акції цих підприємств;

• страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній сфері.

Нова роль страхових компаній полягає в тому, що вони виконують функції спеціалізованих кредитних інститутів – займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарської діяльності. Страхові компанії займають провідні після комерційних банків позиції за величиною активів і можливістю використання їх як кредитного капіталу. Характер ресурсів, що акумулюється страховиками, дозволяє використовувати їх для довгострокових виробничих капіталовкладень, наприклад, через ринок цінних паперів. Таких можливостей банки, що оперують коштами, які залучаються на більш короткий термін, не мають. Тому страхові компанії займають панівне положення на ринку вільного капіталу.

Приплив грошових коштів у вигляді страхових премій і прибутків від активних операцій, зазвичай, набагато перевищує суму щорічних виплат власникам полісів. Це дозволяє страховим компаніям з року в рік збільшувати інвестиції у високоприбуткові довгострокові цінні папери з фіксованими строками погашення, головним чином в облігації промислових корпорацій, державні облігації і закладні під нерухомість.

 

43. Призначення нетто-ставки і навантаження у страховому тарифі.

Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику (пожежі, повені, вибуху тощо) і є основною частиною страхового тарифу, що призначена для виплати страхового відшкодування та страхових сум і яка формує страхові резерви.

Навантаження призначене для відшкодування витрат страховика, пов'язаних з проведенням страхування (по-іншому їх називають витратами страхових компаній на ведення справи), а також для забезпечення одержання страховиком прибутку. Така структура страхового тарифу є характерною для тарифів зі всіх видів страхування.

 

31. Страхова справа в Росії до Жовтневої революції 1917 р. та в колишньому СРСР.

Найдавнішим способом страхового захисту було взаємне страхування. Починаючи з XIII ст. і до появи залізниці на теренах сучасної України велику роль у перевезенні вантажів на далекі відстані відігравало чумацтво. Якщо в дорозі у якогось чумака гинув віл чи ламався дерев’яний віз, то зусиллями всього гурту купували потерпілому потрібні засоби пересування. Перевозити гроші було безпечніше, коли вони були розосереджені по багатьох індивідуальних гаманцях. Це не заважало виконанню зобов’язань щодо відшкодування збитків.

З відміною кріпосного права активізується розвиток страхової справи, орієнтованої на село. Створюється система земського страхування. Воно провадилось органами місцевого самоврядування переважно в сільській місцевості. Страхові ризики полягали в знищенні або пошкодженні вогнем нерухомості та великої рогатої худоби, страхувалися також пенсії осіб, що перебували на державній службі. Земське страхування поділялося на обов’язкове, додаткове і добровільне.

У другій половині XIX ст. спектр страхових послуг уже був досить широким. Страхові товариства приймали на страхування будівлі, тварин, меблі, одежу, засоби транспорту, вантажі, певного розвитку набуло страхування життя.

Досить поширеним було й самострахування. У 1857 році було створене Російське товариство пароплавства і торгівлі (РТПіТ). Було передбачено, що при розподілі прибутку з нього завжди має виділятися сума, необхідна для поповнення страхового капіталу до визначеної величини. Цей фонд застосовувався при страхуванні суден.

Особисте страхування виникло в 30-х роках XIX сторіччя. Протягом тривалого часу страхування життя було монополією Російського товариства застрахованих капіталів і доходів.

У 1906 році був прийнятий закон про проведення страхування життя державними ощадними касами. За умовами страхування договори укладалися без попереднього лікарського огляду на суми, не нижчі за 25 руб. Проте виплата страхової суми в разі настання страхового випадку відстрочувалася на 5 – 7 років.

У 1894 році був установлений державний нагляд за діяльністю акціонерних страхових товариств. Він здійснювався Міністерством внутрішніх справ. Інспектори міністерства утримувалися на кошти від спе­ціальних внесків страхових організацій.

Для відкриття філії в Росії іноземному страховику належало попередньо внести до державної скарбниці грошову заставу в розмірі 500 тис. руб. і резервувати 30% надходжень страхових платежів на рахунках Державного банку.

Отже, у дореволюційній Росії існували майже всі відомі на ті часи види страхування та форми страховиків. Провідна роль належала акціонерним товариствам. На них 1913 року припадало 63 % застрахованого майна, 15 % належало земським і 8% – міським взаємним страховим товариствам. Решта страховиків охоплювали 14 % зобов’язань з цього виду страхування.

 

32. Еволюція страхування в сучасній Україні.

Нестійкість соціально-економічного становища в Україні, робить проблему розвитку сфери страхових послуг ще актуальнішою. Усунення монополії держави при вирішенні питань страхової справи і поява недержавних страхових компаній створили необхідну базу для організації ринкових відносин у страховій діяльності й передумови формування страхового ринку України.

Процес становлення та розвитку страхових компаній в Україні можна поділити на певні етапи. У перші роки свого існування цей бізнес зазвичай є планово збитковим. Слід відзначити, що в перші роки існування компанії програми страхування життя та комісійні займають найбільшу частку в її витратах. У цей період внески, які отримала страхова компанія, не приносять доходів. Фактично в плюси компанія виходить десь із третього, четвертого, п'ятого і навіть шостого року свого функціонування - залежно від того, які вона продає програми і який має рівень агентського забезпечення .

Сучасний стан страхування життя в Україні дослідим завдяки показникам, а саме страхові премії, страхові виплати, кількість застрахованих осіб та кількість договорів страхування. Взагалі на території України на 30.03.2010 року зареєстровано 70 страхових компаній зі страхування життя. Даний аналіз проводиться на основі рейтингу компаній страхування життя. Отже, лідерами серед компаній по страхуванню життя за 2 півріччя 2012 року за розміром страхових премій (характеризує розмір коштів отриманих страховиком за договором страхування і перестрахування) являються «АЛІКО Україна, «ТАС» сума платежів в якої хоча і зменшились відносно 2011. Ще одним із лідерів являється «ПЗУ страхування життя». Страхування життя є одними з пріоритетних напрямів розвитку страхового ринку, адже його подальший ефективний розвиток сприятиме підвищенню ролі приватного сектору у виконанні соціальних програм та зменшенню видатків державного бюджету. Підґрунтям цього повинні стати наступні кроки по вдосконаленню страхування життя в Україні:

- підготовка нової редакції Закону України «Про страхування», яка б дозволила більш досконало врегулювати відносини у сфері страхування життя, спрямовані на посилення страхового захисту і інтересів громадян;

- створення умов для рівноправної участі страхових компаній в системі недержавного пенсійного забезпечення.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!