Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ОБІГОВИХ КОШТІВ



(НА ПРИКЛАДІ ДП «МОДА ПРОДЖЕСТ»)

Власні джерела формування обігових коштів

Джерела формування оборотних активів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами, зумовленого специфічними особливостями кругообігу капіталу на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління. Достатній мінімум власних і позикових засобів має забезпечити безперервність руху оборотних активів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками.[12]

Визначення джерел формування обігових коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства. На рис.2.1 схематично показано джерела формування обігових коштів підприємства.

Джерела формування обігових коштів
Власні і прирівняні до них кошти
Залучені кошти
Статутний фонд
Прибуток
Сталі пасиви
Бюджетні асигнування
Кредити банка
Кредиторська заборгованість
Інші (внутрішні фінансові ресурси

 


Рис.2.1. Джерела формування обігових коштів підприємства.

Недостатність джерел формування обігових коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел обігових коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню обігових коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Динаміка джерел формування обігових коштів на ДП «Мода Проджест» за 2009-2011 рр. показано на рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Динаміка джерел формування обігових коштів.

Як видно з рисунку 2.2 підприємство майже повністю забезпечує себе власними коштами, але також використовує залучені і запозичені кошти у своїй діяльності.

Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:

· статутний фонд (пайові внески членів-засновників, внески іноземних учасників, надходження від емісії цінних паперів);

· відрахування від прибутку;

· цільове фінансування та цільові надходження (з бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів);

· приріст сталих пасивів (мінімальна заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахування на обов'язкове пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців).[13]



Підприємства, що вводяться в дію, формують обігові кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування обігових коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних обігових коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу обігових коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23.02.96 pоку ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних обігових коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних обігових коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу обігових коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.



До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування обігових коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві. [14]

Методика визначення власних обігових коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв’язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних обігових коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.[15]

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних обігових коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу обігових коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Стан обігових коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Порівняння фактичної наявності обігових коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних обігових коштів.[16]

Брак власних обігових коштів означає перевищення нормативу обігових коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних обігових коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних обігових коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних обігових коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу обігових коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних обігових коштів може виникати у зв’язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних обігових коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів обігових коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу обігових коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних обігових коштів над нормативом явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних обігових коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.[17]

Отже, власні кошти мають забезпечувати майнову та оперативну самостійність підприємства, необхідну для рентабельної його діяльності. Власні оборотні кошти є джерелом покриття нормованих оборотних активів. Формування власних обігових коштів здійснюється за рахунок власного капіталу підприємства (статутний капітал, пайовий капітал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток).


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!