Главная Обратная связь

Дисциплины:

Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)






Загальний огляд творчої спадщини письменника



У 1965 році письменник розпочав роботу над романом «Сто років самотності» і закінчив навесні 1967 року. У той час коли Маркес перегорнув останню сторінку свого першого роману і підняв від рукопису очі, він побачив диво. Двері у кімнату тихо відчинилися і до неї увійшов абсолютно синій кіт. «Не інакше як книга ви­тримає пару видань», — подумав письменник. Аргентинське видавництво «Суда-мерикана» випустило книгу накладом у шість тисяч примірників, розраховуючи, що вона як-небудь розійдеться до кінця року. Наклад розлетівся за кілька днів. Ви­давництво швидко випустило повторний наклад, але і його спіткала така ж доля. Так розпочалася всесвітня слава роману.

Загалом книга перекладена більше ніж тридцятьма мовами світу, видано понад тринадцять мільйонів її примірників.


Цей твір розповідає про історію шести поколінь роду Буендіа — від початку до кінця, від кохання його засновників Урсули і Ауреліано Буендіа до виро­дження роду, ознаменованого народженням дитини з поросячим хвостом. З по­явою кожної нової генерації в роман входять герої зі складним внутрішнім жит­тям. Окрім того, це й історія містечка Макондо від часів заснування Буендіа до повного його занепаду.

Використовуючи досвід реалістичного «сімейного роману» XIX—XX століття та свій власний письменницький досвід, Г. Г. Маркес робить спробу представити до уваги читачів багатогранні характери героїв, що формуються під впливом родової спадковості (генів), соціального середовища, біологічних законів розвитку. Щоб підкреслити належність членів родини Буендіа до одного роду, він наділяє їх не лише спільними рисами зовнішності та характеру, але й спадковими іменами, під­даючи читача небезпеці заблукати у «лабіринті родинних взаємовідносин».

«Сто років самотності» лише поетичне відтворення мого дитинства», — неодноразово зазначав сам Г. Маркес. Неподалік від Аратаки в Колумбії, рідно­го містечка Макондо, знаходиться зачароване місце, звідки не повертаються. У дитячій пам'яті залишилися розповіді, легенди, казки бабусі Транкиліни та діда Ніколаса Маркеса, відставного полковника. Згодом Габріель, вже будучи учнем школи-інтернату, приїхав на канікули і був вражений занепадом патріархально­го містечка, до якого довела грабіжницька політика північноамериканської ком­панії «Юнайтед фрутс». «Бананові барони» перетворили повнокровне щасливе життя макондовців у вертеп наживи і дешевих насолод, виснажили сили мешка­нців селища. Про це через чверть століття розповість у своєму романі письмен­ник. Він змалює історію та побут Латинської Америки через долю одного сели­ща, одного його роду. Завдяки майстерності автора твору у невеликій краплі дійсності вмістився цілий Всесвіт.



За останні півстоліття жоден художній твір не зустрічав настільки бурхливих та суперечливих відгуків критики. Порівняно невеликий за обсягом роман у букваль­ному розумінні завалений монографіями, есе, дисертаціями. Вони містять чимало слушних спостережень та глибоких думок, проте зустрічаємо у них спроби витлу­мачити твір Маркеса у традиціях сучасного західного «роману-міфу», залучити йо­го або до біблійного міфу із його творенням світу, або до античного міфу із його трагедією року, фатуму.

Спочатку Гарсіа Маркес радів вражаючому успіху роману. Потім він почав глу­зувати над критиками, запевняючи їх, що вони потрапили у «пастки», майстерно ним розставлені. Дещо пізніше тон його висловлювань набув ознак роздратування. Справа навіть дійшла до того, що письменник відмовився на той час від улюблено­го свого творіння.

В основу роману покладені дитячі спогади письменника. ««Сто років само­тності» це цілісний літературний доказ усього того, що цікавило мене в ди­тинстві», — зазначав Г. Маркес. Саме з дитинства хлопчик Габо приносить до роману свою безпосередню уяву, не затьмарену і не ускладнену ані наукою, ані міфологією.

Деякі епізоди роману мають асоціативну схожість із подіями, що відбулися без­посередньо в родині Маркесів. Однак визначальними для роману стали не окремі факти біографії цих людей, а сам спосіб їхнього мислення, ставлення до світу і са­мих себе у ньому. Таким чином, ця стихія казково-міфічних уявлень про дійсність, у якій прекрасне сприймається як звичне, а у звичайному відкривається джерело поетичного та дивовижного.




Ідейно-тематичний зміст роману «Сто років самотності»

ЖАНР— «Сто років самотності» — сімейна хроніка, роман-притча, роман-міф, насичений фольклором, мотивами біблійного міфа про створення світу, всесвітній потоп та апокаліпсис.

МІСЦЕ ПОДІЙ— Простеження життя провінційного колумбійського містечка Макондо протягом ста років — із середини XX століття. Описані події достовірні: боротьба політичних угруповань, громадянська війна, колонізація, криваві розпра­ви зі страйкарями

ГОЛОВНІ ГЕРОЇ— Представники шести поколінь роду Буендіа: засновник роду Хосе Аркадіо, його дружина Урсула, їхні сини — полковник Ауреліано Буен­діа, Хосе Аркадіо, донька амаранта та їхні нащадки.

ТВОРЧИЙ МЕТОД— «магічний реалізм».

ТЕМА— Показ сенсу життя, щастя звичайної людини.

ПРОБЛЕМА— самотності, краху надії, любові, кохання, фатуму, прокляття.

ВИСНОВОК:Це роман-притча: Маркес попереджає землян про катастрофу, що очікує світ, якщо у стосунках людей візьмуть гору відчуження та роз'єднаність.

У романі чітко накреслені дві сюжетні лінії — історія мешканців Макондо та іс­торія сімейства Буендіа, тісно взаємопов'язані та об'єднані спільною участю — до­лею Макондо.

Макондо — це «селище великих дітей». Це спогади діда Ніколаса Маркеса про щасливе, дружнє, працелюбне селище Аракатака у тому вигляді, у якому їх сприй­няв та зробив своїми власними спогадами хлопчик Габо. Спочатку макондинці зна­ходяться поза межами історичного часу, проте у них є свій, домашній час: дні тиж­ня та доба, а в добі години відпочинку, роботи та сну. Це — час так званих «трудових ритмів». Поступово на Макондо напосідають стихії історії та природи: громадянські війни та нашестя бананової кампанії, багаторічний дощ і страшна по­суха. Майже всі ці трагічні перипетії макондинці переживають, залишаючись у ду­ші дітьми із характерною дитячою уявою. Саме цим можна виправдати дивне став­лення мешканців Макондо до кінематографу та інші кумедні випадки.

Незважаючи на беззастережний опір, гонитва за збагаченням та прагнення виок­ремитися зробили своє — макондинці відірвалися від землі, втратили свою мораль­ну опору.

Останній удар нанесла природа. До того ж тема співжиття людини та природи, що є характерною для творчості латиноамериканських письменників, набуває у Маркеса масштабів небесної кари — дощового потопу. Тлумачення даного епізоду дозволяє зрозуміти авторську позицію — дощ постає єдиним засобом змити, та й то протягом незліченного часу, людську аморальність та бездуховність. Люди топили у морі крові та бруду своє високе людське призначення.

На перших сторінках роману Маркес розповідає про засновника Макондо — Хосе Аркадіо Буендіа та його дружину Урсулу Ігуаран. Вони були двоюрідними братом і сестрою, побралися всупереч попередженням батьків. Проте страх, що від їхнього шлюбу може народитися «дитина з поросячим хвостом», змушував Урсулу і після весілля зберігати цнотливість. Така поведінка Урсули дала при­від Пруденсіо Агіляру, їхньому односельцю, смертельно образити Хосе, що призвело до трагічних наслідків. Той його вбив, а потім, відчуваючи докори сумління та рятуючись від кровної помсти, забрав дружину і поїхав далеко, де заснував нове селище. У подружжя народилися сини Хосе Аркадіо та Ауреліа­но, а значно пізніше — дочка Амаранта. Діти були нормальними, але починаю-


чи з другого покоління, в них виявляється спільна риса — схильність до само­тності, яка до того ж передавалася у спадок.

Основним прийомом зображення життя людей у романі виступає прийом по­єднання звичайного та потойбічного світів. Ще на початку роману покійник Пруденсіо Агіляр переслідує молоде подружжя Буендіа. Саме це вирішує їхню подальшу долю: Хосе Аркадіо Буендіа та його дружині Урсулі довелося назавж­ди залишити домівку та рідний край. Наслідком тривалих блукань стало засну­вання нового поселення під назвою Макондо, де всі дива сприймаються як щось буденне і звичайне.

Роман наповнений численними героями, яких автор наділив казковими, фантастичними, надприродними силами. Так, казкових велетнів-богатирів нагадують Мелькіадес, якому нічого не важить звалити коня, схопивши його за вуха.

Не позбавлений роман Маркеса і так званого «прогностичного характеру». У творі мають місце легендарні пророцтва, проте реальна життєва доля, якою відає письменник, інколи суперечить їм. Наприклад, Ауреліано Хосе карти по­обіцяли довге життя, сімейне щастя, шістьох дітей, а натомість він отримав ку­лю в груди.

Тема смерті, яку так часто намагаються обминути у своїх творах представники європейської літератури, набуває у творчості латиноамериканських письменників, зокрема у творчості Г. Маркеса, особливого звучання і тлумачення. Смерть не тіль­ки беззастережно існує майже у всіх проявах зображеного, проте й функціонує на рівні з іншими, реальними та не менш абстрактними поняттями. Смерть у творі змальована нетрадиційно: вона дозволяє собі вступити в діалог з полковником Ау­реліано, наказує Амаранті шити собі саван, щоб спробувати ввести себе в оману, розтягнувши шиття на довгі роки.

Ці епізоди призводять до висновку, що необхідною умовою розуміння індивіду-альногостилю письменника є усвідомлення нерозривної єдності реальної дійсності з її міфізованими відтінками.

Досить іронічного звучання набуває у романі опис епідемії безсоння, що, з од­ного боку, є джерелом безлічі комічних ситуацій. Макондинці з метою утримання в пам'яті назв та призначень найнеобхідніших предметів, почали наклеювати на них папірці з написами, які пояснювали їх значення. Це відбувалося доти, доки подібні заходи не спричинили появи на церкві таблички із написом «Бог є». З іншого боку, життя в химерному, невловимому світі, позбавленому пам'яті, є своєрідною мета­форою людського відчуження та ізольованості.

Основна домінанта, яка пронизує роман — це мотив самотності. Самотність у Маркеса — це психологічний стан людини, її внутрішнє захворювання. Воно зсе­редини підточує її фізичні та моральні сили і врешті-решт зводить у могилу. Мотив самотності — наскрізний у романі. Він пронизує насамперед ті сюжетні лінії, які стосуються шести поколінь роду Буендіа. Самотність — визначальна риса кожного представника цього роду.

Полковник Ауреліано Буендіа у дитинстві був мовчазним і замкненим, згодом «доктор визнав його безнадійно непридатним для дії, сентиментальним невдахою з пасивним характером і цілком визначеною схильністю до самотності». Очолюючи багатотисячну повстанську армію, він не має біля себе друзів-однодумців. Полков­ник нікому не довіряв, усіх підозрював, тому прийняв рішення «не підпускати до себе ближче ніж на три метри жодну людську істоту, навіть Урсулу...».

Не менш самотніми є решта представників роду та й усі інші герої роману.


Закінчує своє життя прив'язаний у дворі під деревом найстарший з Буендіа — Хосе Аркадіо. Його вважають божевільним.

Самотньою пішла в інший світ мудра Урсула, так і не довіривши нікому з рід­них таємниці статуї святого Йосифа, наповненої золотом.

«Певно, йому дуже важко, сказав Хосе Аркадіо Буендіа дружині, Мабуть, він страхітливо самотній» — про Пруденсіо Агіляра.

«Він справді побував на тому світі, але не зміг винести самотності і повернув­ся назад», — про Мелькіадеса.

«... єдине, що збереглось у близнюків спільне, був самотній вигляд, властивий усій родині...» — про Хосе Аркадіо Другого і Ауреліано Другого.

«...надто багато років вона страждала і бідувала, завойовуючи собі привілеї самотності...» — про Ребекку.

Отже, мотив смерті у романі «Сто років самотності» тлумачиться як:

• «самотність смерті»;

• самотність як неможливість виправдати доцільність свого існування;

• самотність як результат нехтування законами природи і моралі;

• самотність як стан втрачених надій;

• самотність як прояв невміння і небажання пізнати переваги простого життя;

• самотність як прояв «ницості буття»;

• самотність як причина виродження роду Буендіа;

• самотність як єдино можливий спосіб віднайти душевний спокій;

• самотність як наслідок закоханості;

• самотність як єдино можливий і необхідний спосіб існування людини
Г. Г. Маркес робить зі свого роману певні висновки:

 

• замкненість роду, відірваність від реального часу призводить до його самотно­
сті, а далі — вимирання, знищення — така логіка того художнього світу, який зо­
бражено у романі;

• як тільки герої відриваються від землі і починають займатися справою індиві­
дуальною — «підприємництвом», вони втрачають свою моральну опору і врешті-
решт зникають у «біблійному вихорі»;

• людина, родина, рід, якщо вони самотні, приречені на самознищення. Людст­
во, вражене вірусом індивідуалізму, може врятувати лише духовне єднання. А шлях
до цього починається з любові.

3. Проблеми духовності і моралі у новелі «Стариган з крилами»

Даний твір ввійшов до збірки «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерен-диру та її жорстоку бабку» (1972).

Існує дві протилежні думки щодо визначення жанру твору. Одні дослідники (0. Ніколенко, Є. Волощук, М. Борецький) вважають, що за жанром це — оповідання-притча (невелика алегорична розповідь з символіко-філософським змістом, в якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору). Інші (О. Кабкова, Р. Шутько) зауважу­ють, що це новела (епічний жанр, невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, напруженою та яскраво вимальованою дією).

Але врешті-решт дійшли висновку, що це — новела, оскільки:

• твір будується на одній події, в якій відображено парадоксальність явищ буття;

• кінцівка твору неочікувана;

• мова лаконічна та яскрава;

• героєм є особистість, яка потрапила у незвичайні життєві обставини.


Цей твір є зразком «магічного реалізму» — фантастичне та реальне перемішано, «сплавлено» в єдність, воно частіше відбувається в буденній обстановці.

В основі твору лежить використання прийому гротеску — поєднання протилеж­них несумісних якостей:

Високе призначення — ангел

Надприродне створіння — потворний, нікчемний, жалюгідний.

Одного разу на подвір'ї Пелайо та Елісенди з'явилася невідома істота — старий дід з крилами, який не міг піднятися з болота. Мешканці селища висловлювали різ­ні припущення щодо походження цієї істоти, але так і не змогли визначитися. Ста­риган оселився у будинку Пелайо, і той скоро почав заробляти на ньому гроші. На старого приходили подивитися, як на диво, неземне створіння. Так було недовго, бо з'явилася дівчина-павук, яка, крім того, що була незвичайна зовні, ще й уміла гово­рити. Та інтерес до старого з крилами у односельців зник. На той час Пелайо та Елісенда збагатилися: добудували будинок, розвели кролів, зажили заможно, і ста­рий став їм непотрібний. Він ходив під ногами у господарів, і тому Елісенда часто проганяла його віником. І раптом він захворів, всі думали, що помре. Але у нього почали відростати нові крила, як у дорослих птахів. Якось Пелайо та Елісенда по­чули якісь звуки на подвір'ї і коли виглянули, то побачили на даху свого будинку старого, який, змахнувши легко крилами, полетів.

Образ старого з крилами у творі виступає символом духовності, усього високо­го, чистого та світлого.

Крім того, у творі зустрічаються й інші образи-символи.



 


Новелу Маркеса часто порівнюють з баладою І. Драча «Крила». У цих двох тво­рах можна виділити ряд спільних і відмінних рис.


Загальна характеристика повісті «Полковнику ніхто не пише»

За жанром це повість, написана у 1958 р. Відомо, що вона увійшла в одноймен­ну збірку його творів, куди були вміщені ще оповідання 1947—1972 рр. Книга була видана в Боготі на кошти, зібрані друзями.

Залишившись практично без засобів для існування, Маркес переїхав до Парижа, де спочатку навіть збирав порожні пляшки, щоб якось прогодувати себе, а у віль­ний час працював над повістю. Згодом друзі допомогли письменнику переїхати до Латинської Америки і оселитися у Венесуелі.

Головний герой твору — 75-річний полковник, ветеран громадянської війни, яка закінчилася вже 56 років тому. Дев'ятнадцять років тому, коли Конгрес прийняв закон про пенсії, розпочався процес визнання, який тривав вісім років. Після цього пройшло ще шість років, перш ніж полковника включили до списку пенсіонерів «12 серпня 1949 року». Так було написано в останньому листі, якого одержав пол­ковник. Увесь цей час він разом зі своєю дружиною чекали на повідомлення про довгоочікувану пенсію. Подружжя жило у страшенних злиднях, до того ж дружина була хвора на астму. Болю обом додала втрата єдиного сина Агустина, який помер дев'ять місяців тому (його вбили), після чого вони відчували себе сиротами. В бу­динку ще жив півень, на якого теж витрачали певні кошти, як на повноправного члена родини.

Не маючи засобів для існування, вони почали продавати речі з власного будин­ку. Гроші дружина зберігала під матрацом, зав'язавши їх у хустку. Ці гроші вони одержали, продавши швейну машинку Агустина протягом дев'яти місяців з чолові­ком рівномірно розподіляли їх між собою та півнем.

Щоразу, коли полковник відправлявся зустрічати в порту поштовий катер, у їх­ньому домі спалахувала надія, котра згасала після його повернення. З величезним трепетом у душі полковник спостерігав, як катер швартується біля берега, а потім з нього виносять торбинки з листами. «Інспектор продовжував розкладати пошту. Полковник дивився на ящик з його літерою. Лист «авіа» із блакитною смужкою по краях тільки підсилив його напругу. Лікар зірвав печатку на пачці з газетами. Він проглядав головні новини, а полковник не відводив від ящика очей чекав, коли ін­спектор зупиниться на ньому. Але цього не відбулося. Лікар відірвався від газет. Подивився на полковника. Потім підвів погляд на інспектора, який підсів до теле­фонного апарата, і знову подивився на полковника, показавши очима, що час вже йти». П'ятнадцять років чекання загострили інтуїцію і тривогу. У такі хвилини йо­му доводилося просто брехати, що він нічого і не чекав, оскільки йому було просто нікому писати.

Повертаючись додому, він довгий час не міг опритомніти, а потім брався пере­глядати газету з надією знайти там замітку про ветеранів. Однак хоча тут нічого про це не писали, десять років такого читання навчили героя вірити, що найкращі новини ще десь попереду.

Полковник намагався домагатися правди, для цього він у черговий раз пішов до адвоката. Проте той не зміг знайти важливого документа — угоди, і до всього до­дав, що минуло занадто багато часу.

Мінорного звучання повісті надає ще й картина осені. Дія твору відбувається у жовтні місяці, постійно падає дощ, на вулиці прохолодно і сиро. У такі дні полковник відчув себе недобре і сподівається, що усе це через дощі і холодну осінь. Він так ду­мав, щоб лише заспокоїти себе, адже він дійсно вірив у те, що йому обов'язково не­обхідно дочекатися того дня, коли нарешті надійде довгоочікуваний лист.


Наступну надію на виживання полковник покладає на півня, якого дружина просила продати, щоб він не нагадував їй про втрату сина. Того вечора — З січня — син пішов на чергові бої півнів, з надією заробити гроші у виграші, і не повернувся. Полковник категорично відмовився це робити, оскільки через три мі­сяці, знову у січні, почнуться бої півнів і вони зможуть виграти. А покищо залиша­ється лише чекати.

Маркес намагався донести до своїх читачів, що у Латинській Америці є дві хво­роби в суспільних взаємостосунках — це насилля та самотність. Отож, провідною темою повісті є тема самотності.

Запитання для самоконтролю

1. Коли і де зародився напрям «магічного реалізму»?

2. Хто у літературі представляє цей напрям, у чому полягають його особли­
вості?

3. У якій родині народився Г. Г. Маркес?

4. Хто вплинув на формування та становлення його як письменника?

5. Які провідні теми його творчості?

6. Чому відомий роман Г. Г. Маркеса називається «Сто років самотності»?

7. Що символізує стариган з крилами в однойменній новелі письменника?


ЛЕКЦІЯ 14


Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.ru - 2018 год. Все права принадлежат их авторам!