Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






фонди медичного страхування в заруб. Країнах



Сутність державного кредиту в зарубіжних країнах

Державний кредит — третя ланка фінансової системи, яка об’єднує кредитні відносини між державами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, з іншого. При цьому дер-жава чи місцеві органи управління виступають головним чином, як позичальники коштів.

 

Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бю-джету фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направ-ляються на покриття різниці між бюджетними доходами та вида-тками. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілі-зуються за допомогою державного кредиту, прямо використову-ються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором при-скорення соціально-економічного розвитку країни.

 

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомогою, є антиципованими, тобто взятими наперед податками. Не-обхідність погашення державного боргу вимагає відшукання до-даткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати нових позик) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов'язань та виплата відсотків по них відволікає частину бюджетних доходів від про-дуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

 

Державні та місцеві позики емітуються, головним чином, тоді, коли в бюджетах присутній дефіцит, тобто так звані звичайні до-ходи не покривають видатки держави. Протягом усіх років після Другої світової війни у провідних зарубіжних країнах внаслідок (в основному) високих військових витрат, державні бюджети ха-рактеризувалися великими хронічними бюджетними дефіцитами.

 

В останні роки у більшості країн світу дефіцит бюджету ста-новить від 2 % до 15 % ВВП при середньосвітовій його величині 4,5 %. Прийнято вважати, що коли дефіцит державного бюджету не перевищує 5 % ВВП країни, то він припустимий, інакше -призводить до різкого зниження інвестиційної активності та пе-реростає надалі в різні форми кризових явищ. Щорічні бюджетні дефіцити, накопичуючись, утворюють державний борг.



 

Так, при Дж. Буші молодшому дефіцит бюджету СШЛ побив рекорд 1992 р. (290,4 млрд дол. при Дж. Буші батькові).

 

Нині часи змінилися: видатки, пов'язані з війною та терориз-мом тільки зростають; чимала також заборгованість урядів шта-тів і місцевих органів влади. Таким чином, основним питанням стану фінансів у США продовжує залишатися рівень накопиченої заборгованості, за якою федеральний уряд США та уряди штатів і муніципалітетів виплачують щорічно великі платежі.

 

Місцеві бюджети в усіх країнах хронічно дефіцитні й одер-жують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з дер-жавного бюджету та випуску місцевих позик, гарантованих урядом.

 

фонди медичного страхування в заруб. Країнах

Виокремлюють такі базові моделі фінансування охорони здоров'я:

● державна, заснована на бевериджевській концепції, що фінансується пере-

важно (до 90 %) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок

оподаткування). Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків



держави. Виділення фінансування на всі здійснювані послуги розглядають як

частину процесу планування загальних урядових витрат. За першою формою

фінансуються, наприклад, системи охорони здоров'я Великобританії, Канади,

Ірландії;

● бюджетно-страхова (бісмарковська концепція), що фінансується за рахунок

цільових внесків підприємців, трудящих громадян і субсидій держави (систе-

ми соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок

внесків в фонд охорони здоров'я. Найпростішим є внесок, який робить

наймач і працівник. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до

послуг – від потреби. Медичний фонд (або фонди) зазвичай незалежний від

держави, але діє в рамках законодавства. За соціального страхування гаран-

тується право на точно зумовлені види послуг і встановлюються такі частки

внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фі-

нансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Ні-

меччині (78 %), Італії (87 %), Франції (71 %), Швеції (91 %), Японії (73 %) та

інших країнах;

● приватнопідприємницька, що фінансується за рахунок реалізації платних ме-

дичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страху-

вання. Населення, що страхується, виплачує премію страхувальнику, сума

якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються

ним, причому схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата

послуг пацієнтами не належить до страхування. Пацієнти сплачують медичні

послуги відповідно до тарифів. Така система діє в таких країнах, як США,

Південна Корея, Нідерланди.

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, є

Німеччина.Насамперед треба зазначити, що в Німеччині є два види медично-

го страхування: державне і приватне. Державне медичне страхування Німеч-

чини є загальнообов'язковим. Тобто кожен найманий працівник, а також осо-

би, які навчаються на виробництві (Auszubildende), підлягають обов'язковому

державному медичному страхуванню і мають бути членами однієї з вільно

обраних ними державних лікарняних кас. За певних умов обов'язковому дер-

жавному медичному страхуванню підлягають особи, які отримують допомо-

гу з безробіття (Arbeitslosengeld II), працівники сільського і лісового госпо-

дарства та члени їх сімей, особи, які займаються мистецькою діяльністю, сту-

денти, пенсіонери тощо.

Великобританіявикористовує для громадян країни майже виключно

систему бюджетного фінансування охорони здоров'я, що обумовлює його

державний характер з високою мірою централізації управління. Приватне медичне страхування у Великій Британії охоплює пере-

важно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною служ-

бою охорони здоров'я. Приватним добровільним медичним страхуванням

охоплено понад 13 % населення.

На думку фахівців, одна з найефективніших у світі – система охорони

здоров'я в Канаді. Канадську систему охорони здоров'я часто називають без-

коштовною. На потреби охорони здоров'я в Канаді сьогодні витрачається

1/3 місцевих бюджетів провінцій. Пацієнти теж сплачують вартість окремих

медичних послуг. Але у тих випадках, коли останні включені в плани охоро-

ни здоров'я на рівні провінцій, пацієнт не бере участі в їх оплаті – всю вар-

тість застрахованих послуг відшкодовують уряди провінцій.

Також ефективною системою медичного страхування, на думку фахів-

ців, є ізраїльська. Близько 96 % населення Ізраїлю застраховані й отримують

медичну допомогу в рамках чотирьох лікарняних кас. Майже половину всіх

витрат на медичну допомогу фінансують споживачі. Внески роботодавців

становлять 30 %. Крім охоплення страхуванням основних медичних послуг,

кожна з кас забезпечує додаткове медичне страхування, що передбачає дов-

готривале лікування в стаціонарі і профілактичні служби, підвищений ком-

форт, знижки на ліки, залучення провідних спеціалістів для проведення об-

стежень та операцій

У США є система медичного страхування, що базується на сполученні

центрального страхового фонду з мережею місцевих незалежних страхових

організацій. Кошти акумулюються у центральному фонді, що не виконує ад-

міністративних функцій, а потім розділяються між страховими організаціями

на основі законодавчо затвердженої форми розрахунків. Ця система діє в

США у частині програм "Медікер" та "Медікейт". Ці системи обіймають по-

над 20 % населення, групове страхування за місцем роботи становить 58 % та

добровільне медичне страхування не за місцем роботи – 2 %. Близько 15 %

населення не мають доступу до медичного страхування: це малозабезпечені,

безробітні, безпритульні та члени сімей працівників підприємств, що не за-

безпечуються системою медичного страхування.


Просмотров 450

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!