Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Музичне мистецтво Київської Русі. 2 часть



Церковні братства в Польщі в повній силі існували й протягом усього XVIII віку, не зменшуючи своєї діяльності як національного проводу. Після розділів Польщі, з початком XIX віку, з православної церкви українців та білорусів стали силою виводити все, чого не було в Церкві Російській, а тому потроху припиняється важливіша діяльність братств; кажу, важливіша, бо традиційно братська діяльність при церкві продовжувалася й потім. Російський уряд змушений був ближче приглянутися до історичної ролі братств, і тому 8 травня 1864 р. вийшов новий закон про церковні братства, які — з зовсім іншим, російським, статутом — дозволялося відкривати по всій Росії. Звичайно, ці нові братства і своєю працею, і своїми завданнями мали вже зовсім мало спільного з колишніми нашими церковними братствами...

Така була доля й значення благочестивих церковних братств у Польсько-Литовській державі. Цілі віки існували ці братства і своєю славною діяльністю на користь церкві, батьківській вірі та нації вписали цілі свої славні розділи до нашої історії; як високоморальний братський союз вони й безпосередньо впливали на благочестиву людність, а своєю культурно-освітньою діяльністю підносили освіту цієї людності. В часи, коли нам загрожувала найбільша небезпека винародовлення, це був найміцніший народний провід, до якого й рівняти не можна сучасного партійного проводу.

 

16

Культура України другої половини XVI - першої половини XVII ст.

Своєрідність української культури 16 - першої пловини 17 ст. зумовлювалась й тим, що український народ був позбавлений власної державності. Українські землі перебували у складі кількох іноземних держав. Тож умови для культурного поступу українців, що перебували у тих державах, були неоднаковими.

Водночас через Польщу в Україну потрапляли ідеї Відродження,

Реформації й Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власних вищих навчальних закладів, українці навчалися в європейських університетах, .прилучаючись там до, західноєвропейських наукових та мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Та хоч які перспективи розгорталися перед українцями, що потрапляли в науку на чужину, вони не могли замінити навчання рідною мовою на батьківщині .Бо досяжними європейські університети були для одиниць. Численні протестантські та єзуїтські школи, колегіуми, що з'являлися в українських землях під впливом реформаційного руху, не могли зарадити справі, позаяк головну мету виховної діяльності такі навчальні заклади вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри та протестантизму.



Розуміння великої небезпеки, пов'язаної з розгортанням мережі єзуїтських і протестантських навчальних закладів, спонукало українців подбати про оновлення власної освіти.

Відродження української школи розпочалося з діяльності Острозького культурно-освітнього осередку. Він був створений 1576 р. з ініціативи князя Костянтина-Василя Острозького. Головну мету власної діяльності члени осередку вбачали у відродженні українськоії культури на засадах православ'я. А найефективніший засіб для досягнення такої мети, за їхнім переконанням, - школа. Таку школу й було створено не пізніше 1578 р. Давні слов'янські традиції поєднувалися тут із надбанням тогочасного європейського шкільництва.

В Острозькій школі грунтовно вивчалися мови - слов'янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма, за якою здійснювалось навчання в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" школа - перший вищий навчальний заклад в Україні та серед православних.



Освітні й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами, зусиллями яких починали створюватися братські школи. Перша така школа з'явилася у Львові 1585р., а незабаром їх почали закладати скрізь в Україні. На початку 17 ст. братських шкіл налічувалося близько З0. їхнє головне призначення - надавати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям і батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька, були слов'яно-греко-латинськими. Крім названих мов, у них учні опановували вже згадані "сім вільних наук".

Року 1615 постала братська школа в Києві. Вона швидко здобула слави найавторитетнішого навчального закладу в Україні. До її заснування докладали зусиль учені, письменники й поети, провідні діячі православної церкви, які гуртувалися навколо архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький.

Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа -Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об'єднано з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегіум.

Київський колегіум (незабаром Києво-Могилянська академія) був вищим навчальним закладом. Києво-Могилянська академія тривалий час була єдиним вищим всестановим навчальним закладом України, Східної Європи й усього православного світу, її вихованці закладали школи, обдаровували бібліотеки і в такий спосіб сприяли розвиткові культури, Малярського мистецтва, літератури, музики, театру.

Острозька школа, Київський колегіум, братські школи були й центрами боротьби проти наступу католицизму та уніатства. Православні школи відстоювали право українського народу на свою власну мову, культуру, духовне життя.

'Першими шкільними підручниками в Україні були "Адельфотес", "Граматика словенская". "Адельфотес" - граматика грецької мови, видана 1591 р. у Львові. Поруч з грецьким матеріалом давала слов'янські паралелі і спричинила розвиток української граматичної термінології.

Найважливішою пюдіею XVI ст. був початок книгодрукування в Україні. Першодрукарем був Швайпольт Фьоль. В 1491 р. надрукував перші видання кирилівського шрифту - релігійні книги "Октоих" та "Часослов". У 1573 р. тікаючи від переслідувань, в Україну прибуває з Москви книгодрукар Іван Федоров і його помічник Петро Мстиславець. У Львові за допомогою братства засновує книгодрукарню і вже наступного 1574р. видає перші в Україні друковані книги "Апостол", "Буквар".

У XVI - першій половині XVII ст. набуває поширення полемічна література, що виникає в умовах боротьби проти католицького наступу на права православ'я. Відомо близько 60 полемічних творів. Найбільш видатними діячами полемічної літератури були Іван Вишенський, Герасим та Мелетій Смотрицькі, Йов Борецький,Петро Могила, Зизаній (Тустановський), 3. Копистянський.

Поряд з церковно літературними творами в Україні розповсюджувалася перекладна література.

Полемічна література ідейно обґрунтовувала й духовно освячувала визвольний рух в Україні.

Основою українського театру стали народні ігри та обряди. В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських влаштовували театралізовані вистави - так звані шкільні драми. В антрактах драм ставили комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час з'явився і вертеп. Українська музика розвивалася на народній пісенній основі. Професійна музика залишалася виключно церковною. У школах, маєтках землевласників створювали хорові капели.

Історичні пісні та думи славили героїну боротьбу українського народу.

Пісні й думи виконували лірники й коб'зарі.

В Україні широкого розмаху набуло будівництво оборонних споруд (замків, фортець, валів). Зводять нові монастирі та церкви, палаци магнатів, розбудовують міста.

Церкви і палаци прикрашали різьбою по дереву, настінним живописом, кам'яними і дерев'яними скульптурами. Поширюється книжкова графіка, техніка художнього лиття й обробки металів та інкрустація виробів золотом, сріблом і коштовним камінням.

Архітектура і образотворче мистецтво в Україні набували національних рис і були невід'ємними здобутками суспільного побуту українців.

Потреба національного самозбереження, яка особливо гостро постала після Люблінської унії, спричинила надзвичайне піднесення української культури. За відсутності держави культура залишалася єдиною цариною, де українці могли боронити свою самобутність. Саме тому культурне життя в Україні 16 - першої половини 17 ст., після тривалого періоду занепаду, визначають як національно-культурне відродження.

 

Ренесансне мистецтво України.

Коли після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства,

Україна була поділена між Великим князівством Литовським та Польщею, в

архітектурі та образотворчому мистецтві продовжували зберігатись

традиції, мистецькі форми, прийоми попередньої епохи. Вірність

давньоукраїнським мистецьким традиціям була одним з способів збереження

національної самототожності, самобутності. Тим більше, що численні

набіги татар, складна політична обстановка, відносно слабий економічний

розвиток сприяли певному традиціоналізмові, скоріше збереженню набутого,

аніж новаціям. І в той час, коли в Європі розвивається гуманістичне

мистецтво Відродження, в архітектурі, образотворчому мистецтві України

панують давньоруські, візантійські, готичні традиції, канони. Але

поступово в Україну проникають і поширюються впливи європейського

ренесансу як в галузі архітектури, так і образотворчого мистецтва.

 

Найбільш активно в цей час ведеться будівництво оборонних споруд. З

метою захисту від набігів татар перебудовуються старі і виникають нові

фортеці, при спорудженні яких використовують найсучасніші досягнення

європейської оборонної архітектури. Дерев'яні укріплення повністю

змінюються мурованими та цегляними. Надбудовані були стіни та вежі

Луцького замку, збільшений, доповнений системою земляних валів з

бастіонами Хотинський замок, повністю побудований в каменю Кременецький.

Могутністю, неприступністю вражав Невицький замок, розташований на горі

над річкою Уж (Закарпаття). В комплекс укріплень входили корпуси, рови,

вали, муровані оборонні стіни з вежами, амбразури яких витесані з

кам'яних брил. В XV ст. була завершена найбільш потужна оборонна споруда

на Україні - фортеця у Білгород-Дністровському, що нараховувала 20 веж.

Довжина стін фортеці - 2км при висоті до 7 метрів та товщині до 5

метрів. Ще більшим по довжині оборонних систем був Кам'янець-Подільський

замок -4,5км. Ця неприступна фортеця височить над річкою Смотрич і досі

вражає як функціональністю, так і своєю мистецькою довершеністю,

зв'язком з рельєфом місцевості. В 2-ій пол. ХУІ-ХУИ ст. будуються

могутні фортеці, замки майже в усіх тогочасних містах України,

магнатських маєтках. Виразний оборонний характер в цей час мають і

культові споруди Класичним прикладом можуть служити Святогорський

монастир у Зимному на Волині, монастир-фортеця у Міжгір'ї, церква у

Сутківцях та ін Активне будівництво оборонних споруд сприяло поширенню

на Україні мистецтва мурованої архітектури. В будівництві фортець

приймали участь іноземні майстри, яки приносили не лише різні суто

фортифікаційні новації, але й нові, ренесансні архітектурні форми.

Особливо ця тенденція посилилась в ХУ-ХУІ ст., коли ряд фортець

починають об'єднувати функції фортеці та палацу. Якщо в середньовіччя

всі споруди, в тому числі і житлові, повністю підкорялись потребам

оборони, то для Ренесансу, з його увагою до людини, її потреб, з

розвитком ренесансної світської придворної культури, з'являється

прагнення поєднати оборонні і палацові функції замі Ів. "Оборонні

цові функції замі Ів. "Оборонні

споруди, як камертони, першими відчувають прогресивні явища, і в їх

архітектурі з'являються форми, що зменшують суворість та грізну

неприступність замків, фортець Чимало замкових комплексів набирають

вигляду розкішних палаців, а зовнішні оборонні стіни вдосконалюються,

видозмінюються стрільниці, з'являються елементи декору. Будівлі на

території замкових комплексів, і передусім житлові, втрачають оборонне

значення, віконні отвори набувають більших розмірів, їх прикрашають

білокамінною різьбою, орнаментами". Характерними прикладами таких

замків-палаців можуть служити Олеський, Жовківський, Золочівський замки.

Навколо них розташовувались парки, прикрашені скульптурою. Можна згадати

і замок Вишневецького в Лубнах, який не зберігся до нашого часу та ряд

інших. В мирні часи вони були розкішними магнатськими резиденціями, де

відбувались бучні придворні свята, бенкети, а в час війн, якими були так

багаті XVI та XVII ст., перетворювались у неприступні фортеці.

 

Поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як

культову, так і цивільну. Цьому сприяли як і жваві торгівельні стосунки

-"українських міст, особливо Львова, з містами Італії, Німеччини,

Польщі, так і навчання молоді у італійських університетах, де вони

сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання;

запрошення іноземних майстрів до українських міст. У 1527 році велика

пожежа знищила майже весь Львів і відбудовувався вже він в новому,

ренесансному стилі. Замість стрімких, загострених, спрямованих до неба

готичних форм утверджуються зрівноважені, впорядковані композиції з

спокійними, логічно продуманими і чистими формами, сприйнятими від

античної архітектури. Провідну роль в архітектурі 2-ої пол. XVI ст. у

Львові відіграють італійські архітектори Петро Барбон, Паоло Домінічі,

якого у Львові називали Павлом Римлянином, Петро Італієць та ін.

Працювали у Львові також німецькі, польські архітектори, як і місцеві

майстри. В цілому в архітектурі Львова 2-ої пол. XV- 1-ої пол. XVII ст.

виразно простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках

патриціату, католицьких храмах, каплицях слідування формам, традиціям

італійського та Північного Ренесансу, поширення архітектури

європейського Ренесансу на Україну Друга, представлена в православних

храмах - синтез давньоруських га ренесансних архітектурних форм. Саме ця

друга тенденція започаткувала виникнення нового суто українського стилю,

який гармонійно поєднає традиції української архітектури з досягненнями

європейської і досягне величного розквіту в стилі українського бароко.

Але не можна сказати, що суто ренесансний напрямок в архітектурі Львова

був відгороджений від місцевих впливів і традицій. В скульптурному

декорі, архітектурних формах палаців патриціїв, і католицьких храмів

відчувається вплив як традицій української орнаментики, так і

архітектурних форм.

Саме за проектами Павла Римлянина збудовано такі перлини ренесансного

Львова, як монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і в, костел і

монастир бернардинів. Костел бенедиктинок невеликий, з вузькими

стінами-бойницями, могутніми контрфорсами нагадує костели-фортеці XV ст.

До нього примикає квадратна вежа, лаконічна і монументальна, типово

ренесансних форм. "Внизу - портал з напівциркульною аркою, вище - така ж

ніша з скульптурою, ще вище - вікно тієї ж форми. Ясна ритміка

членувань, однотипна обробка ніш і віконних отворів підкреслюють

цільність архітектурного образу Завершує споруду фриз типово ренесансних

форм і чудовий аттік, що нагадує кам'яну різьблену корону. На кожній

його стороні, пише Г. Островський, - скульптура, обрамлена волютами,

кути відмічені енергійними акцентами ліпних прикрас" Монастирський

будинок мав по фасаду відкриту лоджію, утворювали три арки, між якими

стояли статуї. Споруди монастиря бенедиктинок утворюють куточок

ренесансного Львова, ніби перенесений з Північної Італії. Костел

бернардинів ближче за стилем до споруд Північного Ренесансу -плавні,

хвилясті лінії головного фасаду, динамічні статуї святих. Це можна

пояснити як і участю у будівництві костелу вроцлавського архітектора

Андреаса Бемера, так і особливою увагою Павла Римлянина до місцевих

архітектурних традицій, до смаків і вимог замовників. В одній з

найсвоєрідніших споруд лівівського ренесансу, Успенській церкві, яку

будував той же Павло Римлянин, виразно простежується синтез ренесансних

і давньоруських архітектурних стилів, які створюють цілісну і естетично

досконалу єдність. Але ансамбль Успенської церкви заслуговує на особливу

увагу.

 

В ансамбль входять сама церква, вежа Корнякта і каплиця Трьох

святителів. Церквою опікувалось славетне Львівське Ставропігійське

братство. Після пожежі братство в 1591 р. стало будувати нову церкву.

 

 

Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є

характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така

риса української народної архітектури, як різьблений, орнаментальний

декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу. Достатньо

подивитись на будинки площі Ринок, яка являє собою справжній музей

ренесансної цивільної архітектури.

Чисто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барельєфи на

зовнішній стіні каплиці Кампіанів (арх. П. Римлянин) вбудованої в стіну

Кафедрального собору.

Ще більш виразно гуманістичні ідеї Ренесансу проявляються в

багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські,

шляхетські, патриціанські роди вшановували пам'ять померлих

багатими надгробками в храмах. На відміну від готичних, ренесансні

надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули

донести до потомків не лише зовнішні риси, але й характер,

особистість людини. Пам'ятники мали прославляти, увічнювати чесноти

померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність людини.

 

Якщо архітектура, скульптура доби Ренесансу в Україні є результатом

творчості іноземних майстрів або місцевих, які пройшли навчання в

мистецьких центрах Європи і повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу,

вкорінюючи ТІ на українському Грунті, то іконопис найбільше зберігав

традиції, мистецькі форми Київської Русі. В іконах XV - І пол. XVI ст.

бачимо збереження давніх, розроблених ще у Візантії, православних

канонів - символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей,

зворотну перспективу. Це був не релігійний живопис, як в інших країнах

Європи, а саме іконопис. Як вже згадувалось, така вірність традиціям,

навіть певний консерватизм був засобом збереження самобутності,

національних духовних цінностей Але порівняно з іконописом часів

Київської Русі іконопис згадуваного періоду набуває нових рис. Обличчя

святих набувають більшої виразності, живості, навіть елементів

портретності, рухи стають більш природними. При збереженні канону ікони,

монументальні розписи набувають певної витонченості, глибокої, стриманої

емоційності. Один з шедеврів цього часу - так зване "Сине Успіння", в

якому сині, блакитні тони, похилені фігури апостолів, смутні обличчя,

жести рук передають їх глибоку скорботу.

Польські королі, магнати неодноразово запрошували українських майстрів для

розписів храмів, магнатських, королівських палат. До нашого часу

збереглися розписи, зроблені українськими митцями в Любліні, Кракові,

навіть у Вроцлаві Запрошували їх і до Пскова, що, зважаючи на високий

рівень псковського іконопису, було значним визнанням.

 

Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія, яка мала величезний вплив не лише на українську, але й на культуру слов'янських народів. Поряд з тим існувала широка мережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій та середніх спеціальних навчальних закладів (колегіумів), у яких навчалися діти старшин, шляхти і духовенства, а також заможних прошарків міщан, козаків і селян.

На Лівобережній та Слобідській Україні розвиток освіти здійснювався на основі загальноросійської реформи. У 1786 р. був затверджений статут народних училищ, які поділялися на головні та малі. Головні училища з чотирирічним терміном навчання призначалися для дітей дворян. Вони були відкриті у Києві, Чернігові, Харкові, Катеринославі та інших містах. У перших двох класах учні вивчали основи граматики, арифметики, Святого письма та малювання. В третьому та четвертому класах вивчались загальні розділи російської та європейської історії, географії, фізики, архітектури. Малі училища створювалися у повітових містах для дітей купців, заможних міщан та урядовців. їх навчальна програма відповідала першим двом класам головних училищ.

Навчальні програми головних та малих народних училищ передбачали обов'язкове вивчення російської, латинської та однієї із західноєвропейських мов. На посади вчителів народних училищ призначалися випускники Петербурзької учительської семінарії та Києво-Могилянської академії.

На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи. Однак вони поступово втрачали провідну роль у розвитку освіти порівняно з попереднім періодом їх діяльності. На цих землях уряд Речі Посполитої посилено проводив політику полонізації українського народу. Львівська і Луцька братські школи значно ослабли, а Кременецька у 30-х роках XVIII ст. припинила діяльність.

У містах Східної Галичини, після входження її у 1772 р, до складу Австрійської монархії, існували трирічні нормальні школи. В них навчалися діти шляхти, міщан і духовенства. Викладання в школах велося виключно польською мовою, а з останньої чверті XVIII ст. — німецькою. Кількість українців у цих школах була незначною.

Початкові школи при церквах і монастирях існували також у Закарпатті, зокрема в Ужгороді, Тибові, Требитові. Навчання в них велося латинською мовою. Школи з українською мовою викладання функціонували лише у кількох населених пунктах — Ужгороді, селах Парич, Будевля. В них навчалися діти заможних селян, міських ремісників, нижчого духовенства.

У розвитку освіти на Україні важливу роль відіграли колегіуми — середні навчальні заклади, які здійснювали підготовку служителів релігійного культу, службовців дер-жавних установ та учителів початкових класів. У колегіумах навчалися переважно діти старшин, духовенства, заможних міщан і козаків.

У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський колегіум, навчання в якому тривало шість років. Викладання у колегіумі велося слов'янською, польською та латинською мовами, вивчали також грецьку. Переяславський колегіум почав працювати у 1738 р. Його завдання зводилось до підготовки духовенства для церков Правобережної України. У 1751 р. тут деякий час викладав поетику славетний український мандрівний філософ і поет Г. С. Сковорода. Однак складений ним курс лекцій суперечив канонам церкви і був заборонений місцевим єпископом, тому філософ змушений був залишити викладацьку роботу.

Важливим освітнім і науковим осередком на Слобожанщині став Харківський колегіум, заснований у 1721 р. Навчальна програма колегіуму, подібно до програм Московського університету і Петербурзької академії, включала граматику, піїтику, риторику, філософію, класичні мови, теологію, німецьку і французьку мови. В 1765 р. при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи, о яких викладались географія, інженерна і артилерійська справа.

На Правобережжі та західноукраїнських землях для дітей місцевої шляхти існували гімназії, в яких навчання велося лише польською або німецькою мовами.

Важливим центром освіти і науки, суспільного і культурного життя в Україні (друга половина XVII—XVIII ст.) була Києво-Могилянська колегія, яка грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статус академії. Запозичившії досвід братських шкіл, Київська академія виробила струнку систему організації навчання, яка за своїм змістом не поступалася навчальному процесові тодішніх університетів країн Центральної Європи. Курс навчання в академії тривав 12 років.

У підготовчий або елементарний клас поступали учні з певним обсягом знань, навичками читання та письма. У трьох молодших класах вивчали латинську, старослов'янську, українську книжну, грецьку та польську мови. В наступних двох середніх класах учні навчалися складати вірші, опановували теорію ораторського мистецтва.

Вища частина учбового процесу академії складалася з двох класів: вивчення філософії тривало три роки, а богослов'я — чотири. Вихованці академії оволодівали також, знаннями з математики, географії, астрономії та архітектури. Відомості з історії культури викладалися в курсах піїтики, риторики, філософії, богослов'я.

В Києво-Могилянській академії навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Іноді до неї потрапляли діти селян та міської бідноти.

Навколо академії згуртувалися відомі науковці того часу: Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Лазар Бара-гювич, Антоній Радиловський, Феодосій Сафонович, Араній Сатановський, Варлаам Ясинський, Симеон Полоцький, Епіфаній Славннецький та ін. Своєю науково-просвітницькою діяльністю вони об'єктивно сприяли розвиткові духовної культури українського народу. Зокрема, деякі дослідники вважають, що відомий «Синопсис» (16/4 р.) — короткий нарис історії України і Росії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., що набув великої популярності і використовувався як офіційний підручник, було створено Інокентієм Гізелем (1600—1683 рр.). Книга розповсюджувалась не лише на Україні і в Росії, але й за кордоном, зокрема в грецькому та латинському перекладах.

Академія підтримувала тісні контакти з багатьма нав-чальними закладами Європи, її учні часто продовжували навчання в західноєвропейських університетах. Багато ук-раїнських письменників та вчених, що виховувались і здобули освіту в Київській академії, переїхали до Росії і там працювали на ниві духовної культури. Серед них відомі діячі української культури і науки: Єпіфаній Славинецький — один з найбільших учених того часу, автор греко-слов'яно-латинського Лексикону та словника "малозрозумілих слів у Святому письмі, викладач у патріаршій школі;

Симеон Полоцький (1629—1680 рр.) — вихованець і діяч Київської академії, який у 1687 р. заснував у Москві Слов'яно-греко-латинську академію, учитель царських дітей; Данило Туптало (1651—1709 рр.), син київського сотника Сави, якого часто називали Тупталенко) — визначний проповідник, з 1702 р. Ростовський митрополит (Димитрій Ростовський), автор оповідань про чудеса Пресвятої Богородиці у Чернігівському монастирі, нової" редакції збірки «Четьї Мінеї», окремих літописних і драматичних творів;

 

 

Бароко - стиль в мистецтві кінця 16 - середини 18 ст. Виявився в архітектурі, живопису, літературі та музиці Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його варіантів. Специфічно риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури. Прийшовши на зміну художній культурі Відродження і маньєризму, бароко відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.

Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у примхливих планах, великих контрастах об'ємів, перевантажених скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення.

Однією з основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, але й міських низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості.. Архітектура періоду українського або “козацького” бароко

Період другої половини 17 - 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові “українське бароко”.

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко


Просмотров 301

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!