Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Ідейно-художня своєрідність російського реалістичного роману (на матеріалі творів Л.Толстого або Ф.Достоєвського)



Філософський характер реалістичних романів Достоєвського. В особистості Достоєвського з'єдналися сила геніального психолога, глибина мислителя і пристрасність публіциста. Він – творець психологічного роману, в якому стикаються ідеї, світогляди. Художній світ письменника справедливо уподібнюють космосу.

Основи його реалістичної творчості — коло людських страждань, трагедія приниженої й ображеної людини. Геніально володіючи мистецтвом психологічного аналізу, письменник показав, як приниження людської гідності руйнує душу, роздвоює свідомість, у результаті чого, з одного боку, виникає відчуття власної нікчемності, а з іншого боку — потреба протесту.

"Преступление и наказание" (1866). Історія створення. Сюжетно-композиційні особливості. Роман написаний у 60-і роки ХІХ століття. Це був важливий, перехідний час в історії Росії. Невдача в Кримській війні, масові селянські рухи по всій країні, скасування кріпацтва (1861) – усе це свідчило про те, что на порядок денний було поставлене питання про зміну суспільно-економічної формації.

Роман був написаний після каторги, коли Достоєвський уже сформувався як письменник і як особистість.

Сюжет. В основу сюжету Достоєвський поклав гуманістичну ідею "відновлення загиблої людини", задавленої гнітом обставин. Сюжет – це рух свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до смиренності. Воскресіння Раскольникова до нового життя, сказано в епілозі, стане предметом нової повісті, яку Достоєвський не написав.

Композиція твору побудована на прямих і підсвідомих діалогах героя роману з його антиподами – Разуміхіним, Порфирієм Петровичем, Сонею Мармеладовою і "двійниками" – Лужиним, Лебезятниковим, Свидри­гайловим. "Діалоги" персонажів визначили поліфонію роману. Кульмінаційний центр роману – читання Сонею і Раскольниковим Євангелія (легенди про воскресіння Лазаря). Дві відкинуті світом людини, дві "парії" суспільства: убивця і блудниця схиляються над сторінками вічної книги і знаходять віру в те, що вони зможуть воскреснути для кращого життя. З композиційною структурою роману пов'язані сни (Раскольникова, Свидригайлова), образ Петербурга, природні явища – спека, гроза. Так, спека супроводжує кошмар злочину героя, гроза – самогубство Свидригайлова і рішення Раскольникова піти в поліцейську дільницю повинитися.



Проблематика. Система образів. Спрямованість роману етико-релігійна. Він наповнений проповіддю християнської покірливості, закликом до смиренності. У романі приведені в систему православні погляди Достоєвського. Утіленням цієї системи є образ Соні Мармеладової. Соня – носителька тих моральних ідеалів, які письменник вважав найбільш близькими народу. Це підкреслено зближенням образу Соні з образом Лізавети.

Антипод Соні в романі – Раскольников. Цей образ утілює, за Достоєвським, той тип молодих людей, що зневажають усе людське, усе божеське. Письменник показує, як узяли гору в цій людині пристрасті над лагідністю, як метався він, шукаючи виходу цим пристрастям і, нарешті, знайшов його в злочині – убивстві старої лихварки Олени Іванівни.

Поставивши в центр роману долі двох знедолених людей, Достоєвський зміг з'єднати воєдино вічні проблеми людської моральності і найбільш пекучі соціальні проблеми сучасності: долі принижених й ображених, убогих і бездомних, життя великого міста, побачене крізь сльози автора, падіння жінки внаслідок голоду. Важливе місце в романі займає і філософська проблема "надлюдини", що викладена в "теорії" Раскольникова і яка терпить крах у романі.



Раскольників здійснює убивство за двома причинами: 1) бідність; 2) ідея стати ‘‘володарем’’ долі, надлюдиною, якій усе дозволено. Внутрішньому світу Раскольникова властива роздвоєність. Символичне його прізвище – Раскольников. Він відчуває велику любов до людей, заради них готовий порушити моральні устої, переступивши через кров.

Проблема ''надлюдини'', крах ''теорії'' Раскольникова визначили основу ідейного змісту роману. За теорією Раскольникова людство поділяється на дві частини: ''тварей дрожащих'' і володарів, тих, котрим усе дозволено. Для Раскольникова злочин – проба, хоча сам він зауважує, що на убивство "не своїми ногами йшов" і що, якби він убив тільки тому, що був голодний, тепер був би щасливий. Філософське обґрунтування теорії Раскольникова, викладеної в статті, аналізує Порфирій Петрович, що розвінчує "наполеонівську" ідею статті. "Теорія" терпить крах. Після злочину Раскольников почуває себе ще гірше. Навіть мати і сестра Дуня стають йому чужими. Кров на руках і голос совісті доводять його до найстрашнішого стану – повної відокремленості від людей. Але й на каторзі Раскольников не відмовляється від своєї теорії.

"Двійники" Раскольникова – Лужин, Свидригайлов. Вони називаються двійниками тому, что в їхній свідомості й діях закладені негативні, антигуманні сторони "теорії".

Образ Петербурга – один з основних у творі. Він представлений у трьох аспектах: пейзажні замальовки; вуличні сцени; опис інтер'єрів.

Жанр роману. Це роман нового типу в російській та у світовій літературі. У ньому є елементи детективного, сімейно-побутового, соціально-психологічного романів. Він побудований так, що кожен герой, кожен голос повноцінний і несе свою правду. Геніальний автор цього хору Достоєвський чує всі голоси. Це – поліфонічний, ідеологічний роман, у якому рішення особистих питань героїв стягується в один вузол з обговоренням найважливіших філософських, соціальних і морально-психологічних питань часу.

Реалізм Достоєвського – нове слово в літературі. В його основі пошук ідеалу, сенсу існування. Сам письменник назвав свій реалізм фантастичним. Це визначення він пояснював індивідуальним баченням світу, його явищ: те, що звичайно сприймалося як щось незвичайне, фантастичне, він бачив звичайним, природним, життєвим, і навпаки. Основний пафос творчості: утвердження гуманістичних і християнських ідеалів.

У романі "Злочин і кара" письменник розвиває філософські, моральні і психологічні ідеї.
Перша ідея - "кров по совісті", яка розвивається на образах старої-відсотниці і Мармеладова. Свою гуманістичну ідею герой вирішує так: взяти - розділити і віддячити всім. Таким чином, сім'я Мармеладова є жертвою порядку і коли Раскольніков вб'є стару - лихварку, то вирішить ідею справедливості. Герою дано побачити і пережити кожне страждання. В його душі росте біль за загибель життя, яке прикликає до помсти, розрушення цього зла. Він бажає розрушити цей світ зла.
Друга ідея Раскольнікова пов'язана з правом на насилля, на владу на людей. Розвиток ідеї складний. Люди поділяються на звичайних і незвичайних. Суть її: переступати за щастя звичайних людей через них, через совість. Таким чином щастя здобудеться через кров і насилля. Найважливіша у всіх людських питаннях ідея ненасилля. Він критикує зло, що озброєне силою. Він доказує неприпустимісь будь-якого насилля над особистістю і вирішення за людину її долі. Висновок: ненасилля - це єдиний гідний спосіб боротьби.
Але Достоєвський проникає глибше у душу злочинця, і за ідеєю заблудженого доброго серця, убивства ради любові до людей, відкриває найстрашнішу для нього ідею "ідею Наполеона", ідею влади ради влади, ідею, що поділяє людство на дві нерівні частини: більшість - "тварь дрожащая" і меншість - "властелины, призванные от рождения управлять большинством, и имеющие право, которые Наполеон переступает через закон и нарушает божетсвенный миропорядок". "Ідея Наполеона" повністю дозріває. В його образі виражається у романі думка непомірної гордості, високомірності і презирства до цього суспільства. Його ідея: взяти у владу це суспільство. Диспотизм - його риса".
У виношуванні задуму роману у образі Раскольнікова зіткнулися два протилежні ідеї: ідея любові до людей і ідея презирства до них. Достоєвський довго шукав вихід: зберегти обидві ідеї, чи залишити одну. Він суміщає дві ідеї, він показує людину, у якій "два протилежні характери почергово змінюються". Духовна драма Раскольнікова - боротьба освіті, протест проти пролитої крові, і розуму, що виправдовує кров. Героя мучить те, що по його теорії він виявляється звичайною людиною, що підвласна моральному закону.

"Злочин та кара" - перший в ряду п'яти найкращих романів Достоєвського.
Величезна трагічна сила роману, всебічне розкриття і викриття "надлюдини", глибоке зображення соціальних умов життя міської бідноти, справжній демократизм і гуманізм письменника, його співчуття усім "униженным и оскорбленным" зробили твір однією з вершин реалістичного роману ХІХ століття. З надзвичайною силою Достоєвському вдалося показати небезпеку для людства індивідуалістичної свідомості, що прагне до самоствердження.
Письменник глибоко проникає в душу злочинця, і за ідеєю вбивства заради любові до людей, влади заради добрих справ, вбивства по совісті, відкриває найстрашнішу і найважливішу для нього ідею - "ідею Наполеона", ідею влади заради влади, ідею, що розділяє людство на дві нерівні частини: більшість - "тварь дрожащая" і меншість - "властелины, які від народження покликані керувати більшістю, стояти поза законом і мають право, як Наполеон, в ім'я поставленої мети переступати через закон, порушувати божу мораль.
Саме "Ідея Наполеона" штовхнула інтелігента Раскольнікова на страшний вчинок: "Тварь ли я дрожащая или право имею?" - хоче з'ясувати, вибиваючи стару лихварку (щоправда, були і соціальні причини - необхідні були гроші, щоб врятувати сестру від ганебного шлюбу, матір від жебракування). Та попри те, що все складається на його користь - доказів проти нього немає, інший бере вину Раскольнікова на себе, сам Радіон у своїй теорії не сумнівається - герой не має спокою. Тепер можна було б подумати, хоча б "краешком мысли", які перші кроки слід зробити, використовуючи вкрадені гроші, щоб потім стати благодійником людства. Звичайно ж, не зараз, а коли-небудь...
Але щось заважає Раскольнікову спокійно жити. Що саме? А те, що він "как будто ножницами" відрізав себе від людей. Людська натура його не сприймає цього відчуження. Виявляється людина не може жити без спілкування з людьми, навіть така горда, як Раскольніков. Тому душевна боротьба стає все напружнішою і заплутанішою. Раскольніков, як і раніше, вірить у правильність своєї ідеї, зневажає себе за слабкість, за бездарність, називає себе підлим.
Згідно зі своєю теорією, Раскольніков повинен відступитися від тих, за кого страждає. Повинен зневажати, ненавидіти і вбивати тих, кого любить. Він не може цього перенести. Йому нестерпна думка, що його теорія схожа на теорії Лужина і Свидригайлова, він ненавидить їх, але не має права на цю ненависть.
Раскольнікова врятовує совість, моральний закон, який живе в ньому від народження. Він хотів мати "свободу и власть, а главное власть! Над всей дрожащей тварью, над всем муравейником!". І цю владу він повинен отримати, звільнившись від морального закону. Але моральний закон перемагає її на останній сторінці роману, в душі героя відбувається переворот: він народжується для нового життя. Совість, вдача виявилась сильнішою за теорію.
В кінці роману Достоєвський через сон Раскольнікова показує картину майбутнього світу, якби в ньому панувала ідея індивідуалізму, ідея поділу людей на "вищі" та "нищі" види. Ця картина страшна: "... Все было в тревоге и не понимали друг дргуа, всякий думал, что в нем одном заключается истина... Не знали, кого и как судить, не могли согласиться, что считать злом, что добром... Люди убивали дуг друга в какой-то бессмысленной злобе... Все и всё погибало..." Письменник застерігає людство від небезпеки захоплення будь-якими ідеями, в основні яких лежить індивідуалізм. Він показує, яку сильну владу над людьми може мати ідея, і якою страшною, злочинною може бути ця ідея.
В образі головного героя Достоєвський карає заперечення святості людської особистості і всім змістом роману показує, що будь-яка людська особистість священна і недоторкана, і що в цьому відношенні всі люди рівні. Ідея Раскольнікова про право сильної особистості на переступання моральних норм життя виявилася абсурдною. Він воскресає, коли звільняється від злочинної теорії "надлюдини" і прилучається до світу інших людей.

Жанрові особливості такого проблемного роману Достоєвського, як "Злочин і кара" не можна визначити однозначно. І не тільки тому, що це твір складний щодо свого задуму і об'ємний навіть в кількісному відношенні. Наприклад, про роман Л.Толстого "Війна і мир", при всій його масштабності, можна категорично твердити, що це роман-епопея. Про "Анну Кареніну" Толстого можна без зайвих коментарів сказати, що це соціально-сімейний роман, психологічно глибокий. Щодо "Злочину і кари" Достоєвського, то справа стоїть набагато складніше, бо до нього підходить декілька жанрово різних визначень, і кожне з них буде по-своєму справедливим, оскільки таке тематичне й естетичне наповнення в романі є. Роман соціально-психологічний. Так. На питання в даному творі Достоєвського є відповідей чимало. Роман - філософський, бо в ньому проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої "надособистості" знаходиться в центрі уваги. Роман - психологічний. Теж доречне визначення, оскільки йдеться в першу чергу про людську психологію, у різних її, навіть хворобливих проявах. А до цього ще можна додати й інші більш часткові жанрові особливості, пов'язані вже із самою структурою твору: внутрішні монологи; діалоги-дискусії дійових осіб; картини майбутнього світу, в якому б запанувала ідея індивідуалізму, ідея поділу людей на "вищих"; "нищих" в духовному плані, подана крізь сон Раскольнікова в кінці роману тощо, взагалі прагнення автора до акцентування окремої деталі і водночас неодмінних символічних узагальнень. Отже, різножанровість "Злочину і кари" є в даному разі головною умовою успішної творчої реалізації масштабного авторського задуму.


Просмотров 787

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!