Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Загальна характеристика античної літератури



Антична література хронологічно не є першою. Причина того, що ми вивчаємо її першою, криється в тому, що древні літературні пам'ятники відкривали навпаки, тобто від більш пізніх до ранніх.

Антична література є найдавнішою європейською літературою, тому вона впливає на всю іншу літературу.

Антична література - перший щабель у культурному розвитку світу, тому вона й впливає на всю світову культуру. Це помітно навіть у побуті. Багато предметів також називаються античними словами, наприклад, бачок із краном для нагрівання води називається «Титан». Більша частина архітектури так чи інакше несе в собі елементи античності.

Назви античних героїв часто використовуються для назв кораблів. Іноді це виглядає дуже символічно. Так, наприклад, Наполеона везли в послання на крейсері «Беллерофонт». Беллерофонту було доручено вбити химеру. (Химера - чудовисько, що складається із дракона, кози й лева). До речі, тут відбиті відмінності між сприйняттям стародавніх греків і нас - нам вона б здалася страшним чудовиськом, а Беллерофонт спочатку нею замилувався. Все-таки він її вбив, а опісля так загордився своєю перемогою, що захотів піднестися на Олімп до богів. Його скинули на землю, він утратив розум і скитався по землі, поки над ним не зглянувся Танатос.

Образи античної літератури входять у сучасну літературу, у них ховається глибокий зміст. Іноді вони входять у крилаті вислови. Античні міфологічні сюжети часто переробляються й знову використовуються.

Чому все-таки «антична культура»? Уперше термін «античність» вживають гуманісти Епохи Відродження. Вони починають створювати подобу системи міфів й історії, починають вести перші непрофесійні поки розкопки. Слово «античний» походить від латинського слова «antikqus» - древній, і використовується до цих пор.

У Давньогрецької культури свої корені. Предтечами є Крито-Мінойська (або Крито-Мікенська) культура. Учені сперечаються про давніх мешканців Криту - тому виникають різні назви. Англійський археолог Артур Еванс відкрив критську культуру. До цього розкопки на Криті намагався вести відомий Генріх Шліман, але йому не вистачило грошей, щоб купити територію для розкопок. Артур Еванс відкрив Кносський палац, а, отже, Крито-Мінойську цивілізацію, тому що в цьому палаці була знайдено безліч доказів її існування. Існують різні версії загибелі цієї цивілізації, але багато вчених сходяться в думці, що провиною був стихійний катаклізм.



У палаці знайшли глиняні таблички з письменами двох різних типів, тобто вже існувала писемність. Крім того, там знайшли древню опалювальну й каналізаційну систему, а також базу для багатьох міфів, наприклад, лабіринт мінотавра - підземні приміщення палацу. Слово «лабіринт», відбулося від слова «labris» - обоюдогостра сокира, жертовна зброя жерців. Під час жертвоприносини жрець одягав маску бика - мінотавра. Тобто міф про Тезея, що переміг мінотавра, говорить про скинення Афінами ярма Криту.

Чому «Мікенська»? У Мікенах Генріх Шліман знайшов аналогічні глиняні таблички з письменами, що свідчило про письмове сполучення між Грецією і Критом.

Античність часто називають дитинством людства. Часто це твердження невірно приписують Карлу Марксу. Причина такої назви в тім, що антична література найчастіше наївна й описова. Вона звертається до джерел людської свідомості, зображує людину поза суспільством. А не можна забувати, що для Древньої Греції притаманний рабовласницький лад, що б не говорили про демократію. З п'ятисот тисяч жителів Афін, вільними були тільки сто тисяч, і тільки половина з них мала право голосу, тому що інші були вихідцями з інших полісів. Перикл - засновник афінської демократії. Він правил Афінами фактично 30 років, але його син від другого шлюбу так і не став повноправним громадянином, тому що друга дружина Перикла (відома письменниця Аспазія) була уродженкою іншого міста. Але в античних творах жодна особистість не зв'язана класовою регламентацією, тому мистецтво Древньої Греції дає почуття волі.



В античній культурі вперше з'являється одухотворений людський образ, поставлений у центрі, тому що до цього центром усього мистецтва була не людина. Наприклад, у малюнках первісних людей тварини зображувалися величезні й барвистими, а люди схематично маленькими. У древніх єгиптян зображення фараонів були в неживих масках, а царське військо також було дивно напівсхематичним.

Існувало чотири давньогрецьких говори. Різні літературні жанри розвивалися в різних діалектах. Найдавніший говір – ахейський (у часи Гомера в цього говору вже не залишалося носіїв). Еолійський говір існував у острівній Греції, там уперше з'явилася лірика. Іонійський говір був поширений у континентальній Греції й у колоніях на узбережжі Малої Азії, він дав початок епічній поезії. З іонічного діалекту з'являється аттичний говір - використовується в Афінському полісі й у діловій мові. Доричний говір – у Південній Греції, він становить основу хорових пісень й театру.

Періодизація:
1. Архаїчний період (7 століття до нашої ери - 5 вік до нашої ери). Характерно: гострота в соціальному відношенні, тому що йде руйнування родової громади й становлення полісів. У громаді на чолі стояв цар, потім родова знать, у полісі походження не мало значення. Ніцше називає цей період трагічним.

Розвивається усна народна творчість, але в грецькій міфології відсутні казки. Із грецьких казок до нас дійшла тільки одна, та й про неї ведуться суперечки, чи не була вона більш пізньою вставкою. Вона дійшла до нас у складі «Метаморфоз» Апулея - «Казка про Амура і Психею». У грецькому мистецтві казку витісняє міф, у нього найбільш значима роль. Також розвивається байка, що охоплює величезний конгломерат. Езоп - родоначальник байок, він виходець із Малої Азії. З'являються епічні, архаїчні, героїчні поеми, з яких до нас дійшли тільки гомерівські. Про інші ми можемо судити тільки з уривків. На зміну Гомеру приходить дидактичний епос Гесіода, що бажає утримати старі моральні норми. У цей же період з'являється й архаїчна лірика.

2. Класичний (аттичний) період. У цей час центр культурного життя перебуває в Афінах. Після Греко-перської війни почався розвиток Афін, які незабаром стало прикладом для всієї Греції. Розвивається театр драматургії, вважається, що театр завжди розвивається в трагічну епоху. Спочатку з'являється трагедія, потім комедія. Розвивається лірика й ораторське мистецтво, риторика. У четвертому столітті починає розвиватися проза. Спочатку з'являється історична проза, потім філософська.

3. Елліністичний період (з 4 століття до нашої ери по 1 століття до нашої ери). У цей період Греція завойовується спочатку Філіпом, потім Олександром Македонським. Полісна система віджила себе. В Олександра є велика ідея - нести грецьку культуру варварам. З'являється поняття «космополіт». Потім Олександр розуміє, що грецька культура – не єдина конкурентноздатна у світі. Еллінізм - симбіоз грецької й інших культур. Культурний центр переноситься в Єгипет, в Олександрію. Там виникає гуманітарна наука.

Характерна пильна увага до людини. Розвиваються малі жанри лірики, наприклад, епіграма. Втрачає значення висока комедія, з'являється новоаттична комедія про родину, про дім. У самому кінці періоду з'являється грецька повість або грецький роман.

4. Період грецької літератури епохи римського панування (1 століття до нашої ери - 476 рік нашої ери). Приклад: Апулей «Золотий осел (Метаморфози)». Розвивається історичне знання, наприклад, «Життєписи» Плутарха.

 

Грецька міфологія.

У грецькій мові існує три слова для позначення поняття «слово» - «епос», «логос» й «мютосміф». Епос - слово вимовлене, мова, оповідання. Логос - слово в науковій, діловій мові, риториці. Мютос - слово-узагальнення. Тобто міф - це узагальнення в слові почуттєвого сприйняття життя.

Не існує єдиного визначення міфу, тому що це дуже ємне утворення. Лосєв і Тахо-Годі дають філософське визначення. Але є й неправильні визначення. Міф - це не жанр, а форма думки. На цю сторону міфу вперше звернув увагу Фрідріх Вільгельм Шеллінг. Він говорить про те, що міфологія є передумовою як грецького, так і світового мистецтва.

У всіх своя мова й своя міфологія, виходить, міфологія пов'язана зі словом - таку думку розвиває Потебня. Міфологію не можна пригадати спеціально - її створює народ на певній стадії свого розвитку. Тому міфологічні сюжети й схожі, адже вони пов'язані з певними етапами світогляду. Міфологію не можна скасувати декретом. Саме Шеллінг заговорив про нову міфологію - вона постійно міняється. Новий час міфологізує на ґрунті історії, політики, соціальних подій.

У родовому суспільстві міфологія є універсальною, єдиною і єдиною нерозчленованою формою суспільної свідомості, що відбиває дійсність чуттєво-конкретних і персоніфікованих образів.

Дуже довго міфологія залишається єдиною формою суспільної свідомості. Потім з'являється релігія, мистецтво, політика, наука. Сутність грецької міфології зрозуміла тільки за урахування особливостей первіснообщинного ладу греків. Греки сприймали світ як одну велику родову громаду, спочатку матріархальну, потім патріархальну. Тому в них і не виникає ніяких моральних сумнівів, коли вони чують міф про Гефеста - коли слабку дитину скидають зі скелі.

Алегорія відрізняється від міфу тим, що в алегорії означуване не дорівнює означнику, а в міфі дорівнює.

Міф не релігія, тому що він з'явився до поділу віри й знання. Кожна релігія встановлює культ (дистанція між богом і людиною). Це не казка, тому що казка - це завжди свідомий вимисел, її складають, але не вірять. Міф набагато древніший. Казка часто використовує міфологічне світосприймання. У казці багато чарівного, умовне місце дії, а в міфі все конкретно. Це не філософія, тому що філософія завжди прагне пояснити, вивести певну закономірність, а в міфі все сприймається як безпосередня даність - запам'ятати, а не пояснити.

Періодизація:

  1. Докласична (архаїчна). (3 тисячоріччя до нашої ери).
  2. Класична (олімпійська).
    • рання класика
    • пізній героїзм (кінець 3 тисячоріччя - 2 тисячоріччя).
  3. 3. післякласичний (самозаперечення) (кінець 2 тисячоріччя - початок 1 тисячоріччя - 8 вік до нашої ери).

Докласична епоха. (Архаїчна епоха).

Від слова «архес» - початок. Доолімпійська, дофессалійська епоха (Фессалія - область у Древній Греції, де розташовується Олімп). Хтонічна епоха, від слова «хтонос» - земля, тому що обожнювалася насамперед земля - Гея. Тому що на чолі всього стояла мати-земля, тож це матріархальна міфологія. Поклонялися фітаморфним (рослинним) істотам і зооморфним (тваринним), а не антропоморфним (людиноподібним). Зевс - це дуб, Аполлон - лавр, Діоніс - виноградна лоза, плющ. У Римі - фігове дерево, смоківниця. Або Зевс - бик, Афіна («совоока») - сова й змія, Гера («волоока») - корова, Аполлон - лебідь, вовк, миша. Чудовиська – це тератоморфні істоти (потвори), наприклад, Химера, і міксантропічні істоти (покручі людини з тваринами: сирени, сфінкс, єхидна, кентавр).

Виділяються дві епохи: фетишистська й анімістична.

Фетиш - це предмет, істота, наділена магічною силою, чудо вічного існування. Все може бути фетишами - камені, дерева й т п. Гера - це необроблена колода. Фетишами є лук Геракла й Одіссея - вони підвладні тільки їм. Спис Ахілла підвладний тільки йому й Пелею.

Гамадріади - душі дерев. Сформувалося уявлення про душу, дух. В архаїчний період боги ще не стали антропоморфними до кінця.

Естетичний ідеал у ту епоху: стихія, що б'є через край, а не простота й гармонія.
Космогонічні міфи - міфи про походження світу й перших богів. Перший тип таких міфів: усе має початок з Хаосу - величезної розверстої пащі, що позіхає. Другий міф (пелазги): спочатку був океан, потім на поверхні океану танцює богиня Еврінома, і народжується все живе.

Відповідно до одного з космогонічних міфів, з Хаосу з'явилася Гея - земля, Тартар - прабатько всіх чудовиськ, Уран - небо й Ерос. Від Геї й Урана з'явилися циклопи й гекатонхейри (неприборкана сила) - перше покоління богів. Друге покоління: титани й титаніди (старший титан - Океан, молодший - Крон, Хронос (всепоглинаючий час)). Крон хитрістю скинув Урана в Тартар - приспав його зіллям. Уран прокляв Крона, його повинна була очікувати та ж доля. Крон, щоб цього уникнути, проковтнув п'ять дітей своєї дружини Реї. Реї стало жаль дітей, вона пішла за порадою до Геї й Урана. Рея замість дитини дала Крону камінь у пелюшках. Зевса відправили на острів Крит, там його охороняли курети (жерці), німфи й коза Амалфея. Коли він виріс, він приспав Крона й змусив його виплюнути спочатку камінь, потім Посейдона, Аїда, Деметру, Гестію й Геру.

Титаномахія - битва богів і титанів за владу над світом. У класичній міфології діє друге покоління олімпійців.

Класична міфологія.(Олімпійська, фессалійська, антропоморфна, патріархальна).

А) Рання класика. У ній дві теми - боротьба із чудовиськами й встановлення космосу (упорядкованості). Боги породжують героїв, що мають допомогти їм у боротьбі із чудовиськами.

Герой - прабатько, дитя богів і людей. Герой прагне зробити подвиг, щоб здобути собі безсмертну славу.

Молодше покоління олімпійців - Гефест, Афіна (з голови Зевса, розум, мудрість і справедлива війна), Арес (несправедлива війна), Аполлон (світло, мистецтво, пророцтво, ілюзії), Артеміда (полювання, місяць), Афродіта. Кілька версій появи Афродіти - її мати Діона, вона з'явилася з морської піни або із крові Урана. Гермес, Геба, Ніка.

Мойри – уявлення греків про долю. Три мойри, старша пряде нитку людського життя, середня - із закритими очами встромляє руку в глечик і дістає жереб. Мойри не несуть у собі фатального, а персоніфікують долю.

Герої розділяються на кілька типів. Є герої загальгрецького значення: Геракл, Ясон, Тесей. Є більш локальні. Деякі герої зробили подвиги сили (архаїчні герої - Геракл, Ахілл, Тесей). Є культурні - зробили щось суспільно корисне, створили суспільні норми або вчили греків творенню. Приклад - Тріоптолем, що дав притулок Деметрі, і вона навчила його вирощувати хліб. Дедал - винайшов слюсарні інструменти. Інтелектуальні герої - Едіп, розгадав загадки та Одіссей - межовий герой, інтелект і сила.

Насамперед у цей період відбуваються подвиги сили - знищення чудовиськ. Мотивація вчинків - герої шукають вічної слави, тому що їм відмовлено у вічному житті. Але це з'явиться й у пізньому героїзмі.

Б) Пізній героїзм. Міняються стосунки з богами, це викликано соціальними процесами. Важка епоха, ідуть у минуле родові взаємини. Раніше на чолі стояв цар, знатна людина. На чолі стають завдяки розуму. З'являються міфи про родове прокляття, щоб це пояснити. Міфи про провину першопредка, з поколіннями вина накопичується. Грек не мислив себе поза колективом, тому рід осмислювався ним як щось неподільне, тому всі якості бачилися у всіх членів роду. Спокуту не може одержати ніхто. Приклад: Танталіди - Атріди. Є ще прокляття Лабдакідів.

Крім родових проклять виступають міфи про змагання смертних і безсмертних. Усвідомлюється цінність своєї особистості. З'являються жінки-героїні. Гармонія перемагає стихійність, але не завжди справедливо.

Післякласичний період (самозаперечення).У цей період з'являються міфи про загибель кращих родів Еллади - міфи про війни (Троянська, Фіванська). Міфи про світові катастрофи - Атлантида. Міфи про Прометея й Діоніса. Стара думка: олімпійці - зосередження справедливості. Нова: це не зовсім так. Культ Діоніса з'явився пізно. Виноград став вирощуватися в 8-7 столітті до нашої ери. Доля Діоніса співзвучна долі еллінів. Діоніс персоніфікує ще й стихійні сили природи. У фігурі Діоніса грек узагальнював свої уявлення про трагізм життя. За походженням Діоніс - не бог. Народився у Фівах, мати - Семела, на ньому лежить родове прокляття Кадма. Діоніс - улюбленець середнього класу, мало місце зіткнення з культом Аполлона. Діоніс – покровитель театру й трагедії.

Гомерівський епос.

Автором двох епічних поем «Іліада» й «Одіссея» традиційно вважається Гомер. Авторство не доведене, як не доведене і його існування. Він стає легендою вже в античності. Майже всі поліси сперечаються про право вважати себе його батьківщиною. Епічна поезія виникла в 10 столітті до нашої ери, поезія Гомера - рубіж 9 й 8 століття. Це перші письмові твори, з яких почалася європейська література. Швидше за все, це не початок традиції - автор посилається на попередників і навіть включає в текст уривки з поем-попередників. «Одіссея» - Демодок, Фамір Фракійський. Потім на гомерівські поеми з'являються пародії - «Батрахоміомахія» - боротьба жаб і мишей.

Для античності не характерне звичайне визначення «епосу». «Епос» - «мова, розповідь». Він з'являється як форма побутової розповіді про важливі для історії племені або роду події. Завжди поетичне відтворення. Предмет зображення - історія народу на базі міфологічного сприйняття. В основі художніх древніх епосів лежить велична героїка. Герої епосів персоніфікують собою цілі народи (Ахілл, Одіссей). Герой завжди сильний силою свого народу, персоніфікує як краще, так і гірше у своєму народі. Герой гомерівських поем живе в особливому світі, де поняття «всі» й «кожен» означають те саме.

Досліджуючи мову гомерівських поем, учені прийшли до висновку, що Гомер був вихідцем з іонійської аристократичної родини. Мова «Іліади» й «Одіссеї»» - штучний піддіалект, на якому в житті ніколи не говорили. До 19 століття панувала точка зору, що зміст обох поем - це поетичний вимисел. В 19 столітті заговорили про реальність подій, після того як дилетантом Генріхом Шліманом була відкрита Троя (в останній чверті 19 століття).

Генріх Шліман народився в 1822 році в Німеччині в родині бідного пастора. На своє семиріччя він одержав барвисту енциклопедію міфів і після цього заявив, що знайде Трою. Він не одержує освіти. Історія його юності дуже бурхлива: він наймається на шхуну юнгою, шхуна зазнає аварії, Шліман потрапляє на незаселений острів. В 19 років він прибуває в Амстердам і влаштовується там працювати дрібним клерком. Виявляється, що він дуже здібний до мов, тому незабаром відправляється в Санкт-Петербург, відкриває свою справу - поставки хліба в Європу. В 1864 році він закриває свою справу, а всі гроші використовує на відкриття Трої. Він їде в ті місця, де вона могла б бути. Увесь учений світ робив розкопки в Бунарбаші в Туреччині. Але Шліман орієнтувався на гомерівські тексти, де було сказано, що троянці кілька разів на день могли ходити на море. Бунарбаші було занадто далеко від моря. Шліман знайшов мис Гіссарлик і з'ясував, що реальною причиною троянської війни була економіка - троянці стягували завелику плату за прохід через протоку. Шліман вів розкопки по-своєму - не розкопував шар за шаром, а розкопав відразу всі шари. Аж унизу (шар 3А) він знайшов золото. Але він боявся, що його непрофесійні робітники розкрадуть його, тому велів їм іти святкувати, а сам із дружиною переніс золото в намет. Найбільше Шліман хотів повернути Греції колишню велич, відповідно й це золото, що він вважав скарбом царя Пріама. Але за законами скарб належав Туреччині. Тому його дружина - грекиня Софія - сховала золото в капусту й перевезла через кордон.

Довівши усьому світу, що Троя реально існувала, Шліман насправді її знищив. Пізніше вчені довели, що потрібний часовий шар був 7А, цей шар Шліман зруйнував, дістаючи золото. Потім Шліман вів розкопки в Тірінфі й відкопав батьківщину Геракла. Потім розкопки в Мікенах, де він знайшов золоті ворота, три гробниці, які він вважав похованнями Агамемнона (золота маска Агамемнона), Кассандри й Клітемнестри. Він знову помилився - ці поховання відносилися до більш раннього часу. Але він довів існування найдавнішої цивілізації, тому що виявив глиняні таблички з письменами. Також він хотів вести розкопки на Криті, але в нього не вистачило грошей викупити пагорб. Зовсім безглузда кончина Шлімана: він їхав додому на Різдво, простудився, упав на вулиці, його відвезли в притулок для бідних, де він замерз до смерті. Ховали його пишно, за труною йшов сам грецький король.

Аналогічні глиняні таблички були знайдені на Криті. Це доводить, що дуже давно (12 століття до н.е.) на Криті й у Мікенах була писемність. Учені називають її «лінійне до грецьке доалфавітне складове письмо», причому існує дві різновидності: а й б. А не піддається розшифровці, Б розшифрували. Знайшли таблички в 1900, а розшифрували вже після Другої світової війни. Франц Зіттині розшифрував 12 складів. Прорив зробив Майкл Вентріс, англієць, що припустив, що за основу треба брати не критський, а грецький діалект. Так він розшифрував майже всі знаки. Перед ученим світом постала проблема: чому в момент свого розквіту на Криті писали по-грецьки? Точно визначити дату знищення Трої спочатку спробував Шліман - 1200 р. до н.е. Він помилився всього на десять років. Сучасні вчені встановили, що її зруйнували між 1195 й 1185 роком до н.е.

Носіями гомерівського мови вважаються дві категорії людей: аеды й рапсоди. Аеды - оповідачі казок, творці поем, напів-імпровізатори, у них високе положення в суспільстві, тому вони мали право щось змінювати в поемах. Гомер згадував про Демодока й Фаміра Фракійского. Мистецтво аедів таємниче, тому що дуже складно запам'ятати таку кількість тексту. Мистецтво аедів кланове, кожен клан мав власні секрети запам'ятовування. Відомі деякі родини: Гомеріди й Креофіліди. Найчастіше вони були сліпі, «Гомер» - виходить, сліпий. Це ще одна причина того, що багато хто вважають, що Гомера не існувало. Рапсоди - тільки виконавці, не могли що-небудь міняти.

Стосовно епосу поняття фабули й сюжету сильно розрізняються. Фабула - природний прямий часовий зв'язок подій, складова змісту дії літературного твору. Фабулою гомерівських поем є троянський цикл міфів. Він зв'язаний майже з усією міфологією. Сюжет локальний, але часові рамки невеликі. Більшість мотивувань учинків героїв перебуває за рамками твору. Про причини троянської війни написана поема «Кіпрії».

Причини війни: Гея звертається до Зевса із проханням очистити землю від частини людей, тому що їх стало занадто багато. Зевсу загрожує доля діда й батька - бути скинутим власним сином від богині. Прометей називає богиню Фетіду, тому Зевс терміново видає її заміж за смертного героя Пелея. На весіллі з'являється яблуко розбрату, і Мом - злослівний радник – радить Зевсу використати Париса.

Трою інакше називають царством Дардана або Іліоном. Дардан - засновник, потім з'являється Мул і засновує Іліон. Звідси назва поеми Гомера. Троя - від Троса. Іноді Пергам, за назвою палацу. Один із царів Трої - Лаомедонт. При ньому побудувалися стіни Трої, які неможливо зруйнувати. Цю стіну будували Посейдон й Аполлон, люди над ними сміялися, Лаомедонт обіцяв нагороду за роботу. Еак добре ставився до богів, тому він побудував Скетські ворота - єдині, які можна зруйнувати. Але Лаомедонт не заплатив, боги розгнівалися й прокляли місто, тому воно приречене на загибель, незважаючи на те, що це улюблене місто Зевса. У війні вціліють тільки Анхіз й Еней, які не з роду Лаомедонта.

Єлена - внучка Немезиди, богині відплати. В 12 років її викрав Тесей. Потім усі хотіли взяти її в дружини, Одіссей порадив батькові Єлени дати їй вибрати самій й взяти з наречених клятву допомогти родині Єлени у випадку лиха.

«Іліада» охоплює події протягом незначного періоду часу. Це усього 50 днів останнього року війни. Це гнів Ахілла і його наслідки. Так поема й починається. «Іліада» - військово-героїчна епопея, де центральне місце займає розповідь про події. Головне - гнів Ахілла. Аристотель писав, що Гомер геніально вибрав сюжет. Ахілл - особливий герой, він заміняє собою ціле військо. Завдання Гомера - описати всіх героїв і побут, але Ахілл затьмарює їх. Тому Ахілла треба вилучити. Усе визначається однією подією: у земному плані все визначається наслідками гніву Ахілла, у небесному - волею Зевса. Але його воля не всеосяжна. Зевс не може розпорядитися долями греків і троянців. Він використає золоті терези долі - долі ахейців і троянців.

Композиція: чергування земної й небесної лінії сюжету, які до кінця змішуються. Гомер свою поему на пісні не розбивав. Уперше її розбили олександрійські вчені в третьому столітті до нашої ери - для зручності. Кожну главу назвали за буквами грецького алфавіту.

У чому причина гніву Ахілла? За 10 років вони розорили багато навколишніх полісів. В одному місті вони захопили двох бранок - Хрисеїду (дісталася Агамемнону) і Брисеїду (дісталася Ахіллу).

У греків починає формуватися свідомість цінності своєї особистості. Гомер показує, що родова колективність іде в минуле, починає формуватися нова моральність, де на перший план виходить уявлення про цінність власного життя.

Поема закінчується похоронами Гектора, хоча по суті доля Трої вже вирішена. У плані фабули (міфологічної послідовності подій) «Одіссея» відповідає «Іліаді». Але вона оповідає не про військові події, а про мандрівки. Учені називають її: «епічна поема мандрівок». У ній оповідання про людину витісняє розповідь про події. На перший план виходить доля Одіссея - прославляння розуму й сили волі. «Одіссея» відповідає міфології пізнього героїзму. Присвячена останнім сорока дням повернення Одіссея на батьківщину. Про те, що центром є повернення, свідчить початок.

Композиція: складніша, ніж у «Ілиаді». Події в «Ілиаді» розвиваються поступально й послідовно. В «Одіссеї» три сюжетних лінії: 1) боги-олімпійці. Але в Одіссея є мета й ніхто не може йому перешкодити. Одіссей виплутується із усього сам. 2) власне повернення - тяжкі пригоди. 3) Ітака: два мотиви: події сватання й тема пошуків Телемахом батька. Деякі вважають, що Телемахія це пізня вставка.
В основному все-таки цей опис мандрівок Одіссея, причому в ретроспективному плані. Події визначаються ретроспекцією: вплив подій давнього минулого. Уперше з'являється жіночий образ, рівний чоловічому - Пенелопа, многомудра - гідна дружина Одіссея. Приклад: вона пряде похоронний покрив.
Поема складніше не тільки композицією, але й з точки зору психологічної мотивації вчинків.
Значення гомерівських поем закладено в моральних цінностях, вони їх нам представляють. У цей час саме формувалися уявлення про моральність. Героїзм і патріотизм - не головні цінності, які цікавлять Гомера. Головне - проблема сенсу людського життя, проблема цінності людського життя. Тема людського боргу: перед батьківщиною, перед плем'ям, перед предками, перед померлими. Життя у всесвітньому масштабі представлене як вічнозелений гай. Але смерть не привід для горя - її не можна уникнути, але треба гідно зустріти. Формуються уявлення про людську дружбу: Одіссей і Діомед, Ахілл і Патрокл. Всі вони врівноважені. Проблеми - що є боягузтво? Хоробрість? Вірність дому, народу, чоловіку? Вірні дружини: Пенелопа, Андромаха.

Як уже говорилося раніше, у гомерівських героях збиралися узагальнені риси всього народу, що вони представляли. Образи воїнів відрізнялися різноманіттям. У Гомера ще не було уявлення про характер, але у нього немає двох однакових воїнів. Вважалося, що людина вже народжується з певними якостями, і протягом життя нічого змінитися не може. Цей погляд змінюється тільки в працях Теофраста - учня Аристотеля. Дивна моральна цілісність гомерівської людини. У них немає рефлексії або роздвоєності - це в дусі гомерівського часу. Доля - це доля. Тому приреченості немає. Учинки героїв не пов'язані з божественним впливом. Але існує закон подвійної мотивації подій. Як народжуються почуття? Легше всього пояснити це божественним втручанням. Талант Гомера: сцена з Ахіллом і Пріамом.

Набір якостей у кожного воїна однаковий, але образи унікальні. Кожна з діючих осіб виражає яку-небудь одну сторону національного грецького духу. У поемі є типи: старці, дружини й т.д. Центральне місце займає образ Ахілла. Він великий, але смертний. Гомер хотів зобразити поетичний апофеоз героїчної Греції. Героїзм - усвідомлений вибір Ахілла. Епічна доблесть Ахілла: хоробрий, сильний, безстрашний, войовничий клич, швидкий біг. Щоб герої були різні, кількість різних якостей різна - індивідуальна характеристика. Ахілл імпульсивний. Характеристика Гомера: він уміє складати пісні й співає їх. Другий по силі воїн - Аякс Великий. У нього надмірно багато честолюбства. Ахілл швидконогий, Аякс неповороткий, повільний. Третій - Діомед. Головне у ньому - повна безкорисливість, тому Діомеду дарується перемога над богами. Епітети: в Ахілла й Одіссея більше 40. У битві Діомед не забуває про господарство. Проводирі походу зображені в суперечності з епічними законами. Автори епосу пишуть об'єктивно. Але в Гомера багато епітетів в улюблених героїв. В Атридів епітетів мало. Діомед дорікає Агамемнону «Доблесті ж не дав тобі (Зевс)». Інше ставлення до Нестора, Гектора й Одіссея. Гектор - один з улюблених героїв Гомера, він розумний і миролюбний. Гектор і Одіссей не сподіваються на богів, тому Гектору властивий страх, але цей страх не впливає на його вчинки, тому що Гектор має епічну доблесть, що включає в себе епічний сором. Він відчуває відповідальність перед народом, що захищає.

Прославляння мудрості. Старці: Пріам і Нестор. Нестор пережив три покоління людей. Нова мудрість: інтелект Одіссея. Це не досвід, а гнучкість розуму. Ще Одіссея відрізняють: всі герої прагнуть до безсмертя - йому воно двічі пропонується, але він міняє його на батьківщину.

Гомер уперше дає нам досвід порівняльної характеристики. 3 пісня «Іліади»: Єлена розповідає про героїв. Порівнюються Менелай й Одіссей.

Образ Єлени в «Іліаді» - демонічний. В «Одіссеї» ж вона домогосподарка. Описується не її зовнішність, а реакція старців на неї. Про її почуття ми знаємо дуже мало. В «Одіссеї» вона інша - нічого таємничого немає.

Особливості епічного світогляду й стилю.
Перше - обсяг епічних поем завжди значний. Обсяг залежить не від бажання автора, а від поставлених автором завдань, які в цьому випадку вимагають великого обсягу. Друга особливість - поліфункціональність. Епос у древньому суспільстві виконував багато функцій. Розважальна - в останню чергу. Епос - сховище мудрості, виховна функція, приклади як себе потрібно вести. Епос - сховище відомостей по історії, зберігає уявлення народу про історію. Має наукові функції, тому що саме в епічних поемах передавалися наукові відомості: астрономія, географія, ремесло, медицина, побут. В останню чергу - розважальна функція. Все це називається епічний синкретизм.

Гомерівські поеми завжди оповідають про давнину. Грек песимістично дивився в майбутнє. Ці поеми покликані запам'ятати золотий час.

Монументальність образів епічних поем.
Образи підняті над звичайними людьми, вони майже пам'ятники. Всі вони піднесеніші, гарніші, розумніші, аніж звичайні люди - це ідеалізація. Це і є епічна монументальність.

Епічна увага до речей пов'язана із завданням описати в повному обсязі все. Гомер фіксує увагу на звичайних речах: табуретки, гвіздки. Всі речі обов'язково мають кольори. Деякі вважають, що тоді світ описували двома фарбами - білою й золотою. Але це спростував Вількельман, він займався архітектурою. Насправді фарб багато, а статуї вибілені часом. Статуї одягалися, розфарбовувалися, прикрашалися - усе було дуже яскравим. Навіть титаномахія на Парфеноні була розфарбована. У гомерівських поемах все кольорове: одежі богинь, ягоди. Море має більше 40 відтінків.

Об'єктивність тону гомерівських поем. Творці поем повинні були бути гранично справедливими. Гомер необ'єктивний тільки в епітетах. Наприклад, опис Терсіта. Терсіт абсолютно позбавлений епічної доблесті.

Епічний стиль: три закони.

    • Закон ретардації - навмисна зупинка дії. Ретардація, по-перше, допомагає розширити рамки свого зображення. Ретардація - це відступ, вставна поема. Оповідає про минуле або викладає погляди греків. Поеми виконувалися усно й під час ретардації автор і виконавець намагається збудити додаткову увагу до ситуації: наприклад, опис жезла Агамемнона, опис щита Ахілла (цей опис показує, як греки уявляли собі світобудову). Одруження діда Одіссея. У роді в Одіссея завжди був один спадкоємець. Одіссей - сердитий, і це випробовує гнів богів.
    • Закон подвійної мотивації подій.
    • Закон хронологічної несумісності одночасних подій у часі. Автор епічних поем наївний, йому здається, що якщо він буде зображувати одночасно дві одночасних події, те це буде неприродно. Яскравий приклад: Пріам й Єлена розмовляють.

Епічні поеми буяють повторами. До третини тексту доводиться на повтори. Кілька причин: через усність поеми, повтори - властиві усній народній творчості, фольклорний опис включає постійні формули, найчастіше це явища природи, спорядження колісниць, озброєння греків, троянців - трафаретні формули, епітети-прикраси, твердо закріплені за героями, предметами, богами (волоока Гера, Зевс-хмарогінний). Боги як досконалі створіння заслуговують епітета «золотий». Більше всіх із золотом зв'язана Афродіта - естетична сфера, у Гери це державність. Найбільш темним виявляється Зевс. Всі боги повинні бути розумними, всевідаючими. Промислитель - тільки Зевс, хоча й інші теж. Афіна: заступниця, захисниця, нескорима, незламна. Арес: ненаситний війною, згубник людей, заплямований кров'ю, нищитель стін. Часто епітети настільки зростаються, що суперечать положенню: шляхетні наречені в будинку Одіссея. Эгіст, що вбиває Агамемнона, - безвадний. Це всі фольклорні формули.

Епічні порівняння. Прагнучи до наочності зображення, поет прагне кожен опис перевести на мову порівняння, що переростає в самостійну картину. Всі порівняння Гомера з побутової сфери: бої за кораблі, греки тіснять троянців, греки боролися як сусіди за межі на сусідніх ділянках. Лють Ахілла - порівняння з молотьбою, коли воли топчуть зерна.

Гомер часто використовує опис й оповідання через перелічення. Не описує картину у всій цілісності, а нанизує епізоди - убивства Діомеда.

Сполучення вимислу з деталями реалістичної дійсності. Грань між реальністю й фантастикою стирається: опис печери циклопа. Спочатку всі дуже реалістично, але потім з'являється страшне чудовисько. Створюється ілюзія об'єктивності.

Поеми написані гекзаметром - шестистопним дактилем. Причому остання стопа усічена. Посередині робиться цезура - пауза, що ділить вірш на два піввірші й дає йому розміреність. Все античне віршування засноване на строго впорядкованому чергуванні довгих і коротких складів, причому кількісне співвідношення ударних і ненаголошених складів 2:1, але наголос не силовий, а музичний, засновано на підвищенні й зниженні тону.

 


Просмотров 1688

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!