Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Закон вартості його сутність та функції



Закон вартості –це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів.

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна детермінувати два фактори – витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

¾ стихійно регулює суспільне виробництво;

¾ стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

¾ обумовлює економічну диференціацію товаровиробників.

 

Теорії вартості, що визначають цінність товару:

  1. Теорія трудової вартості.
  2. Теорія витрат виробництва.
  3. Теорія трьох факторів виробництва.
  4. Теорія граничної корисності.
  5. Теорія неокласична.
  6. Теорія попиту і пропозиції.
  7. Теорія постіндустріального, інформаційного суспільства.

 

Теорія трудової вартості:

Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії У.Петті, А.Смітом, Д.Рікардо та ін. Свій подальший розвиток вона отримала в працях К.Маркса, який розробив:

1) учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі;

2) розглянув суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару;

3) дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості;

4) розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента.

Теорія витрат виробництва:

Прихильниками теорії витрат виробництва являються: Р.Торренс, Н.Сепіор, Дж.Мілль, Дж.Мак-Куллох та ін., вони розглядають витрати виробництва, як:

1) основу мінової вартості і цін;

2) вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Вони виходять з того, що оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети і засоби праці, робочу силу), то використання витрат як основи ціноутворення означає, по суті, пояснення цін на товари цінами на елементи витрат.



Теорія трьох факторів виробництва:

Родоначальники цієї теорії французькі економісти першої половини XIX ст. Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва, як результат витрат трьох його основних факторів:

¾ праці;

¾ капіталу;

¾ землі.

Всі вони беруть рівноправну участь (яка визначається для кожного з них ринком) у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а земля – ренту. Виведення доходів з продуктивності факторів означало, що власники капіталу і землі привласнюють відсоток і ренту. При наявності усуспільненої власності на ці фактори виробництва, такі доходи належать широким верствам суспільства. К.Маркс у першому томі “Капіталу”, широко абстрагуючись при розгляді теорії вартості, припускав участь всіх факторів виробництва у створенні лише споживної вартості. У третьому томі, в якому йдеться про конкретні економічні явища, щодо теорії ціни виробництва (а також ренти) він визнавав вплив факторів виробництва на мінову вартість і ціну. За К.Марсом, величина капіталу впливає на ціну через перерозподіл прибутку і перетворену форму вартості – ціну виробництва. Остання утворюється за допомогою вирівнювання норми прибутку в різних галузях у процесі переливання капіталу в результаті міжгалузевої конкуренції.



 

 

Теорія граничної корисності:

В останній третині ХІХ ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості – з позиції теорії граничної корисності. Її прихильниками являються У.С.Джевонс, К.Менгер, Ф.Візер, Л.Вальрас, Дж.Б.Кларк та ін., вони вважали неприйнятним зведенням вартості до витрат праці або трьох факторів виробництва. На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату.Вони розмежували:

1) сукупну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ);

2) граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу або доступної кількості благ).

Цінність розглядалась ними як суб’єктивна за своєю природою категорія, як судження так званої економічної людини про важливість благ, наявних в її розпорядженні, для підтримання життя і добробуту.

Теорія неокласична:

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця ХІХ – початку ХХ ст.. А.Маршалла. У ХХ ст., відкинувши принцип монізму у з’ясуванні джерела вартості, він поєднав теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін. А.Маршал виходив з того, що формування ринкових цін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції та пов’язував зміну попиту з категорією граничної корисності, а пропозиції – з вирішальним впливом витрат виробництва.

У ХХ ст. відбулась еволюція теорії вартості.

По-перше, в країнах ринкової економіки розробці теорій вартості перестали надавати тієї вирішальної ролі, яку вона мала в XVIII-XIX ст. Це пов’язано з утвердженням підприємницької ринкової системи і поворотом представників економічної думки країн розвинутої ринкової економіки до розробки переважно теорії ціни як категорії, яка знаходиться на поверхні економічного життя і найтісніше пов’язана з господарським механізмом. В результаті такого повороту розробка теорії вартості відійшла на другий план, а на перший вийшла розробка саме теорії ціни. Спочатку таке дослідження велось на макрорівні, а з 30-х років ХХ ст. під впливом економічної теорії Дж.М.Кейнса та у відповідь на об’єктивні реалії економічних потрясінь в ринковій економіці поширилось і на макрорівень.

По-друге, на мікроекономічному рівні економіки отримали розвиток теорії не лише досконалої (вільної) конкуренції, а й теорії недосконалої (обмеженої) конкуренції (Е.Чемберлен, Дж.Робінсон), які досліджували ціноутворення в умовах обмеженої конкуренції.

По-третє, на відміну від класичної і марксистської теорії вартості функціональна теорія висунула на перше місце внесок кожного елемента відтворювального процесу (живої і втіленої в засобах виробництва праці, природних ресурсів) у виробництво і добробут людини.

Визначення вартості як відношення витрат виробництва до корисності вважається вираженням суті позиції марксизму з питання про економічний зміст вартості з загальноісторичної точки зору. При цьому йдеться про загально-історичний елемент, який визначається внутрішньою метою, властивою виробництву, і полягає «в створенні достатку, який містить в собі як кількість споживчих вартостей, так і багатоманітність їх, що, в свою чергу,зумовлює високий розвиток людини як виробника, всебічний розвиток її продуктивних здібностей».

Один з напрямків (перший) загального перегляду трудової теорії вартості співзвучний з тією економічною думкою, яка століття тому запропонувала синтезувати «витратну» і «результатну» сторони єдиної теорії економічної цінності (вартості). Початок цьому поклав видатний український економіст М.І.Туган-Барановський, який ще в 1890р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д.Рікардо чи К.Маркса, а навпаки, якщо правильно її зрозуміти, то несподівано підтверджується вчення названих економістів. Така позиція суперечила поглядам більшості соціал-демократів (К.Каутського, Р.Гільфердінга, Г.В.Плеханова, М.І.Бухаріна та ін.), які вбачали в теорії граничної корисності прямий виклик марксизму. Цьому чимало сприяли й твердження самих творців теорії граничної корисності К.Менгера, Ф.Візера, Е.Бем-Баверка про принципову відмінність її як від вчення класиків політекономії, так і від економічної теорії марксизму. На думку М.І.Туган-Барановський зауважував, що можна було думати про невідповідність між оцінкою блага та його господарською корисністю і його ж оцінкою за трудовою вартістю, але теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки узгоджені. Ступінь узгодженості тим більший, чим більше розподіл праці підкорюється господарському принципу.

Чимало російських і українських економістів (В.К.Дмитрієв, Р.М.Орженський, А.Д.Білімович та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності виходячи з «господарського принципу».Останній вони виводили з досвіду внутрішніх переживань господарського суб’єкта, що виявляються в його вчинках. Прибічники пропонованого синтезу виходили з принципу релятивізму (відносності).Вони вважали, що жодна з відомих економічній думці теорій вартості, цінності не є абсолютною. В кожній з цих теорій містяться раціональні засади, елементи.

Другий напрям загального перегляду трудової теорії вартості виходить з того. Що в питанні про вимірювання корисності основоположники марксизму не пішли далі загального визнання його необхідності й практично не помітили теорії граничної корисності. Це пояснюється тим, що абстрагування, до якого вони вдавалися під час аналізу підприємницької експлуатації, не могло бути застосоване під час аналізу функціональної сторони відтворювального процесу. На їх думку, вартість (цінність) є синтезом результатів і витрат виробництва, де перші є єдністю конкретної та абстрактної корисності, а другі – єдністю конкретної та абстрактної праці (ширше – всіх відтворюваних і не відтворюваних ресурсів, які мають альтернативні можливості застосування). При цьому в поняття «конкретна корисність» вкладався той самий зміст, що й у сучасне поняття «споживна вартість».

 

Теорія попиту і пропозиції:

Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг).

Способом розв’язання протиріччя між попитом і пропозицією є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб’єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги, яка являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

Попит – це платоспроможна потреба у певному товарі, це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.

Попит залежить від:

1) доходів покупців;

2) потреби у товарах (послугах);

3) цін на останні.

Отже, попит підвищується:

1) при зростанні доходів;

2) зниженні цін або одночасній дії цих факторів – і навпаки.

3) ця залежність дістала назву закону попиту.

 

У цілому величина попиту залежить, як правило, від ціни товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього з боку покупця. Кількісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту. Її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

 

Пропозиція – це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити.

 

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки останній зацікавлений у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Таку залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву «еластичність пропозиції». Її вимірюють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Закони попиту і пропозиції відображають економічні інтереси протилежних суб’єктів ринку – покупців і продавців. Збіг цих інтересів досягається при перетині ліній попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути продана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці реагують додатковим попитом.

За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, виникне підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню цін, а з іншого – стимулюватиме виробництво цього товару. Як результат – лінії попиту і пропозиції перетнуться.

 

Теорія постіндустріального, інформаційного суспільства:

У 80-х роках ХХ ст. у західній економічній літературі набула поширення теорія постіндустріального, інформаційного суспільства. Вона виходить з того, що у високорозвинених країнах світу інформаційний сектор за темпами зростання почав помітно випереджати традиційні галузі, і за прогнозами, ця тенденція посилюватиметься в майбутньому. Це свідчить про виникнення в сучасних умовах нового основного джерела вартості, яке пов’язане:

1) з інтелектуальним потенціалом;

2) знаннями працівника, а не з його психофізичними зусиллями, як у минулому.

В зв’язку з цим у межах теорії постіндустріального, інформаційного суспільства з’явилася принципово нова, концепція вартості – інформаційна, згідно з якою домінуючим типом у структурі суспільної праці є не структурно розчленована, а цілісна, переважно інтелектуальна, озброєна науковими знаннями праця.«Якщо знання у своїй системній формі, - пише один із засновників цієї концепції Д.Белл, - застосовуються у практичній переробці існуючих виробничих ресурсів… то можна сказати, що саме вони, а не праця виступають як джерело вартості».

Питання для обговорення на лекційному занятті:

1. Як ви уявляєте натуральне виробництво? Дайте характеристику його основних рис.

2. Що ви розумієте під товарним виробництвом? Які основні умови його виникнення ви можете назвати?

3. Які основні риси характеризують товарне виробництво і в чому його відмінність від натурального виробництва?

4. Що таке товар і в чому полягає його споживна вартість? Як ви розумієте дві сторони споживної вартості?

5. Чому споживна вартість – категорія вічна, а вартість – категорія суспільна?

6. У чому полягає двоїстий характер праці, втіленої в товарі?

7. Як вимірюється величина вартості товару?

 

 

Завдання для самостійної роботи і закріплення матеріалу з теми:

Завдання1.У чому ви бачите єдність і відмінність між простим і капіталістичним товарним виробництвом? Які з цього можна зробити висновки?

Завдання 2.У чому полягає основна суперечність товарного виробництва й до яких соціально-економічних наслідків приводить її розвиток?

Завдання 3. Як ви вважаєте, чи є обов’язковою умовою приватна власність на засоби виробництва для існування товарного виробництва(ринкової економіки)?

Завдання 4. Чи обов’язковою умовою функціонування товарного виробництва (ринкової економіки) є капіталістична система господарювання?

Завдання 5. Мінова вартість і вартість товару. В якому зв’язку вони знаходяться?

Завдання 6. Як ви розумієте суспільний характер вартості?

Завдання 7. Продуктивність сила праці, інтенсивність і величина вартості товару. Проаналізуйте зв’язок між ними.

 

Тестування студентів:

Тема 9. «Характеристика товарного виробництва. Товар та його властивості».

 

 

Теми для рефератів і доповідей:

1.Характеристика альтернативних теорій вартості.

2.Натуральне та товарне виробництво.

3.Зміни споживчої вартості і вартості у процесі еволюції товару.

 


Просмотров 709

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!