Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Лессінг. Естетичні погляди та критична діяльність



Вищий сенс свого життя Лессінг вбачав в оновленні німецького національного театру, головне призначення якого, як у давньогрецьку давнину, мало б полягати у формуванні досконалої людини і громадянина. Театр мав пробуджувати всі духовні сили людини, що закладені в ній самою природою. Вищій моралі відповідала свідома установка людини на самореалізацію (реалізацію своєї родової сутності), а не страх порушити заборону чи бажання заслужити винагороду. Засобом такого виховання має стати театр.

Наслідком поглиблених студій у царині теорії й історії мистецтва став трактат «Лаокоон, або Про межі малярства та поезії», центральним питанням якого стало з'ясування меж між живописом та поезією, їхньої специфіки та своєрідності художньої мови.

У зазначеній теоретичній праці Лессінг поділяє всі види мистецтва на просторові (до них належить живопис, оскільки зображує предмети, що перебувають поруч) та часові (поезія — зображує події в русі, тобто в їхній часовій послідовності). Подібний підхід орієнтував митців слова не на описовість, а на проникнення у психологію, зображення почуттів і пристрастей.

У трактаті знаходимо втілення ідеї боротьби за нові шляхи розвитку як самої Німеччини, так і її мистецтва. Цим зумовлена полеміка Лессінга на сторінках твору з «концепцією прекрасного» П. Вінкельмана, котрий вважав наявність «ефекту спокою» найважливішою ознакою краси і відповідно своєю теорією мистецтва закликав людей до смирення та покори. Лессінг же дотримувався просвітницької концепції людини у мистецтві — драматург, навпаки, виступав прибічником рішучих дій громадян як в реальному житті, так і у творах мистецтва: «Герої на сцені повинні виявляти свої почуття, виражати відкрито свої страждання і не перешкоджати вияву природних нахилів».

Лессінг утверджував ідеал діяльної людини і звертав увагу не на постійність, а на мінливість людської природи.

Еталоном прекрасного, у розумінні Лессінга, могли слугувати не лише перевірені часом зразки античного мистецтва, а й сучасність.

Естетика театру Лессінга:



• динамізм характеру і дії; його він знаходив у Шекспіра. У збірці статей «Гамбурзька драматургія» Лессінг піддавав критиці театр Корнеля і Вольтера за наслідування готових зразків, за типовість і шаблонність образів та нав'язливий дидактизм, а головне — за статичність. Рух, внутрішній неспокій, постійна готовність до самореалізації — віднині це найважливіші положення для німецької естетичної і філософської думки;

• значна роль уяви; у художньому творі, на думку драматурга, «вагомим є тільки те, що залишає вільне поле для уяви. Чим більше ми вдивляємося в об'єкт, тим більше наша думка мусить мати можливості додати від себе до побаченого, а чим напруженіше працює наша думка, тим активніша наша уява». Підносячи роль уяви у сприйнятті реальності, Лессінг характерним чином заперечував англійський емпіризм: «Немає нічого більш оманливого, аніж загальні закони наших чуттів»;

• вважав естетично повноцінним лише драматичний характер; це не той узагальнений характер, що проявляється в буденній ситуації, коли всі сторони особистості співіснують у байдужій гармонії, а той характер, який виковується в процесі життєвих змагань, коли людина потрапляє в екстремальну, не передбачену її офіційним статусом ситуацію. Саме тоді певні сутнісні сторони особистості «актуалізуються», самовиявляються для подолання зовнішньої перешкоди. Відбувається становлення характеру, часом у несподіваному для нього самого напрямку;



• підкреслюючи значення типового, розумів, що без живих індивідуальних рис поетичні характери перетворювався на абстрактні уособлення. Саме через це він критикував героїв Корнеля та інших представників класицизму, а також Д. Дідро за його тяжіння в теорії й художній практиці до «ідеальних характерів»;

• сформував цілісну концепцію драми в боротьбі проти класицистичної драматургії і теорії драми. Фальшива, з точки зору Лессінга, сама форма класицистичної драматургії. І це виявлялося не тільки в симулюванні єдності часу і місця, недосяжного і непотрібного, але і у всій структурі п'єс — в побудові дії і діалогу, у неприродній, манерній мові героїв. Герої подібних творів — не люди, а машини. Такими їх зробили придворні звичаї та смаки. Неприйняття форми диктувалось неприйняттям змісту. Лессінг заперечував ідейні й моральні принципи класицизму — знищення особи в ім'я державних інтересів, відмову від радощів життя тощо;

• ідеал драматурга — характери мужні, сильні, що живуть законами гармонії розуму і почуття;

• утверджуючи головним принципом драми реалістичне зображення дійсності, Лессінг, як усі просвітники, виступав переконаним прихильником вчення про суспільну роль мистецтва;

• трагедії стародавніх грецьких поетів, а також Шекспіра — це істинна вершина драми. Вони були вірні природі, людській вдачі, пристрасті їхніх героїв знаходили вираження в дії, із дії ж, строго логічної й доцільної, випливає і їхній моральний урок.

Висновок. У Лессінга багато взяли для своєї естетики Кант, зокрема про роль уяви; ранні романтики — про роль внутрішнього, духовного руху; «веймарські класики» — про духовну повноту існування людини як повернення до природи, але на новому вищому рівні; і всі разом — про те, що людина має реалізувати своє високе життєве призначення, яке закладене в самій людині.


Просмотров 860

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!