Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






МИРОВОЗРЕНЧЕСКИЙ ОРИЕНТИР ЭПОХИ БАРОККО



Эпоха барокко — одна из наиболее интересных эпох в истории мировой культуры. Интересна она своим драматизмом, интенсивностью, динамикой, контрастностью и, в то же время, гармонией, цельностью, единством. Для нашего времени — смутного, неопределенного, гипердинамичного, ищущего стабильности и упорядоченности — эпоха барокко необычайно близка по духу. Именно поэтому мне было интересно обратиться к этой теме, чтобы найти в прошлом какие-то ориентиры, способные помочь поиску себя в сложных жизненных коллизиях. Конечно же, рассказать обо всей культуре барокко все равно, что “объять необъятное” . Поэтому отдельные грани (общестилистические черты, мироощущение эпохи, антиномии в искусстве) рассмотрены мной более подробно, другие — менее. Особого внимания заслуживает музыкальная жизнь эпохи — чрезвычайно насыщенная, полнокровная, вышедшая за рамки XVIIв. Это время выдвинуло двух гениев (в области музыкального искусства) : Баха и Генделя, раскрывших разные грани стиля. В тоже время, барокко — художественная система, отражающая мировоззрение людей послеренессансной эпохи, которые усматривали главный порядок жизни в его противоречиях и считали, что нет ничего, что не имело бы своей оппозиции. Антиномии, несовместимые друг с другом противоположности, сосуществуют в культуре барокко, создавая своеобразную гармонию. Гармонию неустойчивую, исполненную тревоги. Теоретики барокко говорят о “созвучии несозвучного” , о concordia discordans. Антиномии барочного мышления проявляются во всем.

Антиномия “хаос (управляющий вселенной) — порядок (торжество рационализма) ” . Система, к которой тяготеет научное и художественное мышление барокко (система созвездий Кеплера, учение о государстве Грация, система планировки Ленотра) понимается не как выражение порядка, лежащего вне человеческого сознания, а как нечто соразмерное, рациональное, упорядоченное, подчиненное рассудку человека. В то же время, духовное открытие барокко — чувство безграничности мира (чему способствовали географические открытия) , трагичной незащищенности человека, несопоставимости малой, бренной страдающей песчинки человеческой жизни и неизменной, холодной, бесконечной бездны Космоса. Кто ты, о человек? Сосуд свирепой боли, Арена всех скорбей, превратностей поток, Фортуны легкий мяч, болотный огонек, Снег, тающий весной, мерцанье свеч, не боле. Грифиус. “Человеческая нищета” Т. о. личность человека “одновременно нечто и ничто” (Флеминг) . Все зависит от внешних воздействий, от природы, от окружения, от людской массы. Фортуна неуправляема, поток времени неуправляем, его можно лишь наблюдать — до тех пор, пока он не сметет наблюдателя. Смерть слепа, стреляет наугад... Случайность, хаос управляют Вселенной. В этом хаосе одинаково иррационально и трагическое (поэзия Грифиуса, музыка Шюца) , и чудесно-мистическое (“Экстаз святой Терезы” Бернини, живопись Эль Греко) . Еще одна антиномия: противопоставление жизни и смерти. Последняя понимается как свет, утешение, покой, мысли о Христе. Кроме вышеизложенного, типичными специфическими чертами эпохи можно считать: 1. Усиление религиозной тематики, особенно тем, связанных с мученичеством, чудесами, видениями; 2. Повышенная эмоциональность; 3. Большое значение иррациональных эффектов, элементов; 4. Яркая контрастность, эмоциональность образов; 5. Динамизм (“мир барокко — мир, в котором нет покоя” Бунин) ; 6. Тяготение к обобщающим и связывающим формам: а) целостностные системы философии; б) поиск единства в противоречиях жизни; в) в архитектуре: овал в линии здания; архитектурные ансамбли; г) скульптура подчинена общему декоративному оформлению; д) в живописи — отказ от прямолинейной перспективы, подчеркивание “бесконечности” пространства; е) в музыке — создание циклических форм (соната, концерт) , многочастных произведений (опера) . В эпоху барокко произведения искусства “активно стремятся соединиться с другими” (Липатов) . Т. о. Мастер эпохи барокко мыслит и как скульптор, и как архитектор, и как декоратор одновременно (Бернини “Собор святого Петра” ) .



28.ОСНОВАНИЯ ГОРОДОВ НА ЮГЕ УКРАИНЫЗаселение территории среднего Побужья, как и всего Причерноморья, неразрывно связано с отражением турецко-татарской агрессии, с борьбой Русского государства за выход к Черному морю. Уже во время Крымских (1687, 1689 гг.) и Азово-Днепровских (1695 — 1696 гг.) походов общими усилиями русского и украинского народов были достигнуты частичные успехи в организации отпора турецко-татарским завоевателям. Сложной и изнурительной была борьба с ними и в XVIII в. Так, с началом русско-турецкой войны 1768 — 1774 гг. обрушившиеся на земли Украины татарские орды стерли с лица земли многие селения и увели в Крым тысячи невольников. В результате заключения Кючук-Кайнарджийского мира часть территории нынешней Николаевщины — земли между устьем Днепра и Южного Буга — вошли в состав России. Еще в ходе войны, в 1769 — 1772 гг., на левобережье Южного Буга основали поселения украинцы и русские, которые бежали в турецкие владения, спасаясь от крепостного гнета, а затем с разрешения русского правительства возвратились из Турции. Население в этом районе составило к 1774 г. уже более 12 тыс. человек. Ликвидировав в 1775 г. Запорожскую Сечь, царское правительство упразднило кошевую казацкую администрацию и паланковую систему управления. На бывшие запорожские и присоединенные к России по Кючук-Кайнарджийскому мирному договору 1774 г. земли между Днепром и Южным Бугом была распространена общероссийская административная система управления: территория бывшей Бугогардовской паланки и левобережья Южного Буга, отвоеванного у Турции, вошла в Екатерининский, Новопавловский и Херсонский уезды Новороссийской губернии. В связи с преобразованием в 1781 г. Екатерининского шанца в город Ольвиополь Екатерининский уезд стал именоваться Ольвиопольским. В ходе войны 1768—1774 гг. укрепились связи России с порабощенными Турцией народами Балканского полуострова, Крыма и Кавказа, которые активно помогали русской армии. Согласно Кючук-Кайнарджийскому договору они получили право переселяться в Россию. В 1775 г. на пограничных землях вдоль Южного Буга были поселены созданные из украинских крестьян Правобережной Украины добровольческий Новонавербованный казацкий полк и т. н. арнауты — волонтеры из валахов, болгар, сербов, молдаван, которые во время войны находились на военной службе у русского правительства. Они основали селения Новогригорьевское, Арнаутовку, Скаржинку, Троицкое и др. В 1776 г. здесь насчитывалось 1129 человек — арнаутов и казаков с Правобережной Украины. Значительно ускорилось заселение края после присоединения к России Крымского ханства (1783 г.), т. е. с ликвидацией одного из главных очагов турецкой агрессии против русского и украинского народов. Уже в 1785 г. из арнаутов и казаков сформировано Бугское казацкое войско в составе двух полков, которое выполняло роль пограничной стражи на Южном Буге от Мертвовода до устья Ингула. В 1789 г. к бугским казакам приписали также 3179 украинских крестьян, скупленных казной у помещиков «для умножения войск».



В начале XIX в. произошла последняя крупная перекройка административной карты Новороссии: указом от 8 октября 1802 г. она делилась на Екатеринославскую, Николаевскую и Таврическую губернии. В состав Николаевской губернии вошли Елизаветградский, Ольвиопольский, Тираспольский и Херсонский уезды. Очень скоро обнаружилось, что выбор Николаева для пребывания в нем губернского правления неудачен «как по трудностям отапливания, так и потому, что Морское управление, там еще находящееся, составляет само по себе часть обширную» и разместить в городе губернскую администрацию негде. Указом от 15 мая 1803 г. губернское правление было переведено из Николаева в Херсон, а Николаевская губерния переименована в Херсонскую. В 1825 г. из Тираспольского и Херсонского уездов выделился Одесский, а в 1834 г. образовался Ананьевский уезд, куда вошла часть Тираспольского и ранее упраздненного Ольвиопольского уездов. Территория междуречья Кодымы и Синюхи с конца XVIII в. входила в состав Балтского уезда Подольской губернии. В марте 1805 г. Николаев стал центром самостоятельной административной единицы — Николаевского и Севастопольского военного губернаторства (с 1900 г. — градоначальства), в которое входили также Богоявленск, Воскресенск, Калиновка, а с 1820 г. —Березнеговатое и Висунск. Интенсивное заселение территории края, особенно к западу от Южного Буга, продолжалось и в первой половине XIX в. К концу 1804 г. на розданных царским правительством «разным чиновникам одних удобных до 824 374 десятин» земли между Бугом и Днестром было поселено 6740 помещичьих крестьян. Указом от 31 декабря 1804 г. назначался четырехлетний срок для заселения этой территории из расчета одна душа мужского пола на 30 десятин удобной земли. Отмечалось, что переселенцами могут быть иностранцы, «российские вольные люди», но «ни под каким видом» уже не разрешалось поселять здесь беглых помещичьих крестьян. Переселенцы, отнесенные к разряду государственных крестьян, освобождались на два года от налогов и повинностей, получали от казны лес для строительства. В начале XIX в. на территории Николаевщины стали создаваться иностранные земледельческие колонии. В 1802 г. 186 болгарских семей, бежавших от притеснений турецких властей из Адрианопольского вилайета, основали близ Николаева селение Терновку; казна выделила им 9917 десятин пригодной для обработки земли. С конца XVIII в. начали прибывать переселенцы из Центральной Европы, главным образом из германских государств. Русское правительство брало на себя все расходы по переселению, обеспечению питанием в пути и расселению на юге Украины немецких колонистов. Они на 10 лет освобождались от всех податей и земских повинностей, от рекрутского набора и постоя, им гарантировалась свобода вероисповедания. Каждое семейство немцев-колонистов получало от государства по 60 десятин земли в вечное и потомственное владение. В западной части нынешней области с 1809 по 1833 г. возникают немецкие колонии Раштадт (ныне село Поречье Веселиновского района), Рорбах (село Новосветловка), Катериненталь (село Катериновка), Ландау (село Широколановка), Ватерлоо (село Ставки) и др.

РЕГИОНАЛИНЫЕ ВАРИАНТЫ АРХИТЕКТУРЫ КЛАСИЦИЗМА

Класицизм в інших країнах і його пізні форми. Класицизм виявився в багатьох країнах. Під прямим французьким впливом виявилася Італія, де центром класицизму стали в XIX в. Мілан з його оперним театром «Ла Скеля» (архит. Пьермарині) і Неаполь, де була здійснена перебудова театру Сан Карло і зведений собор Сан Франческо де Паоло. Більш широкий відгук в Італії отримав романтизм, джерелами натхнення для якого в першій половині XIX в. Стали місцеві форми середньовічної і ренесансної архітектури.Завдяки посередництву французьких архітекторів, класицизм з Європи влучає на американський континент, де в 1791 г. по проекту П. Ш. Ланфана був закладений Вашингтон. Місто має прямокутну основу вуличної мережі, розрізану широкими діагоналями бульварів. Той же принцип паніровки типовий для Детройту (1807), Нью-Йорка (1811) і інших американських міст. В 1793 г. був закладений перший камінь в фундамент будинку Капітолію (У. Сонтон). Остаточний вигляд йому придав Б. Латробэ - найбільш значний представник американського класицизму, що довів стилізацію форм грецької архітектури до найменьших деталей декору. Представниками класицизму були також Р. Миле і Д. Хобан, що розробили проект Білого Дому в Вашингтоні. Цей стиль став в Америці першим національним стилем під назвою «грецьке відродження». Деякі виразні елементи класицизму отримали в американській архітектурі більш широке розповсюдження, ніж в Європі. Вони зустрічаються навіть в XX в. І придають специфічний характер вигляду маленьких міст з їхні кам'яною і дерев'яною архітектурою.Класицизм знайшов свій прояв і в своєрідній польській архітектурі, де на зміну німецьким впливам прийшло італійське (М. Бачиареллі, Д. Мерліні - створителі парку Лазейкі в Варшаві, 1779-1794). Головним архітектором Варшави був А. Корацці -- автор проекту будинків Польського банку.З класицизмом були зв'язані датчані X. Ф. Хансен і Т. Хансен, що працював головним чином в віденській Будівельній академії і відомий як автор проекту будинку парламенту в Відні 1883 г., Беседного дома і лікарні св. Анни в Брно. В стилі класицизму був побудований. Прадо - музей в Мадриді (архит. X. Де Виланева); кафедральний собор в Остржигоме (1822-1856) по проекту архит. І. Хилда; Національний музей в Будапешті (перша половина XIX в.) по проекту М. Поллака, і багато менш великі будівлі в інших європейських країнах. В відзнаку від класицизму його пізні форми відрізнялися композиційною складністю і багатством декору. Більш точний характер зберігала архітектура споруд громадянського призначення.Інтер'єр і предмети внутрішніх шатів західноєвропейського класицизму

Інтер'єри французького класицизму і рококо, незважаючи на нею їхні контрастність, містили деякі обидно признаки. До обох случаях їхні оформлювалися в основному невеликі кімнати. Але внутрішніх відділках і того, і іншого, мур розчленовувався на орнаментально оброблені поля (пано), велике значення грають дзеркала, масштаб орнаменту - дрібний, колористична гама -- м'яка, вибілена. Однак интер'єри класицизму (стиль Людовика XVI) містили і принципово нові риси. Більшість відрізняється простотою і ясністю декоративної композиції (мал. 179). Стіни прямокутних в плані приміщень відділяються від стель карнизами, або антаблементами, площини стін чітко розподіляються між собою. В більших приміщеннях муру рас членуються пілястрами і напівколоїдами. Стелі часто обробляються кесонами; застосовуються стрічкові десюденорти і фрізи.Зразком надзвичайно чіткого, стриманого композиційного рішення, типового для стиля Людовика XVI, може служити приведений нами інтер'єр бібліотеки короля в Версальському палаці.В орнаменті стиля Людовика XVI можна відзначити дві тенденції. Що відрізнялися тим: античні і ті, що зв'язані з природою і сільським побутом. Серед античних тем: дрібний акант. Маскарони. Міфічні образи і атрибути, факели, дикторські зв'язки, до. Колчани, луки, шоломи, мечи, щити, списи. Пасторальні мотиви: букети або гірлянди кольорів (часто в вазах), снопи, стрічки, музичні інструменти (гітара, сопілка):

Тваринні (барани, кози, їхні голови і лапи). Композиція орнаменту стиля Людовика XVI завжди симетрична, тло мало заповнене, прикраси розташуються але краям, але кутам і в центрі. Улюблена гама кольорів -- білі, блакитні, рожеві, світло-зелені, кремові тона.В орнаменті може бути відзначений ще так званий стиль Директорії -- перехідний від стиля Людовика XVI до ампіру.Стиль ампір, ведучими майстрами якого були Персье і Фонтеп. Тематичні ґрунтується на античності з внесенням мотивів з помпейських розписів і почасти -- єгипетського мистецтва. Елементи пасторальності, характерні для стиля Людовика XVI, зникають. Тематика ампіру початкового ступеня зв'язана з героїчними, тріумфальними мотивами. Застосовуються гірлянди і вінки, імператорські орли, військові римські лати, дрібний пізнеримский акант, античний геометричний орнамент (меандр і ін.), фігури в античних одежах, вази. Пальметти, ліра, маскарони, Ріг изобилия, наслідування помпейським канделяберним композиціям, ріже -- мотиви фауни; єгипетські теми: сфінкси, мумії, обеліски. Композиція ампірного орнаменту близька до римських зразків. Відзначається дзеркальна симетрія. Тло заповнюється слабко, орнамент розташується але краям поверхні. Скульптурна обробка в інтер'єрах поступається місце мальовничої.Кольорова гама ампіру різко відрізняється від колористичних рішень, характерних для XVIII сторіччя. Вводяться інтенсивні тону: пурпур, малиновий, синій, зелений, жовтий кольору. Широко застосовується позолота.

Для оформлення інтер'єрів вводяться, так же як і в XVIII сторіччі, шовкові тканини, якими обтягаються стіни (паперові шпалери, Що використалися і раніше, починають активно застосовуватися з 1830-х рр.).В меблів перевага віддається червоному дереву з бронзовими визолоченими орнаментальними деталями.Характерні риси ампірного інтер'єру були сприйняті і в інших країнах. Дуже типовий, в частковості, інтер'єр в стилі ампір в папській резиденції (Італія)Досягнення Англії в області інтер'єру зв'язані з іменами братів Адам. Що приділяли внутрішньої опорядженню приміщень особливу увагу. Оформлення інтер'єрів складає найбільш сильну і значну сторону їхньої творчості. Культивуємий братами Адам стиль декоративної обробки приміщень складається з ряду елементів, в числі яких античний орнамент, помпейська декоративний живопис, сучасний їм французький класицизм. Продовжувала також відбиватися відома залежність від Палладіо, яку вони, але, завзято намагалися подолати. Англійський інтер'єр почала XIX сторіччя випробував на собі сильний вплив з боку Франції.Те же саме слідує сказати і про німецький інтер'єр 1-і чверті XIX позову. Останній може бути краще всього охарактеризований міськими житловими будинками. Невеликі затишні кімнати мали гладкі стелі, обмежені карнизами, гладкі стіни, пофарбовані фарбою одного тону: меблі червоного дерева; на стінах симетрично розвішувались картини, літографії, малюнки в прямокутних рамах класицистичного характеру.15 1820-х роках німецький варіант ампіру став переходити в стиль бидермайер, в якому класицистична раціональна стилістична основа стала «розбавлятися» вимогами побутового комфорту і бюргерського затишку.До початку 1770-х років значно міняється вигляд французької меблів. Вона набуває рис класицизму (стиль Людовика XVI). Форми крісел, комодів, секретерів, столів і інших предметів набувають більш чіткого, конструктивного характеру. Виявляється структура речі, кожний елемент меблів має свої ясно окреслені кордони. Прийом «перетікання» форм з однієї конструктивної частини в іншу (наприклад, з ножек в сидіння -- в кріслах, стільцях, або же з ніжок в закриту частину комода) поступово виходить з вживання. Зміцнення частин вже не «стираються» і не маскуються, все більшу роль грає прямий кут. Ніжки набувають круглого або квадратного перетину вони стають прямими і стрункими. Меблі цього часу знаходиться під сильним впливом античних зразків і сучасної їй архітектури.

Поряд з технікою набору в меблях широко застосовується фаперовка. Звертається особлива увага на показ самої структури, текстури дерева, що виводиться назовні. Переважною увагою починає користуватися червоне дерево, але поряд з ним для опорядження використовуються палісандрове дерево, чорне і інші. Більші площини предметів обрамлялись тонко виконаними бронзовими накладними деталями-тягами з мотивами гірлянд, стрічок, пасторальними мотивами. Окрім бронзи в опорядженні меблях використовувались бісквітні і порцелянові медальйони, органічні що включалися в композицію предметів. нглію можна вважати по праву класичною країною але виробництву керамічних виробів. Серед численних центрів на перший план висунулися керамічні заводи, належащі Джошуа Воджвуду. Фірма Веджвуда випускала столові сервізи, декоративні вази, кашпо, футляри для годин, предмети туалету і багато інше. Веджвудом створювалися вироби з «кремової» маси різноманітних відтінків, що наслідували завдяки забарвленню природному кам'яному матеріалу, в частковості базальтовій масі. Веджвудом зі часом стала застосовуватися бісквітна маса, пофарбована або цілком, або частково. Особливої вишуканістю відрізнялися вироби з рельєфами з білого тіста, що виступали на загальному нейтральному тлі, звичайно голубуватого або синього матового тонів. Самі рельєфи, що створилися скульпторами, наслідували античні композиції. Медальйонами Веджвуда прикрашалися лицеві поверхні всілякого вигляду бюро і інші предмети меблів в якості вставок в основну дерев'яну поверхню.Традиції меблевого виробництва другий половини XVIII сторіччя в Франції перейшли в першу чверть XIX сторіччя. Перехідна стадія звичайно називається, як відзначене, стилем Директорії (1790-е рр.). Строгість і прямолінійність зростають, з'являється і відома сухість в малюнку і в деталях. Стиль жакоб з його латунними деталями, виготовленими механічним засобом, набуває особливого розвитку. Меблі цю виробляє названий вище майстер Жакоб Демальте.Стиль ампір в меблях збагачувався за рахунок ще великого наслідування, ніж раніше, зразкам античної меблів, що ставали відомими по зображенням на вазах. Сприяли цьому процесу походи Наполеона і розкопки ,що тривалися Помпеї.Багато зробили для розвитку ампіру архітектори Иерсье і Фонтен, проекти ,що видавали обстановки і шатів, що отримали більшу відомість.Найбільш розповсюдженим матеріалом залишається червоне дерево, гладку поверхню якого доповнювали деталі з золоченої бронзи. Вони являли собою, як було відзначене вище, античні фігури і рельєфи, сфінкси, різноманітного роду гірлянди, пальмети, зірки, розетки і ін. Характерно, що прагнення до строгості і «представницького» характеру меблів часом побуджало нехтувати вимогами вигоди вугоду декоративності.В великій кількості виробляються книжні шафи, двірки яких оброблялися решітками, різноманітні по формі і декоративним шатам бюро, серванти, туалетні столики і письмові столи, крісла, стільці.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!