![]() Дисциплины:
Архитектура (936) |
Робінзон Крузо” Д. Дефо як реалістичний просвітницький роман
Комплексний кваліфікаційний екзамен Із зарубіжної літератури та методики навчання Напрям підготовки: 6.020303 Філологія (мова та література англійська) ОКР: бакалавр Питання з історії зарубіжної літератури
Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX століття. Так, на початку XVIII століття виникає література рококо (т.зв. "легка" або салонна поезія, гривуазні казка і повість тощо), яка за самим своїм духом протистоїть філософічно-суспільному пафосові Просвітництва, і тому її (літературу рококо) просвітницькою літературою не вважають. Отже, не всю літературу доби Просвітництва називають літературою просвітницькою. Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на магістральний напрямок діяльності його представників - розвіювати темряву незнання і навігластва, - освічувати, виховувати людину і людство, - озброювати їх науковими знаннями, - робити розумнішими, "філософічнішими". Тож недаремно найвидатніші письменники тієї доби часто були водночас і видатними філософами. Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійського філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на той час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму” Тому закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Розуму, і саме тому слово "розум" стало ключовим уже в самих назвах як наукових, передусім філософських (згадана робота англійця Дж. Локка; "Нові досліди про людський розум" (1710) німця Г.Лейбніца, "Про розум" (1758) француза К.Гельвеція, "Критика чистого розуму" (1781), "Критика практичного розуму" (1788) німця І.Канта тощо), так і художніх (наприклад, "Горе от ума" росіянина О.Грибоєдова) творів європейських просвітителів. Навіть система жанрів літератури тієї доби відбила цю увагу письменників до науки, філософії: саме тоді особливого розквіту набула філософська повість (саме так визначають жанр, наприклад, Вольтерового "Простака"). Отже, переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Просвітництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т.зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприйняття. Чи не найважливішою в добу Просвітництва була ідея рівності усіх людей від народження. Однією з її іпостасей було проголошення рівності релігійної Так, герой філософській повісті Вольтера «Простак» Гурон у Бастилиї зустрічається з янсеністом (релігійним опонентом пануючого у Франції католицизму) Гордоном, який зображений з великою симпатією, а ось єзуїт, отець Ту-а-Ту (Тут-і-Там, тобто "і вашим, і нашим", "до послуг усіх") є відверто сатиричним образом (див. розділ Ш). Значно продуктивнішою в літературі була ідея соціальної рівності, втілена, зокрема, в комедії француза Бомарше "Весілля Фігаро", головний герой якої, плебей Фігаро, заявляє, що, якби аристократи застосували до себе ті вимоги, які вони висувають щодо своїх слуг, то він не певен, що хоча б половина панів була б гідна стати слугами. Надзвичайно продуктивною і важливою була ідея національної рівності. Так, у народній драмі Фрідріха Шіллера "Вільгельм Телль" зображена національно-визвольна боротьба швейцарців проти австрійського ярма. За переконанням просвітителя Шіллера, швейцарці мали право обирати, жити їм у складі імперії, чи виокремитися з її складу, бо вони мали однакові з австрійцями права на свободу та національне самовизначення. Вельми актуальною для тієї доби була також ідея расової рівності. Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вбивали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць" Для просвітителів однією з центральних була опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс"') - "цивілізація (часто зі знаком "мінус")". Більшість просвітників вважали, що за природою, від народження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозумно, нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродньо. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва -"природня людина". Суміжною згаданій є важлива опозиція Просвітництва «природне право» - «суспільна угода». Вперше думку про "суспільну угоду, договір" висловив уже згаданий Джон Локк у трактатах "Про правління" (1690). Згодом це вчення Локка було використане у роботі "Про суспільну угоду" (1762) Ж.Ж. Руссо і в ідеях Великої французької революції 1789 року. Просвітники чудово розуміли, що "жити в суспільстві і бути незалежним від суспільства неможливо", що іноді індивідові (який перебуває у "природньому стані") треба обмежити свої права і свободи задля блага більшості членів суспільства, а "справедливість і дотримання законів є принципами, з якими погоджується більшість людей". Наступною ключовою ідеєю Просвітництва була ідея просвіченого монарха. Просвітники не лише пропагували можливості людського розуму, але й на ділі застосовували їх, їхні раціоналістичні побудови були напрочуд логічними і прагматичними. Просвітники прийшли до ідеї просвіченого монарха: найоптимальніше починати просвіту народу з просвіти монарха (короля, царя, шаха тощо). Але прагнення просвічувати людей, звичайно, не обмежувалося виключно вінценосними особами. Звичайно, були роздуми й проте, як виховувати широкі народні маси. І найоптимальнішим, найефективнішим засобом просвіти, виховання людей просвітники вважали літературу.
Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус пільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "іс тинного" людського суспільства. Тим самим новітні посту лати спричинили надлам старої феодальної організації. Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, зга дувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Про світництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784 р.). Разом з філософами-просвітителями прогресивні письменники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності, свободі торгівлі та промисловості. Найбільш радикальні автори висували ідеї рівності людей в правах, піднімалися вище верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеї, популярні в широких народних масах. Одним з найбільш відомих англійських письменників цієї доби був Даніель Дефо (1660—1731 рр.), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися передсуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман «Робінзон Крузо». Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкритті нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відважної боротьби з небезпекою. Чи не найважливішою в добу Просвітництва була майже аксіоматична зараз, але революційна тоді ідея рівності усіх людей від народження. Однією з її іпостасей було проголошення рівності релігійної. Так, герой філософській повісті Вольтера "Простак" Гурон у Кастилії зустрічається з янсеністом (релігійним опонентом пануючого у Франції католицизму) Гордоном, який зображений з великою симпатією, а ось єзуїт, отець Ту-а-Ту (Тут-і-Там, тобто "і вашим, і нашим", "до послуг усіх") є відверто сатиричним образом. Вольтер оцінює людське життя з точки зору розуму й здорового глузду, нічого не сприймаючи на віру, все піддаючи сумніву. Показові його повісті “Задіг,або Доля” (1748 р.), “Кандід, або Оптимізм” (1759 р.), “Простак” (1767 р.), у яких, міркуючи про недосконалість сівту й тривкість у ньому зла, мріючи про ідеальну державу Ельдорадо, він розкриває соціальний зміст злого, санкціонованого релігією, узаконеного беззаконня. Авторитет Вольтера як письменника, психолога, філософа культури й історії був величезним, вплив всеосяжним і довгочасним. Його ідеї великою мірою визначили ідеологічну палітру Великої французької революції, яка вшанувала його пам’ять величезним постаментом, складеним із каміння зруйнованої Бастілії над могилою письменника в Пантеоні. Робінзон Крузо” Д. Дефо як реалістичний просвітницький роман. Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX століття. Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на магістральний напрямок діяльності його представників - розвіювати темряву незнання і навігластва, - освічувати, виховувати людину і людство, - озброювати їх науковими знаннями, - робити розумнішими, "філософічнішими". Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм досяг в Англії. Там з’являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристократичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складається вона переважно з представників так званого третього стану, які жадали бачити в мистецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості. Основоположник англійського просвітницького романуДаніель Дефо. Його знаменитий твір "Робінзон Крузо" - роман-притча, гімн праці, ясного людського розуму. Йому властиві всі риси ідеального буржуазного героя. Ідея робінзонади проходить через весь цей твір. Композиція включає чотири частини оповідання. Особливу популярність роману надала його мова - проста, розмовна. Робінзон проводить на острові 28 років і зберігає повну ясність і тверезість розуму, оскільки з ним весь досвід людства. Віра у те, що всі люди народжуються рівними і вільними, віра через освіту і виховання, віра в людський розум - ось, що затверджує Дефо своїм твором. Розуміння людини як такої, що живе за законами природи, стало відправним моментом раціоналізму в його помірковано критичному варіанті. Вельми актуальною для тієї доби була ідея расової рівності (ідея рівності усіх людей від народження). Наприклад, у романі англійця Даніеля Дефо "Робінзон Крузо" з великою симпатією зображено тубільця П'ятницю, і це в той час, коли процвітала работоргівля, і тисячі "робінзонів" ловили, катували, вбивали і продавали в рабство мільйони "п'ятниць". В романі відчувається також опозиція "природа" (як правило, зі знаком "плюс"') - "цивілізація (часто зі знаком "мінус")". Звичайно, значення слова '"природа" в цім контексті зовсім не обмежувалося поняттям на кшталт 'зелені насадження'. Це швидше 'первісний, не зіпсований цивілізацією стан людини й людства'. Більшість просвітників вважали, що за природою, від народження, людина гарна, а псує її суспільство, яке влаштоване нерозумно, нераціонально, тобто, знову-таки, протиприродньо. Оцей ідеал людини, не зіпсованої цивілізацією, отримав назву, яка тоді ж стала терміном, одним із центральних понять Просвітництва -"природня людина". Тому, хоча першим у світовій літературі образом природньої Людини вважається дикун П'ятниця з роману Дефо "Робінзон Крузо", поняття "природня людина" зовсім не обмежується значенням 'людина, що виросла на природі» що не зазнала впливу цивілізації (хоча може включати й це значення). Відчувається у романі ідея природної релігії – єдиною книгою яку читав Робінзон була Біблія. «Робінзон Крузо»–найхарактерніший твір просвітницького раціоналізму в Англії. Опинившись на безлюдному острові, герой сприймає довколишню реальність як закономірну даність, розумну і непорушну у своїй основі; а своє завдання бачить у тому, щоб інтегруватися в цю даність на правах її окремого, але закономірного елемента. Природа — це втілення універсального розуму, з яким людина мусить узгодити свій індивідуальний розум.
Зар лит 19 ст.
|