Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Методичні поради щодо проведення інтерв’ю



 

Запропоновані запитальники не встановлюють обмежень щодо обсягу інформації, а є лише методичними посібниками.

Щодо кожного зі згаданих у переліку запитань перед студентом ставиться завдання дізнатися в опитуваної особи якомога більше деталей, зокрема – імена та конкретні події і факти; чим більше і чим різноманітніше, тим краще. Окрім простого згадування фактів оповідач неминуче «забарвлює» їх своїми оцінками, що базуються на його особистій системі вартостей. Це суб’єктивізує усне джерело, надзвичайно збагачуючи його наукову цінність, оскільки надає студентам можливість відчути «дух минулого», «побачити» історичні події очима їх сучасника.

З іншого боку, методика усної історії вимагає максимально повної фіксації усього життєвого шляху тої чи іншої людини, а не лише окремого періоду її життєдіяльності, навіть якщо він становить найбільший інтерес з погляду виконавців проекту. Це дозволяє не лише вписувати оповідь у ширший контекст, але й – що не менш важливо – дозволяє встановити, наскільки весь життєвий досвід опитуваної особи впливає на характер її спогадів про той чи інший період.

Наративні інтерв’ю (наратив – розповідь, оповідання) являють собою вільне оповідання про життя оповідача без жодного втручання з боку інтерв’юера, крім можливих проявів здивування або схвалення, які стимулюють і підтримують хід розповіді. Передбачається, що в ході такого вільного викладу в пам’яті індивіда асоціативно спливають ті епізоди, які для нього є найбільш значущими. Це дозволяє виявити найбільш важливі «смислоутворюючі» моменти, що конструюють його біографічне «Я». Під час інтерв’ю людина немовби наново обдумує своє життя, своє «я», відокремлюючи його від сукупного «ми». Як показує практика інтерв’ювання, таке самоосмислення та виділення свого «я» найбільш важко дається опитуваним особам з невисоким рівнем освіти. Літні люди більше звикли мислити себе в поняттях «ми». Ситуація інтерв’ю часто змушує вперше замислитися про себе як окремого історичного та соціального суб’єкта.

Після наративного інтерв’ю необхідно доповнити інформацію шляхом додаткових запитань.

Напівструктуроване інтерв’ю передбачає в кожному з тематичних блоків перелік обов’язкових аспектів, щодо яких має бути отримана інформація. Тут важливо в ході вільної бесіди задавати питання, що цікавлять інтерв’юера, але так, щоб вони не порушували загального ходу бесіди, а органічно вписувалися в розповідь як уточнення. Якщо зробити це не вдається, краще не переривати загальний хід розмови, а задати питання в кінці бесіди, повернувшись до даної теми.



Біографічне інтерв’ю є різновидом напівструктурованого інтерв’ю, де тематичні блоки відповідають послідовності основних етапів у життя респондента: «Дитинство», «Юність», «Освіта», «Одруження», «Діти» і т.д. Інтерв’юер тільки направляє розмову на певну тему та вміло підводить розмову до наступного блоку, коли, на його думку, розповідь про цей період життя вичерпано.

Лейтмотивне інтерв’ю дозволяє простежити динаміку одного й того ж аспекту життєдіяльності індивіда протягом різних періодів його біографії.

Фокусоване інтерв’ю передбачає іншу тактику: необхідно якомога більше дізнатися лише про одну життєвої ситуацію. Виходячи з цього, додаткові запитання інтерв'юера спрямовані на поглиблення однієї теми та передбачають все більшу конкретизацію уявлень про предмет дослідження.

У цілому вибір стратегії і тактики інтерв’ю має велике значення. І головне - не слід забувати, що в ході оповідання люди довіряють інтерв'юеру свої секрети, розповідають про найбільш емоційно важливі, радісні або обтяжливі моменти свого життя. Важкі спогади можуть стати причиною нового болю. Поведінка інтерв’юера має бути максимально тактовною: не треба наполягати на подальшому поглибленні інформації, навіть якщо вона являє безсумнівний дослідницький інтерес. Краще повернутися до епізоду пізніше, коли людина вже заспокоїться, і спробувати ще раз задати питання.

Як правило, глибинне інтерв'ю займає від 1,5 до 2 годин: пізніше людина починає повторюватися. Всі уточнюючі запитання, що не вклалися в одне інтерв’ю або з’явилися в ході аналізу, краще задати при повторній зустрічі, домовившись про таку можливість після завершення бесіди.

Парадокс глибинного інтерв’ю полягає в тому, що найбільш цікаві або найважливіші деталі життя спливають, коли диктофон вже вимкнено і розмова, здавалося б, закінчена. Тому відразу ж після закінчення інтерв’ю, крім формального протоколу, необхідно скласти і короткий неформальний коментар (мемос), куди заносяться:



докладний опис місця проведення інтерв’ю;

можливо, особливості поведінки (манери, жести) та зовнішнього вигляду інформанта;

його реакції на інтерв’ю (із задоволенням, відкрито, вороже, замкнуто, зневажливо);

відмінні характеристики мовлення;

можливі первинні припущення або гіпотези відносно самого предмету дослідження, що виникли в ході бесіди;

дані щодо додаткових джерел інформації (документи, фотоальбоми, обстановка місця інтерв’ю, інші люди, присутні під час бесіди і т.д.);

зазначення інформації, якої не вистачає, або протиріч у розповіді.

Формальний протокол включає точну реєстрацію дати і місця інтерв'ю, імен інтерв’юера і респондента, зазначення тривалості бесіди.

Формальні дані про інтерв’ю добре було б також занести на касету із записом бесіди.

На початку інтерв’ю не забудьте перевірити, чи працює диктофон!

Якщо в ході зустрічі зібрані документи, які можуть стати в нагоді при подальшому аналізі (фотографії, листи, щоденники, виписки з офіційних документів і т.п.), то необхідно заручитися згодою особи на їх використання для наукового звіту або публікації.

Основні правила дій інтерв’юера:

• Необхідно відслідковувати факти природної повсякденної діяльності, а також незвичайні події.

• Безпосередній контакт з людьми припускає подвійну позицію учасника-спостерігача, а також встановлення довірчих відносин з респондентом.

• Співчуття і розуміння при збереженні дистанції – неодмінна умова для аналітичної перспективи.

• Збір необхідних додаткових джерел інформації (фотографії, документи, листи, щоденники і т.п.) є запорукою всебічного аналізу явища.

• Слід виділяти як зовнішні (свідомі, «проговорені»), так і приховані («непроговорені») елементи повсякденної практики.

 

Методичні поради


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2019 год. Все права принадлежат их авторам!