Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Динаміка конфлікту та його типи



Соціальний конфлікт: причини, структура і функції

Соціальний конфлікт – зіткнення протилежних цінностей.

Соціальний конфлікт— крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Причини конфлікту: об’єктивні і суб’єктивні.

Об'єктивні -обставини або умови, що з'являються або існують незалежно від волі людини. До числа об'єктивних причин конфлікту можна віднести:

· нерівномірний розподіл ресурсів і корисних копалин на нашій планеті, що служить причиною міждержавних конфліктів,

· недосконалість законодавчих і правових норм, існуючих в державі, - часта причина трудових конфліктів;

· напружена соціально-економічна ситуація в країні або на конкретному підприємстві як часта причина малих і великих соціальних конфліктів і т. д.

Приклад: страйк робітників проти керівництва за збільшення заробітної плати.

Суб'єктивні- комплекс індивідуально особистісних особливостей людини, його інтересів, переконань, потреб, ціннісних орієнтації і т. д. Серед них можна вказати:

· конфлікти на грунті релігійних, світоглядних, морально-етичних розбіжностей;

· конфлікти, засновані на невідповідність особистісних якостей людини займаної посади, конкуренції у розподілі матеріальних ресурсів і доходів організації і т. д.

Приклад: релігійний конфлікт ісламістів та представників інших релігій.

Структура конфліктів:

- безпосередні субєкти (сторони, учасники)

- предмет конфлікту (проблема, протиріччя)

- опосередковані учасники (свідки)

- соціальний потенціал (хто на що здатний)

- часовий фактор (період, протягом якого відбувається конфлікт)

Функції конфлікту:

Позитивні:

- соціально-діагностичну— виникнення конфліктів свідчить про недоліки у функціонуванні соціальних організацій, поглиблен­ня суспільних протиріч, поляризацію інтересів різних соціаль­них груп;

- регулюючу— конфлікти створюють і підтримують у суспільстві соціальну рівновагу, забезпечують баланс сил у структурах вла­ди й управляння;



- інтегративну— участь у конфлікті сприяє консолідації людей, які захищають спільні інтереси, формуванню їх зацікавленості у співпраці, узгодженні та об’єднанні своїх зусиль;

- інноваційну— конфлікти сприяють оновленню соціальних від­носин, утвердженню нових норм та цінностей, дозволяють уникнути застою, є джерелом нововведень та прогресивних тенденцій;

- комунікативну— пошук шляхів розв’язання конфлікту активі­зує соціальну взаємодію, забезпечує взаємопристосування його учасників, спільне вироблення взаємоприйнятних рішень;

- соціально-психологічну— конфлікти сприяють зняттю психоло­гічної напруги, викиду негативних емоцій і поступовому зни­женню їх інтенсивності.

Негативні:

- дестабілізуючу— деструктивні конфлікти призводять до пору­шення соціальної рівноваги, громадського порядку, застосуван­ню насильницьких методів розв’язання існуючих проблем;

- надлишково-витратну— конфлікти, як правило, вимагають ви­користання додаткових матеріальних, часових, моральних, зок­рема, емоційних ресурсів для вирішення проблем, навколо яких вони виникають;

- дезорганізуючу— конфлікти уповільнюють та ускладнюють про­цеси прийняття рішень, відволікають від виконання поточних планових завдань, порушують ритм та ефективність діяльності.

Динаміка конфлікту та його типи

Соціальний конфлікт – зіткнення протилежних цінностей.



Соціальний конфлікт— крайній випадок загострення соціальних протиріч, який виражається в зіткненні різних соціальних спільнот, обумовленому протилежністю чи суттєвою відмінністю їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку.

Під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають.

Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії):

· виникнення конфліктної ситуації;

· усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

· інцидент, привід;

· настання конфлікту;

· розв'язання конфлікту.

Розрізняють чотири основні типи конфлікту залежно від особливостей конфліктуючих сторін:

· Внутрішньоособистісний конфлікт

· Міжособистісний конфлікт

· Конфлікт між особистістю та групою

· Міжгруповий конфлікт

Шляхи розв’язання конфлікту

Існуючі способи вирішення конфліктних ситуацій розподіляються на дві категорії: структурні та міжособові. До структурних методів належать:

 

• роз'яснення вимог до змісту роботи (делегування окремим особам чи структурним підрозділам чітко окреслених повноважень для виконання покладених функцій і ознайомлення з відповідальністю за їх виконання);

 

• принцип використання ієрархії (звернення до керівника) при вирішенні конфліктних ситуацій. Керівництво визначає порядок взаємодії та підпорядкованість, регулює інформаційні потоки і вказує на те, яка особа відповідальна за ухвалення конкретного управлінського рішення;

 

• підпорядкування цілей підрозділів загальноорганізаційним цілям. Загальна мета організації, якій підпорядковується решта цілей підрозділів, змушує всі ланки, формальні та неформальні групи і окремих осіб сприяти її досягненню;

 

• вплив на поведінку через систему винагород.

 

Міжособові способи вирішення конфліктів зводяться до п'яти варіантів типу поведінки, що їх має обрати конкретна людина при появі перших симптомів конфліктної ситуації. Це, зокрема: 1. ухилення - мається на увазі, що людина (група людей, підприємство, складова соціуму), передбачаючи наперед загострення ситуації прагне уникати дій, які провокують інцидент. Така роль пасивного спостерігача притаманна особам, які не зацікавлені у змінах, прагнуть уникнути загострення суперечностей; 2. згладжування - тип поведінки, який має багато спільного з попереднім. При цьому не помічаються ознаки майбутнього конфлікту, йде активна профілактика його вияву, ліквідовуються чи завуальовуються суперечності сторін; 3. примус - контроль над ситуацією і регулювання її розвитку. При небажаному напрямі розвитку конфлікту, особа, яка наділена владою і повноваженнями втручається і силовими методами впливає на ситуацію, спрямовує конфлікт у бажане русло; 4. компроміс - тимчасове чи нейтральне вирішення проблеми, що умовно задовольняє всі сторони, які беруть участь у конфлікті. Суперники (опоненти) йдуть на взаємні уступки, частково приймають точку зору іншої сторони або ж відкладають вирішення питання на майбутнє, залишаючи його відкритим; 5. вирішення конфлікту - найбільш бажаний і радикальний шлях розвитку ситуації. Сторони детально ознайомлюються з аргументацією як "за", так і "проти", йдуть на взаємні уступки, вузлові питання вирішують колективним ухваленням рішень. Щодо шляхів виходу з конфліктів можна зазначити:

· Метод уникнення конфлікту · Метод перемовин· Метод використання посередників· Арбітраж· Метод відтермінування

Соціальна стратифікація.

Стратифікація – поділ на прошарки.

Соціальна стратифікація – диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Це розташування індивідів згори вниз горизонтальними шарами за ознакою нерівності ( в прибутках, у власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя).

Соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:

· по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

· по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

соціальність цього явища;

традиційність, оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації;

універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми.

 

Соціальна мобільність.

 

Соціальна мобільність – переміщення по соціальній драбині

Розрізняють вертикальну, горизонтальну та міжпоколінну мобільність

Горизонтальна – переміщення в межах свого прошарку (переїзд з одного села в інше цілої родини (соціальна група), зміна місця роботи (індивідуальне))

Вертикальна – переміщення з одного класу в інший (різке збагачення, або збідніння)

Міжпоколінна – вертикальне або горизонтальне переміщення в межах покоління (збагачення, збідніння, переїзд одного з поколінь).

 


Просмотров 527

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!