Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Рекомендації МОП про регулювання договору виробничого учнівства



Міжнародні норми, що регулюють договір виробничого навчання, містяться головним чином в Рекомендації № 117. Відповідно до цієї Рекомендації систематичне довгострокове навчання професії, здійснюване в основному в рамках підприємства або у незалежного ремісника, має регламентуватися письмовим договором про учнівства і відповідати нормам, встановленим у законодавстві і в колективних договорах кожної країни. Державними органами визначається перелік професій, освоєння яких вимагає проходження виробничого навчання. При цьому необхідно враховувати ступінь кваліфікації і рівень теоретичних знань, необхідних для даної професії; період навчання; придатність учнівства як способу навчання даної професії; становище в галузі зайнятості працівників, що готуються системою виробничого навчання. Встановлено певні вимоги до суб'єктів і до змісту договору виробничого навчання.

Доступу на учнівство повинні в кожному випадку передувати професійна орієнтація та медичний огляд, пов'язані з вимогами професії, яка буде придбана в результаті навчання.

У тих випадках, коли виконання роботи з даної професії вимагає особливих фізичних якостей або розумових здібностей, вони мають бути зазначені і перевірятися за допомогою спеціальних тестів.

За домовленістю між сторонами повинна бути забезпечена можливість переведення учня з одного підприємства на інше, коли це вважається необхідним або бажаним для завершення навчання, а також можливість перекладу учня з одного виду учнівства в інший, якщо це відповідає його інтересам.

Рекомендація вважає за необхідне, щоб державні органи підтримували постійний контакт з підприємствами або особами, що ведуть навчання, і забезпечували за допомогою нагляду і регулярних перевірок виконання цілей виробничого навчання.

 

Загальні принципи організації професійного навчання за кордоном.

Можна щось вигадати.

 

Еволюція договору виробничого учнівства.

Ніфіга немає

Особливості сучасного правового регулювання договору виробничого учнівства в країнах з розвинутою ринковою економікою.



Теж саме

Правове регулювання виробничої підготовки в Україні: історичний аспект.

Праця Селецького А.В

Перший період – з кінця 80-х років XIX століття – до 1920 року. Після прийняття «Основних положеньпро промислові училища» в Україні, як і у всій Росії, розпочалося створення систем промислової,

сільськогосподарської та жіночої освіти. Ці системи існували до 1917 року. Впроловж 1917-1920 років жодному з урядів, що діяли на території України, не вдалося створити будь-яку систему професійно-технічної освіти.

Другий період – 1920-1929 роки. Період створення та становлення української системи нижчої

професійної освіти. Він закінчився прийняттям урядових та партійних рішень про уніфікацію освітніх систем

Росії і України.

Третій період – 1929-1940 роки. Підготовку робітничих кадрів було підпорядковано господарським

наркоматам. Існували галузеві системи підготовки кваліфікованих робітників.

Четвертий період – 1940-1959 роки. У цей час була створена та діяла державна система трудових резервів, яка забазпечувала потреби народногосподарського комплексу країни в кваліфікованих робітничих кадрах.

П'ятий період – 1959 – 1991 роки. Упродовж цього періоду відбулися: утвердження единого типу закладів освіти, де здійснювалася підготовка робітничих кадрів – середніх профтехучилищ; перехід до единих навчальних планів та програм; інтеграція професійно-технічної і народної освіти в едину систему.



Шостий період – розпочався з 1991 року, з часу проголошення незалежності України. У цей час тривають пошуки власного шляху розбудови системи професійно-технічної освіти, адаптація її до ринкової економіки, приймається перший в історії України Закон «Про професійно-технічну освіту»

Хронологічними рамками та особливостями цих етапів, на думку автора, є:

1) 1949 – 1968 роки – створення і становлення гірничо-промислових профтехучилищ; організація

технічних училищ; реорганізація закладів профтехосвіти в міські та сільські ПТУ (1959-1965 роки); прийняття Закону «Про реорганізацію державних трудових резервів у державну систему професійно-технічної освіти» (1968 рік); пошук шляхів поєднання загальноосвітньої і професійної підготовки.

2) 1969 – 1975 роки - перехід до підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою; створення Державного комітету професійно-технічної освіти (1969 рік); заснування та становлення СПТУ як навчальних закладів нового типу; пошук організаційно-педегогічних форм загальноосвітньої підготовки і її поєднання з професійним навчанням, оптимізація виробничої практики у середніх профтехучилищах різного профілю; організація одночасного навчання учнів у профтехучилищах (з двухрічним терміном навчання) і вечірніх (змінних) школах (починаючи з 1971-1972 навчального року); вдосконалення навчально-плануючої

документації та обгрунтування вимог до навчально-методичної літератури; прийняття типового Положення про науково-технічну інформацію в системі ПТО (1971 рік).

3) 1976 – 1983 роки – вдосконалення змісту і форм організації навчально-виховного процесу в СПТУ; нормативно-правове забезпечення основних напрямків діяльності СПТУ, зокрема, положень про ПТНЗ, про конкурси професійної майстерності, про бібліотеку (1976 рік); організація середніх вечірніх (змінних) профтехучилищ (1978 рік); перехід до науково обгрунтованої організації методичної роботи (1976 рік);

визначення порядку поширення передового досвіду в системі профтехосвіти (1979 рік); прийняття положень про методичну роботу (1980 рік), про внутрішній контроль; затвердження кваліфікаційних характеристик керівників та інженерно-педагогічних працівників (1977 рік); прийняття Положення про майстра виробничого навчання (1978 рік); визначення порядку навчально-методичного забезпечення ПТНЗ (1977 рік); посилення уваги до самоосвіти інженерно-педагогічних праццівників (1978 рік); надання педагогічним радам ПТНЗ права

дозволу вступу випускників до денних навчальних закладів (1979 рік).

4) 1984 – 1990 роки - утвердження СПТУ як єдиного типу ПТНЗ (1984 рік); подальше вдосконалення

нормативно-правової бази шляхом прийняття положень: про СПТУ, про базове підприємство, про виробничу

практику, про класного керівника (1985-1986 роки); перехід до комп'ютерізації навчального процесу (1985 рік);затвердження підготовки за новим переліком професій (1987 рік); розробка уніфікованих програм із споріднених професій (1987 рік); впровадження нових навчальних програм (1988 рік); надання профтехучилищам права здійснювати перепідготовку робітничих кадрів; передача відомчих училищ до системи Держкомітету з ПТО.

5) 1991 – 1994 роки – пошуки шляхів реформування системи ПТО відповідно до програми «Освіта

(Україна XXI століття)»; створення нових організаційно-педагогічних форм підготовки кваліфікованихробітничих кадрів. Починаючи з 1991 року відбуваєтся зниження уваги до системи ПТО збоку державної влади,погіршується загальноосвітня підготовка учнів у профтехучилищах, зменшується кількість абітурєнтів та випускників ПТНЗ; здійснюється перехід до багаторівненвої ступеневої системи навчання в закладах

профтехосвіти.

Закріплення свободи праці (трудового договору), рівності працівників при укладанні трудового договору і визначенні умов трудового договору в актах ООН, МОП, регіональних організацій.

Найлегше питання. Можна вигадати щось.


Просмотров 357

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!