Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)


 

 

 

 



Аналіз конкурентних пропозицій



Торгові марки чаю Pickwick та Lipton залишаються провідними на ринку чайних пакетиків, причому Lipton поступається лідируючими позиціями чаю Pickwick, особливо у секторі ароматизованого чаю. На частку цих двох торговельних марок припадає 70-80% продажу чайних пакетиків. Саме вони мають високий рівень впізнання та поширення (65% - Pickwick та 43% - Lipton).

Pickwick асоціюється у споживачів з ароматизованим чаєм і тому розцінюється деякими споживачами як “дитячий”, але більш приємний, ніж Lipton. Рекламний ролик Pickwick, у якому фрукт втілювався у чайник, дуже сподобався споживачам. Lipton є більш серйозною, але дуже відомою торговою маркою.

На теперішній час ринок чаю перенасичений. На додаток до Lipton та Pickwick активно рекламуються такі сорти чаю, як Greenfield, Dilmah, Brooke Bond, Akbar, Ahmad tea. Dilmah і Ahmad tea вміло концентрують увагу споживачів на виробництво і якість продукту: чай з Цейлону зі зйомками чайних плантацій, на той час як рекламна кампанія Pickwick націлена на Україну та демонстрування традиційного чаєпиття.

На ринку розсипчастого чаю спостерігається цілковитий безлад серед торговельних марок, які активно боряться за ринок. Старі державні фабрики з пакування чаю продовжують пакувати його, акцентуючи увагу на упаковку: “Індійський чай зі слоном”.

Проте розсипчастий чай, що продається під певними торговими марками – “Майський” або “ Ahmad tea” – є дешевими у виробництві, оскільки пакуються зразу на місці збору. Це дозволяє захопити та утримувати велику частку ринку збуту.

Місцеві компанії, які просувають інші сорти, часто не можуть змагатись з ними по ціні. З іншого боку, успіхові таких торгових марок розсипного чаю, як Brooke Bond, сприяє посилена реклама, зокрема на телебаченні.

Конкурентні переваги торгової марки Tetley

1. Компанія Tetley має вже понад 160-річний досвід роботи на світових ринках чаю.

2. Tetley – улюблений чай англійців, особливо кругленькі пакетики6 “Лімон”, “Полуниця”, “Чорна смородина” та “Персик”.

3. Компанія Tetley є експертом у технології виробництва чайних пакетиків і постійно їх удосконалює.

4. Для виробництва круглих пакетиків використовується спеціальна салфетка з 2000 дирочками для забезпечення кращого заварювання чаю.

5. Унікальний чайний пакетик Drawstring, який самовіджимається, не залишає за собою ніяких плям, забезпечуючи найбільш чисте чаєпиття.

6. З точки зору ціни круглі пакетики (стандартні “Earl Grey”) позиціонується краще: круглі пакетики на 10% дешевші, ніж пакетики чаю Lipton; пакетики, що самовіджимаються, на 15% дорожчі, ніж чай Lipton.

7. Споживачі вважають круглі пакетики та пакетики, що самовіджимаються, новинкою, яка має велику перевагу серед існуючих чайних пакетиків. 69% споживачів оцінюють товар, як “дуже добрий” та “гарний”. Після дегустації 72% споживачів заявили, що скоріш всього куплять продукт за запропонованою ціною. 80% споживачів вважають, що “ціна визначена вірно” або навіть “продукт може коштувати дорожче”.

8. Реклама круглих пакетиків та пакетиків, що самовіджимаються, була дуже добре сприйнята покупцями. Особливо сподобався мультфільм з “чайною історією”, який продемонстрував зручність продукту і його переваги з точки зору “чистоти”.

9. Круглі пакетики використовуються як для заварювання у чайнику, так й для заварювання у чашці. Це зробило їх більш првабливими для тих покупців, які не користувалсь чайними пакетиками раніше.

 

Конкурентні переваги компанії Tetley

1. Купує найкращий чай зі всього світу.

2. Змішує різні сорти для досягнення найкращого смаку

3. Використовує нові технології у виробництві чайних пакетиків для досягнення найкращого заварювання.

4. Використовує нову технологію для виробництва серветки для чайного пакетика, яка забезпечує найкраще заварювання.

5. Забезпечує максимально зручне та чисте чаєпиття.

6. Виробляє широкий спектр чайної продукції (фруктовий, трав’яний).

7. Підкреслює англійську спадщину чаю Tetley.

 

Маркетингові цілі компанії

Впровадження чаю Tetley на ринок Києва почалось ще у жовтні 1996 року. До лютого 1997 року зона охоплення включала також Харків.

Цілі на 1997-1998 рр.:

1) забезпечити 20% дистриб’юції у Києві та Харкові;

2) забезпечити обсяг реалізації у 335 т;

3) завоювати 2% частки ринку чайних пакетиків;

4) забезпечити 50% впізнаваємості торгової марки Tetley у Києві та Харкові.

Цілі, які ставились на 2007 р.:

1) забезпечити обсяг реалізації у 1500 т;

2) завоювати 6% частки всього ринку чайних пакетиків;

3) забезпечити впізнаваємість марки марки Tetley серед споживачів та знання її основних переваг;

4) спонукати існуючих споживачів чайних пакетиків перейти на споживання пакетиків, що самовіджимаються, чаю Tetley;

5) спонукати нових споживачів чайних пакетиків користуватись круглими пакетиками чаю Tetley.

 

Питання до ситуації

 

Припустимо, що компанія Tetley обрала Вас консультантом по українському ринку.

1. Яку стратегію просування даного продукту Ви можете запропонувати?

 

2. Які засоби реклами будуть найбільш ефективними при просуванні чаю Tetley?

 

3. Складіть рекламні звернення для кожного засобу реклами, які Ви запропонували у другому питанні.

 

4. Яку стратегію стимулювання покупців Ви готові реалізувати у Києві (Харкові та інших регіонах)?

 

5. Назвіть основні статті витрат бюджету реклами для відкриття представництв компанії Tetley в Україні?

 

6. Розробіть рекламний слоган, який, на Ваш погляд, найбільш адаптивний до українського ринку чаю.

 

Завдання 9.

Проведіть аналіз практичної ситуації та дайте відповіді на питання.

Реклама United colors of BЕNЕТТОN

 

Свій початок історія компанії Вепеttоп бере у 1955 році у по­воєнній Італії, де типова італійська сім'я змушена була заробляти

на хліб усіма можливими способами. Бенеттони мешкали у неве­личкому місті Тревізо. Найстарший брат Лючіано (1935 року на­родження) у 15 років змушений був покинути школу та заробля­ти на життя спершу розносячи газети, потім працюючи про­давцем у магазині чоловічого одягу. У нього було двоє молодших братів, Джильберто й Карло, яким у 1955 році виповнилося, від­повідно, 14 та 12 років, та 18-річна сестра Джуліана, яка теж пра­цювала у тревізькому магазині. Крім звичайної роботи по госпо­дарству Джуліана у вільний час плела з шерсті яскраві, різнокольорові, оригінальні светри, які дуже вирізнялися з-поміж похмурого чорно-сірого одягу, що ним торгували в магазинах.

Саме тоді Лючіано вмовив сестру спробувати працювати ли­ше на себе. Продавши акордеон та велосипед, вони купили ма­шину для плетіння, і робота пішла швидше. Незабаром сім'я вже мала 18 светрів, які Лючіано вигідно продав у місцеві магазини.

З цього й розпочався сімейний бізнес. Обсяги продажу швид­ко збільшувалися, за декілька років сім'я змогла відкрити невели­ку фабрику та взяти на роботу кількох робітниць, а Лючіано від­відав Велику Британію, де вивчав технологію, організацію праці, принципи збуту — тобто те, що потрібно підприємцю.

З цієї подорожі Бенеттон привіз кілька вдалих ідей, завдяки яким його сімейне підприємство стало крупною корпорацією. За­вдяки певним змінам сімейна продукція, якість якою була вищою від середньої, продавалася за відносно низькими цінам — цієї політики компанія дотримується й нині. Врешті-решт, усім добре відомий такий бенеттонівський винахід як фарбування готового виробу замість фарбування ниток.

Проте найреволюційніші інновації Лючіано стосувалися збу­ту. Так, власники магазину отримували 10 відсоткову знижку, купуючи продукцію, якщо розплачувалися одразу ж готівкою, коли надходила продукція.

1963 року ще одна ідея Лючіано була реалізована, коли від­крився перший власний магазин Бенеттонів у Тревізо, а потім ще декілька в інших містах, де продавалася лише продукція сімейно­го підприємства. 1965 року сім'я відкриває першу фабрику в се­лищі Понзано, що неподалік від Тревізо.

1966 року до сімейного підприємства приєднався французький дизайнер Лісон Бонфілс, під керівництвом якого створювалися нові моделі.

Кількість магазинів поступово збільшувалася, 1969 року Лю­чіано відкрив магазин у Парижі. Проте надії не зовсім виправда­лися, і Бенеттони зосередилися на італійському ринку, де вже на початку 1978 року було близько 200 магазинів. Одним із секретів успіху компанії була безліч торгових марок. Продукція випуска­лася під марками Sislеу, Тотаtо, О-12, Меrcerіа та ін. Це дозволя­ло захоплювати різні сегменти ринку одягу та водночас зберігало від серйозних втрат.

На початку 80-х років компанія почала широку кампанію екс­пансії в Західну Європу. Фірмові магазини відкривалися в бага­тьох країнах, одяг від Бенеттонів носили британська принцеса Діана та принцеса Кароліна з князівства Монако, що принесло фірмі всесвітню славу. На кінець 1983 року кількість фірмових магазинів у Західній Європі перевищувала дві з половиною тися­чі, а обсяг продажу становив близько $351 млн.

За Європою настала черга й інших континентів. На кінець 1983 року торгові точки Бенеттона з'явилися в 31 японському універмазі та 27 пасажах США. У 1986 році компанія була реорганізована в акціонерне товариство, а потім стала першою у світі децентралізованою компанією, що почала працювати за принци­пом аутсорсингу (передача другорядних функцій стороннім під­рядникам).

Бенеттони залишили три фабрики з семи (за основними напря­мами виробництва), інші продали підрядникам. Власних магазинів у компанії було не більше 20 по всьому світу, майже уся продукція продавалася через незалежних торговців, проте франчайзингові угоди ніколи не підписувалися. Продавці не виплачують ні роялті за використання торгової марки, ні відсотків від прибутків. Проте вони мають виконувати певні обов'язкові вимоги.

По-перше, це — ексклюзивність. У магазинах Вепеttоп має а
продаватися одяг лише цієї фірми. По-друге, усі магазини мають
дотримуватися фірмової концепції мерчандайзингу, що передбачає украй аскетичний дизайн магазину та викладку яскравих і кольорових предметів одягу на відкритих полицях. По-третє, оформлення магазину підлягає жорстким правилам. І, нарешті, особливі вимоги висуваються до продавців.

Крім того, у збутовій мережі Вепеttоп проводиться жорстка централізована політика в ділянках асортименту, ціноутворення та реклами. Рекламні матеріали в магазинах Вепеttоп завжди од­накові, незалежно від того, в якій країні розміщена торгова точка. Роздрібні торговці мають право розміщувати рекламу в місцевих ЗМІ (переважно в газетах), проте уся вона має бути попередньо схвалена центральним правлінням. Ціни на всю продукцію також визначаються централізовано і при відправленні вже вказуються на ярличках у місцевій валюті. Ця система дозволяє керівництву компанії здійснювати керівництво усією своєю міжнародною ви­робничо-збутовою системою як єдиним підприємством.

Нині компанія представлена більше ніж у 120 країнах світу, має близько 5 тисяч магазинів, її дохід сягє близько 2 млрд (з них — понад 200 млн прибутку). Крім основних видів продукції Вепеttоп випускає взуття під торговою маркою Тір-Тор, парфуми Соlоr та Тrіbи. У 90-х роках фірма почала продукувати спортив­ний одяг і знаряддя під торговими марками «Принц» (тенісні ра­кетки), «Нордіка» (лижне взуття), «Роллерблейд» (роликові ков­зани), а також «Касл», «Байкс», «Асоло», «Ектелон», які спеціалізуються на велосипедах, сноубордінгу, фітнесі тощо.

Бенеттонам належить мережа швидкого харчування А (9 країн Європи) та фінансова компанія, що інвестує в малі та се­редні компанії країн Західної Європи.

Компанія виступала спонсором регбійного клубу в рідному місті, баскетбольної та волейбольної команд, які потім отримали її назву. Крім того, Вепеttоп заснувала власну конюшню «Форму-ли-1» під своїм іменем. 1994 та 1995 роках пілот «Бенеттона» Міхаель Шумахер став чемпіоном світу, а 1995 року команда за­воювала ще й кубок конструкторів.

Проте на думку багатьох, однією з найцікавіших сторін ком­панії є її реклама. На ранніх етапах своєї діяльності Вепеttоп ко­ристувалася рекламними послугами місцевих агенств, проте 1972 року Лючіано Бенеттон вирішив передати всі функції до рук однієї компанії— паризького агенства Eldoradо. Десять років по­тому з компанією Вепеttоп почав співпрацювати талановитий фото­граф Олів'єро Тоскані. Так було покладено початок одному з найефективніших співробітництв в історії світової реклами.

Спершу рекламні матеріали компанії мали традиційний харак­тер — моделі демонстрували зразки продукції компанії. Проте 1982 року було запропоновано пов'язати торгову марку Вепеttоп з поняттям кольору, підкреслити розмаїття фарб продукції, по­ставити на перший план різноманітність та екстравагантність. Символізувати усі ці речі мали люди різних народів із різним ко­льором шкіри.

Рекламна компанія 1984 року стартувала під гаслом «Аll the world’s colors». На зроблених Тоскані макетах, призначених для постерів і друкованої реклами, були фотографії шістьох дітей та шістьох дорослих у барвистих національних строях. Наступного року поодинокі фото змінили образи: двох дівчинок, що ділять один светр на двох; двоє темношкірих дітей, які цілуються, з на­мальованими на щічках прапорцями СРСР і США; дві жінки та імпозантні светри п'яти різних відтінків... Завдяки одному з урядовців ЮНЕСКО, який, побачивши продукцію компанії, вигуку нув: «Тhis is the United Colors here!», у Веnetton з'явився слоган «United colors». Нова рекламна компанія 1986 року стартувала вже під новим девізом.

Проте реклама Вепеttоп дедалі менше нагадувала рекламу. Зо­браження сорочок і светрів узагалі зникли з постерів, а натомість почали з'являтися інтернаціональні пари, що тримали глобус (єв­рей і німець, іранець та іракець); тварини (вовк і ягня, кіт і собака), руки людей з різним кольором шкіри.

З 1989 року постери Вепеttоп являли собою фотографії, що зробив Олів'єро Тоскані. Про компанію нагадував лише її лого­тип і знизу кадру. Чорне та біле поєднувалося у неймовірних ва­ріаціях — гра на піаніно у чотири руки (великі чорні руки допо­магають маленьким білим), два малюки (чорний і білий) на горщиках один проти одного хлібопекар та шахтар...

З 1991 року сюжети Тоскані стають провокаційними, епатажними, соціально та політично некоректними. Різнокольорове опале листя на поверхні брудної нафтової плями говорило про забруднення навколишнього середовища, ряди хрестів на аме­риканському військовому кладовищі нагадували про смерть. Неоднозначну реакцію викликали постери із зображенням свя­щеника, який цілується з черницею, та новонародженої дитини в крові з неперерізаною пуповиною. Останні навіть були забо­ронені в окремих країнах, розміщення деяких було не рекомен­довано на білбордах.

1992 року на одній з фотографій з'явилася людина, яка поми­рає від СНІДу, зі своїми родичами, на іншій — солдат якоїсь афри­канської повстанської армії з автоматом Калашникова та людсь­кою кісткою в руках. На постерах з'являлися все більш провока­ційні сюжети, викликаючи суспільне невдоволення.

На звинувачення у свій бік Олів'єро Тоскані відповідав: «Рек­лама має значити набагато більше, ніж просто продаж товарів. Це верх цинізму — сприймати людей винятково як споживачів, про­давати їм удавані мрії, запевняти їх, що вони стануть красивіши­ми, якщо куплять той чи інший продукт». Здається, сам Тоскані сприймав свої сюжети виключно як мистецтво. Що ж до Лючіано Бенеттона, то для нього, мабуть, усе вирішували цифри. За 18 ро­ків співпраці з Тоскані обсяг продажу компанії зріс у 20 разів. Досягнута ціль виправдовувала засоби.

2000 року компанія Вепеttоп випустила постери із зображен­ням 26 смертників із в'язниць США. Напис на них був таким:

We on Death Row. На думку Тоскані, вони виражали протест проти смертної кари. Після цього вибухнув скандал, причиною якого — за версією захисників прав постраждалих — було про­голошення компанією Вепеttоп героями вбивць, забуваючи про їхні жертви. Безліч судових процесів та публічних протестів при­звела до офіційного вибачення перед родичами загиблих від рук злочинців, зображених на постерах, та певних виплат до фонду захисту жертв злочинів. Рекламна компанія, що коштувала $ 20 млн, довелося згорнути, проте ще серйознішою втратою для Веnetton стало розірвання зв'язків з однією з найбільших торго­вих компаній США Sears, Roebuck & Со, яка після появи посте­рів з обличчями злочинців відмовилася продавати одяг від Вепеttоп. Після цих подій Тоскані перейшов працювати до нью-йоркського журналу, а компанія повернулася до «спокійнішої» реклами.

Сьогодні Вепеttоп продовжує нарощувати свої прибутки та обсяги продажу, на рекламних постерах компанії — обличчя лю­дей різних народів. Щодо соціальної спрямованості — Вепеttоп підтримує добровольців ООН. Проте колишнього благородного божевілля, що було у Тоскані, в роботах не простежується...

 

 

Питання до ситуації:

1. Які методи міжнародного маркетингових комунікацій використовує компанія Вепеttоп?

 

2. Як Ви вважаєте, чи можна назвати рекламу компанії справді
«рекламою» (відповідно до маркетингового визначення)?

 

3. Чи була рекламна кампанія Вепеttоп ефективною? Завдяки
чому?

 

4. Як би Ви вирішили ситуацію, яка склалася після виходу
останніх рекламних сюжетів Олівє'ро Тоскані?

 

5. Дайте пораду компанії щодо подальшої рекламної діяльності.

Завдання 10.

Проведіть аналіз практичної ситуації та дайте відповіді на питання.

Українські страуси

Чудовий зимовий день... Консультанти з вирощування екзотичних птахів заповідника Асканія-Нова та Київського зоопарку приїхали в селище Садове, що на Київщині, на запрошення голови правління місцевої птахофабрики. Микола Єпіфанович Жеребов, зустрівши гостей, відразу запросив їх подиви­тися на своїх вихованців. Пара австралійських страусів виглядала з накритого плівкою вольєра. Декілька хвилин вони оторопіло спостерігали за снігом, що кружляв і падав на землю...

Ідея зайнятися вирощуванням страусів в Україні з'явилася у Миколи Єпіфа-новича 1996 року, коли він, перебуваючи на навчанні в Ізраїлі, відвідав процві­таючу ферму, де вирощували цих найбільших у світі птахів. На той час ЗАТ «Березанське» переживало не найкращі часи: скорочувалося поголів'я птиці, знижувалася її продуктивність, з'явилося багато закордонних конкурентів, у результаті зменшилися обсяги збуту продукції. Щоб закріпити свої позиції, підприємство розширювало діяльність. Було створено додаткові цехи з виробництва яєчного порошку, хлібобулочної та макаронної продукції, ковбасний цех. Але все це не вирішило проблеми, востаннє робота була рентабельною 1998 року. В умовах зростання цін на корм, енергоносії, паливно-мастильні матеріали ціни на проду­кцію птахівництва залишалися незмінно стабільними.

Закрите акціонерне товариство "Агрофірма «Березанська птахофабрика»" знаходиться за 65 км від м. Києва та за 3 км від станції Березань Південно-Західної

залізниці. Чисельність працівників - 860 осіб. Загальна земельна площа - 1137 га. Має 34 виробничі цехи та підрозділи. Спеціалізується на виробництві м'яса птиці, дієтичних яєць, вирощуванні курячого молодняку. Також виробляє яєчний порошок, хлібобулочні та макаронні вироби, трав'яне борошно, копчену ковбасу і консерви з курей. Крім того, підприємство має два кормоцехи, цех з виробництва комбінованих кормів для собак, розплідник для розведення службових собак (німецькі вівчарки), цех переробки молока, тваринницький комплекс, пасіку, теплиці. Для забезпечення власних потреб побудовано машинно-тракторний парк, автопарк, майстерню для ремонту машин і обладнання, створено зоолабораторію та ветеринарну службу.

І ось тоді Микола Єпіфанович і висунув на зборах правління свою екзотич­ну ідею. «Справа ця економічно вигідна, - розповідав він на зборах. - М'ясо страусів, що має дуже низький уміст холестерину, вважають делікатесом, і коштує воно $12-15 за 1 кг. А виростає дорослий страус до 2 м і важить до 150 кг. Птахи швидко набирають вагу та невибагливі в харчуванні. Один страус з'їдає корму на $75 на рік (вони їдять траву, капусту, моркву та зви­чайний курячий корм). Отже, якщо купити восьми-дев'ятимісячних племінних страусенят за $600-900, виходить, що страус у 20 разів вигідніший, ніж коро­ва. До того ж попит має не тільки м'ясо страусів, але також яйця, шкіра, пір'я, навіть кігті можна використовувати для виготовлення прикрас. Але це довго­строкове вкладання капіталу, окупатися страуси почнуть не раніше, ніж через кілька років».

 

 

Продукція страусівництва

Вирощування страусів - безвідходний бізнес. Не тільки м'ясо, але й інші продук­ти страусівництва мають попит на ринку.

1. Пір'я. Страуси, єдині серед усіх птахів, мають пір'я з опахалом однакової дов­жини з усіх боків від стрижня. Високоякісне перо (ціною $20-80) можна використо­вувати для створення одягу, театральних костюмів та різних при­крас. З пір'я нижчої якості виготовляють щітки для чищення електронного облад­нання, де потрібна абсолютна чистота, а також валики для попереднього фарбу­вання кузова автомобілів.

2. Шкіра. Страусова шкіра на світовому ринку конкурує зі шкірою диких алігато­рів, її дуже цінують у швейній та взуттєвій промисловості за її шагреневу поверхню, красивий візерунок, м'якість та пластичність. Разом з тим вона дуже міцна. З неї можна робити чудові туфлі, сумки, куртки, гаманці.

3. Яйця. їх використовують як у кулінарії, так і в декоративних цілях. Ресторатори в усьому світі замовляють їх для гігантських омлетів. Одне яйце страуса за обсягом відповідає 25 курячим. Кожна страусиха дає близько 70 яєць на рік.

4. Жир використовують для приготування фармацевтичних та косметичних пре­паратів (креми, бальзами для шкіри, гелі для волосся тощо).

Нарешті, ще однією можливістю для страусоводів є туристичний бізнес: екс­курсії на ферми, прогулянки верхи (дорослий страус спокійно витримує людину, і сідла не треба, адже під вершником - "перина").

- Але як же страуси виживуть у наших умовах? Чи бачив хто, щоб страуси бігали по снігу? А якщо вони будуть голови в елі: ховати? - сипалися запи­тання з усіх боків.

- Виявляється, птахи зовсім не бояться зими, - продовжував далі директор, - незважаючи на голі ноги, вони можуть витримувати температуру до мінус 25-30°. їх успішно вирощують не тільки в теплих країнах (таких, як Ізраїль, Бельгія, Кіпр), але й у країнах з досить холодним кліматом (Фінляндія, Япо­нія, Канада). У Росії також успішно розводять страусів. Як розповідав дирек­тор однієї російської ферми, страуси - дуже витривалі птахи, за два роки страуси жодного разу не хворіли, смертність серед пташенят найнижча. їм не погрібні величезні пасовища з хорошою травою. Та й їдять вони небагато: до­рослий страус з'їдав близько кілограма зерна на день.

 

Зарубіжний досвід

Розведенням страусів займаються в багатьох країнах світу. Але якщо в Австралії, США або Канаді бізнес уже давно є популярним серед фермерів, у Європі він став поширювати порівняно недавно і відразу ж завоював популярність. В Угорщині, Польщі, Словаччині і навіть у таких північних країнах, як Норвегія або Фінляндія, страусові ферми ростуть як гриби. У сусідній Росії вже створено понад 30 ферм, на яких успішно розводять страусів загальним поголів'ям 1000 птахів. Причому ці ферми знаходяться як під Москвою, так і в Брянську, Челябінську, Кур­ську, Сахалінській області, а також на Крайній Півночі (м. Сургут Тюменської облас­ті, 62° північної широти).

- Але хто знає, чи будуть наші українські споживачі купувати м'ясо страу­сів, адже вони зовсім не звикли до такого продукту? - цілком слушно запитав один із тваринників.

- М'ясо страусів нагадує за смаком яловичину, але містить набагато менше холестерину. Хоча, звичайно, є певна невизначеність щодо того, як сприйме цей екзотичний товар український споживач.

 

Цікаві факти

Страусове м'ясо - дуже високоякісне. Рівень холестерину в ньому в 20 разів мен­ший, ніж у будь-якому іншому м'ясі домашніх тварин і птахів, але воно містить таку саму кількість протеїну, як і яловичина, свинина, баранина, куряче м'ясо. М'ясо стра­усів містить лише 1 % жиру. За своїм виглядом та смаком воно нагадує яловичину або телятину з присмаком дичини - соковите та ніжне.

З такого м'яса готують біфштекси, ростбіфи, паштети. Його можна готувати, за­жарюючи в лимонній олії з подрібненим мигдалем або маринуючи в оливковій олії з лимоном та чорним перцем, а потім посипати тертим сиром. У ресторанах популя­рні такі страви: котлети відбивні із страусового м'яса, м'ясо страуса тушковане або смажене з грибами та ростками бамбука, м'ясо страуса з йогуртом.

У перспективі можна просувати цей товар для масового споживання до кін­цевого споживача. Але для початку - пропонувати ресторанам та спеціалізова­ним магазинам. Велика проблема - ціна, адже для того, щоб просувати товар для широких мас, треба істотно знизити ціну. Досить висока ціна і недоступ­ність широким верствам населення зумовлені нерозвиненістю галузі, і це слід розглядати як фактор часу.

Не можна не враховувати той факт, що на сьогодні в Європі склалися пєені труднощі зі збутом яловичини у зв'язку з поширенням захворюваності великої ро­гатої худоби. Отже, є всі підстави вважати, що подальший розвиток забезпечить страусівництву в нашій країні гідне місце серед інших галузей тваринництва.

Питання до ситуації:

1. Проаналізуйте особливості маркетингового середовища щодо просування на український ринок нового продукту - страусового м'яса.

 

2. Визначте етапи охоплення українського ринку новим продуктом.

 

3. Запропонуйте можливі елементи комплексу просування на кожному з цих етапів з урахуванням визначених цільових аудиторій.

 

4. Проаналізуйте можливості позиціонування нового товару на етапі масо­вого маркетингу.

 

 

Завдання 11.

Проведіть аналіз практичної ситуації та дайте відповіді на питання.



Просмотров 1252

Эта страница нарушает авторские права




allrefrs.ru - 2023 год. Все права принадлежат их авторам!