Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Стадії та етапи провадження у справах про адміністративні



Вступ.

У діяльності виконавчо-розпорядчих органів постійно виникає потреба розгляду і вирішення питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб.

Такі питання прийнято називати індивідуальними управлінськими справами або адміністративними справами.

Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне, індивідуальне управлінське питання), необхідно реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати прииси, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку. Така реалізація здійснюється шляхом застосування органами державного управління матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному порядку.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур являє собою систему встановлених державою обов’язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю. Одразу зазначу, що адміністративно-процесуальну діяльність не слід ототожнювати з адміністративним процесом, оскільки це різнопланові явища.

Адміністративно – процесуальну діяльність, яка здійснюється в рамках конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм, прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Однопорядкові групи проваджень утворюють види адміністративних проваджень: адміністративні провадження за зверненнями громадян; провадження у справах про адміністративні правопорушення; провадження з ліквідації нерентабельних підприємств, провадження з надання громадянам пільг та інші.

Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об’єктивується у рамках конкретних адміністративних проваджень. Усі існуючі адміністративні провадження органічно пов’язані між собою, перебувають у постійній взаємодії і взаємопроникненні, наділені багатьма загальними ознаками, а їх сукупність має інтегративні якості і властивості цілісної системи. Це правове явище (сукупність адміністративних проваджень) в теорії адміністративного права і називають адміністративним процесом.[1]

Адміністративний процес і адміністративне провадження співвідносяться між собою як загальне і часткове, як ціле і частина цілого. Звідси, можна стверджувати, що зміст адміністративного процесу складає сукупність адміністративних проваджень (адмінстративно-процесуальна діяльність) компетентних органів державного управління з вирішення адміністративних справ.



Дана робота присвячена саме дослідженню адміністративного провадження: його завдань і принципів; стадій та етапів.

 

Завдання і принципи провадження у справах про адміністративні

Правопорушення.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення - особливий різновид адміністративного процесу, який значною мірою врегулюваний правовими нормами, що сконцентровані в розділах IV та V Кодексу про адміністративні правопорушення України (КпАП).

Провадження у справах про адміністративні правопорушення часто визначають як інститут адміністративного права, що містить норми, які регулюють діяльність уповноважених органів і осіб по застосуванню адміністративних стягнень за адміністративні правопорушення або ж як діяльність уповноважених суб’єктів по застосуванню адміністративних стягнень і сукупність відносин, що виникають при цьому, врегульованих нормами адміністративного права.

Чіткі орієнтири для вирішення цього питання містить стаття 245 КпАП. Вона визначає, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.



Звідси випливає, що розв’язуються два комплексні взаємопов’язані завдання. По-перше, юрисдикційне, що полягає у своєчасногому, всебічному, повному і об’єктивному з’ясуванні обставин кожної справи; вирішення її відповідно до законодавства; забезпеченні виконання винесеної постанови. По-друге, профілактичне виявлення причин та умов, що сприяють вчиненю адміністративних правопорушень; запобігання правопорушенням; виховання громадян у дусі додержання законів і, як результат цього - зміцнення законності.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення є різновидом виконавчо-розпорядчої діяльності, і тому в ньому діють загальні принципи управління, такі, як законність, демократизм, гласність, широка участь громадськості тощо. Водночас тут діють і специфічні, зумовлені завданнями даної діяльності принципи. Перш за все це принципи: охорони інтересів держави і особи; публічність або офіційність; забезпечення права на захист; самостійність і незалежність у прийнятті рішення; об’єктивна істина; гласність; рівність учасників адміністративного провадження перед законом; швидкість та економічність; здійснення провадження національною мовою; відповідальність посадових осіб. об’єктивної істини і принцип забезпечення права на захист.

Принцип законності виражений у тому, що адміністративне провадження як діяльність суто юридична здійснюється тільки на основі спеціальних процесуальних норм. Державні органи діють в адміністративному провадженні у межах закріпленої за ними компетенції. Стаття 7 КпАП встановлює, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Охорона інтересів держави і особи. Цей принцип відображає демократизм адміністративного провадження. Органи, що розглядають індивідуальні справи і приймають по них рішення, зобов’язані забезпечити захист інтересів держави, громадського порядку, прав і свобод людини, інтересів підприємств, установ організацій.

Принцип публічності (офіційності) адміністративного провадження полягає в його доступності для громадян. Розгляд конкретних справ, збирання необхідних документів і матеріалів є обов’язком державних органів та їх посадових осіб. Усе це здійснюється за рахунок держави. Так, у коментарі до ст. 268, що визначає права особи, яка притягується до адміністративної відповідаьності, підкреслюється, що обов’язок доведення покладено на органи, що розглядають адміністративну справу. Відсутня також будь-яка плата з боку громадян за участь у процесі, оформленні матеріалів, прийняття рішення.

Самостійність і незалежність у прийнятті рішеннь виявляється у тому, що вирішення справ, що входять до кола повноважень органу або посадової особи, є їх обов’язком. Державний орган не може ухилитися від розгляду і вирішення індивідуальної справи, перекласти на будь-кого свої обов’язки. У відповідності з цим принципом орган, до підвідомчості якого віднесена конкретна справа, наділений достаніми повноваженнями для самостійного належного розгляду справи і винесення рішення, незалежно від інших органів.

У відповідності зі ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав. Право на захист реалізується наданням особі, що приятягується до адміністративної відповідальності, необхідних правових можливостей для доведення своєї невинності або приведення обставин, що пом’якшують її вину. Названа особа користується широкими правами на всіх стадіях провадження. Згідно зі ст. 268 КпАП особа, що притягується до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Однією з найважливіших основ права на захист є презумпція доброчинності громадянина та її юридичний варіант - презумпція невинуватості. Аона полягає у тому, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вважається невинною доти, поки інше не буде доведено і зафіксовано в установленому законом порядку. Звідси випливає також, що обов’язок доказу покладено на обвинувача.

З презумпції невинності випливає і таке важливе положення: будь-який сумнів тлумачиться на користь особи, що притягується до відповідальності.

Звідси випливає, що вирішення завдань адміністративного провадження здійснюється за допомогою доведення, яке включає в себе виявлення, процесуальне оформлення і дослідження доказів.

З’ясування об’єктивної істини в справах - основне завдання адміністративного провадження. Даний принцип зобов’язує посадових осіб, що розслідують та розглядають справи, досліджувати всі обставини та їх взаємозв’язки у тому вигляді, в якому вони існували дійсно, і на цій підставі виключити однобічний, упереджений підхід до вибору рішення.

Виявлені і надані докази, відповідно до ст. 252 КпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Принцип гласності передбачає можливість учасникам адміністративного провадження безпосередньо ознайомлюватися з усіма матеріалами по справі і розглядати їх відкрито. У відповідності із ст. 249 КпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито.

Вимога про відкритий розгляд справи означає, що відповідний орган або посадова особа зобов’язані своєчасно повідомити учасникам про місце, час розгляду справи. Органи і посадові особи не мають права відмовити заінтересованим особам у їх проханні бути присутнім на розгляді конкретних справ про адміністративні правопорушення.

З метою підвишення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення такі справи можуть розглядатися безпосередньо в трудових колективах, за місцем навчання або проживання порушника.

Принцип рівності учасників адміністративного провадження перед законом визначається конституційним положенням про рівність усіх громадян України. Стаття 248 КпАП передбачає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин. Не існує будь-яких спеціальних органів, які розглядали б справи окремих груп громадян, що різняться за названими вище ознаками.

Швидкість та економічність, як принцип, є наслідком оперативності як властивості управлінської діяльності. Він забезпечується закріпленням у законодавстві строків, у межах яких здійснюється провадження по індивідуальних справах, виконуються рішення. Як приклад можна навести ст. 277 КпАП, яка встановлює строки розгляду справ про адміністративні правопорушення: 15 діб – загальний; 1 доба – незаконне придбання наркотичних речовин без мети збуту, незаконні операції з валютою, дрібне хуліганство; 3 доби – торгівля з рук у невстановлених місцях, незаконний продаж товарів, порушення порядку проведення мітингів; 5 діб – порушення режиму радіаційної безпеки; дрібне розкрадання; 7 діб – порушення, пов’язані з розкраданням газу.

Принцип провадження у адміністративних справах національною мовою зумовлений багатонаціональним складом населення України і закріплений законодавчо. У ст. 3 Закону України “Про мови” зазначається, що в роботі державних, громадських органів підприємств, закладів, організацій, розташованих у місцях мешкання більшості громадян іншої національності, поряд з українською може використовуватися мона національності або мова, яка прийнятна для всього населення.

У відповідності з принципом відповідальності посадових осіб порушення встановленого порядку адміністративно-процесуальної діяльності, бюрократичне ставлення до громадян та їх звернень тягне застосування до винуватців заходи дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності.

 

Стадії та етапи провадження у справах про адміністративні

правопорушення.

Діяльність учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення розвивається у часі як послідовний ряд пов’язаних між собою процесуальних дій щодо реалізації прав та взаємних обов’язків. Весь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну. Їх прийнято називати стадіями.

Під стадією, зазначає В.К.Колпаков, треба розуміти таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості.[2] Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта починається нова стадія. Стадії органічно пов’язані між собою; наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте, воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.

Будь-яких норм, що визначають кількість, найменування, зміст стадій у тому чи іншому адміністративному провадженні не існує. Тому вирішення даної проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його врегульованості адміністративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослідника.

В різних літературних джерелах можна зустріти найрізноманітніші варіанти вирішення питання про стадії тих чи інших адміністративних проваджень. У цьому розумінні найбільш пильну увагу дослідників привертає провадження

по справах про адміністративні правопорушення.

Так, В.Юсупов виділяє в ньому сім стадій: 1) порушення справи; 2) збір і вивчення потрібної інформації; 3) попереднє вивчення матеріалів справи; 4) вибір норм права, що підлягають застосуванню; 5) розгляд справи органами, що правомочні приймати рішення; 6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення; 7) виконання рішення по справі.[3]

А. Коренєв вважає, що у цьому виді провадження п’ять стадій: 1) порушення справи; 2) з’ясування фактичних обставин; 3) розгляд справи; винесення рішення по справі; 5) виконання рішення по справі.[4]

Найбільш компактною і послідовною є позиція, яку займає з цього питання Д.Бахрах. Він пропонує такі чотири стадії адміністративного провадження:[5]

1) адміністративне розслідування;

2) розгляд справи;

3) перегляд постанови;

4) виконання постанови.

З останньою позицією погоджуються і сучасні вітчизняні вчені.[6]

На першій стадії з’ясовується факт вчинення та обставини правопорушення; дані про винуватця; складається протокол. На другій – компетентний орган розглядає матеріали і приймає постанову. На третій (це факультативна, необов’язкова стадія, її може не бути) постанова може бути оскаржена громадянином, опротестована прокурором, переглянута за ініціативою вищестоящого органу. Ця стадія закінчується прийняттям рішення про скасування, зміну або залишення постанови в силі. Четверта – виконання постанови – розпочинається відразу після її прийняття або після розгляду скарги, протесту.

Зазначу, що не у всіх провадженнях вказані стадії досить чітко виражені. Так, при стягненні штрафу на місці вся стадії (розслідування, розгляд справи і навіть виконання постанови) нібито поєднуються, ущільнюються, вміщуються у рамках доволі нечисленних і досить простих дій компетентного представника органу державного управління.

Кожна стадія, у свою чергу, складається з окремих етапів, що являють собою групи взаємопов’язаних дій. Система стадій і етапів провадження може бути представлена таким чином:

1. Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуаьне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома;

3. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення;

4. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.

Кожний із вказаних етапів, в свою чергу, складається, з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим структура провадження у справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії – етап – стадія – провадження у цілому.

Розглянемо детальніше кожну стадію провадження.

Стадія адміністративного розслідування у правах про адміністративні правопорушення є початковою і являє собою комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення обставин провини, їх фіксування і кваліфікацію. У цій стадії створюється передумова для об’єктивного і швидкого розгляду справи, застосування до винноо передбачених законом заходів впливу.

Стадія розслідування починається з етапу порушення адміністративної справи. Підставою порушення адміністративної справи і провадження розслідування є вчинення особою діяння, що має ознаки адміністративного проступку.

Порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки провини. Така інформація, одержана у будь-якій формі є приводом для порушення адміністративної справи.

Приводами до порушення і розслідування адміністративних справ можуть бути заяви громадян, повідомлення представників громадськості, установ, підприємств і організацій, преси та інших засобів масової інформації, а також безпосереднє виявлення ознак правопорушення уповноваженою особою.

Останній привід відрізняється від інших перш за все тим, що питання про порушення адміністративної справи вирішується за власною ініціативою осіб, що здійснюють адміністративний нагляд. Тут немає зовнішнього спонукаючого початку, поштовху до того, щоб ці особи зайнялися вирішенням питання. Даний привід має такі характерні особливості: а) безпосередній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддається контролю; б) припущення про провину виникає лише у свідомості уповноваженої особи, і у разі не підтвердження такого припущення немає потреби офіційно спростувати його винесенням будь-якого спеціального документа; в) безпосереднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення не є перешкодою для подальшого його розслідування цим суб’єктом.

Наступний етап – встановлення фактичних обставин у справі. Його сутність полягає у провадженні дій, спрямованих на збирання доказів, які підтверджують або спростовують винність у вчиненні правопорушення.

Фактичні обставини вчиненого проступку можна поділити на дві групи: 1) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсутність складу правопорушення; 2) обставини, що перебувають за рамками складу правопорушення, але мають значення для індивідуалізації відповідальності.Вони можуть бути встановлені різними способами: опитуванням осіб, що володіють інформацією, яка має значення для справи; проведенням експертизи; освідчуванням; вилученням, наприклад, документів; знаходженням речових доказів; огляду тощо. Всі встановлені обставини фіксуються у відповідних процесуальних документах. Такими документами є пояснення, висновки, акти, протоколи. На цьому завершується етап встановлення фактичних обставин.

Етап процесуального оформлення результатів розслідування починається з аналізу зафіксованих у перелічених документах всіх обставин у справі і завершується складанням протоколу про адміністративне правопорушення. Саме протокол є процесуальним документом, що фіксує закінчення розслідування. Він складається про кожне правопорушення, крім випадків, прямо передбачених законодавством, наприклад, ст. 258 КпАП.

Протокол про адміністративне правопорушення не належить до документів відносно вільної форми, таких як, приміром, пояснення або акт. Стаття 256 КпАП втановлює порядок складання, вимоги та атрибути, які повинні в ньому міститися.

Завершальним етапом першої стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення є направлення протоколу і всіх матеріалів розслідування на розгляд органу або посадовій особі, уповноваженим розглядати відповідну категорію справ про адміністративні правопорушення, згідно зі ст. 257 КпАП.

На наступній стадії – розгляд справ – у відповідності зі ст. 213 КпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються: 1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад; 2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад; 3) районними (міськими) судами (суддями); 4) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими уповноваженими органами (посадовими особами).

Конкретні повноваження суб’єктів адміністративної юрисдикції зафіксовані у статтях 218 – 2447 КпАП у главі 17 “Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення”.

Значення стадії розгляду справ визначається тим, що саме тут приймається акт, в якому компетентний орган офіційно визнає громадянина винним або невинним і визначає міру його відповідальності. Відповідно і всі етапи даної стадії набувають важливого юридичного значення і регламентовані статтями 278 – 286 КпАП.

На етапі підготовки справи до розгляду органи або посадова особа зобов’язана вирішити такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали до справи; чи оповіщені особи, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду; чи затребувані необхідні додаткові матеріали; чи чи підлягають задоволенню клопотання особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпідого, їх представників і захисників.

Етап слухання справи починається з оголошення складу колегіального органу і представлення посадової особи, що його представляє. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа слухається, хто притягується до відповідальності, роз’яснює особам, що беруть участь у справі, їх права і обов’язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, що беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і дозволяються клопотання.

За результатами заслуховування виноситься одна з таких постанов: 1) про накладання адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених ст. 241 КпАП; 3) про припинення справи.

На заключному етапі стадії розгляду справи здійснюються такі дії: постанова доводиться до відома суб’єктів провадження, що мають особистий інтерес у справі. Про прийняте рішення повідомляються адміністрації або громадські організації за місцем роботи, навчання або проживання винуватця, вносяться пропозиції щодо усунення причин та умов правопорушень.

Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особи, у справі якої вона винесена.

Важливою гарантією законності і обгрунтованності застосування адміністративних стягнень є наявність стадії перегляду постанов. Під переглядом розуміють розгляд справ органами, на які покладено контроль за законністю постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Перегляд – це новий розгляд справи суб’єктом, наділеним правом скасувати, змінити або залишити прийняту постанову без змін. Стадія перегляду є факультативною, необов’язковою. Лише невелика кількість справ розглядаються у порядку контролю, але вже сам факт існування такої можливості має велике превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.

Виконання постанов – завершальна стадія провадження по адміністративних правопорушеннях. Її суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику юрисдикційним органом. У процесі виконання постанови особа, що вчинила адміністративне правопорушення зазнає відповідних нестатків та обмежень особистого, морального та матеріального характеру.

Відповідно до ст. 299 КпАП поставнова підлягає виконанню з моменту її винесення. На відміну від вироків судів, які за загальним правилом підлягають виконанню лише після закінчення строку касаційного оскарження, постанови про накладання адміністративних стягнень є актами управління і набирають чиності негайно.

 

 

Висновок.

Підводячи підсумок проведеного дослідження можна ствердно сказати, що провадження у справах про адміністративні правопорушення являє собою діяльність виконавчо-розпорядчих органів з вирішення конкретних адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративне провадження не рівнозначне адміністративному процесу, оскільки воно здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм. І лише сукупність всіх адміністративних проваджень являє собою адміністративний процес. Таким чином адміністративне провадження і адміністративний процес співвідносяться між собою як частина і ціле.

Завдання адміністративного провадження чітко визначені у законодавстві, тоді, як принципи провадження у справах про адміністративні правопорушення закріплені у КпАП частково, і головним чином вони відповідають загальним принципам державного управління. Але завдання адміністративного провадження зумовлюють існування і специфічних, властивих лише даним видам провадження, принципів.

Якщо уважно проаналізувати викладені точки зору щодо поділу адміністративного провадження на стадії, то можна зробити такий висновок: відмінність у поглядах на стадії адміністративного провадження не мають принципового характеру. Їх можна збільшувати, можна дробити на окремі дії, називати основними або допоміжними, по-різному називати тощо. Принципово важливим тут є таке: стадії повинні повно і точно відображати саму процедуру провадження, ті окремі дії або операції, які здійснюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналогічне становище є характерним не лише для провадження по справах про адміністративні правопорушення, але й для інших видів адміністративних проваджень.

 

 


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!