Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Правовий статус юридичних осіб у МПрП.Визначення особливого статусу юридичної особи у МПрП



1. Юридичні особи належать до основних суб'єктів приватного права. У сучасному світі підприємницька та інша діяльність юридичних осіб не обмежується лише територією держави, де їх було створено, а може поширюватися і на територію інших держав, набуваючи транскордонного характеру. Це зумовлює постановку питань колізійного та матеріально-правового характеру, які мають вирішуватися в рамках МПрП.

Специфіка правового статусу юридичних осіб в МПрП визначається насамперед їх юрисдикційною належністю, для позначення якої в доктрині МПрП використовують термін "національність юридичної особи". Під національністю юридичної особи розуміють як особистий закон (особистий статут), так і державну належність юридичної особи (Л. А. Лунц). Залежно від такої належності всі юридичні особи, що здійснюють діяльність на території певної держави, розглядаються як "вітчизняні", які перебувають під дією виключно їх особистого закону, або "іноземні", що перебувають під впливом двох правових систем - свого особистого закону (права держави національності) і територіального закону (права держави місця здійснення своєї діяльності). Національність юридичних осіб лежить в основі визначення їх особистого статуту як правопорядку, в рамках приписів якого з'явилося це утворення. Водночас у літературі зазначено, що категорія "національності" юридичних осіб є багатозначною й умовною (Л. А. Луни). 2. Особистий статут юридичної особи визначає:

- статус певного утворення як юридичної особи;

- організаційно-правову форму юридичної особи;

- порядок створення, реорганізації та ліквідації юридичної особи;

- питання правонаступництва щодо прав і обов'язків юридичної особи, що припиняється;

- вимоги до назви юридичної особи;

- зміст та обсяг правоздатності юридичної особи, момент її виникнення та припинення;

- вимоги до структури органів управління юридичної особи, їх компетенції та порядку здійснення своїх повноважень;

- відносини юридичної особи з її засновниками та учасниками, порядок набуття та реалізації учасниками юридичної особи своїх прав та обов'язків;

- здатність юридичної особи відповідати за своїми зобов'язаннями.

До всіх питань правового статусу юридичної особи застосовується загальна колізійна прив'язка, що підпорядковує їх вирішення єдиному національному правопорядку. Теорії визначення особистого статуту юридичної особи, які ґрунтуються на принципі розщеплення єдиного статуту юридичної особи та підпорядкування його окремих питань різним правопорядкам, не знайшли широкої підтримки у загальносвітовій доктрині МПрП.



Останнім часом у теорії МПрП обґрунтовується концепція так званого перенесення доміцилію юридичної особи, під яким розуміють переведення компанії за межі юрисдикції, відповідно до законодавства якої вона набула статусу юридичної особи, без необхідності її ліквідації в цій юрисдикції (С. М. Хеда). При цьому пропонується розглядати таку компанію як суб'єкт права одночасно двох юрисдикцій: право попередньої юрисдикції регулюватиме всі питання, пов'язані з правовим статусом юридичної особи, а всі аспекти фінансово-господарської діяльності "переведеної" компанії в новій юрисдикції входитимуть до сфери правового регулювання цієї нової юрисдикції.

3. Поняття особистого закону юридичної особи неоднаково трактується у різних правопорядках. Історично склалися такі теорії визначення національності юридичної особи:

1) теорія інкорпорації, яка визначає національність юридичної особи та її особистий статут за законом тієї держави, на території якої відбувся акт реєстрації такої юридичної особи (Велика Британія, Індія, Китай, Росія, США, Україна);

2) теорія осілості, відповідно до якої особистий статут юридичної особи визначається законом тієї держави, де перебуває її адміністративно-управлінський центр (Австрія, Бельгія, Німеччина, Франція, Швейцарія); під таким центром зазвичай прийнято розуміти основний орган управління юридичної особи, місцезнаходження якого визначається відповідно до установчих документів такої особи (критерій формальної осілості) або як фактичне місцезнаходження такого органу;

3) теорія ефективного місця діяльності, згідно з якою юридична особа має національність тієї держави, на території якої вона здійснює свою основну господарську діяльність; така позиція відома законодавствам країн, що розвиваються, і є ефективним критерієм визначення національних офшорних компаній;



4) теорія контролю, сформульована у судовій практиці під час Першої світової війни для боротьби з так званими "ворожими іноземцями" (зокрема з іноземними компаніями, країна походження яких належала до "ворожого табору"), відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, з території якої здійснюється контроль та управління її діяльністю. Такою державою зазвичай вважається держава "національності" засновників чи основних акціонерів компанії (держава "походження" статутного капіталу компанії). Ця теорія вважається оптимальним критерієм встановлення національності ТНК, і нині вона також використовується як субсидіарна колізійна прив'язка в законодавствах деяких держав світу при визначенні правового статусу юридичних осіб.

Розбіжності у визначенні особистого статуту юридичної особи породжують проблеми "подвійної" чи "нульової" національності юридичної особи. Так, якщо компанія була спочатку зареєстрована у державі, де визнається критерій осілості (наприклад, у Франції), а місцем знаходження її управлінського центру є держава, законодавство якої закріплює критерій інкорпорації (наприклад, у США), така юридична особа буде розглядатися як французька за американським законодавством та американська - за французьким, тобто обидві ці держави внаслідок застосування різних критеріїв визначення національності розглядатимуть цю компанію як іноземну. І навпаки, якщо адміністративний центр юридичної особи, заснованої у країні, що застосовує критерій інкорпорації, знаходиться в країні, яка визначає "національність" юридичних осіб за принципом осілості, кожна з таких країн визнаватиме цю компанію національною; таке явище "подвійної національності" має негативні наслідки для вирішення правових питань податкового, корпоративного, фінансового характеру та у сфері банкрутства.

4. У сучасних законодавствах більшості держав світу, як правило, застосовується не один, а декілька критеріїв визначення особистого закону юридичної особи. Так, згідно зі ст. 154 Федерального закону Швейцарії 1987 р. "Про міжнародне приватне право", до юридичних осіб застосовується право держави, в якій вони засновані, за умови виконання встановлених правом цієї держави вимог чи їх заснування відповідно до права цієї держави; до юридичної особи, що не задовольняє таких умов, застосовується право держави, з якої фактично здійснюється управління. Як зазначено у ст. 3083 Цивільного кодексу канадської провінції Квебек 1991 статус і дієздатність юридичної особи регулюються правом країни, відповідно до якого ця юридична особа була заснована, без шкоди для застосування до її діяльності права країни, де така діяльність здійснюється. Кодекс Бустаманте містить декілька колізійних правил, які застосовуються до різних видів юридичних осіб. За загальним правилом ст. 17, національність юридичних осіб визначається за місцем їх заснування та реєстрації, однак для акціонерних товариств національність визначається статутами чи законом місця, де збираються загальні збори акціонерів або, за їх відсутності, законом місця перебування головної ради чи ради директорів, чи адміністративної ради (ст. 19), а національність інших цивільних, торговельних або промислових товариств визначається установчими договорами чи за місцем звичайного перебування їх адміністрації або головного правління (ст. 18).

Інколи законодавець йде шляхом застосування односторонніх колізійних прив'язок при формулюванні субсидіарного колізійного правила щодо визначення особистого закону юридичної особи. Так, за загальним правилом (ст. 25) Закону Італії про МПрП 1995р., особистий закон юридичної особи визначається правом країни, на території якої був завершений процес її заснування, однак у випадку, коли орган управління такого правового утворення знаходиться в Італії або коли його основна діяльність здійснюється на території Італії, застосуванню підлягає італійське право. Як вказується у ст. 11 Цивільного кодексу Єгипту 1948 р., правовий статус іноземних юридичних осіб підпорядковується закону держави, на території якої знаходиться місцеперебування основного та діючого органу управління юридичної особи; однак, якщо ця особа здійснює свою основну діяльність в Єгипті, застосовним є єгипетський закон.

Прикладом застосування "змішаного критерію" може служити і судова практика Великої Британії. Визначення національності юридичних осіб тут має найважливіше значення для цілей оподаткування. Якщо компанія заснована у Сполученому Королівстві, вона вважається британською компанією, незалежно від того, де фактично знаходиться центр її контролю. Якщо ж компанія заснована за межами Великої Британії, вона все одно може бути визнана британською, якщо в цій країні знаходиться центр її контролю. Інакше кажучи, доктрина контролю не може позбавити британської "національності" юридичну особу, створену та зареєстровану за законодавством Великої Британії, незалежно від країни, з якої здійснюється контроль над нею, однак може забезпечити "національний статус" юридичній особі, яка була заснована за межами Сполученого Королівства. Місце інкорпорації - це лише один з фактів, які британський суд приймає до уваги при визначенні національності юридичних осіб. Прикладом такої позиції може бути низка провідних судових справ.

Так, у справі "Cesena Sulphur Co v. Nickolson" мова йшла про компанію, яка була зареєстрована у Великій Британії, однак основну свою діяльність здійснювала в Італії. Компанія не мала жодних торговельних зв'язків з Англією, її фінансова звітність велась в Італії, вона фігурувала в торговельному реєстрі Італії і дві третини акціонерів компанії були резидентами Італії. Всі ці факти свідчили, що центром підприємницької діяльності компанії була Італія. Разом з тим, місцезнаходженням ради директорів компанії, відповідно до її статуту, був Лондон, де проводилися також загальні збори акціонерів та відбувалося нарахування дивідендів. Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що, оскільки управління компанією здійснювалося з м. Лондона, її основним місцем бізнесу є саме м. Лондон, а сама компанія є англійською за своєю "національністю". Цікаво, що рішення з цієї справи було винесене задовго до формулювання критерію інкорпорації, тому при вирішенні її у наш час суд, напевне, звернувся б лише до факту заснування компанії на території Англії, залишаючи осторонь питання місця здійснення її управління.

Іншою хрестоматійною справою є "De Beers Consolidated Mines Ltd v. Howe". Як випливає з матеріалів цієї справи, компанія була заснована не в Англії, а в Південній Африці, де займалася видобутком та реалізацією алмазів. Засідання ради директорів відбувалися найчастіше в м. Лондоні, і з цього факту суд зробив висновок про те, що контроль над компанією здійснювався з території Англії, а отже, прибуток компанії від продажу алмазів має оподатковуватися відповідно до англійського законодавства. Як вказувалося у рішенні, фактичним місцем ведення бізнесу є країна, звідки здійснюється центральне управління та контроль над компанією. Звідси випливає, що, якщо дочірня компанія заснована за кордоном, але контролюється материнською компанією, що є британською за своїм походженням, така дочірня компанія також має британську "національність", незважаючи на місце її інкорпорації та місцезнаходження її власних органів управління відповідно до статуту.

Щоправда, в англійській судовій практиці можна знайти і приклади невизнання британської "національності" за компанією, яка була заснована в Англії, однак контроль та управління якою здійснюються за кордоном. Так, у справі "Egyptian Delta Land and Investment Co. v. Todd" вирішувалося питання про статус компанії, яка була заснована в Англії, а її бізнес контролювався та управлявся виключно з м. Каїра. Голова компанії, всі директори, а також печатка, реєстр акціонерів, бухгалтерська звітність, банківські рахунки знаходилися в Каїрі. Лише місцезнаходженням зареєстрованого офісу, відповідно до статуту, був Лондон. Суд прийняв рішення у справі, виходячи з того, що ця компанія е єгипетською.

5. "Змішаний критерій", хоча і вважається найбільш вдалим способом розв'язання колізій щодо статусу юридичних осіб, однак навіть його застосування не здатне усунути всі колізії. Більш ефективною вважається уніфікація критеріїв визначення "національності" юридичних осіб шляхом укладення міжнародних договорів на універсальному та регіональному рівнях. Так, у Гаазькій конвенції про визнання прав юридичної особи за іноземними компаніями, асоціаціями, установами ¡956 р. зафіксовано, що національність юридичної особи визначається за місцем, де вона зареєстрована або де за статутом знаходиться її правління. Згідно з Договором про заснування Європейського Співтовариства 1957 р., на будь-яку компанію, засновану за національними законами, навіть якщо вона контролюється іноземною компанією, має 100%-й іноземний капітал чи здійснює функції філії іноземної компанії, поширюється національний режим. У Європейській конвенції 1968 р. про взаємне визнання торговельних товариств та юридичних осіб в цілому закріплений принцип інкорпорації (ст. 6), разом з тим у ній визначається, що правовий зв'язок з державами - членами ЄЕС мають не тільки юридичні особи, що засновані відповідно до їх законів, а й ті, що мають місцезнаходження і ведуть економічну діяльність на території цих держав. Ці ознаки спрямовані на виявлення тих юридичних осіб, які беруть участь в економічному житті Співтовариства, а тому вправі користуватися відповідними свободами. Стаття 4 цієї Конвенції дає змогу державам-учасницям, на території яких фактично знаходиться юридична особа, зробити заяву про застосування до неї власних імперативних норм; це положення є певною поступкою тим державам - членам ЄС, котрі як критерій визначення національності юридичної особи застосовують закон реального місцезнаходження юридичної особи. Крім того, згідно зі ст. 7 вказаної Конвенції, держава-учасниця може відмовити у визнанні за іноземними юридичними особами деяких прав та привілеїв, яких не мають її власні аналогічні юридичні особи. Зазначимо, що саме в межах Європейського Співтовариства процес створення уніфікованого правового регулювання у сфері статусу юридичних осіб став найбільш послідовним завдяки не тільки міжнародно-договірній уніфікації, а й механізмам наближення та гармонізації законодавств держав-членів.

6. В українському законодавстві питанню особистого закону юридичної особи присвячена ст. 25 Закону України про МПрП. Відповідно до ч. 1 ст. 25 цього Закону, особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Таким місцезнаходженням є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави (ч. 2 ст. 25). Таким чином, в Україні, за загальним правилом, національність юридичної особи визначається на основі "критерію інкорпорації". Разом з тим ч. З ст. 25 Закону формулює і субсидіарне колізійне правило: за відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Отже, варіант "змішаного критерію", прийнятий за основу українським законодавцем, виходить із застосування критерію інкорпорації як основного та критерію осідлості як додаткового (допоміжного) для випадків неможливості визначення національності юридичної особи за принципом інкорпорації.

У цьому контексті слід зауважити, що нині в українському цивільному законодавстві при визначенні місцезнаходження юридичної особи застосовним є критерій осілості: відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів чи закону, виступають від її імені. Ця редакція ст. 93 означає відхід від початково втіленого у Цивільному кодексі України "критерію інкорпорації", відповідно до якого місцезнаходження юридичної особи, якщо інше не встановлено законом, визначалося місцем її державної реєстрації.

Українське законодавство про МПрП містить колізійні правила і щодо визначення особистого закону тих організаційних утворень, які не є юридичними особами. Відповідно до ст. 27 Закону про МПрП, особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою відповідно до права держави, у якій така організація створена, вважається право цієї держави. Це основне правило доповнюється додатковим, де законодавець закріпив односторонню колізійну норму: якщо така організація діє на території України, до її діяльності застосовується законодавство України, яке регулює діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин. Інакше кажучи, якщо певна організація, яка в принципі має ознаки юридичної особи, не вважається такою за законом держави місця її створення, вона не наділятиметься статусом юридичної особи тільки через те, що ця організація діє на території держави, за законодавством якої вона є різновидом юридичних осіб. Разом з тим, якщо місцем здійснення діяльності такої організації є Україна, до її діяльності застосовуватиметься українське законодавство про юридичні особи, за винятком випадків, установлених законом, і тих, що випливають із суті правовідносин.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!