Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Співвідношення правової держави та громадянського суспільства



Правова́ держа́ва –форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить закону. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на (законодавчу, виконавчу, судову).

Громадянське суспíльство —система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення.

 

Це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Переходячи до розгляду співвідношення громадянського суспільства та правової держави слід, на мою думку, відмітити, що без правової держави немає громадянського суспільства і без громадянського суспільства немає правової держави . Правову державу можна визначити як таку форму організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, що визначений Основним законом країни, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства . Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів та посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.

 

Цінність правової держави полягає в утвердженні принципу суверенітету народу, визнанні його джерелом будь-якої влади, в гарантованості прав і свобод особи, підпорядкованості державних структур правовим нормам. Ідея панування закону в житті народу, суспільства , держави має давні традиції. Ще Платон писав, що він бачить близьку загибель тієї держави , де закон не має сили і перебуває під владою. Подібну думку висвітлював і Аристотель: там, де відсутня влада закону, зазначав мислитель, немає сенсу говорити про будь-яку форму державного устрою. Адже в такому суспільстві панує або хаос і анархія, або свавілля володаря-деспота. Ідеї правової держави пізніше були розвинуті передовими представниками західноєвропейської політичної думки XVII – XIX століть (Дж. Локком, Ш.-Л. Монтеск’є, Г. В.-Ф. Гегелем).

 



Філософська основа правової держави була сформульована Кантом, який розглядав державу як об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Обстоюючи принцип взаємної відповідальності держави і громадян за дотримання законів, філософ стверджував, що кожний громадянин повинен мати так саму можливість примусити володаря до точного і безумовного виконання закону, як і володар – громадянина.

 

Доктрина держави загального добробуту

Доктрина держави загального добробуту й відповідні їй механізми соціального захисту грунтуються на принципах соціальної справедливості, а матеріальна підтримка поширюється на всіх осіб, які її потребують, а не лише на тих, хто заробив право на соціальні виплати трудовою діяльністю.

 

Існує твердження, що підґрунтям ідеології держави загального добробуту значною мірою стала теза Дж. Кейнса про те, що соціальні видатки здатні стимулювати сукупний попит. На заміну класовій боротьбі й конфронтації приходить громадянська згода, система тристоронніх угод, або трипартизму — участь у розробці та запровадженні програм соціального захисту представників роботодавців, працівників і держави. Адже створення державою соціальних гарантій переводило питання розподілу матеріальних благ у цілком економічну площину, здебільшого звільняючи його від політичних нашарувань. Нарешті, за воєнні й перші повоєнні роки централізована державна влада значно зміцніла й могла стати головною силою в законодавчому визначенні напрямків соціального захисту. Утвердженню держави загального добробуту до середини 70-х років значною мірою сприяв також швидкий економічний розвиток країн Західної Європи і можливість спрямовувати дедалі більше коштів на соціальні потреби.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!