Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






У результаті Листопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувся з'їзд Рад народних уповноважених, який прийняв рішення про скликання Установчих зборів



Першочерговим завданням новоутвореної республіки було укладення миру зі своїми переможцями. Німецька делегація прибула на Паризьку мирну конференцію (1919 р.), де вирішувалася доля країни, але до вироблення тексту договору не була залучена. Вручаючи німецькій делегації умови миру, лідери Паризької конференції обмежили їх обговорення в уряді і Рейхстазі коротким терміном (2 тижні). У разі не підписання договору союзники погрожували ввести свої війська на територію Німеччини.

28 червня німецька делегація поставила підпис під Версальським мирним договором. Німеччина була змушена поступитися територіями на користь сусідніх держав, вугільні шахти Саару передавались Франції на 15 років, Східна Пруссія відокремлювалася від Німеччини "польським коридором", втрачала всі заморські колонії, віддавала Ельзас і Лотарингію Франції, повертала всі землі, захоплені на сході в результаті поразки Росії.

Західна частина Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону, де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. чоловік, заборонялось мати підводні човни, військово-повітряні сили. На Німеччину покладалася одностороння вина за розв'язання світової війни і на неї накладалися великі репарації для відшкодування воєнних збитків союзникам, головним чином Франції.

Консервативні сили, невдоволені капітулянтською позицією соціал-демократів, з одного боку, і ліворадикальних сил, керованих Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембург, з іншого, здійснювали тиск на уряд соціал-демократів. За таких умов уряд в особі міністра Носке звернувся до вищих чинів армії із закликом навести в країні порядок.

У 1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті, Листопадова революція задушена. Рішуче були придушені спроби утвердити радянську владу в Баварії навесні 1919 р., а також збройні виступи робітників у Бремені, Дрездені, Гамбурзі.

У серпні 1919 р. набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар нова конституція. За Веймарською конституцією Німеччина проголошувалася демократичною республікою. Тепер державу мав очолювати президент, якого обирали терміном на 7 років. Президент призначав канцлера і міністрів, діставав повноваження, коли він отримував вотум довір'я від парламенту. Рейхстаг обирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі - приймав загальнодержавні закони, контролював політику уряду.



Республіка набувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзних монархій стала називатися автономною землею, якою управляв місцевий уряд, призначений земельним парламентом (ландтагом). Федеральний парламент складався з двох палат: Рейхстагу, що обирався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату, куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцією було введено загальне, пряме, рівне виборче право для усіх громадян, які досягли 20 років.

Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння вразила машинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд. золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальну напругу.



1920 р. після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Німеччиною і Радянською Росією.

Протягом 1919-1929 рр. Німеччина перебувала у стані хронічної кризи та політичної нестабільності.1923 р. комуністи Гамбурга підняли повстання, а восени 1923 р. нацисти, очолювані Адольфом Гітлером, генералом Е. Людендорфом, Г. Герінгом, спробували вчинити переворот у Баварії, відомий як пивний путч. Повстання комуністів було придушене, а путч штурмовиків розігнаний поліцією. Гітлер потрапив за грати.

Незначне економічне піднесення в другій половині 20-х рр. було наслідком того, що Німеччина отримала фінансову допомогу у розмірі 20 млрд. марок згідно з планами Дауеса та Юнга. З обранням президентом П. Гінденбурга (1925 р.) стабілізувалася і політична ситуація в країні.

У Німеччині економічна криза 1929-1933 рр. виявилася особливо гострою. Обсяг промислового виробництва скоротився майже на 50%, реальна заробітна плата становила половину офіційного прожиткового мінімуму. Чисельність безробітних перевищувала 7 млн. чоловік. Уряди були неспроможні подолати економічні та соціальні наслідки кризи.

1930 р. відбулися вибори до Рейхстагу. На них Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини (НСДАП) уперше заявила про себе як загально-німецька політична сила, вона зібрала 6,5 млн. голосів. На виборах у 1932 р. нацисти одержали майже 14 млн. голосів.

1932 р. президентом Німеччини вдруге був обраний Пауль Гінденбург. Уряд сформував Ф. фон Папен. Політична криза в країні загострювалася. Кожна із трьох основних політичних сил (нацисти, комуністи і соціал-демократи) закликала своїх прихильників "на вулиці". У 1932 р. відбулися нові вибори до Рейхстагу, на яких комуністи здобули 6 млн. голосів, а кількість нацистів і соціал-демократів у парламенті дещо скоротилася. Комуністи спільно з соціал-демократами могли сформувати коаліційний уряд, але вони не довіряли один одному.

1933 р. президент призначив канцлером Адольфа Гітлера. Прийшовши до влади, нацистська партія розпочала будувати унітарну державу: землі позбавлялися федерального статусу, ландтаги так само, як і Рейхстаг, втрачали право контролювати виконавчі органи. Відповідно до закону про перебудову імперії ліквідувалися всі земельні виборні органи, а землі підпорядковувалися безпосередньо імперському кабінету. З усіх міністерств і відомств усувалися не члени нацистської партії. Було прийнято закон "Про забезпечення єдності партії та держави".

1933 р. Гітлер ліквідував багатопартійну систему. Першою була заборонена комуністична ^партія. Для цього Гітлер організував підпал Рейхстагу і на лейпцігському судовому процесі звинуватив у ньому комуністів. Після заборони СДПН він змусив "добровільно розпуститися" усі буржуазно-ліберальні та консервативні партії. Така ж доля спіткала й німецькі профспілки. Було створено Німецький трудовий фронт, що об'єднав усі без винятку профспілки під керівництвом НСДАП, молодіжні організації Тітлерюгенд", Союз німецьких дівчат, "Юнгфольк", що виховували молодь на засадах фашистської ідеології.

У країні були створені таємна поліція (гестапо), концентраційні табори для утримання небажаних режиму осіб, були скасовані основні політичні права громадян - свобода слова, зборів, недоторканність житла, таємниця листування.

У серпні 1934 р. помер президент Гінденбург. Того ж дня, спираючись на підтримку військового міністерства і командування армії, Гітлер проголосив себе фюрером і рейхсканцлером, а також головнокомандувачем збройними силами. Так було завершено формування нацистського режиму.

Протягом 1933-1935 рр. було прийнято ряд законів, що встановили державне регулювання економікою. Створювалися "імперські групи" з управління промисловістю, енергетикою, торгівлею, транспортом, банківською справою. Різко зросла мілітаризація країни. У 1936 р. було прийнято 4-річний план розвитку німецької індустрії, підпорядкованої військовим цілям.

Зовнішньополітична програма нацистів з самого початку була спрямована на перегляд Версальського договору. На час приходу нацистів до влади Німеччина вже не платила репарацій, була учасником Локарнських угод, що гарантували стабільність в Європі, членом Ліги Націй. Однак у 1933 р. Німеччина вийшла із Ліги Націй. У країні були наявні всі ознаки мілітаризації: створювалася військова авіація ("люфтваффе"), запроваджено загальну військову повинність, військові частини увійшли на територію демілітаризованої Рейнської зони.

Все це було порушенням Версальського договору, але не зустріло опору з боку Англії й Франції. Зміцнивши військовий потенціал, Гітлер поставив за мету добитися змінення кордонів для входження до складу Німеччини всіх регіонів, де мешкали німці. Першою жертвою вже відвертої агресії стала Австрія. Навесні 1938 р. відбувся аншлюс - приєднання її до Німеччини. Після цього Гітлер висунув претензії до Чехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, де переважно жили німці. Проте Чехо-словаччина мала боєздатну армію і договори про співробітництво з Францією і СРСР. Тому Гітлер вирішив досягти відокремлення Судет з допомогою Англії та Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англія й Франція пішли на це.

Підписана в 1938 р. у Мюнхені угода, що зобов'язувала Чехословаччину передати Судети Німеччині, фактично була перемогою Німеччини. Навесні 1939 р. Гітлер окупував Чехію і Моравію. Словаччина проголосила себе незалежною державою. Через тиждень німецькі війська окупували частину литовської території (м. Клайпеда). Англія й Франція, намагаючись спинити експансію Німеччини, надали Польщі гарантії, що у разі нападу на неї Німеччина опиниться у стані війни з ними. Міжнародні відносини різко загострилися.

1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну(реально - проти СРСР). 1937 р. до них приєдналася Італія. Особливо інтенсивно розвивалися німецько-італійські відносини. Німеччина та Італія домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах, уклали Договір про військовий союз.

Німеччина перетворилась у найсильнішу європейську державу: за промисловим виробництвом випереджувала Англію і Францію, мала найсильнішу армію в Західній Європі. Це стало підвалинами початку нової війни.

Література

1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). - М.: Культура и спорт, 1997. - 496с.

2. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. - М.: Современник, 1998. – 315.

3. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). - М.: Культура и спорт, 1997. - 496с.

 

Німеччина в 1918 - 1939 роках

1 Поразка Німеччини у Першій світовій війні.

Перша світова війна та її підсумки зіграли вирішальну роль у всій подальшій історії Німеччини у XX ст.

До 1918 р. - останньому році війни - Німеччина підійшла на межі своїх людських, економічних і військових можливостей.

3 жовтня імператор Вільгельм II призначив канцлером принца Макса Баденського, який відразу ж звернувся до президента США Вільсона з проханням про перемир'я і в світі. Президент у відповідь зажадав ще до початку переговорів відвести німецькі війська із захоплених територій, створити відповідальний перед рейхстагом уряд і зречення кайзера.

У ніч на 10 листопада Вільгельм II втік до Нідерландів.

Пост рейхсканцлера Макс Баденський передав правому соціал-демократові Фрідріха Еберта.

Еберт 10 листопада сформував уряд, що спирається на Ради і що складається з одних соціал-демократів. Від його імені й було підписано 11 листопада 1918 р. у Комп'єнському лісі у штабному вагоні маршала Фоша довгоочікуване перемир'я, возвестившее про закінчення Першої світової війни.

Перша світова війна катастрофічно відбилася на економічному становищі Німеччини і до крайності загострила суспільно-політичну обстановку в країні. Війна дорого обійшлася німецькому народові: 2 млн німців було вбито, понад 4,5 млн. поранено, 1 млн. потрапив у полон. Країна задихалася в лещатах господарської розрухи, дорожнечі, голоду, жахливо зросли податки, була введена трудова повинність, робочий день збільшено, заробітна плата не забезпечувала працівникам та їхнім сім'ям прожиткового мінімуму. Країна перебувала на порозі великих потрясінь.

2. Листопадова революція.

У Листопадовій революції в Німеччині вирішальну роль відіграли дві партії: Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) на чолі з Ф. Еберта та Ф. Шейдеманом і Незалежна соціал-демократична партія Німеччини (НСДПН) на чолі з К. Каутським і Г. Гаазе. Обидві партії ставили перед собою завдання проведення в Німеччині демократичної революції, встановлення в країні республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод.

Осібно в НСДПН стояла група "Спартак" у Главі з К. Лібкнехта та Р. Люксембург. Вона вважала, що Німеччина - "найбільша зріла країна для пролетарсько-соціалістичної революції", кінцевою метою якої стало б встановлення диктатури пролетаріату, як у Росії.

3 листопада 1918 в Кілі розпочалося повстання моряків і солдатів, яке поклало початок революції в Німеччині. Всюди створювалися робочі та солдатські Поради.

9 листопада відбулося збройне повстання в Берліні, учасники якого до середини дня оволоділи містом. Було утворено коаліційний уряд - Раду народних уповноважених (СНУ), до якого увійшли представники СДПН та НСДПН. Новий уряд здійснив низку демократичних перетворень: скасував військовий стан, скасував деякі реакційні закони, проголосив свободу слова, друку, зборів. Це уряд закінчив війну, підписавши 11 листопада угоду про перемир'я з державами Антанти. З утворенням СНУ завершився перший етап Листопадової революції. У Німеччині була повалена монархія і проголошена "соціальна республіка".

16-21 грудня відбувся 1-й Німецький з'їзд Рад, який прийняв рішення про вибори до Установчих зборів і передачу всієї повноти влади СНУ. З'їздом Рад завершився другий етап революції, коли ще було можливо її мирний розвиток.

30 грудня 1918 спартаківці вийшли з НСДПН і утворили Комуністичну партію Німеччини (КПН), яка відкидала мирні засоби боротьби, закликала бойкотувати вибори до Установчих зборів, взяла курс на збройне захоплення влади.

5-6 січня 1919 р. почалося збройне повстання в Берліні, однак вже до 8 січня урядові війська придушили його. Лідери КПГ К. Лібкнехт і Р. Люксембург було вбито 15 січня. 19 січня відбулися вибори до Установчих (Національне) збори. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН і НСДПН - 45,5%. Було утворено коаліційний уряд, який очолив Шейдеман. Президентом проголошеної республіки став лідер СДПН Еберт. Головними підсумками революції з'явилися: повалення монархії, проголошення республіки та демократичних свобод. Створювалися сприятливі перспективи для демократичного розвитку Німеччини.

3. Веймарська республіка.

Післявоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умовах. 28 червня 1919 в Дзеркальному залі Великого Версальського палацу, де в 1871 р. було проголошено створення Німецької імперії, глава німецької делегації на Паризькій конференції Герман Мюллер підписав продиктований Німеччини мирний договір. Версальський договір значно послабив Німеччину, що корінним чином відповідало інтересам Англії і Франції.

Версальський договір покладав на Німеччину величезні тяготи і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював всі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

У цій обстановці Веймарської установчі збори 31 липня 1919 прийняли конституцію Німеччини, що вступила в силу 11 серпня 1919 Веймарська конституція закріпила заміну полуабсолютістской монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначалося президентом і потребувало довірі рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, союзів, надавала права для діяльності різних організацій. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.

З кінця 1918 р. економічне становище Німеччини невпинно погіршувався. Згортання військової промисловості та демобілізація армії викликали масове безробіття. Країна відчувала гостру нестачу сировини, продовольства, палива. Спекулянти все більш роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загострилася соціальна обстановка в країні.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так званих "добровольчих" формувань і таємних військових товариств. Вони перебували головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, які прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити стару, кайзерівську Німеччину.

У цей час на політичну арену країни виходить створена в 1919 р. націонал-соціалістська робоча партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали великий вплив. Першими рекрутами фашизму були різні елементи, відмінною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени, фронтовики, що втратили здатність до регулярного праці, політично і психічно нестійкі представники середніх верств, нездатні усвідомити свої реальні інтереси.

Економічне становище Німеччини продовжувало залишатися дуже важким. Післявоєнна реконверсія відбувалася повільно на тлі розвивається високими темпами інфляції. Прикриваючись необхідністю "національних жертв", великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на трудящих. Найбільше страждали від знецінення марки ті, хто отримував тверду зарплату, оклади, пенсії. У 1920 - 1922 рр.. заробітна плата забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а в 1923 р. - значно менше. В однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході і приреченості; в іншої - загострювало класову самосвідомість і розуміння причин лиха, спонукало до дій.

Наймані робітники становили в Німеччині близько 22 млн. чоловік, тобто дві третини самодіяльного населення Німеччини. Політичні партії країни, активно спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали в їх середовищі розуміння і підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні цілі.

Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. У ній було близько 1 млн. членів. СДПН перетворювалася на державну партію: до червня 1920 її лідери очолювали уряд, а потім неодноразово входили до його складу. Багато соціал-демократи надходили на державну службу. Демократичний рух у Німеччині в 1919-1923 рр.. розвивалося хвилеподібно, але кульмінацією стали події осені 1923 року. Велике виступ робітників відбулося в Гамбурзі 23-25 ​​жовтня, але було придушене поліцією і військами.

Монополістичні кола Німеччини розчарувалися в політиці лівих партій, почали втрачати інтерес до співпраці з СДПН, з іншого боку, авторитет СДПН та інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН заявила про свій вихід з уряду. Створилася обстановкою скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару по республіканському уряду та встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923, коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом з штурмовиками з СА (напіввійськові формування НСДАП) увірвався до зали, став на стілець, вистрілив у стелю , а потім проголосив "програму" освіти "національного уряду". "Пивний путч" був досить швидко ліквідовано, Гітлер і його спільники (серед них генерал Людендорф), поставши перед судом, були засуджені на короткий термін тюремного ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") - біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут було схиляння перед прусським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, в першу чергу, до французів і слов'ян як до "неповноцінним" і "звироднілим"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордена і його політиці "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромної цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаного панувати над усіма народами.

Події 1919-1923 рр.. показали, що, маючи широку поживний грунт, фашизм почав міцно пускати своє коріння в німецькому суспільстві. На початку його становлення у СДПН, партій Центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Але одні не бачили в ньому серйозну небезпеку, інші відкладали з'ясування відносин з фашистами на майбутнє, продумуючи при цьому свої інтереси і вигоди.

Економічний розвиток Німеччини в 1924-1929 рр.. не було стійким. Лише до 1926 р. в країні почався промисловий підйом, що тривав більше трьох років. Індустріальне виробництво до 1929 р, склало 117% до рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижче, ніж у США і Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві піднялася до 12% (у 1923 р. - 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабілізації робилися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. У 1926 р відбулося злиття автомобільних заводів Даймлера і Бенца. У цьому ж році був створений Сталевий трест - найбільше гірничопромислове об'єднання Європи Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення в 1925 р. самого потужного в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбеніндустрі", який зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину і барвників. Росла могутність банків.

Дуже болючим для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. В якості джерел репараційних платежів встановлювалися мита та податки на товари масового споживання, відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, перш за все США. надали Німеччині понад 16 млрд. марок довгострокових платежів і короткострокових позик.

У 1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

1925-1927 рр., були періодом організованою консолідації націонал-соціалістів. Багато хто з конкуруючих між собою фашистських угруповань зникли, інші ж злилися з оформилася в 1925 р Націонал-соціалістської робочої партією Німеччини (НСДАП). Будуючи плани нового переділу світу, реваншистські сили надавали фінансову підтримку фашистському рухові. Великий бізнес визнав здатність гітлерівської партії у разі необхідності перетворитися на масову опору відкритої диктатури монополістичного капіталу.

У квітні 1927 р. Гітлер був запрошений на зустріч з 400 підприємцями Руру, що проходила на віллі Круппа. Після цього він і його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, пов'язаними з міжнародними діловими і політичними колами.

4. Економічна криза та встановлення нацистської диктатури.

Криза 1929-1933 рр.. в Німеччині носив особливо гострий характер і викликав глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили в банківську кабалу. Оборот роздрібної торгівлі скоротився на одну третину, ремісниче виробництво - у два рази. Грошові доходи сільського населення знизилися на одну третину, його загальна заборгованість збільшилася до 12 млрд. марок.

Економічна криза розхитав політичні структури Веймарської республіки. У березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій Центру Брюнинг. Не маючи більшості в рейхстазі, воно існувало лише "довірою президента" і управляв за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні протиріччя, наростали антиреспубліканського настрої, які підігрівалися реакційними колами.

Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 вересня 1930 значно зміцнилися позиції великих монополістів Тіссена, Кірдорф, Фліка, які підтримували фашистські домагання. Прихильниками нацистів стали й ті кола монополістичного капіталу, які раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити фашистської партії масову базу. Але розбіжності німецької буржуазії ще не були подолані: на президентських виборах навесні 1932 року, значною мірою завдяки підтримці СДПН, президентом був обраний Гінденбург, хоча Гітлер уже балотувався на найвищу посаду в державі. Фашистська небезпека зримо наростала.

Фашисти висунули і намагалися реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, але держави тоталітарного, що поглинав громадянське суспільство. "Все для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", - ці слова Муссоліні висловлювали суть фашистської концепції тоталітарної держави. Церква, наприклад, в Німеччині завжди користувалася певною автономією, що в нових умовах породило конфлікт між священнослужителями і фашистами. Вкрай болісно на цей конфлікт реагувала нечисленна елітно-родова аристократія, великі фінансисти, але потім і вони змушені були підкоритися фашистській державі.

Фашизм - це масовий рух, що ввібрало в себе страх перед бурхливими змінами ремісників, дрібних торговців і підприємців, селян, чиновного люду, ветеранів війни. Одні з них не бажали працювати в нових умовах, інші не вміли витримувати жорстокої конкуренції в житті, звинувачуючи в своїх бідах кого завгодно. Відмінною рисою фашизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти хотіли побудувати майбутній світопорядок. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Як не парадоксально, але розуміння насильства як невіддільного атрибуту політичної боротьби ріднило фашистів з ортодоксальними соціалістами і комуністами.

До найважливіших характерних рис німецького фашизму в області економіки ставилися: його прагнення до утвердження державно-монополістичних методів господарювання, переважний розвиток військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що вимагають залучення великої кількості робочої сили (будівництво автострад та ін.)

Однією з характерних рис німецького фашизму був міцний союз з мілітаризмом. Гітлерівці насаджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли воєнщину, насильницькі методи вирішення питань внутрішньої і зовнішньої політики. Вони посилили таку порочну традицію німецького мілітаризму, як переоцінка своїх сил і недооцінка сил противника. Це викликав авантюристично планів і дії гітлерівців.

Практика і теорія німецького фашизму, на щастя, пішли в історію, проте в світі, в історії "багатьох країн є чимало схожого з тією ситуацією, яка склалася в Німеччині в кінці 20 - 30-х рр.. І цей гіркий досвід повинен служити пересторогою і наочним уроком.

А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Фашисти, увірувавши в свою силу і непогрішність, завзято рвалися до влади. У листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. КПГ отримала 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн., НСДАП - 11,7 млн. Створилася ситуація, коли, об'єднавшись між собою, дві великі ліві партії Німеччини могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити .

30 січня 1933 президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).

Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. у австрійському місті Браунау на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько - Алоїз Шикльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шикльгрубер успадкував від румунського нафтопромисловця Гітлера, на дочці якого він повинен був одружитися, отримавши при цьому великі капітали, а натомість взяти прізвище тестя. Однак Софія Гітлер, зірвана дружина Шикльгрубера, померла до укладення шлюбу, а нове прізвище вже перейшла до батька майбутнього фюрера. Одружившись на служниці сімейства Гітлерів Кларі пинц (матері А. Гітлера), А. Шикльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не отримав скільки-небудь закінченої освіти. Реальне училище кинув, вступила до Вищої Академію мистецтв не зміг З цього часу і до 1913 р. жив у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайомився з ідеями німецького націоналізму і антисемітизму і став їх поборником У 1913 р він переїхав до Мюнхена до Німеччини. Там у 1914 р він пішов добровольцем у німецьку армію і пробув на Західному фронті до кінця війни, отримавши два поранення і єфрейторський нашивки. Повернувшись в 1919 р. до Мюнхена, він приєднався до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її лідером. 8-9 листопада 1923 р разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер зробив спробу захопити владу в Баварії (іронічно названу "пивним путчем"). За це суд засудив його до п'яти років в'язниці. Перебуваючи там, він написав велику частину книги "Майн кампф" ("Моя боротьба"), в якій виклав свої політичні ідеї. У грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної політичної діяльності. З січня 1933 р. - рейхсканцлер Німеччини. Покінчив життя самогубством 30 квітня 1945 р. у підземному бункері імперської канцелярії.

Трагедія Німеччини полягає в тому, що фашисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. У ніч на 28 лютого 1933 фашисти зробили підпалив рейхстагу, звинувативши в цьому КПН. Використовуючи провокації, каральні органи нацистів почали масові арешти. Тільки в ніч на 28 лютого було заарештовано 10 тис. осіб.

За перші чотири місяці фашистського панування було кинуто в тюрми 60-70 тис. чоловік. 9 березня фашисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПГ була офіційно заборонена. 2 травня 1933 вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їх майно. Дещо пізніше були розігнані всі інші профспілки. Замість них створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований фашистської партії, куди робітники залучалися в примусовому порядку. 22 липня гітлерівці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеччини та її законного уряду", оголосили партію розпущеною. Після заборони всіх інших політичних партій був виданий закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, крім націонал-соціалістської.

Веймарська конституція була ліквідована. Гітлеру було надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінленбурга) Гітлеру було присвоєно довічне звання''фюрера''і "рейхсканцлера". Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору: державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД). Над Німеччиною нависла коричнева хмара фашистської диктатури.

5. Внутрішня і зовнішня політика нацистського уряду.

Німецький фашизм прийшов до влади у високорозвиненій країні й відразу ж приступив до здійснення системи заходів з державного регулювання економіки. Незабаром був створений Генеральний рада німецького господарства, до якого увійшло 18 найбільших монополій і банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто керівники підприємств і галузей господарства були оголошені "фюрерами" відповідного рангу і наділені певними повноваженнями представників державної влади.

На початку 1934 р. гітлерівське уряд видав закон "Про національний праці", який надавав роботодавцям необмежену владу над робітниками, (підприємець міг встановлювати на свій розсуд тривалість робочого дня, розміри заробітної плати, вводилася загальна трудова повинність). З приходом до влади фашисти почали здійснювати заходи з ліквідації безробіття. Значна частина безробітних була спрямована на примусові роботи - будівництво стратегічних доріг, військових укріплень, а також в трудові табори. Основна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшилися з 620 млн. рейхсмарок в 1933 р. до 15,5 млрд. в 1938 р. Для стимулювання економічного зростання вводились податкові пільги. При зростаючому дефіциті бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не допустити їх знецінення та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою і початок поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи ще більше збільшували масштаби державного регулювання економіки.

12 липня 1933р. було видано закон "Про захист німецького народного господарства", який санкціонував грабіж осіб "неарійського походження" і всіх неугодних гітлерівцям.

До початку Другої світової війни економіка Німеччини була кардинально змінено. При збереженні приватної власності була суттєво обмежена свобода підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці були замінені державним регламентуванням. Практично перестала існувати ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини із кризи. У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а до 1939 р. значно перевершувала його. Суттєво скоротилось безробіття.

У самому пожвавлення економіки не було нічого феноменального; з 1933 р. всі країни Заходу вступили в смугу економічного пожвавлення. Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини в значній мірі пояснювалися мілітаризацією її економіки. У перші три роки фашистської диктатури стало до ладу понад 300 військових заводів.

Встановлення і зміцнення фашистського режиму, нещадне придушення політичних супротивників і будь-якого інакомислення, найсуворіша централізація держави, концентрація влади в руках найреакційніших і авантюристичних сил, повна ліквідація прав і свобод громадян, створення в країні атмосфери примусової однодумності, шовіністичного чаду і загальної підозрілості стали передумовами для підготовки і ведення тотальної війни за світове панування.

Насильство у фашистській Німеччині стало масовим явищем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. осіб. До початку 1939 р. в ув'язненні з політичних мотивів знаходилося більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували, в їх числі колір наукової та творчої інтелігенції - фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манн, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори Ганс Ейснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт та ін

Антисемітизм став офіційною політикою фашистської держави. Вже з весни 1933 р. почався організований владою бойкот. всіх установ, які належали євреїв. У 1935 р. була прийнята серія законів, що позбавили євреїв німецького громадянства і заборонили їм займати посади в державному апараті. Змішані шлюби були заборонені. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально відведені будинки і квартали. Їм було заборонено з'являтися в громадських місцях, займатися багатьма видами діяльності, У ніч з 9 на 10 листопада 1939 влада організувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч осіб. Так було підготовлено грунт для винищення євреїв у Німеччині, що почався в роки війни: 6 млн євреїв стали жертвами расового безумства нацистів.

Фашизм прагнув встановити контроль і над умами людей. У 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, яке очолив Й. Геббельс - один з головних факельників Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліотеки, музеї, театри, кіно, всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Бюджетні асигнування міністерству Геббельса становили: у 1934 р. - 21,6 млн. марок, у 1935 р. - 40,8 млн., в 1938 р. - 70,7 млн. марок. Дреселер-Андерс, керівник нацистського радіомовлення, так формував головне завдання пропаганди: "Тотальні впливу на народ, забезпечення єдиної реакції на події". Пропаганда, повчав Гітлер, повинна бути спрямована "головним чином на почуття і лише в дуже обмеженій мірі розрахована на так званий розум ... чим скромніше її науковий баласт, чим більше концентрує вона свою увагу на почуттях мас, то більша її успіх".

Контроль над масовою свідомістю здійснювався і через тотальне охоплення населення нацистськими організаціями й політичними компаніями. У Німецькому трудовому фронті було 23 млн. чоловік, в молодіжній організації Тітлерюгенд "- більше 8 млн. Членство в них було практично обов'язковим.

Зовнішня політика "третього рейху" логічно продовжувала внутрішню і була відкрито спрямована на розв'язання широкомасштабної війни.

6. Початок німецької агресії в Європі.

Наростивши до 1938 р. військові мускули, Гітлер приступає до другого етапу своєї зовнішньополітичної програми - перегляду кордонів з метою включення до складу Німеччини всіх населених німцями регіонів. Першою жертвою відкритої агресії стала Австрія - батьківщина Гітлера.

Навесні 1938 р. відбувся "аншлюс" - її приєднання до Німеччини. Слідом за цим Гітлер висунув претензії до Чехословаччини, вимагаючи приєднання до Німеччини Судетської області, населеній в основному німцями. Однак Чехословаччина виявилася більш твердим горішком. Вона мала одну з найкращих армій в Європі і договори про співпрацю з СРСР і Францією. Тому Гітлер вирішив добитися відділення Судет, організувавши тиск на Чехословаччину з боку Англії і Франції, шантажуючи їх загрозою нової війни. Англія і Франція пішли на це. Підписана у вересні 1938 р. Мюнхенська угода, що зобов'язало Чехословаччину передати Судети Німеччині, стало апогеєм "політики умиротворення", що забезпечила Гітлеру сприятливі умови для початкового етапу реалізації своїх амбітних планів. Вже навесні 1939 р., не задовольнившись приєднанням Судет, Гітлер окупує Чехію і Моравію. Словаччина проголосила себе незалежною державою. Через тиждень німецькі війська зайняли Мемельській область (нині Клайпеда), отторгнув її від Литви. Німеччина шукала союзників серед тих держав, які домагалися переділу світу. У 1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду про спільну боротьбу проти Комінтерну (Антикомінтернівський пакт), фактично спрямований проти СРСР. У 1937 р. до нього приєдналася Італія. Хоча цей договір не містив військових статей, він зафіксував збігаються позиції цих трьох держав. Але особливо стрімко розвивалося німецько-італійське зближення. У 1936 р. сторони домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах і в Дунайському басейні, а в 1939 р. підписали договір про військовий союз, так званий "Сталевий пакт".

Отже, Німеччина перетворилася в найсильнішу європейську державу. Разом з приєднаними територіями вона забезпечувала 15% світового промислового виробництва, випереджаючи Англію і Францію. На початку 1939 р. Німеччина безсумнівно мала найсильнішу армію в Європі, чисельністю 2,75 млн. осіб з 10 тис. гармат, 3,2 тис. танків і більше 4 тис. літаків. Фашистська Німеччина була готова до початку великої війни.


Просмотров 681

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!