Рекомендації МОП про регулювання договору виробничого учнівства

Міжнародні норми, що регулюють договір виробничого навчання, містяться головним чином в Рекомендації № 117. Відповідно до цієї Рекомендації систематичне довгострокове навчання професії, здійснюване в основному в рамках підприємства або у незалежного ремісника, має регламентуватися письмовим договором про учнівства і відповідати нормам, встановленим у законодавстві і в колективних договорах кожної країни. Державними органами визначається перелік професій, освоєння яких вимагає проходження виробничого навчання. При цьому необхідно враховувати ступінь кваліфікації і рівень теоретичних знань, необхідних для даної професії; період навчання; придатність учнівства як способу навчання даної професії; становище в галузі зайнятості працівників, що готуються системою виробничого навчання. Встановлено певні вимоги до суб'єктів і до змісту договору виробничого навчання.

Доступу на учнівство повинні в кожному випадку передувати професійна орієнтація та медичний огляд, пов'язані з вимогами професії, яка буде придбана в результаті навчання.

У тих випадках, коли виконання роботи з даної професії вимагає особливих фізичних якостей або розумових здібностей, вони мають бути зазначені і перевірятися за допомогою спеціальних тестів.

За домовленістю між сторонами повинна бути забезпечена можливість переведення учня з одного підприємства на інше, коли це вважається необхідним або бажаним для завершення навчання, а також можливість перекладу учня з одного виду учнівства в інший, якщо це відповідає його інтересам.

Рекомендація вважає за необхідне, щоб державні органи підтримували постійний контакт з підприємствами або особами, що ведуть навчання, і забезпечували за допомогою нагляду і регулярних перевірок виконання цілей виробничого навчання.

Загальні принципи організації професійного навчання за кордоном.

Можна щось вигадати.

Еволюція договору виробничого учнівства.

Ніфіга немає

Особливості сучасного правового регулювання договору виробничого учнівства в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Теж саме

Правове регулювання виробничої підготовки в Україні: історичний аспект.

Праця Селецького А.В

Перший період – з кінця 80-х років XIX століття – до 1920 року. Після прийняття «Основних положеньпро промислові училища» в Україні, як і у всій Росії, розпочалося створення систем промислової,

сільськогосподарської та жіночої освіти. Ці системи існували до 1917 року. Впроловж 1917-1920 років жодному з урядів, що діяли на території України, не вдалося створити будь-яку систему професійно-технічної освіти.

Другий період – 1920-1929 роки. Період створення та становлення української системи нижчої

професійної освіти. Він закінчився прийняттям урядових та партійних рішень про уніфікацію освітніх систем

Росії і України.

Третій період – 1929-1940 роки. Підготовку робітничих кадрів було підпорядковано господарським

наркоматам. Існували галузеві системи підготовки кваліфікованих робітників.

Четвертий період – 1940-1959 роки. У цей час була створена та діяла державна система трудових резервів, яка забазпечувала потреби народногосподарського комплексу країни в кваліфікованих робітничих кадрах.

П'ятий період – 1959 – 1991 роки. Упродовж цього періоду відбулися: утвердження единого типу закладів освіти, де здійснювалася підготовка робітничих кадрів – середніх профтехучилищ; перехід до единих навчальних планів та програм; інтеграція професійно-технічної і народної освіти в едину систему.

Шостий період – розпочався з 1991 року, з часу проголошення незалежності України. У цей час тривають пошуки власного шляху розбудови системи професійно-технічної освіти, адаптація її до ринкової економіки, приймається перший в історії України Закон «Про професійно-технічну освіту»

Хронологічними рамками та особливостями цих етапів, на думку автора, є:

1) 1949 – 1968 роки – створення і становлення гірничо-промислових профтехучилищ; організація

технічних училищ; реорганізація закладів профтехосвіти в міські та сільські ПТУ (1959-1965 роки); прийняття Закону «Про реорганізацію державних трудових резервів у державну систему професійно-технічної освіти» (1968 рік); пошук шляхів поєднання загальноосвітньої і професійної підготовки.

2) 1969 – 1975 роки - перехід до підготовки кваліфікованих робітників з середньою освітою; створення Державного комітету професійно-технічної освіти (1969 рік); заснування та становлення СПТУ як навчальних закладів нового типу; пошук організаційно-педегогічних форм загальноосвітньої підготовки і її поєднання з професійним навчанням, оптимізація виробничої практики у середніх профтехучилищах різного профілю; організація одночасного навчання учнів у профтехучилищах (з двухрічним терміном навчання) і вечірніх (змінних) школах (починаючи з 1971-1972 навчального року); вдосконалення навчально-плануючої

документації та обгрунтування вимог до навчально-методичної літератури; прийняття типового Положення про науково-технічну інформацію в системі ПТО (1971 рік).

3) 1976 – 1983 роки – вдосконалення змісту і форм організації навчально-виховного процесу в СПТУ; нормативно-правове забезпечення основних напрямків діяльності СПТУ, зокрема, положень про ПТНЗ, про конкурси професійної майстерності, про бібліотеку (1976 рік); організація середніх вечірніх (змінних) профтехучилищ (1978 рік); перехід до науково обгрунтованої організації методичної роботи (1976 рік);

визначення порядку поширення передового досвіду в системі профтехосвіти (1979 рік); прийняття положень про методичну роботу (1980 рік), про внутрішній контроль; затвердження кваліфікаційних характеристик керівників та інженерно-педагогічних працівників (1977 рік); прийняття Положення про майстра виробничого навчання (1978 рік); визначення порядку навчально-методичного забезпечення ПТНЗ (1977 рік); посилення уваги до самоосвіти інженерно-педагогічних праццівників (1978 рік); надання педагогічним радам ПТНЗ права

дозволу вступу випускників до денних навчальних закладів (1979 рік).

4) 1984 – 1990 роки - утвердження СПТУ як єдиного типу ПТНЗ (1984 рік); подальше вдосконалення

нормативно-правової бази шляхом прийняття положень: про СПТУ, про базове підприємство, про виробничу

практику, про класного керівника (1985-1986 роки); перехід до комп'ютерізації навчального процесу (1985 рік);затвердження підготовки за новим переліком професій (1987 рік); розробка уніфікованих програм із споріднених професій (1987 рік); впровадження нових навчальних програм (1988 рік); надання профтехучилищам права здійснювати перепідготовку робітничих кадрів; передача відомчих училищ до системи Держкомітету з ПТО.

5) 1991 – 1994 роки – пошуки шляхів реформування системи ПТО відповідно до програми «Освіта

(Україна XXI століття)»; створення нових організаційно-педагогічних форм підготовки кваліфікованихробітничих кадрів. Починаючи з 1991 року відбуваєтся зниження уваги до системи ПТО збоку державної влади,погіршується загальноосвітня підготовка учнів у профтехучилищах, зменшується кількість абітурєнтів та випускників ПТНЗ; здійснюється перехід до багаторівненвої ступеневої системи навчання в закладах

профтехосвіти.

Закріплення свободи праці (трудового договору), рівності працівників при укладанні трудового договору і визначенні умов трудового договору в актах ООН, МОП, регіональних організацій.

Найлегше питання. Можна вигадати щось.