Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Кругооборот і оборот капіталу підприємства



Оборот капталу – кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.

Його найважливішою частиною є робочий період, тобто

є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.

На відміну від часу виробництва час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.

 

22. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа, межі коливання.

Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємтсві з обігу основного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.

Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.

Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:

1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю, і він надає лише право на його користування.



2) Той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.

3) Позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.

Коливання – висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.

 

 

23 Капітал у сфері торгівлі.

У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвитку ринку. Також концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.

 

24. Характер взаємозв’язку капіталу і найманої праці.

Капітал і праця пов’язані трудовими відносинами. Трудові відносини – комплекс взаємовідносин між найманим працівником і работодавцем, пов’яз. з найманням, використанням, відтворенням робочої сили. Включає в себе:

1.Колективні та індивідуальні переговори. 2. Укладання договорів та угод. 3. Визначення умов і розмірів оплати праці. 4. Вирішення трудових конфліктів. 5. Участь найманих працівників в управлінні вир-вом.



Основними суб’єктами труд відносин є: наймані працівники (особи, що уклали трудовий договір), роботодавці (фіз. Та юр. Особи, які є власниками заснованого вир-ва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні послуги праці).

Труд відносини функц на основі таких принципів: принцип законодавчого забезпечення, партнерства, загальності, адресності, інтегрованості.

 

25 Земельна рента та її форми: оренда землі, ціна землі.

Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землеволодарь, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г виробництва.

Земельна рента виражає відношення привласнення додаткового продукту власником землі у формі арендної плати за право користування землею.

Форми земельної ренти:

- диференціальна земельна рента – разність між суспільною ціною виробництва с/г продукції на гірших участках землі та індивідуальною ціною її виробництва на кращих та середніх участках;

- диференціальна рента по плодючості;

- диференціальна рента по місцезнаходженню;

- диференціальна рента по ефективності на додаткові вкладення факторів виробництва.

Абсолютна земельна рента – це надлишок вартості с/г продукції над ціною її виробництва.

У формуванні ціни землі головну роль відіграє рента та банківський відсоток. Ціна землі рівна такій сумі грошей, яка будучи покладена в банк, принесе доход рівний ренті. Такий доход є капіталізованою рентою. Отже, ціна землі – це капіталізована рента.

Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендна плата за землю містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу.

26. Роль держави в кругообігу продукту Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виобництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов”язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – зглажувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайенятості, здійснювати регулюючі йункції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо.

Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої побочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.

Отже, держава є повноправним суб”єктом економічних відносин.

27. суспільний продукт та його форми. Методи обчислення суспільного продукту.

Суспільний продукт – це результат суспільного виробничого процесу, який слугує для задоволення побажань та потреб суспільства. Може бути як матеріального, так і не матеріального виду. Суспільний продукт являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях вир-ва за певний проміжок часу (за рік).

За своєю натурально-речовою структурою сусп. продукт поділяється на засоби вир-ва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення - це частина сусп. продукту, яка йде на відновлення зношених засобів вир-ва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці. Фонд споживання - це частка сусп. продукту, яка йде на задоволення матер. та духовних потреб людей. За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина нац. доходу йде на особисте споживання, а інша на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів вир-ва, на розвиток технологічного способу вир-ва. У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах вир-ва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт - v, а додатковий - m, то за своєю вартісною будовою сусп. продукт (W) визначається за формулою: W=c+v+m.

 

 

28 Суть і види економічного відтворення: просте та розширене.

Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відьворення певних економічних виробничих відносин між людьми.

Просте відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту.

Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.

 

 

29. Національне багатство та його структура.

Національне багатство складається з двої частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої – духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів НТП – посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів. В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров”я. Постійно прискорюється залучення в господарське використання природних багатств.

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатсво включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід; освітній, культурний та морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей.

 

 

30. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.Теорія розподілу була започаткована Д.Рікардо. Він вважав, що визначення доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через призму розподілу НД. Об’єктами розподілу можуть бути: ресурси, капітал, прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний потенціал. З т з об’єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів, розподіл доходів. Суб’єкти розподілу: фіз особа або домогосподарство, фірма або підприємство, держава. Розподіл у відтворенні виконує трояку роль: є умовою вир-ва, виступає результатом вир-ва, визначає характер і кількісний рівень споживання. Кларк стверджу, що розподіл НД регулюється сусп. законом згідно якого кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів вир-ва впливає 3 групи чинників: закони, що регулюють розвиток продуктивних сил; 2.Економічні закони функціонування ринку. 3. Економічна роль держави. Існують така принципи розподілу доходів: зрівняльний, ринковий, за накопиченим майном і за прівелеями.

 

31 Продуктивність праці та економічне зростання.

Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнуть всі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального. Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.

Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва

Продуктивність праці та екномічне зростання є двома нерозривними та взаємопов”язаними категоріями та поняттями. Адже, всі прагнуть економічного піднесення та зростання, до збільшення обсягів виробництва. А збільшення обсягів виробництва, в свою чергу, вимагає збільшення продуктивності праці, а збільшення продуктивності праці веде до збільшення обсягів виробництва та економічного зростання.

 

 

32. Теорії циклів: дискусійні проблеми.

Природа, як і успільство розвиваються циклічно. Циклічність спостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічне життя, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовий лаг між двума черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.

Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішня структура циклів мають різні тлумачення. Так:

Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.

Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі.

Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття іноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль – кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!