Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Суть грошей та функції грошей: альтернативні теорії грошей



Гроші – це є товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником. Функції: 1. Засіб обігу. 2. Міра вартості. 3. Засіб заощадження. Харріс: 1. Засіб обігу. 2. Лічильна одиниця. 3. Засіб збереження вартості. Маркс: 1. Міра вартості. 2. Засіб обігу. 3. Засіб нагромадження. 4. Засіб платежу. 5. світові гроші.

Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції. Стосовно сутності грошей економічній теорії можна поділити за рядом напрямів.

Металістична теорія грошей ( набула розвитку ще на зорі капіталізму у 16-17 ст.) отожнює їх з благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші. Основна ідея номіналістиної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, ціність якого визначається державою ( або назвою) і не залежить від металевої субстанції. Кількісна теорія грошей (заснована у 17 ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу. Відповідно до марксиської концепції гроші – є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального іквіваленту. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Гроші є суспільною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупиному, щоденному, стихійноринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.

 

12. Грошовий обіг та його закони.

Грошовий обіг є складовою частиною платіжного обігу. Грошовий обіг, що включає обіг готівки є складовою частиною грошового обігу.

Рух грошової одиниці в безготівковому обігу відбивається у виді записів по рахунках у банку. У подібній ситуації рух готівки заміщається кредитними операціями, виконуваними при участі банку, по рахунках учасників відповідних операцій. Поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме – до готівково-грошового обігу.

Під грошово-платіжним обігом розуміється частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу незалежно від того, безготівковий це чи обіг наявний.

Емісія грошей - випуск у звертання грошових знаків у всіх формах. Емісійними органами є центральні банки, здійснюючі випуск банкнот, і казначейства, що емітують казначейські квитки і розмінна монета. Важливу роль грає також депозитно-чекова емісія грошей, що складає в збільшенні депозитів (внесків) на рахунках клієнтів банків, яке веде до зростання кількості чеків, що обслуговують безготівковий платіжний оборот. Ріст депозитів відбувається в зв'язку зі збільшенням залишків внесків на рахунках клієнтів у результаті одержання ними кредитів. Цей залишок клієнти можуть використовувати для оплати наявними, виписки чеків і здійснення інших платіжних операцій. Унаслідок цього відбувається збільшення грошової маси в звертанні, що вважається однієї з причин інфляції. З виникненням паперово-грошового і кредитного звертання саморегулювання грошової емісії стає неможливим. Збільшення грошової маси в звертанні необхідно, якщо ростуть обсяги виробництва і реалізації товарів і послуг. Якщо ж пропозиція грошей перевищує попит на них, то це приводить до росту цін, тобто до інфляції.



Цей аспект грошового обігу – контроль за інфляційними процесами – і визначає актуальність даної роботи.

Переміняючи форму вартості (Т-Д, Д-Т), гроші знаходяться в постійному русі між трьома суб'єктами: фізичною особою, що хазяюють суб'єктами й органами державної влади. Рух грошей при виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє собою грошовий обіг.

Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових ринків дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, у тому числі кругообіг капіталу, звертання товару і надання послуг, рух позичкового капіталу і доходів різних соціальних груп.



Грошовий обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівковий.

Готівково-грошове звертання – рух готівки в сфері звертання і виконання ними двох функцій (засобу платежу і засобу звертання). Готівка використовуються: для кругообігу товарів і послуг; для розрахунків не зв'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, посібників, пенсій і т.д.

Готівково-грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період між населенням і юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.

Готівково-грошове звертання здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює ЦБ. Він випускає готівку в звертання і вилучає їх, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.

Безготівкове звертання – рух вартості без участі готівки: переміщення коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог.

Безготівкове звертання здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток і інших кредитних інструментів.

Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між: підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, мають рахунок в кредитних установах; юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту; юридичними особами і населенням по виплатах зарплати, доходів по цінних паперах; фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і ін. обов'язкових платежів.

Залежної від специфічної структури грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.

При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних обігу (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:

КГ=СЦ-К+ПЛ-ВП :О

де СЦ — сума товарних цін;

К — сума цін товарів, проданих у кредит;

ПЛ — сума платежів за борговими зобов'язаннями;

ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів;

О — швидкість оборотів грошової одиниці.

Основними елементамигрошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обо­роту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що пе­ребуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей зале­жить від швидкості обігу.

При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходи­лася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регуля­тора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу на­громадження.

В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні грошів що підпорядковуютьсязакону обігу паперових грошейСуть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормаль­ного функціонування товарообігу.

12 Грошовий обіг та його закони.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу.

Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

13.Ринок: суть, функції, суб’єкти та об’єкти.

Ринок - економічна категорія, яка протягом 300 років є центральною в економічній науці. У міру розвитку самого ринку як економічної форми суспільства уточнюються та наповнюються новим змістом також теоретичні його трактування та формулювання. Різноманітні теорії і концепції, якими оперує економічна теорія сьогодні, акцентують увагу на окремих сторонах тлумачення ринку. В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії "ринок", що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Але тлумачення цього поняття слід розмежовувати на різних рівнях. З погляду буденної свідомості, ринок - це базар(тобто місце, де можна придбати товар, тобто де зустрічаються покупець і продавець). Ек наука ж розглядає ринок ширше та більш професійніше. А саме, ринок - це поєднання попиту і пропозиції, або місце де відбувається купівля-продаж товарів; ринок - це сукупність ек відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності; ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.; ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу і споживання; ринок - тип господарських зв’язків між суб’єктами господар ювання, тобто форми господарського зв’язку між товаровироб никами через купівлю-продаж товарів.

Але найбільш типове і загальноприй няте визначення ринку таке: ринок - це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенн ям попиту та пропозиції(про понування). Функції ринку: ринок виконує ряд фуій. Їх можна звести у дві групи : організаційні й економічні. Організ:1)вста новлення зв’язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкова них іншими системами розподілу.2) забезпеченн я вільного вибору партнерів по господарськ зв’язках.3) забезпечен ня конкуренції між суб’єктами ринку. Економічні:1) механізм ринку робить усіх учасників конкурент тного процесу матеріально зацікавле ними в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит.2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково - технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розшир асортименту товарів і послуг.3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки(пі двищення рівня життя, зміна структури економіки тощо).4) механізм ринку в цілому звільняє ек від дефіциту товарів і послуг. Суб’єкти ринку -практично всі учасники суспільного виробництва (держава, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх обєднання; іноземні фірми та громадяни; різні установи та організації; громадяни України). Об’єкти ринку - усі результати суспільної діяльності (матеріальні продукти праці; інтелектуальні; робоча сила; цінні папери; позичкові капітали, валюта, золото).

 

14. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання.

Існують різнаманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні і розвитку. Вже з самих назв цих ринків можна вивести основний принцив класифікації ринків – те, що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.

Ринок предметів споживання – один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблема збалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметів споживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринків країни.

15 Інфраструктура ринку.

Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову(сфери обігу) інфраструктуру. Інфр ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Функції інфр: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у держ і приватних структурах; забезпечує фін підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Елементи інфраструктури ринку: підприємства роздрібної та оптової торгівлі; кредитна система і комерційні банки; емісійна система і емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва; система регулювання зайнятості населення й центри( держ і недерж) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекції; система страхування комерційного, господарського ризику і страх( держ і недерж) компанії; спец рекламні агентства, інформац агентства і засоби масової ін форм; торгові палати, інші громадські й добровільні держ- громад обєднання ділових кіл; митна система; проф. Спілки працюючих за наймом; комерційно- виставочні комплекси; система вищої і сер ек освіти ; консультативні (консалтингові ) компанії; аудиторські компанії; громадські і держ - гром фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємн ицтва.

16. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.

Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яка зумовлена алптоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.

Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.

На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.

 

17 Домогосподарства як суб’єкти ринкової економіки.

Їм належить надзвиичайно важлива роль у системі економічних відносин. Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.

 

18 Підприємство як суб”єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.

Підприємство являє собою організаційно обособлену та економічно самостійну ланку економіки, яка виготовляє продукцію, виконує роботи або надає послуги. Кожне підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, систему звітності, банковський рахунок, товарний знак тощо.

Всі підприємства за ознакою їх цілей функціонування та характеру діяльності можна класифікувати на такі:

- комерційні (характер їх діяльності засновується на отриманні прибутку);

- некомерційні ( в цілях їх діяльності немає отримання прибутку).

Також за формою власності підприємства класифікують як:

- приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом використання робочої сили);

- колективні (засновані на власності на майно трудових колективів);

- державні (майно належить державі);

- змішані (спільні) (створені на основі об”єднання майна різних власників).

Особливий інтерес являє класифікація по правовому статусу:

- одноосібні;

- кооперативні;

- арендні;

- господарські товариства.

В залежності від характеру інтергації та ступеню відповідальності:

- повні (всі учасники несуть відповідальність);

- з обмеженою відповідальністю ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів);

- командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники);

- акціонерні (поділ уставного капіталу на акції).

По чисельності робітників:

- малі;

- середні;

- великі.

Також підприємтсва бувають промислові, с/г, будівельні, транспортні, торгові, посередницькі, лізінгові, банковські, туристичні тощо.

 

 

19 Суть підприємництва і умови його інування. Види та функції підприємництва.

Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності, спосіб організації економічних сил;

- ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товару.

Функції:

- ресурсна – реалізується в мобілізації капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;

- організаторська;

- творча – пошук нових рішень.

Умови:

- наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов”язково бути власником виробничого продукту та доходу, капіталу та землі);

- певне економічне, правове та політичне середовище;

- певна самостійність при виборі виду господарської діяльності, визначення цін, розпорядження отриманими прибутками;

- певні правові гарантії: юридичний захист, державний арбітраж, законодавче забезпечення свободи конкуренції тощо;

- повна економічна відповідальність за результати діяльності;

- етика підприємництва.

20. СУТНІСТЬ ВИТРАТ В-ВА,прибутку.

В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т:W=C+V+N (С-варт-ть спожитих засобів в-ва; V+N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го (V) і додат-го (N) продукту. Витрати підп-ва-у що обходиться створ-ня продукту підп-ву: C+V. Це марксистська теорія витрат в-ва.

В країнах з ринковою ек-кою з’ясовується взаємозв’язок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окемого Т-виробника. В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні вир-чі ресурси. Для підп-ва бувають: зовнішні (явні) - пов’язані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні (неявні) - пов’язані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми.

Існують постійні -витрати, розмір яких залишається постійним, якаб кіль-ть прод-ції не вир-лась (виплата % по позиках, арендна плата) та змінні. Постійні + змінні = загальні (сукупні) витрати. Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати.

Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю. Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо.

Затрати підп-в у грош. формі - цесобів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на: розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну.

Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці упр-кого та допоміжного персоналу та ін.

Комерційна включає вир-чу + витрати на реалізацію.

Стр-ра собів-ті: 1). За алементами затрат: сировини і мат-ли; допоміжні мат-ли; паливо; ел-енергія; аморт. відрах-ня ; з/п (основна і додаткова); соц. страх-ня; інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва.

2). За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції: всі попередні + затрати на підготовку і освоєння в-ва; на утримання і експлуатацію устатк-ня; на упр-ня цехом, підп-вом; затрати від браку; інші.

Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від: рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим < витрати, тим > прибуток і навпаки. Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во.

Теорії прибутку:1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений. 2. Класична ПЕ (Сміт і Рікардо) вбачає джерело приб-ку у в-ві.3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті.4. Теорія 3-х факторів в-ва (Сей) - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від вирор-ня капіталу.5. Немарксистська ПЕ: приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть (підп-цький талант, здібності). Але ближчі до істини теорії, які пов’язують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом.

Суть приб-ку проявляється через ф-ції: 1) як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва; 2) регул-ня розподілу ресурсів між суб’-ми підп-цтва.

Норма приб-ку (рентаб-ть в-ва) - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції: Р’=Р/(C/CT) де Р-прибуток; C/CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів: R=P/ВФ.

Приб-к:балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період (з нього сплачується под-ток на приб-к). Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!