Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






З навчальної дисципліни: Кримінально-виконавче право. Кафедра кримінально-виконавчого права



ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

 
 


ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра кримінально-виконавчого права

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

кримінально-виконавчого права

________________В.А.Кирилюк

_______._____________ 20_____

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЇ

ТЕМА № 13. Особливості національної моделі пробації. Правове регулювання і порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі кримінально-виконавчою інспекцією.

З навчальної дисципліни: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: курсанти (слухачі) юридичного факультету Інституту кримінально-виконавчої служби.

Навчальна мета: сформувати у курсантів (слухачів) систему науково обґрунтованих знань щодо національної моделі пробації, правового регулювання діяльності кримінально-виконавчої інспекції, порядку і умов виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, здійснення контролю за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням

Виховна мета:сприяти розвитку у курсантів (слухачів) наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Розвивальна мета: розвити у курсантів (слухачів) інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу кримінально-виконавчого законодавства України та використання у практичній роботі та науковій діяльності.

Навчальний час: 4 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: електронні презентації.

Наочні засоби:

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави та права, конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія, пенітенціарна політика та пенітенціарна система України.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Особливості національної моделі пробації. Правові та організаційні засади діяльності кримінально-виконавчої інспекції / органу пробації.

2.Правове регулювання та порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. Правове регулювання та порядок виконання покарання у виді громадських робіт.

4. Правове регулювання та порядок виконання покарання у виді виправних робіт.



5. Порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Висновок

 

Література:

1. Конституція України.-К., 1996.

2. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст 2015.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України: Офіційний текст 2015.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: Офіційний текст 2015.

5. Про затвердження положення про Державну пенітенціарну службу України. Постанова КМУ №225/2014.

6. Про пробацію. Закон України від 05.02.2015 р.

7. Про Державну кримінально-виконавчу службу України. Закон України від 23.06.2005 р. №2713-ІУ.

8. Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Наказ ДДУПВП МВС України від 19.03.2003 № 270/1560.

9. Концепція розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1039-р від 12 жовтня 2011 року.

10. Оцінка ризиків і потреб дітей в конфлікті з законом. Методичні рекомендації. Г. Стідз, Л.Солопова, О.Кочура, 2014.- 28 с.

11. Богатирьов І.Г. Теорія і практика виконання кримінально-виконавчою інспекцією покарань, не пов’язаних із позбавленням волі: Монографія-К.: АТІКА, 2005.-312 с.

12. Кримінально-виконавче право України Підручник / За заг. ред. О.М. Джужи. – Київ. Атіка. 2010. – 752 с.

13. Шкадюк В.Д. Організація виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі та здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Методичний посібник. Київ 2007 – 242 с.



14. Богатирьов І.Г., Лісіцков О.В. Кримінально-виконавче право України: Підруч. Модульно-рейтинговий курс для студентів, курсантів та слухачів вищ.юрид.навч.закл. 111-ІУ рівнів актердитації. – 2-ге вид. – К.: ВД Дакор, 2014. – 376 с.

15. Кримінально-виконавче право України. Загальна та Особливачастини : підруч. / О.М. Литвинов, А.Х.Степанюк, І.С.Яковець, К.А.Автухов, А.П.Гель, С.В.Лосич, Є.С.Назимко ; за заг.ред.доктора юрид.наук, проф. О.М.Литвинова та доктора юрид.наук, проф.. А.Х. Степанюка. – К. : ВД «Дакор», 2015 – 632 с.

16. Стандартні мінімальні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила, 1990 р.);

17. Європейська Конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками (1964 р.);

18. Правила Ради Європи про пробацію. Рекомендація CM/Rec(2010)1.

 

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

На сьогоднішній день кримінальна політика держави спрямована на економію репресії та широке застосування, там, де це можливо і доцільно, покарань, не пов’язаних з позбавленням волі ураховуючи те, що наслідки ув’язнення є негативними як для особистості засудженого, так і для самого суспільства. Саме таким шляхом йде більшість закордонних країн, в яких виконання альтернативних позбавленню волі видів покарань покладено на спеціалізовану державну службу, яка знаходиться поза поліцією та в’язницею – службу пробації.

Вже майже двадцять років дане питання актуальне й для України. Прийняття Закону «Про пробацію» поставило перед вітчизняною кримінально-виконавчою теорією і практикою численні завдання, від вирішення яких буде залежати подальше функціонування інституту пробації та реформування кримінально-виконавчої інспекції. Тому є потреба у розумінні соціально-правововї характеристики пробації, знанні історії її виникнення та розвитку, зарубіжного досвіду та основних міжнародних стандартів у сфері пробаційної діяльності, умінні реалізовувати функції та завдання пробації із застосовуванням відповідних інструментів.

Питання 1. Особливості національної моделі пробації. Правові та організаційні засади діяльності кримінально-виконавчої інспекції / органгу пробації.

 

Слайд 3. Пробація має майже 200-річну історію розвитку і виникла як кримінально-правовий інститут англосаксонського права, який являє собою різновид умовного засудження або умовного звільнення. У різних країнах процес розвитку пробації відбувався по різному, але загальними рисами пробації у всіх країнах є:

не застосування до порушника покарання у виді ув’язнення або узагалі звільнення від покарання (на підставі спеціального соціального дослідження особистості правопорушника);

застосування пробації до правопорушника у залежності від обставин (вчинений злочин, особистість, соціальна ситуація правопорушника);

здійснення нагляду, який відрізняється від поліцейського нагляду та поєднаний із соціальною допомогою правопорушнику у процесі ресоціалізації.

В процесі міжнародного співробітництва у сфері виконання покарань і поводження із засудженими, починаючи з 1981 року, ООН та Рада Європи ухвалювали документи, спрямовані на розширення заходів, альтернативних тюремному ув’язненню.

Слайд 4. Основні з них це: Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №45/110 про Стандартні мінімальні правила ООН щодо заходів, не пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила, 1990 р.), Європейська Конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками (ETS №51, 1964 р.), Рекомендація №СМ/(2010)1 Комітету Міністрів Ради Європи про Правила Ради Європи про пробацію. У цілому ухвалено близько 20 резолюцій, які спрямовані на розвиток у країнах учасницях ООН або Ради Європи заходів, альтернативних тюремному ув’язненню.

У разі застосування пробації безпека суспільства забезпечується за рахунок соціального супроводу особи, яка перебуває у конфлікті з законом починаючи від притягнення до кримінальної відповідальності, в процесі відбування покарання та після звільнення.

Слайд 5. Належне функціонування системи пробації - оптимальний варіант для держави та суспільства, оскільки дозволяє зменшити витрати на утримання установ виконання покарань; негативні наслідки для особи засудженого, пов’язані з впливом кримінального середовища в УВП, втратою суспільно-корисних зв’язків, роботи, проблемами соціальної адаптації після звільнення. Суб’єкт пробації залишається у суспільстві, а значить можна задіяти усі наявні ресурси для досягнення його ресоціалізації.

Пробація сприятиме більш ефективній роботі правоохоронних органів, судової системи, координації взаємодії державних органів і установ, органів місцевого самоврядування, громадськості у процесі застосування санкцій, альтернативних позбавленню волі.

 

Слайд 6. Правовою основою для реалізації міжнародних стандартів і впровадження у державі принципово нової системи заходів кримінально-правового характеру є Закон «Про пробацію» від 5 лютого 2015 року, який був розроблений з урахуванням міжнародного та європейського досвіду пробації і вступив у дію 27 серпня 2015 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 р. №456 «Про внесення змін до Положення про ДПтС України» на ДПтС України офіційно покладено функцію реалізації державної політики у сфері пробації, яка покладається на підрозділи органу пробації.

Отже, виконання завдань пробації покладено наорган пробації,який створюється у складі Державної пенітенціарної служби України шляхом реорганізації кримінально-виконавчої інспекції, яка забезпечує виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.

Європейські стандарти пробації допускають існування служби пробації як автономної державної структури, так і у складі інших державних служб (наприклад, Швеція, Данія, Норвегія, Канада, Грузія - служба пробації входить до складу служби виконання покарань, маючи певну автономність). Принаймні на етапі створення пробації в Україні такий варіант виявився найбільш доцільним з економічної та організаційної точки зору.

Слайд 6. Підрозділи кримінально-виконавчої інспекції як органи виконання покарань були створені 21 листопада 2001 року наказом Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань № 212 на базі інспекції виправних робіт МВС України.

Сьогодні кримінально-виконавча інспекція згідно із законодавством виконує контролюючу функцію щодо покарань, альтернативних позбавленню волі (заборона займати певні посади та займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, звільнення від покарання з випробуванням). Індивідуально-профілактичну роботу здійснюють органи внутрішніх справ, соціальну роботу – органи соціальної політики.

Слайд 7. Завдання органу пробації відповідно до Закону «Про пробацію»:

підготовка досудових доповідей щодо обвинувачених;

здійснення нагляду за засудженими до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, особами, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт, особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, звільненими від відбування покарання вагітними жінками і жінками, які мають дітей віком до трьох років;

виконання певних видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів;

реалізація пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;

проведення соціально-виховної роботи із засудженими;

здійснення заходів з підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення;

реалізація інших заходів, спрямованих на виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень.

Із дванадцяти функцій служб пробації, визначених Правилами Ради Європи про пробацію, на орган пробації України покладено вісім (за виключенням програм відновного правосуддя, роботи з потерпілими від злочинів, засудженими-іноземцями та умовно-достроково звільненими з місць позбавлення волі). Відсутність даних функцій обумовлена в першу чергу невизначеністю таких відносин в правовій системі Україні.

Слайд 8. Щодо організаційно-штатної структури, то органи пробації планується створити на базі існуючих 589 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, штат яких збільшено за рахунок введення до кожного підрозділу посад психолога, соціального працівника та педагога, виходячи із завдань та функцій пробації.

Структура органу пробації у складі ДПтС України:

Департамент (управління) пробації (центральний апарат)

підрозділи управління пробацією в областях

підрозділи органу пробації

4500 посад +120 управлінськійапарат

психологи - не менше 1-го на 400 підоблікових;

-педагоги- 1 на підрозділ;

соціальні працівники - 1 на підрозділ.

 

На сьогоднішній день штатна чисельність персоналу – 4634 посади

- 70 працівників відділів (секторів) кримінально-виконавчої інспекції територіальних органів ДПтС України

- 4564 працівники територіальних підрозділів кримінально-виконавчої інспекції

Слайд 9. Станом на 1 січня 2016 року у 589 підрозділах КВІ на обліку перебувало 80 715 осіб, з них неповнолітніх – 2016 осіб (в УВП та СІЗО - 70 417 осіб, неповнолітніх - 348).

Із числа осіб, що перебувають на обліку КВІ:

засуджені до кримінальних покарань – 75447 осіб:

- у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – 5295 осіб

- у виді громадських робіт – 4036 осіб

- у виді виправних робіт - 1053 особи

- звільнені від відбування покарання (у тому числі:звільнені від відбування покарання з випробовуванням, звільнені від відбування покарання з випробовуванням вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років, а також звільнені від відбування покарання вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років) - 65053 особи;

притягнуті до адміністративної відповідальності – 5268 осіб:

- адміністративне стягнення у виді громадських робіт - 5263 особи

- адміністративне стягнення у виді виправних робіт – 5 осіб.

Протягом 2015 року виконувались судові рішення (пройшло по обліку) стосовно 184144 осіб, у тому числі щодо:

притягнутих до кримінальної відповідальності – 151487 осіб

притягнутих до адміністративної відповідальності – 32657 осіб.

Надійшло на виконання 1050 судових рішень щодо осіб, засуджених до обмеження волі для їх направлення до кримінально-виконавчих установ відкритого типу (виправних центрів).

Для виконання завдань пробації збільшується й обсяг повноважень працівників пробації: він набуває статусу учасника кримінального процесу з відповідними правами, обов’язками та відповідальністю; має право отримувати безкоштовно від будь якого органу інформацію, необхідну для виконання завдань пробації; відвідувати у будь якому місці та на будь якій території осіб, до яких застосовано пробацію, або викликати їх та отримувати від них пояснення (стаття 19 Закону).

Правову основу пробації та діяльності органу пробації становлять Конституція України, Кримінальний, Кримінальний процесуальний, Кримінально-виконавчий кодекси України, Закон України «Про пробацію» та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Для того, щоб національна модель пробації запрацювала у повній мірі необхідно внести зміни до цих та інших законодавчих актів та розробити підзаконні нормативно-правові акти, зокрема:

Слайд 10.

- Порядок складання досудової доповіді;

- Порядок здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими;

- Порядок розроблення та реалізації пробаційних програм;

- Порядок взаємодії органу пробації та державних органів під час здійснення заходів пенітенціарної пробації;

- Положення про організацію діяльності волонтерів пробації.

 

Слайд 11. Підзаконні нормативно-првавові акти, які регламентують діяльність органу пробації/КВІ є:

- Наказ ДДУПВП, МВС України від 19.12.2003 №270/1560 «Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань»;

- Наказ Міністерства юстиції України від 19.03.2013 №474/5 «Про затвердження Порядку виконання адміністративних стягнень у вигляді громадських робіт та виправних робіт»;

- Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Інструкції про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань» від 22.11.2011 № 3361/5;

- Наказ Міністерства юстиції України від 08.09.2012 №1439/5 «Про затвердження Порядку подання до адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями засуджених про помилування та виконання указів Президента України про помилування»;

- Наказ Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України від 28.03.2012 №478/5/180/375/212/258 «Про затвердження Порядку взаємодії установ виконання покарань та суб’єктів соціального патронажу під час підготовки до звільнення осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

 

Слайд 12. Отже, Закон України «Про пробацію» визначає пробаціюяк систему наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого.

Невід’ємною складовою цих заходів є соціальне дослідження клієнтів пробації, впровадження системи реабілітаційних та корекційних програм для осіб, до яких застосовані покарання, альтернативні позбавленню волі, а також волонтерських програм, заходів постпенітенціарної опіки та соціального патронажу осіб, звільнених із місць позбавлення волі.

Слайд 12. Метою пробаціїє забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності.

Система пробації передбачає три умовних напрямки діяльності: досудова пробація, наглядова пробація та пенітенціарна пробація.

Слайд 13. Досудова пробація – передбачає забезпечення суду формалізованою інформацією, що характеризує обвинуваченого, з метою прийняття судом рішення про міру його відповідальності.

Досудова доповідь повинна містити соціально-психологічну характеристику, оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення та висновок про можливість виправлення без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Це дослідження не має на меті довести його винуватість або невинуватість, а містить висновок про ризик вчинення обвинуваченим повторного злочину та можливість його виправлення без позбавлення або обмеження волі (стаття 9 Закону).

Досудова доповідь дає суду можливість отримати додаткову інформацію про злочинця, яка не завжди може бути отримана в ході слідства та судового засідання. Ця інформація потрібна також працівникам служби пробації для розробки програми ресоціалізації злочинця, якщо йому судом буде призначено покарання, альтернативне позбавленню волі. У випадку ж призначення обвинуваченому обмеження або позбавлення волі, дані про нього стануть основою програми виховного впливу на нього в установах виконання покарань.

Слайд 14. Досудова доповідь складається із вступної, описової, заключної частин.

Вступна частина досудової доповіді містить інформацію щодо: виконавця доповіді; час і місце складання доповіді; статті КК, за якими обвинувачується особа; загальні відомості про особу обвинуваченого; інформацію про відмову обвинуваченого від участі у складенні доповіді (за наявності).

Описова частина досудової доповіді містить інформацію щодо: опису кримінального правопорушення; дані про соціально-побутові умови, стан здоров’я; соціально-психологічна характеристика; оцінка ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення .

Заключна частина досудової доповіді містить інформацію про наявність у обвинуваченого потреб у наданні соціальних послуг; ступінь його готовності до позитивних змін; ставлення до вчиненого ним діяння та потерпілих осіб; висновок щодо можливості виправлення без позбавлення волі; доцільність застосування пробації (пропозиції щодо застосування пробаційної програми).

Орган пробації крім виконання покарань, альтернативних позбавленню волі, здійснюватиме пробаційний нагляд, що передбачає як контроль за поведінкою, так і заходи соціальної реабілітації, які базуються на оцінці ризику вчинення повторного злочину та потреб правопорушника. Виховну та профілактичну роботу також здійснює працівник пробації. (статті 10,13 Закону).

Слайд 15. Наглядова пробація –цездійснення наглядових та соціально-виховних заходів щодо засуджених до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, осіб, яким покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк замінено покаранням у виді громадських або виправних робіт, осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів.

Здійснення нагляду за клієнтом пробації і корекція соціальної поведінки забезпечує його інтеграцію у суспільство.

Новою формою роботи буде складання індивідуального плану роботи з клієнтом пробації, який включатиме заходи нагляду та соціально-виховної роботи.

Нагляд у законі визначено як заходи, які здійснюються органами пробації за місцем проживання, роботи та навчання засуджених з метою дотримання обов’язків, визначених законом та покладених на них судом.

Соціально-виховна робота – це цілеспрямована діяльність персоналу органу пробації для досягнення мети виправлення засуджених. Вона проводиться за індивідуальним планом роботи із засудженим з урахуванням оцінки ризиків повторного вчинення кримінальних правопорушень та передбачає диференційований підхід під час надання консультативної, психологічної та інших видів допомоги; сприяння працевлаштуванню; залучення до навчання; участь у виховних заходах та соціально корисній діяльності; проведення індивідуально-профілактичної роботи.

Таким чином, соціально-виховна робота забезпечить формування та закріплення у суб’єктів пробації прагнення до заняття суспільно-корисною діяльністю, дотримання вимог законів, інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня. Заходи соціально-виховного характеру повинні обов'язково враховувати психологічні особливості особи, її кримінально-правову та демографічну характеристики.

Слайд 16. Проектом змін до КК України планується розширення переліку обов'язків, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням.

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації в центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації, та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.

2. На осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, суд може додатково покласти такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України без погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації;

3) вступити на навчання для здобуття повної загальної середньої освіти;

4) офіційно працевлаштуватися або вступити на навчання для отримання професії;

5) пройти пробаційні програми;

6) пройти курс лікування від психічних та поведінкових розладів унаслідок вживання психоактивних речовин або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

 

Слайд 17. Під час здійснення наглядової пробації стосовно зазначеної категорії осіб, орган пробації реалізовує пробаційні програми, які призначаються за рішенням суду і передбачають комплекс заходів, спрямованих на корекцію соціальної поведінки або її окремих проявів, формування соціально сприятливих змін особистості, які можливо об’єктивно перевірити (наприклад, подолання агресивної поведінки, шкідливих звичок, психологічних проблем, набуття позитивних соціальних навичок, соціального статусу, усунення або мінімізація негативних соціальних факторів).

До реалізації пробаційних програм можуть залучатися підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Працівники пробації взаємодіятимуть з установами виконання покарань у процесі підготовки засуджених до звільнення, координуючи відповідні заходи з за місцем проживання засудженого після звільнення або місцем розташування установ соціальної адаптації для звільнених. Тобто створюється більш ефективна система соціального супроводу звільнених (стаття 11 Закону).

Слайд 18. Пенітенціарна пробація - підготовка осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення з метою трудового і побутового влаштування таких осіб після звільнення за обраним ними місцем.

Органи пробації у взаємодії з установами виконання покарань, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування сприяють засудженим, які готуються до звільнення, у визначенні місця проживання після звільнення, влаштуванні до спеціалізованих установ для звільнених, госпіталізації до закладів охорони здоров’я осіб, які потребують стаціонарної медичної допомоги, працевлаштуванні працездатних осіб.

Для пенітенціарної пробації особливої актуальності набуватиме соціальний супровід осіб для підготовки до адаптації та життя на волі.

Ця функція на сьогодні існує в установах виконання покарань, а правовідносини у цій сфері закріплено спеціальним законом "Про соціальну адаптацію осіб, звільнених від покарання у виді обмеження або позбавлення волі". Поряд з цим, як показує практика, реалізація завдань зазначеного закону значно ускладнюється відсутністю спеціальної служби, яка б відповідала за координацію заходів субєктів соціальної адаптації від початку цієї роботи в період відбування покарання аж до вирішення проблем соціальної адаптації. Тим більше при існуючій системі неможливо говорити про цілісність та безперервність процесу соціальної адаптації, а також його необхідну корекцію у процесі реалізації заходів. Передача таких функцій органам пробації спроможна вирішити зазначену проблему.

Закон передбачає особливості застосування пробації щодо неповнолітніх при підготовці досудового звіту, здійсненні нагляду. Пробаційні програми щодо неповнолітніх реалізують органи соціальної політики (стаття 12 закону).

Законом також визначаютьсяособливості пробації щодо неповнолітніх.

Слайд 18. Так, у спрямуванні заходів пробації щодо неповнолітніх робиться акцент на: забезпечення їх нормального фізичного і психічного розвитку; профілактику агресивної поведінки; мотивацію позитивних змін особистості; поліпшення соціальних стосунків.

Досудова доповідь стосовно неповнолітніх додатково повинна містити: інформацію про вплив криміногенних факторів на поведінку; рекомендації щодо заходів, спрямованих на мінімізацію ризику вчинення повторних кримінальних правопорушень.

Пробація щодо неповнолітніх здійснюється органом пробації спільно з органами і службами у справах дітей, спеціальними установами та закладами, що здійснюють їх соціальний захист і профілактику правопорушень. При цьому важливе значення приділяється залученню засуджених неповнолітніх до навчання та здобуття повної загальної середньої освіти.

Соціально-виховна робота з неповнолітніми може проводитися із залученням батьків або їх законних представників.

При цьому особам, у яких не має батьків або опікунів, службою соціальної допомоги й іншими залученими інституціями здійснюються заходи щодо вирішення соціальних проблем зазначених осіб.

Пробаційні програми щодо неповнолітніх реалізуються разом із центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері соціальної політики.

 

Дослідження, проведені в багатьох країнах світу дозволили фахівцям покращити розуміння основних причин і факторів, які обумовлюють протиправну поведінку неповнолітніх. Аналіз цих факторів пов’язаний з визначенням криміногенних потреб, які відіграють значну роль у профілактиці нових правопорушень й плануванні реабілітаційної роботи. З цією метою Державною пенітенціарною службою України спільно з проектом «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» розроблено спеціальні методики-інструменти щодо порядку проведення оцінки ризиків скоєння повторних злочинів неповнолітніми та планування роботи з їх ресоціалізації, які схвалені та рекомендовані науково-експертною радою Державної пенітенціарної служби для використання у практичній діяльності органів кримінально-виконавчої служби. Стандартизована оцінка дозволить фахівцям аналізувати вчинки особи у минулому шляхом визначення індивідуальних факторів ризику і потреб, врахування чинників, які позитивно впливають на особу, з метою визначення ступеня інтенсивності проведення реабілітаційної роботи з нею, а також її форм і методів.

В рамках українсько-канадського проекту «Реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» зазначена методика відпрацьована на базі пілотних «Центрів відвідування» для засуджених неповнолітніх у містах Мелітополі та Івано-Франківську, Львові дала позитивні результати та буде поширена на усі області країни.

Слайд 19. Форма оцінки і супроводу неповнолітньої особи – це структурований інструмент, що застосовується для збору і аналізу повної інформації про неповнолітню особу з метою виявлення конкретних криміногенних факторів ризику і потреб, які сприяють протиправній поведінці.

Вона дає можливість:

виявити фактори, що сприяють протиправній поведінці неповнолітньої особи;

визначити рівень та інтенсивність необхідного втручання;

готувати інформацію для суду стосовно найдоцільніших заходів щодо неповнолітнього обвинуваченого з метою його перевиховання;

здійснювати ефективне планування індивідуальної роботи з неповнолітньою особою;

проведення моніторингу змін у потребах неповнолітньої особи і рівня ризику скоєння нового злочину в майбутньому.

Основою форми оцінки і супроводу неповнолітньої особи є виявлення криміногенних факторів у різних сферах життя, які зазвичай вказують на існування ризиків скоєння повторного злочину або повернення до протиправної поведінки. Зокрема, це проблеми у стосунках в сім’ї; навчанні та роботі; проведенні дозвілля та відпочинку; стосунках з друзями та однолітками; вживання психотропних речовин; особисті якості та поведінка; ставлення до правопорушень. Аналіз і оцінка криміногенних факторів дозволяє виокремити ті сфери, які потребують першочергового втручання та спланувати подальшу індивідуальну роботу з неповнолітньою особою. При цьому слід враховувати й фактори сприйняття, тобто ті характеристики, потреби і здібності неповнолітньої особи та її оточення, які можуть впливати на рівень її реагування на втручання; а також захисні фактори – позитивні якості неповнолітньої особи та оточення, які можуть сприяти успішній ресоціалізації. Підсумком вивчення кожного конкретного випадку має стати складання Плану індивідуальної роботи з неповнолітньою особою, який містить опис заходів, які визначаються шляхом встановлення цілей у тих категоріях, які мають найвищий рівень ризику, та обрання засобів їх досягнення (що саме повинна зробити неповнолітня особа, для того, щоб досягти поставленої мети). Важливо, щоб план складався разом з неповнолітньою особою, оскільки залучення її до цього процесу дасть відчуття участі у розв’язанні «своїх» проблем. План індивідуальної роботи з неповнолітньою особою потребує регулярного перегляду з метою моніторингу можливих змін щодо рівня потреб у кожній з категорій та прогресу неповнолітньої особи в досягненні визначених у плані цілей. У підсумку проведена з неповнолітньою особою індивідуальна робота забезпечить зниження ризику скоєння повторних злочинів, набуття соціально-корисних навиків та привчить неповнолітніх до самостійного загальноприйнятного соціально-нормативного життя в суспільстві.

Таким чином, застосування методики оцінки ризиків і потреб неповнолітніх у конфлікті з законом дасть можливість зробити роботу з неповнолітніми засудженими більш ефективною і такою, що відповідає міжнародній практиці, притаманній службі пробації в усьому світі.

До пробаційної роботи обов’язково мають бути залучені системи соціального захисту населення, освіти, охорони здоров'я, соціальних служб, спеціалізованих закладів і установ, громадських та релігійних організацій.

У здійсненні нагляду за засудженими та проведенні з ними соціально-виховної роботи братимуть участь волонтери пробації, які будуть здійснювати свої повноваження під керівництвом персоналу органу пробації.

Висновок. Таким чином, не дивлячись на те, що інститут пробації в Україні достатньо молодий, є реальна можливість розбудови повноцінної європейської системи пробації за умови розуміння і сприйняття суспільством, відповідного нормативно-правового, кадрового, матеріально-технічного та науково-методичного забезпечення .

Питання 2. Правове регулювання та порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Слайд 20. Кримінальне покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, згідно зі ст. 55 КК, може бути призначено судом на строк від двох до п'яти років як основне або на строк від одного до трьох років як додаткове покарання, як додаткове покарання у справах, передбачених Законом України "Про очищення влади", призначається на строк п’ять років.Воно призначається також у випадках, коли за характером вчинених винним злочинів суд визнає неможливим збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

 

Слайд 21. Позбавлення права обіймати певні посади полягає у звільненні засудженого на вказаний у вироку суду строк від посади, яку він займав під час вчинення злочину, і позбавленні його права обіймати аналогічні посади на інших підприємствах, в установах, організаціях.

Позбавлення права займатися певною діяльністю - це заборона засудженому займатися тією діяльністю, у зв'язку з якою ним вчинено злочин.

Які кожне інше кримінальне покарання, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю встановлює певні правообмеження для засуджених. Але характер правообмежень у межах призначення цього виду покарання може бути різним. Зокрема, найчастіше воно обмежує трудові права засудженого.

Застосування даного покарання у виді заборони на здійснення непрофесійної діяльності передбачає правообмеження іншого характеру. У цьому разі призначене покарання не стосується сфери трудових прав засудженого. У даний час така заборона стосується права керування транспортними засобами або права на полювання тощо.

Одним із основних правообмежень є позбавлення засудженого права займатися звичною для нього професійною діяльністю, оскільки набуття нових професійних навичок потребує не тільки навчання чи перепідготовки, але і набуття нового досвіду практичної роботи.

Відомо, що наявність у людини певних здібностей означає придатність її до певної діяльності. Оскільки право займатися відповідною діяльністю позбавляються особи, які пропрацювали за певною професією досить тривалий час, то таке покарання для них є досить суттєвим. Зважаючи на це, індивідуалізація покарання має особливе значення.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!