Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Споживання і заощадження. Потреба у споживанні і зао­щадженні



Доходи населення після сплати податків використовують­ся на споживання і заощадження. Під споживанням розуміють витрати населення на купівлю предметів особистого споживан­ня та оплату особистих послуг. Під заощадженням, відповідно, ту частину доходу населення, яка не споживається.

Особисте споживання здійснюється в домашньому госпо­дарстві (сім'ї). Частку доходів громадян, яку використовують на споживання, називають потребою у споживанні; частка доходів, яку використовують на заощадження, — потреб у заощадженні. В економічній теорії розрізняють середню і граничну схильність до споживання та середню і граничну схильність до заощадження. При цьому сума потреб у споживанні та потреб у заощадження дорівнює 1. Наприклад: якщо із доходу в 400 грн споживається 300 грн, а заощаджуються 100 грн, то потреба у споживанні стано­вить 0,75 (300:400 = 0,75), потреба у заощадженні — 0,25 (100: 400 = 0,25) і тому 0,75 + 0,25 = 1.

У більшості підручників гранична потреба у споживанні по­значається як МРС, гранична потреба у заощадженні — МРS. Тоді:

МРС+МРS = 1.

Поведінку населення щодо споживання і заощадження їхнього доходу досліджували такі вчені, як: Д. М. Кейнс, Н. Фішер, Ф. Модільяні та М. Фрідмен.

Д. М. Кейнс вважав споживання лінійною функцією доходу, найпростіша з них виглядала як:

С = С' + МРС Y.

Тут С' — величина споживання, яка не залежить від доходу, Y - величина доходу. Однак пряма залежність споживання від доходу на практиці супроводжувалась в основному лише в ко­роткостроковий періоді. У довгостроковий період висновки Кейнса щодо залежності споживання від доходу не отримува­ли підтвердження.

Н. Фішер аналізував проблеми з точки зору відношення інте­ресів сьогоднішнього дня і до майбутніх інтересів. Чим більше споживання сьогодні, тим меншим воно буде завтра. Він розро­бив модель так званого міжчасового вибору, тобто вибору між споживанням і заощадженням.

Час життя споживача поділено на два періоди: перший — його молодість, другий — старість. При цьому враховується, що частина доходу, одержана в молодості, заощаджується і потім споживається в старості. При цьому суттєву роль відіграє ставка процента, яка стимулює населення до заощадження. Тому споживання визначається не лише рівнем поточного доходу, а й тим, скільки споживач очікує одержати доходів протягом усьо­го свого життя.

Ф. Модільяні звернув увагу нате, що рівень доходу варіює протягом життя людини і що заощадження дають змогу спо­живачам перерозподіляти доход з періоду, коли він високий, на період, коли він низький. Таке тлумачення поведінки спо­живачів заклало основу гіпотези життєвого циклу. Згідно з нею, сукупне споживання залежить не лише від доходу, а й від багатства. Тоді функція споживання для економіки має вигляд:



С = αW +β W,

де α — гранична схильність до споживання за нагромадже­ним багатством W;

β - гранична схильність до споживання за доходом W.

М. Фрідмен у 1957 р. для пояснення поведінки споживачів висунув гіпотезу постійного доходу. Згідно з цією гіпотезою, загальний доход складається з постійного доходу та тимчасового доходу. Постійний доход — та частина доходу, яка згідно з очі­куванням людей, зберігається і в майбутньому (наприклад, до­ход, пов'язаний з освітою).

Тимчасовий доход — це випадковий доход, якого в май­бутньому може й не бути (доход, пов'язаний з виграшем у ло­терею). Фрідмен висунув ідею, що споживання в основному має залежати від постійного доходу. (Детальніше про ці особливості різних концепцій споживання і заощадження див.: Грегори Мзннкю Н. Макроэкономика.- М.: Изд-во МГУ, 1994.- Гл. 15.-С. 573-614).

 

17. 6. Державне регулювання розподілу доходів

Необхідність державного регулювання розподілу доходів випливає з ролі держави в ринковій економіці. Вона, вип­равляючи недоліки ринку, або хоча б зменшуючи їх негативні наслідки, сприяє раціональнішому розподілу ресурсів у суспільстві з метою "переливу" їх у галузі, які виробляють суспільні блага, а також сприяє зменшенню згубної для су­спільства суттєвої диференціації доходів серед членів суспіль­ства.

Раціональний розподіл ресурсів досягається державою за допомогою відповідних витрат із бюджету, зокрема виділення коштів на соціальну сферу, збереження навколишнього середо­вища, підтримка регіонального розвитку та розвитку пріоритет­них галузей економіки, в тому числі будівництва, транспорту, сільського господарства, зв'язку, телекомунікацій, та державні інвестиційні проекти тощо.



Зменшення диференціації доходів досягається завдяки опо­даткуванню доходів багатих і соціальних допомог найбіднішим, соціального захисту та соціального забезпечення. При цьому держава встановлює в законодавчому плані такі соціальні норма­тиви, як мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія, мінімаль­на допомога по безробіттю тощо.

17.7. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення

Величина доходів і обсяг споживання — основний чинник ви­значення рівня добробуту і рівня бідності населення. Під рівнем життя розуміють сукупність умов життя, праці та побуту людей, досягнутий уданому суспільстві, ступінь задоволення різноманіт­них потреб - фізичних, соціальних, інтелектуальних. Для оцінки реального стану життєспроможності людей у кожній розвинутій країні визначається так звана межа бідності. Бідною вважається сім'я, доходи якої не дають змогу її членам задовольнити фунда­ментальні економічні потреби. Критерієм визначення межі бідності служить також структура споживання сім'ї.

Як вказувалось вище, рівень життя — показник, який ха­рактеризує середні умови життя людей. Водночас існують як малозабезпечені, так і високозабезпечені верстви населення. Для визначення структури населення згідно з його майновим статусом (доходом) розраховується прожитковий мінімум, або бюджет прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум відображає мінімально допусти­му межу споживача. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дають змогу задовольняти лише наймінімальніші потреби сім'ї (людини). Грошова оцінка цього мінімального набору засобів існування є величиною про­житкового мінімуму, яка встановлюється в законодавчому порядку. Так, в Україні на 2000 р. було затверджено прожит­ковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць в розмірі 270,1 грн, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 240,71 грн, дітей віком від 6 до 18 років - 297,29 грн, працездатних осіб — 287,63 грн, осіб, що втратили працездатність - 216,56 грн (Урядовий кур'єр, 1 листопада 2000 р.). На 2001 р. прожитковий мінімум було встановлено в розмірі 311грн.

Прожитковий мінімум встановлюється для загальної оцін­ки рівня життя, а також для визначення певних соціальних нормативів, таких як межа малозабезпеченості, мінімальна за­робітна плата тощо. Про зв'язок мінімальної плати із межею малозабезпеченості можна судити за таблицею даних по Ук­раїні.

 

Строки Межа малозабезпеченості Мінім, зароб. плата плата
31.01.1998 73,7
31.06.1998
31.01.1999 90,7
31.10.1999 118,3

Таким чином, мінімальна заробітна плата наближається до межі малозабезпеченості, хоча вона залишається поки що май­же у два рази нижчою від прожиткового мінімуму. Наприк­лад, на 2003 р. мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 175 грн, а прожитковий мінімум — 342 грн.

Прожитковий мінімум, межа малозабезпеченості, мінімаль­на заробітна плата, мінімальна пенсія тощо це соціальні нор­мативи, які беруться до уваги при здійснені заходів щодо політи­ки соціального захисту населення.

Тема 18


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!