Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вияв у художній літературі



На початку XXI століття найскладнішою видається література постмодерну.

Постмодернізм— загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенден­цій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму. Хоч цей термін з'явився раніше (вперше згадується у 1917), він поширився наприкінці 60-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти без­ликої стандартизації та програмового техніцизму, а невдовзі — у літературі та ма­лярстві. Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, особливо праці Ж.-Ф.Ліотара. Основним джерелом постмодернізму в ас­пекті пізнання виявилася «деструкція», визнання прогресу лише у вигляді неспрос­товної ілюзії. Реальним вважалося варіювання та співіснування усіх — і найдавні­ших, і новітніх форм буття.

У постмодерністських творах немає характерної для літератури попередніх діб оригінальної, несхожої на інші, естетичної або ідейної програми, немає по­ділу на «своїх» і «чужих». Якщо для Ренесансу і класицизму «естетичним доно­ром» була передовсім Античність, для романтизму — Середньовіччя, то для постмодернізму — увесь світовий культурний (передовсім літературний) процес.

Роком народження поняття «постмодернізм» слід вважати 1917 рік, коли вперше в книзі Р. Паннвіца «Криза європейської культури» з'явилося це поняття як сигнал того, що культура досягла певної чергової вершини. У 1934 р. цей термін викорис­товується іспанським літературознавцем Ф.де Онізом, який розуміє постмодернізм як короткий епізод між двома модернізмами, перший з яких триває з 1896 по 1905, а другий — з 1914 р. до 1932 р. і лише з 1947 р. термін «постмодернізм» вживається в сучасному значенні. У книзі А.Тойнбі «Дослідження історії» постмодерн позна­чає сучасну фазу західноєвропейської культури.

Постмодернізм — це багатоманітне теоретичне відображення духовного розвит­ку в самосвідомості західної цивілізації.

Постмодерністські твори чимось нагадують палімсест, з-під нового шару якого проступає старий текст, що вже десь, колись кимось писався.

Найголовнішою ознакою літератури постмодернізму є її гіперрецептивність (від грецьк. пирег — над, понад + гесерііо — сприйняття, запозичення) — яскраво ви­ражена схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу


всього людства; передовсім і найактивніше — із творів світової літератури, різних елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат, міфів — тощо (т. зв. «інтертекстуальність»).



Традиційними творчими засобами, якими послуговується постмодернізм, є па­родія, алюзія, гра, містифікація, карнавалізація тощо. Стильові риси постмодерніст-ської художньої мови реалізуються у художніх засобах порівняння, метафори, алю­зії, ремінесценції, іронії.

Найпродуктивнішою формою реалізації гіперрецептивності літератури постмо­дернізму є інтертекстуальність. її класичне визначення належить французькому фі­лологові й семіологові XX ст. Роланові Варту: «Кожен текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш упізнаваних формах: тексти попередньої культури та тексти оточуючої культури. Кожен текст становить собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Шматки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. д. — усі вони поглиблені текс­том і змішані в ньому, оскільки завжди до або навколо тексту існує мова. Як необ­хідна попередня умова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не може зводи­тися до проблеми джерел і впливів, вона становить собою загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих або автоматичних ци­тат, що подаються без лапок.

Знаковим для постмодернізму є образ-модель лабіринту, що стає компонентом цікавого символічного трикутника («Лабіринт», — «Всесвіт» — Бібліотека) у твор­чості видатного аргентинського письменника (бібліотекаря) Хорхе Луїса Борхеса («Дім Астеріона»).

Постмодернізм, який ніколи не був головною домінантою культури, виявився сьогодні таким цікавим і провокативним тому, що пов'язаний з теперішніми проце­сами модернізації, які, без сумніву, зреалізуються, розпочавши новий етап розвитку літератури.


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2017 год. Все права принадлежат их авторам!