Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Стаття 139. Майно у сфері господарювання



1. Майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

2. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

3. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

4. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

5. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

6. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

7. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі господарської діяльності, поділяється на основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємства. Залежно від цільового призначення розрізняють основні виробничі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. На такі ж різновиди поділяються і оборотні кошти. Правовий режим майна залежить як від форм власності, так і від призначення майна у виробництві, реалізації продукції або використання в невиробничій (соціальній) сфері.

Основні виробничі фонди – це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом кількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію. До основних виробничих фондів відносять будови і споруди, передаточні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби і деякі інші матеріальні цінності. :



Основні невиробничі фонди становлять житлові будинки, а також санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об’єкти соціально-культурного призначення.

До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати і т. ін.).

197. Правомочності щодо використання географічного зазначення

Право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення.

Використанням географічного зазначення суб'єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а та­кож на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть ви­користовувати свою торговельну марку поряд з географічним зазначенням товару ви­робника не інакше як на підставі договору.

Умови надання правової охорони географічного зазначення визначаються законом.

Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування

Published by Jurist on Ср, 11/12/2008 - 19:58

Суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. 2. Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше. 3. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. 4. У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки. 5. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.



 

Извините, что статьями но лучше мне кажется нет.

198. Концесійна діяльність - це діяльність вітчизняного або іноземного суб'єкта господарювання (концесіонера), спрямована па створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії відповідно до вимог закону та умов конце­сійного договору, укладеного на тривалий строк уповноваженим органом державної .влади чи органом місцевого самоврядування з метою задоволення суспільних потреб.

Концесійний договір
1. Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укла­даються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі інозем­ними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом дер­жавної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування.
2. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п'ятдесяти років.

Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності.
Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання пра­вового регулювання концесійної діяльності визначаються законом про концесії, інши­ми законами

При визначенні правової природи і самого поняття концесійної діяльності в Україні слід ке­руватись ч. 2 ст. З та ст. 42 ГК. Згідно з цими нормами концесійна діяльність є однією з форм господарювання, у якій інвестор реалізує спільний з концесієдавцем проект стосовно об'єкта концесії або останній передає концесіонеру свої права на провадження діяльності. Тому в до­говорі визначаються засади делегованого управління (крім випадків, коли об'єкт — природні або рекреаційно-територіальні ресурси): свобода підприємницьких ініціатив, співфінансування, розподіл ризику та здійснення контролю у межах, визначених концесійним договором. Укладення та виконання концесійного договору потребують особливого правового режиму, щоб досягти мети — сприяння розвитку економіки приймаючої сторони. (Цікаво, що у Франції за концесійими договорами інвестуються підприємницькі ініціативи у водопостачан­ні — 75 %, утилізації побутових відходів — 80 %, теплопостачанні — 87 %, організації паркування — 60 % від усього загального обсягу відповідних послуг).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!