Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Також особливим засобом, на мою думку, є сільськогосподарська контрактація



Держава сприяє введенню агропромислових робіт, вона сприяє стосовно того що надає певні заохочення для тих, хто вирішив працювати в аграрній сфері.

Також особливим засобом, на мою думку, є сільськогосподарська контрактація.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

2. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

3. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Нажаль, в українському законодавстві не знаходять свого відображення деякі істотні особливості правового статусу сторін договору контрактації. Річ у тім, що виробник сільськогосподарської продукції у цих договірних відносинах є слабкою стороною, оскільки він у своїй діяльності і у виконанні договору значною мірою залежить від непідконтрольних йому обставин і чинників, як наприклад, непогода, епізоотії, епіфітотії тощо. Контрагентом виробника виступає заготівельник, підприємництво якого від вищезгаданих чинників не залежить. Тобто, між сторонами договору контрактації існує економічна нерівність. У зв'язку з цим, правове положення виробника сільськогосподарської продукції потребує збалансування та посилення особливими юридичними механізмами, яких цивільне законодавство України поки що не передбачає.

183.Стаття 82 ГКУ. Установчі документи господарського товариства

1. Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.



2. Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього Кодексу.

3. Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

4. Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

5. Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.



6. Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

7. До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

8. Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

9. Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

 

Власне поняття "установчі документи" опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в установленому законом порядку є створення відповідної "установи", тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Незважаючи на наявність у філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи пакету документів, на підставі яких вони провадять свою діяльність, статусу установчих вони не мають.

 

184. В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють усі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові — до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) сврвдньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком; за методами надання на:

а) кредити, що налаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, зі стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

 

185. Відповідно до ст. 12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Безперечно, зміст та інтенсивність застосування державою зазначених вище засобів та механізмів регулювання господарської діяльності залежить від конкретно-історичного положення країни: під час фінансово-економічної кризи держава концентрує увагу на мобілізації всіх економічних, людських та інших ресурсів для подолання негативних явищ та стабілізації економіки; під час економічного зростання держава, регулюючи господарську діяльність, вирішує проблеми соціально-економічного характеру. Проте, за будь-яких умов ці правові регулятори господарської діяльності повинні використовуватись таким чином, щоб, з одного боку, не допустити зниження господарської активності, надмірних податків, а з іншого – досягти додержання норм, що регламентують якість вироблюваної продукції, порядок природокористування тощо.

Засади, умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України, Законами України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року [9], «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [10], «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» [11] іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.

У законодавстві України і в науковій літературі при характеристиці ролі держави в економіці та сфері господарювання використовуються терміни «державне регулювання економіки», «державне управління економікою» та «державний вплив на економіку».

 

186. Договір може бути змінений чи розірваний за вимогою однієї із сторін господарського договору у випадках суттєвого порушення його яругою стороною і в інших випадках, встановлених договором чи зако­ном. Суттєвим чинне законодавство визнає таке порушення договору, коли внаслідок заподіяної ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України, ст. 11 Господарського процесуаль­ного кодексу України, сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні. Зазначене положення пояснюється неприпустимістю односторонньої відмови від виконання господарського договору.

Сторона, яка одержала пропозицію (заяву) про зміну чи розірван­ня договору, повинна відповісти на неї не пізніше двадцяти днів (без урахування часу поштового обігу) після одержання1. До закінчення цьо­го строку вона зобов'язана визначитися відносно даного договору і прийняти або відхилити отриману пропозицію.

Якщо сторони не досягнуть згоди щодо зміни умов договору чи його розірвання, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк, зацікавлена сторона має право передати такий спір на вирішення гос­подарського суду.

У разі розірвання господарського договору за вимогою будь-якої із сторін господарський суд визначає наслідки розірвання договору, вихо­дячи із необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з частковим виконанням даного договору.

Зміна господарського договору у зв'язку із суттєвими змінами об­ставин допускається за рішенням господарського суду у виняткових випадках, якщо розірвання договору суперечить суспільним інтересам чи спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує витрати, не­обхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни чи розірвання господарського договору господарські зо­бов'язання змінюються чи припиняються з моменту досягнення згоди про зміну чи розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або не обумовлене характером його зміни. Якщо договір змінюється чи здійс­нюється його розірвання в судовому порядку, зобов'язання змінюються чи припиняються з моменту набрання відповідним рішенням законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було вико­нано ними за зобов'язаннями на час зміни чи розірвання договору, якщо Інше не встановлено договором чи законом. Якщо договір змінений чи розірваний у зв'язку з суттєвим порушенням договору однією зі сторін, Друга сторона може вимагати відшкодування збитків, спричинених зміною чи розірванням договору.

Зміна чи розірвання договору здійснюється в такій же формі, в якій "Ув укладений договір, котрий змінюється або ж здійснюється його Розірвання, якщо інше не встановлене договором чи законом.

Основним доказом додержання строків надсилання і одержання заяви про Розірвання чи зміну договору є поштовий конверт, в якому надсилалася заява, ьідтисками поштових печаток з відповідними датами.

187. Угода про розподіл продукції має бути укладена у письмовій формі і відповідати вимогам конкурсу на укладення такої угоди та вимогам цього Закону.

2. В угоді про розподіл продукції визначаються: перелік видів діяльності інвестора та програма обов'язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного обладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запропонованих інвестором у конкурсній заяві, а також інші істотні умови.

Істотними умовами угоди про розподіл продукції є:

1) найменування сторін угоди та їх реквізити;

2) характеристика ділянки надр , щодо якої укладається угода, включаючи географічні координати району робіт, а також обмеження щодо глибини промислової розробки надр;

3) умови надання земельної ділянки для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та ділянки надр;

4) проект рекультивації земель, порушених під час проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин;

5) вид користування надрами;

6) перелік, обсяги і строки виконання передбачених угодою робіт;

7) вимоги до якості виконуваних згідно з угодою робіт;

та ін.

Вид користування при таих угодах як правило спеціальний, тобто необхідно отримати дозвіл від уповноваженого органу.

Зверніть на це питання увагу, проблемне було у ході підготовки. Знайшов обмаль матеріалу.

188. Концесія — надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику. Правове регулювання концесійної діяльності здійснюється: Господарським кодексом України (глава 40, що визначає поняття та основні засади концесійної діяльності - статті 406-407, договірні засади здійснення концесійної діяльності - ст. 408, положення щодо припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію, - ст. 409, законодавство про концесії - ст. 410, гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму господарювання - ст. 418);

Концесійна діяльність в Україні базується на таких засадах:

поєднання державного регулювання концесійної діяльності та договірних засад її здійснення (на підставі концесійного договору);

вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі;

комплексне та сплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення;

взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

державне гарантування інвестицій концесіонерів;

стабільність умов концесійних договорів;

забезпечення прав і законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами

Концесійна діяльність - це діяльність вітчизняного або іноземного суб'єкта господарювання (концесіонера), спрямована па створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії відповідно до вимог закону та умов конце­сійного договору, укладеного на тривалий строк уповноваженим органом державної .влади чи органом місцевого самоврядування з метою задоволення суспільних потреб.

Комерційна концесія— це підприємницька діяльність, яка оформлюється договором з довгострокового ділового співробітництва, у процесі якого компанія ( правоволоді-лець) надає юридичній або фізичній особі (приватному підприємцю або групі підприємців) — (користувачам) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

На мою, думку поняття концесія є більш ширшим, потім з нього випливає поняття концесійна діяльність, а вже потім комерційна концесія яка становить виключно вид концесійної діяльності

Вопрос 188 вызвал у меня затруднения, просмотрите его внимательно и если нужно обратитесь еще раз к актам.

189. Відносини власності в Україні протягом останнього півтора-десятиріччя зазнали кардинальної трансформації, що зумовлено переходом від планово-розподільчої економіки до переважно ринкової.

Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи, яка передбачає запровадження ринкових форм господарювання, здійснюються шляхом:

* подолання гіпертрофії державної власності шляхом: а) приватизації майна державних підприємств

і організацій; б) виділення комунальної власності в самостійну форму власності;

• реформування державного сектора економіки шляхом: а) кор-поратизації державних підприємств; б) застосування форми акціонерного товариства для започаткування державних господарських організацій двох основних категорій: для безпосереднього здійснення господарської діяльності (наприклад, Національна акціонерна страхова компанія «Оранта») і для організації господарської діяльності інших державних підприємств (державні холдингові компанії: «Укрресурси», «Укрпапірпром» та ін.); в) передачі

в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів;

• кардинального розширення сфери застосування колективної власності, що має місце як у процесі приватизації, так і в результаті введення нових організаційно-правових форм господарювання -господарських товариств, а також розширення сфер застосування діяльності

виробничих кооперативів;

• легалізації та підтримки приватної власності на засоби виробництва;

• залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку з метою її структурної перебудови, підвищення науково-технічного рівня, організації управління та ефективності вітчизняного виробництва.

Надалі Україна планує рухатись в бік подальшого реформування і наближенню до світових стандартів

190. Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосуванням правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функцій) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським договорам (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з урахуванням загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але разом з тим забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і, відповідно, містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома основними чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку1.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону). Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов; у разі виникнення необхідності корегування певних умов договору сторони також мають співпрацювати, оскільки зміна умов договору відбувається, як правило, за їхньої обопільної згоди і лише за відсутності останньої сторона - ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду.

Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, то це свідчить, що результати йога діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів. Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція проявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або покращене виконання договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

Господарський договір виконує також функцію планування ~ як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг).

191. Кредитно-фінансові операції- це опраціїї, які здійснюють суб’єкти господарювання, у сфері фінансових відносин осіб, такі операції вимагають наявність певного дозволу(ліцензії).

Креди́т — кошти й матеріальні цінності, що надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під відсоток.

Принципи кредиту:

1. Цільове призначення позики — базова передумова забезпечення інтересів сторін. Позичальник чітко визнає ціль, на яку будуть позичені кошти. Вона погоджується обома сторонами які вступають у кредитні відносини.

2. Строковість позики — чітко визначений термін користування позикою.

3. Поверненість позиченої вартості — повернення позичальником кредитору всього обсягу позиченої вартості.

4. Забезпеченість — заходи, що гарантують повернення позички у визначені строки. В ролі забезпечення може виступати майно, капітал, авторські права тощо.

5. Платність — позичальник платить кредитору за користування взятою в борг вартістю. Формою плати є відсоток за кредитом.

Грошовий переказ — поширена форма переказу грошей у банківській системі. У структурі грошового переказу завжди присутній відправник, одержувач та посередник, який стягує за свої послуги певну плату.

Обмін валют-це зміна однієї суми валюти на іншу валюту(конвертація), у відповідності до валютного курсу встановленого НБУ.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Депози́т (вклад) — кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з законодавством України, або нерезиденту на строк та під відсоток. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів — Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ — Кабінетом Міністрів України. До Д. (в.) не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов'язань однієї сторони договору перед іншою.


Просмотров 349

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2020 год. Все права принадлежат их авторам!